Постанова

від 05.12.2018 по справі 235/3505/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/3505/18 Номер провадження 22-ц/804/468/18

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Канурної О.Д., Санікової О.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Розпутько Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 235/3505/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донуглепоставка" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Донуглепоставка" на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року у складі судді Хмельової С.М., -

В С Т А Н О В И В:

18 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донуглепоставка" (далі ТОВ "Донуглепоставка") про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначав, що з 15 листопада 2016 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ "Донуглепоставка", працював машиністом гірничовиймальних машин 5-го, а з 2 січня 2017 року - 6-го розряду. Наказом № 63 від 23 серпня 2017 року був звільнений за власним бажанням.

У день звільнення і до теперішнього часу відповідач не виплатив йому заробітну плату за липень 2017 року у сумі 4 589,20 грн., за серпень 2017 року у сумі 3 621,87 грн., всього 8 211,07 грн.

Посилаючись на ст. ст. 116, 117 КЗпП України, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 8 211,07 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 57 545,76 грн. (284,88 грн. (середньоденний заробіток) х 202 робочі дні затримки розрахунку), а також понесені ним витрати на правничу допомогу по складанню позовної заяви у розмірі 800 грн. (а.с. 1).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2018 року у справі було відкрито провадження, справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 11).

03 вересня 2018 року позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він посилається на те, що після його звернення до суду відповідач погасив йому 23 серпня 2018 року заборгованість по заробітній платі в сумі 8 211,07 грн. Оскільки затримка розрахунку при звільненні після його звернення до суду збільшилася на 46 робочих днів, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 серпня 2017 року по 23 серпня 2018 року у розмірі 70 650,24 грн. (а.с. 35).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Стягнуто з ТОВ "Донуглепоставка" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2017 по 23.08.2018 року у розмірі 70 650,24 грн., судові витрати на правничу допомогу у розмірі 800 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. (а.с. 48 - 51).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не довів відсутність його вини у непроведенні з позивачем розрахунку при звільненні у строки, встановлені ст. 116 КзпП України. Перешкоди, що спричинила антитерористична операція, як і наявність у контрагентів відповідача заборгованості перед ним, не мають відношення до належного виконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку щодо виплати заробітної плати працівнику та сум, належних до сплати при його звільненні. На підтвердження відсутності своєї вини у непроведенні розрахунку при звільненні відповідачем не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, який би вказував на існування обставин непереборної сили для відповідача під час здійснення господарської діяльності та дотримання законодавства щодо справляння і сплати податків та обов'язкових платежів, виплати заробітної плати.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ТОВ "Донуглепоставка" в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку наданим відповідачем письмовим доказам, просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що 13 квітня 2014 року Радою національної безпеки і оборони України прийняте рішення "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", згідно якого на території Донецької області та міста Донецька, на території якого було зареєстровано як юридична особа ТОВ "Донуглепоставка", було розпочато антитерористичну операцію. На виконання рішення РНБО України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях", введеного в дію Указом Президента України від 15 листопада 2014 року, вжито заходів з перереєстрації відповідача на територію м. Красноармійська (Покровська), підконтрольного владі України. Ці обставини спричинили значні труднощі в роботі підприємства взагалі, виникли проблеми у документообігу, отримання поштових відправлень, розміщення офісу і працівників, стали підставою для виникнення у підприємства тимчасових фінансових проблем. Ситуація у вугільній сфері регіону через продовження конфлікту на Донбасі є дуже складною.

Посилаючись на відсутність у ТОВ "Донуглепоставка" сертифікату Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, суд першої інстанції не врахував, що законодавством не передбачена видача сертифікатів, які обґрунтовують затримку у виплаті заробітної плати працівникам.

Виникнення фінансових проблем пов'язано також із загальним станом економіки країни.

Значно ускладнила фінансову ситуацію та спричинила затримку у виплаті заробітної плати шахтарям за липень та серпень 2017 року затримка розрахунків замовника підрядних робіт - ДП "ВК "Краснолиманська" з ТОВ "Донуглепоставка".

