Рішення

від 28.08.2018 по справі 686/6738/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/6738/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого - судді Приступи Д.І.,

секретарі - Стрілець С.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_4 (місце проживання: 29000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_5 (місце проживання: 29000, м. Хмельницький, вул. Верейського, 1, РНОКПП НОМЕР_2) про стягнення заборгованості

встановив:

30.03.2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ПП Назар про стягнення позики у сумі 7 600 000 гривень за договором позики від 26.05.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_4 зазначила, що 26.05.2014 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір позики, відповідно до умов п.1 якого, позивач зобов'язувалась передати у власність ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 7 600 000 гривень. Згідно із п.2 укладеного договору позики, ОСОБА_5 зобов'язувався повернути позивачу позичені грошові кошти в сумі 7 600 000 гривень в строк до 01.03.2015 року. Відповідно до п.4 укладеного договору позики, отримання ОСОБА_5 позики в сумі 7 600 000 гривень від позивача підтверджується розпискою ОСОБА_5 від 26.05.2014 року. В забезпечення повернення позики, отриманої ОСОБА_5 від позивача, 26.05.2014 року між приватним підприємством Назар та позивачем укладено договір поруки, відповідно до якого ПП Назар поручалось перед позивачем за виконання ОСОБА_5 свого обов'язку щодо повернення позики позивачу в термін до 01.03.2015 року. ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором позики від 26.05.2014 року не виконав, гроші в сумі 7 600 000 гривень не повернув. 17.04.2015 року позивачем направлялась вимога ОСОБА_5 про повернення отриманої позики, однак, ані ОСОБА_5, ані ПП Назар позики позивачу не повернули. Крім цього, позивач у позовній заяві зазначила, що травмувала ногу і внаслідок цього з 26.02.2018 року не мала можливості самостійно пересуватись, що підтверджується медичною довідкою від 30.03.2018 року, тому згідно із п.5 ст.267 ЦК України просить суд визнати поважними причини пропущення позовної давності та захистити її порушене право.

Представник відповідача ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву, доповненнях до відзиву, позовні вимоги не визнав та зазначив, що 26.05.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики, згідно із п.1 якого ОСОБА_4 зобов'язується передати у власність ОСОБА_5грошові кошти у сумі 7 600 000 грн., а ОСОБА_5, прийнявши вказану грошову суму, зобов'язується повернути ОСОБА_4 таку ж суму грошових коштів (суму позики) в порядку та на умовах, визначених цим договором. У п.2 вказаного договору позики визначено обов'язок позичальника повернути грошову суму 7 600 000 грн. в термін до 01.03.2015 року. На виконання умов договору позики ОСОБА_5 видав розписку від 26.05.2014 року, у якій останній підтвердив отримання від ОСОБА_4 коштів у сумі 7 600 000 грн.

Представник відповідача також вказав, що відповідач свої зобов'язання, передбачені умовами договору позики від 26.05.2014 року, виконав у повному обсязі, повернувши позивачу суму позики до настання терміну її повернення, визначеного п.2 договору позики.

Представник ОСОБА_5 подав суду заяву про застосування позовної давності та просив суд застосувати позовну давність у даній справі та відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач подала позовну заяву після спливу трирічного строку позовної давності, а підстави для поновлення пропущеного строку позовної даності відсутні.

ПП Назар у відзиві на позовну заяву позовні вимоги також не визнав і зазначив, що порука передбачена договором поруки від 26.05.2014 року між позивачем та ОСОБА_5 припинена, вказує що жодних вимог про повернення суми позики ПП Назар від ОСОБА_4 не отримував.

Позивачем подано до початку розгляду справи по суті заяву про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до ПП Назар .

Ухвалою суду від 24.07.2018 року позовну заяву ОСОБА_4 до ПП Назар про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Також позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог. Представник ОСОБА_5 подав до суду заяву про повернення позивачу заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 24.07.2018 року заяву про збільшення розміру позовних вимог від 19 квітня 2018 року було повернено позивачу, в зв'язку з тим, що зазначену заяву було подано після закінчення підготовчого засідання, яке відбулося 19 квітня 2018 року, та призначення судового розгляду по справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити.

