Постанова

від 10.09.2018 по справі 910/618/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р. Справа№ 910/618/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Гончарова С.А.

Секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 10.09.2018

розглянувши апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 (повний текст рішення складено - 12.06.2018)

у справі № 910/618/18 (суддя Борисенко І.І.)

За позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд"

про стягнення 213 148,51 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Служба зовнішньої розвідки України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд" про стягнення 213 148,51 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) штрафних санкцій.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем строку виконання робіт за договором №542/16 від 12.10.2016, у зв'язку з чим, позивач нарахував відповідачу штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності стосовно позовних вимог про стягнення пені, а доводи позивача про звернення з вказаними вимогами до суду у межах строків позовної давності не відповідають дійсності з урахуванням того, що ним невірно визначено момент початку перебігу таких строків.

Не погодившись з вказаним рішенням, Служба зовнішньої розвідки України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначив, що, оскільки позовна заява була подана позивачем до суду 17.01.2018, тому позивач має право на стягнення пені у розмірі 1-го відсотка від ціни договору за кожен день прострочення за період з 17.01.2017 по 16.05.2017, а відтак строк позовної давності не є пропущеним. В частині відсутності підстав для застосування позовної давності позивач посилався на постанову Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №3-1217гс16.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві зазначив, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення суду слід залишити без змін. Крім того, вказує, що строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами сплив 16.11.2017. В свою чергу, позивач пред'явив позов до суду лише 17.01.2018, тобто з пропуском строків позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2018 справу №910/618/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Шаптала Є.Ю. та Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби зовнішньої розвідки України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/618/18 та призначено розгляд апеляційної скарги на 10.09.2018.

Розпорядженням №09.1-08/2776/18 від 10.09.2018 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.25. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/618/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 прийнято апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/618/18 у складі головуючого судді: Майданевича А.Г., суддів Коротун О.М. та Гончарова С.А. до провадження.

Представник позивача у судовому засіданні 10.09.2018 підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 10.09.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, та враховуючи відсутність заперечень представника позивача про розгляд справи у його відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначеного представника за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд" (далі - підрядник, відповідач) та Службою зовнішньої розвідки України (далі - замовник, позивач) укладено договір з виконання робіт за державні кошти №542/16 (далі - договір) (т. 1; а.с. 12-18).

Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати та здати йому в установлений цим договором строк послуги з поточного ремонту асфальтобетонного покриття на території об'єкта замовника, розташованого за адресою: 20-ти кілометрова зона м. Києва (надалі - роботи).

Згідно з п. 2.1 договору підрядник зобов'язується виконати поточний ремонт за цим договором до 15.11.2016.

Договірна ціна цього договору визначається на основі кошторисної документації, що є невід'ємною частиною цього договору є твердою, і становить - 179 116 грн. 40 коп., в тому числі ПДВ 20%, що складає 29 852 грн. 73 коп. (п. 3.1 договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт (ф. №КБ-2в) за роботами та до якого обов'язково підрядником надається довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (ф. № КБ-3) за роботами.

Приписами пункту 12.3 договору передбачено, що підрядник несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов'язань за договором і у таких сумах: у разі порушення строку виконання робіт за цим договором з підрядника стягується пеня у розмірі 1% від ціни договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додаткового стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; у разі порушення умов зобов'язання щодо якості з підрядника стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних ремонтних робіт.

У разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (неналежного виконання) підрядником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 50-ти відсотків ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.

Строком дії цього договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки відповідно до договору. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє щодо бюджетних зобов'язань до 23.12.2016, а стосовно взаєморозрахунків - до їх повного виконання (п. 14.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.11.2017 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити штрафні санкції, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань договору. Проте, претензія позивача залишена відповідачем поза увагою.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд" та Службою зовнішньої розвідки України договір за своєю правовою природою відноситься до договорів підряду.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України унормовано, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач не виконав роботи по договору з поточного ремонту асфальтобетонного покриття на території об'єкта замовника у відповідності до п. 2.1 договору в строк, а саме до 15.11.2016, що не заперечується відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).

Штрафними санкціями відповідно до частини 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

За умовами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання робіт у строк, визначений умовами договору і не довів суду, що невиконання своїх зобов'язань за договором сталося внаслідок протиправних дій позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не вжив відповідних заходів належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором, у зв'язку з чим, допустив порушення зобов'язання, що є підставою для застосування відповідальності (пені) відповідно до пункту 12.3 договору.

Стосовно тверджень відповідача щодо невиконання робіт за договором з вини позивача, у зв'язку з незабезпеченням позивачем доступу погоджених між сторонами працівників відповідача до об'єкту, в підтвердження чого відповідач посилається на пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оформлені у відповідності до статті 88 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів розцінює критично з наступного.