Перешкоди, які спричинила антитерористична операція, та наявність у контрагентів підприємства заборгованості мають пряме відношення до належного виконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку щодо виплати заробітної плати працівнику та сум, належних до сплати при його звільненні, а тому вважає, що затримка розрахунку з позивачем сталася не з його вини.

Крім того, суд не врахував приписи п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", згідно яких сума середнього заробітку у цій справі не повинна перевищувати розмір заборгованості по заробітній платі, а саме, 8 211,07 грн.

Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений частиною 1 ст. 233 КЗпП України (а.с. 56 - 57).

В рішенні Красноармійського міськрайонногоо суду Донецької області від 12 вересня 2018 року у справі № 235/3505/18 зазначено, що воно може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області.

Проте, згідно з підпунктом 3 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-УШ від 03.10.2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" апеляційний суд Донецької області ліквідовано та утворено Донецький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, з місцезнаходженням у містах Бахмуті, Донецьку і Маріуполі, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду.

Відповідно до частини 6 ст. 147 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Суд, що ліквідується, в місячний строк з дня припинення здійснення правосуддя передає до новоутвореного суду матеріали та документи, пов'язані зі здійсненням таким судом повноважень, а судові справи та матеріали проваджень, що перебувають у володінні суду, що ліквідується, передаються негайно, до дня початку роботи новоутвореного суду.

03 жовтня 2018 року у газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Донецького апеляційного суду про початок роботи Донецького апеляційного суду, згідно якого рішенням зборів суддів Донецького апеляційного суду від 02.10.2018 року № 4 днем початку роботи Донецького апеляційного суду визначено 03 жовтня 2018 року.

У зв'язку із припиненням з 03 жовтня 2018 року здійснення правосуддя апеляційним судом Донецької області цивільна справа № 235/3505/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Донуглепоставка" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з апеляційною скаргою відповідача ТОВ "Донуглепоставка" на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року підсудна Донецькому апеляційному суду, який створено в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого апеляційного суду Донецької області.

Позивачем ОСОБА_1 копія апеляційної скарги відповідача ТОВ "Донуглепоставка" отримана 13 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 85).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року - без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що протягом дії Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, є сертифікат Торгово-промислової палати України, який видається по конкретному договору, контракту, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Оскільки відповідач не надав суду сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, відсутність вини відповідача у невиплаті йому при звільненні заробітної плати не доведена.

Доводи відповідача про те, що сума середнього заробітку не повинна перевищувати розмір заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі. Посилання відповідача на п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 є безпідставним.

Доводи відповідача про пропуск ним строку звернення до суду суперечать частині 2 ст. 233 КЗпП України, згідно якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім того, оскільки остаточний розрахунок з ним відповідач провів 23 серпня 2018 року, він не міг пропустити строк звернення до суду (а.с. 86).

Позивач ОСОБА_1, представник відповідача - ТОВ "Донуглепоставка" у судове засідання апеляційного суду 05 грудня 2018 року не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені: судова повістка - повідомлення про розгляд справи 05 грудня 2018 року позивачем отримана - 28 листопада 2018 року, відповідачем - 27 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 94, а.с. 95).

Позивач ОСОБА_1, представник відповідача - ТОВ "Донуглепоставка" апеляційний суд про причини неявки у судове засідання не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача ОСОБА_1 та представника ТОВ "Донуглепоставка", явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача - ТОВ "Донуглепоставка" задоволенню не підлягає.

Такого висновку апеляційний суд дійшов, виходячи з наступного:

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 15 листопада 2016 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював машиністом гірничовиймальних машин 5 розряду, з 02 січня 2017 року - машиністом гірничовиймальних машин 6 розряду з повним робочим днем в шахті; 23 серпня 2017 року ОСОБА_3 звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується записами у його трудовій книжці (а.с. 4 - 5).

Згідно довідки ТОВ "Донуглепоставка" від 07.06.2018 року № 23 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за 2017 рік становить 8 211,07 грн., з них: за липень 2017 року - 4 589,20 грн., за серпень 2017 року - 3 621,87 грн. (а.с. 6).

