Постанова

від 06.09.2018 по справі 644/1483/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 644/1483/18 Головуючий суддя І інстанції Клименко А. М.

Провадження № 22-ц/790/4185/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів колегії: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 травня 2018 року (головуючий суддя по І-ій інстанції ОСОБА_5) по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 06.03.2018 звернулася до суду з позовом до свого колишнього чоловіка - ОСОБА_4 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини і просила:

-стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку та доходів відповідача від підприємницької діяльності щомісяця, починаючи з 01 березня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття;

- стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, одноразово шляхом компенсації фактично понесених витрат у розмірі 10374 грн. 50 коп. за період з вересня 2011 року по 28 лютого 2018 року;

- стягнути з відповідача додаткові витрати на неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 7320 грн. щомісячно з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 01 березня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з нею, а відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2014 року ОСОБА_4 було позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_6. З дня розірвання шлюбу відповідач ухиляється від сплати аліментів на утримання його неповнолітньої дитини, хоча утримання, виховання та розвиток дитини потребує значних фінансових витрат та додаткових витрат, а відповідач має фінансову можливість сплачувати аліменти та додаткові витрати на утримання дитини, оскільки є підприємцем та засновником приватних фірм. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати в сумі 352 грн. 40 коп.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 травня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, аліменти на утримання неповнолітньої дитини - - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 01 березня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, додаткові витрати на утримання неповнолітньої дитини - - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в загальному розмірі 3987 грн. 50 коп., які складаються з половини витрат на: проведення медичних аналізів в розмірі 1375 грн., витрат на оплату занять танцями в сумі 902 грн. 50 коп. і половини витрат на вивчення англійської мови за грудень 2017 року, січень і лютий 2018 року в сумі 1710 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 352 грн. 80 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вказане рішення частково скасувати та ухвалити нове у частині стягнення з відповідача аліментів за три роки, що передували зверненню до суду, одноразової компенсації понесених витрат у сумі 10374,50 грн., додаткових витрат на дитину в твердій грошовій сумі у розмірі 7320 грн. щомісячно наперед з урахуванням індексу інфляції.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, а висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказано, що відмова суду у стягненні аліментів за три попередні роки до звернення до суду є законною, оскільки нею суду було надано докази того, що вона зверталась до відповідача 11.12.2017 з Пропозицією про укладення Договору про сплату аліментів на дитину, яку він отримав 18.12.2017, однак не надав відповіді. Зазначила, що це є доказом вжиття нею заходів щодо отримання матеріальної допомоги на утримання дитини в позасудовому порядку. Зауважила, що вважає неконституційним, та таким, що суперечить ст. 22 та ч. 2 ст. 51 Конституції України, положення ч. 2 ст. 191 СК України. Послалась на те, що невжиття заходів щодо отримання аліментів не звільняє відповідача від обов'язку утримувати дитину до досягнення повноліття. Вказала, що з аналізу норм Конституції вбачається, що аліменти мають стягуватись без обмеження будь-яким часом у разі їх несплати та без встановлення будь-яких обмежень стосовно необхідності вжиття заходів щодо їх одержання.

ОСОБА_4 суду було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову - без змін.

Обґрунтовуючи відзив, відповідач вказав, що пропозицію укласти договір про сплату аліментів, на яку посилається позивач, він не отримував. Позивач же у свою чергу не надала суду належних і допустимих доказів надсилання йому вказаного документу, яким може бути копія касового чеку та форми 107 Опис вкладення .

Зауважив, що позивачем суду не було надано доказів того, що вона фактично понесла перелічені нею у позові витрати в період з вересня 2001 року по 28.02.2018.

Послався на те, що судом аргументовано було відмовлено у стягнення наперед додаткових витрат на дитину у твердій грошовій сумі, оскільки позивачем не було доведено необхідності таких витрат та їх прогнозованості.

ОСОБА_3 суду було подано відповідь на відзив, в якому послалась на доводи, викладені нею у апеляційній скарзі.

Відповідач також скористався правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу, стягнення додаткових витрат (половина витрат на оплату занять танцями, вивчення англійської мови), та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з нього аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 10000 грн. щомісячно та додаткових витрат на проведення медичних аналізів в розмірі 1375 грн. В іншій частині просить залишити оскаржуване рішення без змін.

ОСОБА_3 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині стягнення аліментів у розмірі 1/4 частин його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку - без змін.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи.

У ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

У такому випадку судове засідання не проводиться і тому справа розглядається у письмовому провадженні.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, у даному випадку Апеляційний суд Харківської області.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, і від спільного життя мають неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано, після чого дитина залишилася проживати з позивачем, а відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2014 року ОСОБА_4 було позбавлено батьківських прав відносно його дочки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12, 13).

Після розірвання шлюбу дитина знаходиться на утриманні позивача. Докази надання відповідачем позивачу матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини відсутні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що відповідач нікому аліменти не сплачує, інших дітей не має, суд вважав за доцільне стягнути з відповідача аліменти на утримання його дитини на користь позивачки в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісяця, однак, позивачем не надано суду доказів того, що він раніше вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, і тому суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у частині стягнення з відповідача аліментів, починаючи з 01 березня 2015 року, і вважає обґрунтованим їх стягнення з часу звернення з позовом до суду шляхом його направлення поштою, а саме, з 01 березня 2018 року.

