Рішення

від 12.09.2018 по справі 235/3505/18

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/235/1512/18

Справа №235/3505/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Харенко Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №7 м. Покровська цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ Донуглепоставка про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать працівникові,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ТОВ Донуглепоставка про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать працівникові.

Позивач позовні вимоги обґрунтував тим, що 15 листопада 2016 року він був прийнятий на роботу в ТОВ Донуглепоставка , де працював машиністом гірничовиймальних машин 5-го, а з 2 січня 2017 року - 6-го розряду. Наказом від 23 серпня 2017 року №63_к був звільнений за власним бажанням.

У порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідачем у день звільнення не були сплачені позивачу всі суми, що належали йому від підприємства. Відповідачем не сплачена заборгованість із заробітної плати в розмірі 8211грн. 07 коп. (за липень 2017 року 4589,20грн. та за серпень 2017 року 3621,87грн.), що підтверджується довідкою відповідача від 07 червня 2018 року.

Оскільки відповідач остаточно не розрахувався з позивачем у день його звільнення, а саме 23 серпня 2017 року, позивач, посилаючись на ст.117 КЗпП України, вважає, що йому повинно бути сплачено за час затримки розрахунку 57545грн. 76коп., виходячи з розміру його середньоденного заробітку за повністю відпрацьовані останні два місяці - 284грн. 88коп. і того, що з моменту його звільнення до дня звернення до суду пройшло 202 робочих дня. Проводить розрахунок наступним чином: 284,88 (середньоденний заробіток) х 202 = 57545,76грн.

Крім того, позивач зазначає, що судові витрати, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи складаються із витрат на правничу допомогу по складанню позовної заяви в розмірі 800грн.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача ТОВ Донуглепоставка на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 8211грн. 07коп., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 57545,76грн. та покласти на відповідача судові витрати, що складаються з витрат на правничу допомогу, стягнувши 800грн.

Ухвалою суду від 19 червня 2018 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17 серпня 2018року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому не визнав заявлені позовні вимоги, обґрунтувавши свою позицію тим, що 23 серпня 2017 року позивача було звільнено із ТОВ Донуглепоставка за власним бажанням. Посилаючись на частину першу статті 233 КЗпП України, вважають, що позивач пропустив строк для звернення до суду. Визнають ті обставини, що позивач ОСОБА_1 працював в ТОВ Донуглепоставка з 15 листопада 2016 року, наказом від 23.08.2017 року був звільнений з роботи на підставі статті 38 КЗпП України, заборгованість по заробітній платі перед ним становить 8211,07грн. (за липень 2017 року - 4589,20грн., серпень 2017 року - 3621,87грн.). Крім того, відповідачем зазначено, що на виконання вимог рішення Ради національної безпеки і оборони України Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях , введеного в дію Указом Президента України від 15 листопада 2014 року, вжито заходів із перереєстрації Товариства на територію міста Покровськ, підконтрольного владі України. Ці обставини спричинили значні труднощі в роботі підприємства взагалі, виникли проблеми у документообігу, отримання поштових відправлень, розміщення офісу і працівників, стали підставою для виникнення тимчасових фінансових проблем у підприємства. Виникнення фінансових проблем пов'язано також із загальним станом економіки країни та подальшими бойовими діями. Не дивлячись на всі труднощі, підприємство продовжує працювати, сплачувати зарплату, шахтарі продовжують спускатися під землею та піднімати вугілля на поверхню. Спір виник через наявність заборгованості із заробітної плати не з вини підприємства. Значно ускладнила фінансову ситуацію затримка розрахунків Замовника підрядних робіт - ДП ВК Краснолиманська , до якого відповідачем подавався позов до господарського суду Донецької області про стягнення заборгованості в сумі 7212926,63грн. і після розгляду справи на сьогоднішній день вживаються заходи з примусового стягнення боргу. Отримані кошти відповідач планує направити на погашення суми заборгованості по заробітній платі. Також зазначає, що враховуючи п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці сума середнього заробітку не повинна перевищувати розмір заборгованості по заробітній платі, а саме 8211,07грн. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

11 вересня 2018 року відповідачем надано до суду повідомлення про перерахування на користь позивача суми заборгованості по заробітній платі, на підтвердження чого надані відповідні платіжні доручення від 23 серпня 2018 року.

Позивач до судового засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності. У заяві підтвердив факт сплати йому 23 серпня 2018 року відповідачем заборгованості по заробітній платі в сумі 8211,07грн. і в цій частині на задоволенні позовних вимог не наполягав. Однак з моменту його звернення до суду (18 червня 2018 року) до моменту остаточного розрахунку пройшло 46 робочих днів і за цей час відповідач має сплатити йому середній заробіток в сумі 13104,48грн. Виходячи з наведеного, просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23 серпня 2017 року по 23 серпня 2018 року у розмірі 70650,24грн.