Під час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість по заробітній платі у сумі 8 211,07 грн. відповідачем погашена, що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями № 420 та № 431 від 23.08.2018 року та реєстрами № 44 та № 45 від 23.08.2018 року перерахування на рахунки отримувачів, зокрема, позивача ОСОБА_1 сум 4 589,20 грн. та 3 621,87 грн., всього 8 211,07 грн. (а.с. 39, а.с. 40, а.с. 41, а.с. 42).

Зазначені обставини жодною із сторін не оспорюються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведена відсутність його вини у непроведенні з позивачем розрахунку при звільненні у строки, встановлені ст. 116 КзПП України, що є підставою для відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, а саме, для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначений висновок суду першої інстанції апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються статтями 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідач не заперечує, що в день звільнення 23 серпня 2017 року розрахунок з позивачем проведений не був, що повний розрахунок з позивачем був проведений лише 23 серпня 2018 року, тобто через один рік.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено відсутності його вини у невиплаті позивачу заробітної плати за липень та серпень 2017 року у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, тобто в день звільнення.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що затримка розрахунку з позивачем сталася не з його вини, що 13 квітня 2014 року Радою національної безпеки і оборони України прийняте рішення "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", згідно якого на території Донецької області та міста Донецька, на території якого було зареєстровано як юридична особа ТОВ "Донуглепоставка", було розпочато антитерористичну операцію, що на виконання рішення РНБО України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях", введеного в дію Указом Президента України від 15 листопада 2014 року, вжито заходів з перереєстрації відповідача на територію м. Красноармійська (Покровська), підконтрольного владі України, що ці обставини спричинили значні труднощі в роботі підприємства взагалі, виникли проблеми у документообігу, отримання поштових відправлень, розміщення офісу і працівників, стали підставою для виникнення у підприємства тимчасових фінансових проблем, не спростовують висновків суду.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, визначаєЗакону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Згідно ст. 10 зазначеного Закону № 1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно ст. 14 1 Закону України від 02.12.1997 року № 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (Закон доповнено статтею 14 1 згідно із Законом України від 02.09.2014 р. № 1669-VII).

У пункті 1 частини першої ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з тих підстав, що вина відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати відсутня, що обставини проведення антитерористичної операції в Донецькій, Луганській областях є загальновідомим фактом, підтвердження відповідачем вказаних форс-мажорних обставин сертифікатом Торгово-промислової палати в Україні не є обов'язковим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.10.2018 року у справі №759/18370/15-ц зазначив, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат торгово-промислової палати України.

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження дії форс - мажорних обставин відповідачем надано сертифікат № 7480 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10 квітня 2017 року, згідно якого Донецька торгово-промислова палата на підставі ст. 14 1 Закону України від 02.12.1997 року №671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту у м. Донецьк, акти тероризму на території Донецької області, ТОВ "Донуглепоставка" (місцезнаходження якого з 01.10.2014 року: 85300, Донецька область, м. Покровськ (Красноармійськ), вул. Поштова, буд. 20, до 01.10.2014року: 83015, Донецька область, м. Донецьк, проспект Миру, буд. 8) щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року - серпень 2014 року у термін до 20.05.2014 р., 20.06.2014 р., 20.07.2014 р., 20.08.2014 р., 20.09.2014 р., які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 15 травня 2014 року; дата закінчення - 01 жовтня 2014 року (а.с. 30).

Непроведення розрахунку при звільненні з позивачем мало місце в серпні 2017 року, тобто майже через три роки після закінчення дії форс-мажорних обставин, які засвідчені сертифікатом № 7480 від 10 квітня 2017 року для ТОВ "Донуглепоставка". Крім того, зазначений сертифікат стосується господарської діяльності ТОВ "Донуглепоставка" до 01 жовтня 2014 року, коли місцем знаходження відповідача було м. Донецьк, та взагалі не стосується господарської діяльності ТОВ "Донуглепоставка" після його переміщення на територію м. Покровська Донецької області, тобто на територію, яка не є окупованою та на якій органи державної влади України здійснюють свої повноваження.