Стосовно додаткових витрат на дитину суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність стягнення половини витрат, що були документально підтверджені позивачем, та необхідності відмовити у задоволенні вимоги про стягнення додаткових наперед через їх недоведеність та не прогнозованість.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За правилами ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки сторонами не було оспорено висновку суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача аліментів, то рішення у цій частині не переглядається апеляційним судом відповідно до норм ст. 367 ЦПК України.

У той же час, оскільки ОСОБА_3 позовною вимогою визначила стягнення з відповідача аліментів у частці від його доходу, то суд позбавлений можливості за своєю ініціативою стягнути аліменти у твердій грошовій сумі, а тому довід відповідача про мінливість його доходу, як підставу для відступлення від стягнення аліментів у частці від доходу, підлягає відхиленню.

Доводи відповідача про наявність на його утриманні батьків та малолітньої дитини, а також докази, надані на підтвердження народження у нього дитини, не розглядаються судом апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_4 не було доведено суду неможливості подання вказаних доводів і доказів до суду першої інстанцій, хоча він знав про розгляд справи, оскільки 14 травня 2018 року разом з копією позову з доданими до неї документами відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження від 03 квітня 2018 року, де йому було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду: заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження; клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; відзив на позов; докази, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, і документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. та копію позовної заяви (а.с. 68-69, 91).

Відповідачем не було надано суду доказів поважності причин пропуску строку на подання заперечень і доказів у передбаченому ст. 83 ЦПК України порядку, що свідчить про зловживання процесуальними правами, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України є неприпустимим. Тому відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України ці докази, як подані з порушенням встановленого судом строку, до розгляду судом не приймаються.

Згідно із ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Частиною 2 статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що позивачем не було надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження того, що нею до звернення до суду з позовом вживались заходи щодо позасудового отримання матеріальної допомоги від відповідача.

На аркуші справи 14 міститься копія Пропозиції позивача укласти Договір про сплату аліментів на дитину від 11.12.2017, адресований відповідачеві.

У якості доказу надсилання вказаного документу адресату ОСОБА_3 було надано копію касового чеку від 11.12.2017, згідно якого на ім'я ОСОБА_4 було направлене поштове відправлення, а також копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с. 15)

Відповідно до ст. 81 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів обставин покладається на кожну зі сторін, яка на них посилається, крім випадків, встановлених цим Кодексом, які у даному випадку відсутні.

Згідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України щодо вимог допустимості доказів: обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Однак, вказані документи не містять у собі інформацію про зміст поштового відправлення, що було адресоване відповідачеві (опис вкладення кореспонденції), а тому вказані документи в контексті положень ст.ст. 77, 78, 81 ЦПК України не можуть бути прийняті судом у якості належного і допустимого доказу звернення позивача у досудовому порядку за отримання допомоги на виховання дитини, та, відповідно, ухилення відповідача від такої пропозиції.

Статтею 22 Основного Закону регламентовано, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У частині першій статті 51 Конституція України закріплює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про неконституційність положення ч. 2 ст. 191 СК України, оскільки стосовно цього питання відсутнє рішення Конституційного Суду України, а у апеляційного суду відсутні сумніви у конституційності вказаної норми, вона явно не суперечить ст. 22 та ч. 1 ст. 51 Основного Закону, як помилково вважає позивач.

Стягнення аліментів за минулий час, обмежений трирічним терміном до звернення до суду з позовом, що вважає неконституційним позивач, забезпечує необхідну правову визначеність як елемент конституційного принципу верховенства права.

Частиною 1 статті 185 СК України встановлено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що за минулий період підлягає стягненню з відповідача половина додаткових витрат на дитину, що була належним чином документально підтверджена, які належним чином вмотивовані і ґрунтуються на матеріалах справи.

Підтвердженням таких витрат є документи, що містять у собі інформацію про час та призначення платежу, а також імовірну особу платника.

Що стосується вимоги позивача про стягнення наперед додаткових витрат на дитину, то у даному випадку підлягає врахуванню авторитетні правові роз'яснення, надані судам у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № від 15.05.2006 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, згідно якого що до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Як вірно було зазначено районним судом, витрати на харчування, одяг та проїзд до місць навчання є складовою аліментів, та не потребують додаткового стягнення.

Щодо витрат на оплату школи іноземних мов та школи танців, то вказані витрати мають вірогідний та не прогнозований характер, і тому не є достовірними у розумінні ст. 79 ЦПК України.

Так, контракт на навчання у школі іноземних мов № 01/2017 від 01.12.2017 не містить строку його дії, а вказана у ньому вартість навчання є загальною, з якої неможливо зробити висновок про періодичність та розмір платежів.

Навчання дитини у школі танців не оформлено договором про надання послуг, що позбавляє суд можливості однозначно стверджувати, що такі витрати будуть мати місце у майбутньому, та їх розмір.

Однак, вказана обставина не позбавляє позивача можливості у майбутньому поставити питання про компенсацію відповідачем частини таких витрат після того, як вони будуть фактично понесені та належним чином підтверджені.

Щодо твердження відповідача про те, що додаткові витрати на вказані позашкільні зайняття дитини не підлягають стягненню з нього, оскільки він не надавав своєї згоди на влаштування доньки у ці гуртки, суд зазначає наступне.

За правилами п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, однак, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Таким чином, такий довід апеляційної скарги не ґрунтується на вимогах вказаного закону, а тому відхиляється судом апеляційної інстанції.

З огляду на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано вимог закону, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційні скарги, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду .

Повний текст судового рішення складено 06.09.2018.

Головуючий -

ОСОБА_7

Судді -

ОСОБА_1.

ОСОБА_2.