Представники ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві, доповненнях до відзиву та в заяві про застосування строків позовної давності, доповненнях до цієї заяви.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, щопозовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як об'єктивно встановлено судом, 26.05.2014 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) укладено договір позики, згідно із умовами якого позикодавець зобов'язувавсь передати у власність позичальника грошові кошти в сумі 7 600 000 грн., а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю позику в сумі 7 600 000 грн. у строк до 01.03.2015 року.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із ст.545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Частинами 2, 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позики від 26.05.2014 року позивачем долучено до матеріалів справи оригінал розпискивід 26.05.2014 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 грошові позику в сумі 7 600 000 грн., які зобов'язується повернути в термін до 01.03.2015 року.

Доводи представників відповідача ОСОБА_5 щодо виконання ним своїх зобов'язань та повернення позики, у визначений договором позики строк, не приймаються судом, оскільки доказів повернення позики суду не надано.

Разом з тим, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 позики в сумі 7 600 000грн. у зв'язку із пропуском позивачем трирічного строку позовної давності звернення до суду із позовом, з огляду на наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, відповідно до ст.257 ЦК України. Як передбачено ч.1 ст.260 ЦК України для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як передбачено положеннями ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до положень ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Представник ОСОБА_5до винесення рішення подав суду заяву про застосування позовної давності та доповнення до вказаної заяви, у яких просив суд застосувати строки позовної давності, мотивуючи тим, що строк позовної давності у даному спорі збіг 02.03.2018 року, а належних і допустимих доказів поважності причин пропущення цього строку позивачем суду не надано.

Враховуючи те, що відповідно до умов п.2 договору позики від 26.05.2014 року та розписки від 26.05.2014 року позика в сумі 7 600 000 грн. підлягала поверненню у термін до 01.03.2015 року, тому перебіг трирічного строку позовної давності почався зі спливом зазначеного терміну виконання зобов'язання з повернення позики та закінчився 02.03.2018 року. Тому, на думку суду, позивач вправі була подати позов про стягнення цієї суми у впродовж трьох років з дня, коли настав строк повернення позики.

Однак, позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ПП Назар про стягнення 7 600 000грн. надійшла до суду 30.03.2018 року, що підтверджується відповідним штампом Хмельницького міськрайонного суду.

Таким чином, даний позов подано позивачем після збігу визначеного статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Відповідно до вимог ч. 5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд виходить з того, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим. Поважними причинами пропущення строку позовної давності, встановлених в ст.257 ЦК України, є ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Позивачем в обґрунтування поважності причин пропущення нею строку позовної давності із зверненням із позовом до суду про стягнення з ОСОБА_5 суми позики в розмірі 7 600 000грн. долучено виписку із медичної карти амбулаторного хворого Хмельницької міської поліклініки №4 від 30.03.2018 року про перебування на амбулаторному лікуванні у період з 26.02.2018 року по 30.03.2018 року.

Як вбачається із виписки з медичної карти амбулаторного хворого Хмельницької міської поліклініки №4 від 30.03.2018 року, з наявною на ній печаткою лікаря ОСОБА_7, ОСОБА_4 26.02.2018 року звернулась за медичною допомогою до Хмельницької міської поліклініки №4. За результатами обстеження ОСОБА_4 накладено гіпсову пов'язку, призначено лікування, проходження лікувальних процедур - УВЧ. Також у вказаній виписці зазначений діагноз, з яким позивач перебувала на амбулаторному лікуванні: часткове пошкодження капсульно-зв'язкового апарату правого колінного суглобу. Виписана 30.03.2018 року з покращенням.

Водночас, з листа Хмельницької міської поліклініки №4 від 31.05.2018 року №238 підписаного головним лікарем ОСОБА_8, долученого представником ОСОБА_5 до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_4 звернулась за медичною допомогою до лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_7, без талону та попереднього запису, лише 30.03.2018 року, УВЧ-терапію не отримувала та не проходила рентгенологічні обстеження.

Окрім того, в листі Хмельницької міської поліклініки №4 від 25.06.2018 року №287, підписаного головним лікарем ОСОБА_8, зазначено, що ОСОБА_4 в період з 26.02.2018 року по 29.03.2018 року за медичною допомогою в Хмельницьку міську поліклініку №4, зокрема, до лікаря-ортопеда-травматолога ОСОБА_7, не зверталась.

В свою чергу, позивачем долучено до матеріалів лист Хмельницької міської поліклініки №4 від 02.07.2018 року №298, за підписом головного лікаря ОСОБА_8Б.в якому зазначено, що ОСОБА_4 26.02.2018 року зверталася до лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_7, який під час огляду встановив діагноз та надав відповідну медичну допомогу (гіпсова пов'язка), призначено УВЧ-терапію та амбулаторне лікування. 20.03.2018 року відбувся наступний огляд ОСОБА_4 лікарем ОСОБА_7, призначено амбулаторне лікування. 30.03.2018 року знято гіпсову пов'язку, призначено: пов'язку еластичним бинтом, озокерит.