Позивач працював у відповідача з 15 листопада 2016 року по 23 серпня 2017 року на території, на якій органи державної влади України здійснюють свої повноваження. Сертифікат про форс-мажорні обставини для ТОВ "Донуглепоставка" за період, в якому мала місце затримка розрахунку з позивачем, тобто за період з серпня 2017 року по серпень 2018 року відповідачем суду не надано.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що законодавством не передбачена видача сертифікатів, які обґрунтовують затримку у виплаті заробітної плати працівникам, є необгрунтованими.

Посилання відповідача на загальний станом економіки країни, складну ситуацію у вугільній сфері регіону, затримку розрахунків з ним замовника підрядних робіт - ДП "ВК "Краснолиманська", не є доказами відсутності вини відповідача у непроведенні з позивачем розрахунку у день звільнення.

Зазначений висновок суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, які викладені в постановах від 03.07.2013 року у справі № 6-64цс13, від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16, згідно яких аналіз норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не провів розрахунку з позивачем у день звільнення, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів відсутності його вини у затримці розрахунку з позивачем при звільненні, тому наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, та стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, тобто за період з 23 серпня 2017 року по 23 серпня 2018 року (день фактичного розрахунку).

При розрахунку середнього заробітку суд першої інстанції правильно виходив з положень "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, згідно якого:

- обчислення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (п. 2);

- нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5);

- нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8).

Визначений судом першої інстанції середньоденний заробіток позивача, виходячи з виплат за червень - липень 2017 року, що передували звільненню, 284,88 грн., співпадає з визначеним відповідачем, що підтверджується довідкою ТОВ "Донуглепоставка" № 23 від 07.06.2018 року (а.с. 6) та № б/н від 02.07.2018 року (а.с. 33).

Кількість робочих днів затримки судом першої інстанції визначена як 248 і відповідачем не оспорюється.

Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільнені складає 70 650,24 грн. (284,88 грн. х 248 р.д.). Будь-які заперечення щодо зазначеного розрахунку відповідачем в апеляційній скарзі не наведені.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно приписів п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" сума середнього заробітку у цій справі не повинна перевищувати розмір заборгованості по заробітній платі, а саме, 8 211,07 грн., є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до абзацу другого п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" уразі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При зверненні до суду з позовом у червні 2018 року позивач посилався на наявність у відповідача перед ним заборгованості по заробітній платі у сумі 8 211,07 грн. Саме в такому розмірі відповідач і погасив йому заборгованість 23 серпня 2018 року під час розгляду справи, тобто між сторонами був відсутній спір щодо сум, які підлягають виплаті позивачу, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин вимог частини 2 ст. 117 КЗпП України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених у абзаці другому п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відсутні.

Доводи апеляційної скарги про порушення позивачем строків звернення до суду, визначених частиною 1 ст. 233 КЗпП України, також є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 18 червня 2018 року, тобто до того, як відповідач 23 серпня 2018 року з ним розрахувався, отже коли перебіг тримісячного строку для звернення позивача до суду навіть не розпочався. Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині зводяться до неправильного розуміння норм про застосування строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам, судом дана вірна оцінка наданим відповідачем доказам, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, пов'язані зі сплатою відповідачем судового збору у розмірі 1 059,75 грн. за подання апеляційної скарги (а.с. 76, а.с. 78).

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме, судовий збір за подання апеляційної скарги, покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 1 частини 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, в якому позивачем ОСОБА_1 була подана позовна заява.

Отже, відповідно до п. 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Донуглепоставка" залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Донуглепоставка" у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, пов'язані зі сплатою з апеляційної скарги судового збору у розмірі 1 059,75 грн., покласти на відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Донуглепоставка".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 грудня 2018 року.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха

Судді: О.Д. Канурна

О.С. Санікова