Ухвалою суду від 3.09.2018 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ТОВ Донуглепоставка про зупинення провадження у справі.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та зміст спірних правовідносини,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до трудової книжки БТ-І № 3765641, яка заповнена 19 липня 1991 року на ім'я позивача ОСОБА_1, його прийнято 15.11.2016 року машиністом гірничовиймальних машин 5 розряду, а з 02.01.2017 року переведений машиністом гірничовиймальних машин 6 розряду з повним робочим днем в шахті (а.с.4-5). 23.08.2017 року звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.5).

Згідно довідки, наданої відповідачем 07 червня 2018 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за 2017 рік становить 8211,07грн., з них: за липень 2017 року - 4589,20грн., за серпень 2017 року 3621,87грн. Розмір його середньоденної заробітної плати складає 284,88грн. (а.с.6).

Станом на момент розгляд справи заборгованість по заробітній платі перед позивачем підприємством-відповідачем погашена в повному обсязі.

На підтвердження факту сплати позивачу заборгованості по заробітній платі відповідачем надані платіжні доручення №420 та №431 від 23 серпня 2018 року та реєстри перерахування на рахунки отримувачів, з яких вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 були перераховані суми 4589,20грн. та 3621,87грн., що загалом становить 8211,07грн. (а.с.39-42). Тобто остаточний розрахунок з позивачем було проведено саме 23 серпня 2018 року і даний факт ним не оспорюється.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволенню не підлягають, оскільки задоволені відповідачем під час розгляду справи.

За приписами ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень, наведених Пленуму Верховного Суду України в п.20 та п.21 своєї постанови від 24.12.93 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Як зазначено вище, сторони визнали той факт, що позивач працював на підприємстві відповідача і наказом від 23 серпня 2017 року був звільнений за власним бажанням. В день звільнення відповідач не розрахувався з позивачем, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства була проведена лише 23 серпня 2018 року.

Враховуючи викладене, беручи до уваги приписи ст.117 КЗпП, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку, не проведеного під час звільнення, а саме з дати звільнення (день, коли роботодавець мав розрахуватись з працівником) по день фактичного розрахунку (23.08.2018р.).

Доводи відповідача щодо відсутності його вини у не проведенні такого розрахунку через проведення АТО на території Донецької області та м. Донецька та наявність великої заборгованості перед відповідачем у його контрагента, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 за № 6-948цс16 висловлена правова позиція, яка полягає у тому, що, враховуючи вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються гл.82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ознаки непереборної сили наведені в ч.1 ст.263 ЦК України, за якими непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014.

Згідно зі ст.10 цього Закону протягом терміну його дії єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлено Регламентом (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент).

Згідно з п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що протягом терміну дії Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, є сертифікат Торгово-промислової палати України, який видається по конкретному договору, контракту, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

На підтвердження відсутності вини відповідача у невиплаті позивачу заробітної плати при звільненні, відповідач не надав відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, який би вказував на існування обставин непереборної сили для відповідача під час здійснення господарської діяльності та дотримання законодавства щодо справляння і сплати податків та обов'язкових платежів, виплати заробітної плати.

Отже, відповідач не довів відсутність його вини у не проведенні розрахунку при звільненні позивача, а перешкоди, що спричинила антитерористична операція, як і наявність у контрагентів відповідача заборгованості перед ним, не мають відношення до належного виконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку щодо виплати заробітної плати працівнику та сум, належних до сплати при його звільненні.

Визначаючи розмір середньомісячної заробітної плати за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Так, абз.3 п.2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно з п.5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

З довідки наданої відповідачем вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 284,88грн.

Згідно розрахунку проведеного позивачем на день фактичного розрахунку з ним час затримки дорівнював 248 робочих днів. Виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 284,88грн., середній заробіток за час затримки виплати сум, належних йому при звільненні складає 70650,24грн.

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, необхідно зазначити, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року № 3674-VI, позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору.

Частина 6 ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, становить 704,80 грн.

14 травня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1122, укладено договір про представництво інтересів особи в суді (надання правничої допомоги). Згідно акту виконаних робіт №05-ц/п-18 адвокатом ОСОБА_2 надано юридичних послуг, а позивачем їх оплачено на загальну суму 800грн. (а.с.8).

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Не дивлячись на те, що позивачем не підтримується частина позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, витрати на професійну правничу допомогу понесені позивачем в сумі 800 гривень, підлягають стягненню з відповідача на його користь.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 116,117 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 81, 89, 133, 141, 142, 265, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ Донуглепоставка про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать працівникові, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Донуглепоставка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, не проведеного при звільненні, за період з 23.08.2017 по 23.08.2018 у розмірі 70650 (сімдесят тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 24 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Донуглепоставка на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Донуглепоставка на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 кмАДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Донуглепоставка , адреса: Донецька область, м. Покровськ, вул. Поштова, буд.20, код ЄДРПОУ 34500531.

Повний текст рішення виготовлено 12.09.2018 року.

Суддя С.М.Хмельова