Відтак, зазначені листи та виписказ медичної карти амбулаторного хворого Хмельницької міської поліклініки №4, містять взаємовиключну інформацію про те, у які саме дні ОСОБА_4 зверталася за медичною допомогою до лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_7 і щодо того, яку саме медичну допомогу вона отримала. У виписці з медичної карти амбулаторного хворого не зазначено, що ОСОБА_4 повністю обмежена у пересуванні. Позивачем не надано суду інших медичних документів, які б містили рекомендації, приписи чи інші вказівки лікарів про необхідність дотримуватись нею режиму, який виключає її вільне та самостійне пересування. Тому суд не вбачає доведеними обставини хвороби та перебування на лікуванні ОСОБА_4 протягом строку позовної давності, щодо застосування якого подана заява.

Додаткових доказів на підтвердження чи спростування факту перебування ОСОБА_4 на амбулаторному лікуванні у Хмельницькій міській поліклініці № 4 в період з 26.02.2018 року по 30.03.2018 року, які б перешкоджали чи утруднювали звернення до суду в межах строку позовної даності, сторонами суду не надано.

З долученого представником ОСОБА_5 до матеріалів справи листа Державної установи Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук від 26.06.2018 року №340 вбачається, що діагноз часткове пошкодження зв'язкового апарату може бути попереднім, остаточного такого діагнозу не існує, тому що повинно бути вказана чітка анатомічна структура, що пошкоджена. Встановлення остаточного діагнозу можливе після проведення МРТ. Відповідно, тактика лікування буде визначатись кінцевими результатами дослідження. При такому діагнозі пацієнт може пересуватись з допомогою допоміжних засобів (милиць) для ходіння.

При оцінці поважності причин пропуску позивачкою строку позовної давності суд враховує відсутність доказів того, що ОСОБА_4 вживала будь-які заходи для реалізації свого права на звернення до суду протягом трьох років після настання дати повернення боргу. Доводи позивача про хворобу протягом семи останніх днів трирічного строку позовної давності не можуть бути підставою для поновлення строку позовної давності.

Доводи представника позивача щодо перебування ОСОБА_4 на амбулаторному лікуванні, за відсутності доказів неможливості чи заборони пересуватися, не свідчить про відсутність у позивача можливості звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів чи скористатись правничою допомогою і подати позовну заяву через представника.

Позивачемне наведено обставин, які були б для неї об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними істотними труднощами для подання позовної заяви, тобто не доведено факт наявності поважних причин пропуску нею строку позовної давності у зв'язку із перебуванням на амбулаторному лікуванні з 26.02.2018 року по 30.03.2018 року.

Суд враховує, що у ОСОБА_4 була можливість подати відповідний позов впродовж трьох років з дати настання у ОСОБА_5 обов'язку повернути позику, чого зроблено не було.

Виходячи зі змісту ч.5 ст.267 ЦК України, відновлення пропущеного строку позовної давності є правом суду.

Враховуючи наведене, аналізуючи все в сукупності, суд не визнає поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду із даним позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_5 суми позики за договором позики від 26.05.2014 року в розмірі 7 600 000 грн. та не вбачає підстав для його поновлення.

Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначено у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Такий підхід сформував Європейський суд з прав людини у справах, у яких позивачі звернулися до суду за захистом порушеного права після спливу позовної давності, хоча про особу порушника їм було відомо своєчасно.

Так, Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зазначає, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. проти Республіки Молдова, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Захисту потенційних відповідачів від несправедливого притягнення до відповідальності сприяють і встановлені в п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальні засади цивільного законодавства України, як справедливість, добросовісність та розумність.

Системний аналіз цих принципів дає можливість сформувати висновок про те, щоу випадку встановлення судом фактуобізнаності позивачапропорушення своїх прав, та не вжиття наданих йому чинним законодавством заходів до їх своєчасного захисту, суд повинен відмовити в позові. Такий висновок узгоджується з ч.4ст. 267 ЦК України, згідно з якими сплив позовної давності без поважних причин на її пропущення є підставою для відмови в позові.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення позики слід відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Керуючись Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 12, 245, 252-255, 257, 260, 261, 530, 545, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 141, 258, 259, 354, 355 ЦПК України,

вирішив:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 7 вересня 2018 року.

Суддя: Д.І. Приступа