Пунктами 8.1, 8.3 договору сторони узгодили, що замовник надає підряднику фронт робіт протягом двох днів з дня підписання договору. Підрядник повідомляє замовника про виникнення обставин, що загрожують виконанню цього договору за вини замовника, протягом 3-х днів з дня їх виникнення. Замовник протягом 3-х днів з дня одержання повідомлення від підрядника надає йому відповідь щодо прийнятих рішень та намічених заходів.

Відповідно до пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працівникам відповідача, які повинні були виконувати роботи за договором, директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія оріон Голд" не було повідомлено про адресу об'єкту за договором з виконання робіт за державні кошти № 542/16 від 12.10.2016, а лише повідомлено про необхідність приїхати на вулицю Нагірну до будинку № 24/1 для отримання допусків до об'єктів. Працівників відповідача охороною Служби зовнішньої розвідки України двічі не було допущено до приміщення по вулиці Нагірній, будинок № 24/1, у зв'язку з відсутністю допусків до об'єкта вказаних осіб.

Суд апеляційної інстанції вказує, що неповідомлення директором відповідача робітникам місцезнаходження об'єкту робіт не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором, тому вказані пояснення свідків не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів в підтвердження неможливості виконання відповідачем робіт за договором з вини позивача. Також, в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 8.3 договору, у зв'язку з виникненням обставин, що загрожують виконанню договору за вини замовника.

Пунктами 11.1.8, 11.1.9 та 11.3.3 договору підрядник зобов'язаний надати замовнику список своїх працівників, які планується залучити до виконання ремонтних робіт на об'єкті замовника. У випадку непогодження замовником зазначених у списках відповідних працівників, яких планується залучити до виконання ремонтних робіт на об'єкті, такі працівники не допускаються до виконання робіт, передбачених цим договором, в такому разі підрядник зобов'язаний надати список інших працівників. Замовник зобов'язаний забезпечити доступ на територію об'єкта працівників підрядника для виконання робіт по договору на підставі наданих списків.

Як вбачається з матеріалів справи, заступником голови Служби зовнішньої розвідки України подано рапорт від 26.09.2016, згідно з яким надано дозвіл на допуск працівників ТОВ "Компанія Оріон Голд" (ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5) на територію об'єкту "Білогородка-1,2,3" для виконання ремонтно-будівельних робіт. Відповідно до рапорту повідомлено, що документи стосовно доцільності залучення вказаних робітників ТОВ "Компанія Оріон Голд" надіслані до 8 Управління СЗРУ за листом №16/4/2255 від 31.08.2016. Виконання робіт передбачено у супроводі співробітника 4 служби УМРО Служби зовнішної розвідки України.

Доказів того, що позивач протиправними діями не допускав працівників підрядника до виконання робіт та не надав будівельний майданчик для виконання робіт, матеріали справи не містять. Вказані доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

В свою чергу, в суді першої інстанції представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ( ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15.

У даному висновку щодо застосування норм права (ст. 258 ЦК України), Верховний Суд України визначив, що право на стягнення пені хоч і виникає щодня на відповідну суму, але позовна давність для подання позову про її стягнення починається саме з першого дня, коли позивачу стало відомо про порушення його прав.

Отже, відповідно до п. 2.1 договору строк виконання робіт встановлений сторонами до 15.11.2016, відтак з 16.11.2016 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, тому саме з 16.11.2016 у позивача виникло право на стягнення пені. Таким чином, строк позовної давності за даним спором (щодо стягнення пені) сплинув 16.11.2017.

Проте, позивач звернувся з позовом до суду 17.01.2018, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті, в якому позивачем направлено позов до суду, тобто із пропуском річного строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Також, місцевий господарський суд вірно звернув увагу, що перерахунок пені, здійснений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог (з 17.01.2018, тобто з дати надходження до суду позову), не свідчить про подання позову у межах строків позовної давності, адже перебіг позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені почався зі спливом строку виконання зобов'язання, тобто з 16.11.2016.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк позовної давності стосовно позовних вимог про стягнення пені, а доводи позивача про звернення з вказаними вимогами до суду у межах строків позовної давності не відповідають дійсності з урахуванням того, що ним невірно визначено момент початку перебігу таких строків.

Також, колегією суддів не встановлено обставин які б зупиняли або переривали строк позовної давності та поважність причин його пропуску.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішенн. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, враховуючи викладене та відмінність характеру правовідносин, що склались у даній справі та справі №3-1217гс16, колегія суддів зазначає про безпідставність посилань апелянта на викладену у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 правового висновку.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за договором у розмірі 213 148,51 коп., нарахованої за період прострочення з 17.01.2017 по 16.05.2017 (враховуючи, що прострочення виконання обов'язку відповідача виникло 16.11.2016), є такими, що подані з пропуском строку позовної давності. Отже, місцевий господарський суд вірно відмовив повністю в задоволені позову.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовування або зміни не вбачається.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга Служби зовнішньої розвідки України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/618/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/618/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі №910/618/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі №910/618/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Службу зовнішньої розвідки України.

4. Матеріали справи №910/618/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 11.09.2018.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

С.А. Гончаров