Постанова

від 04.09.2018 по справі 712/13305/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1131/18Головуючий по першій інстанції Категорія: 76 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

головуючого - Василенко Л.І.

суддів: Фетісової Т.Л., Ювшина В.І.

секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2018 року (повний текст складено 15.05.2018, суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1Г.) у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без державної реєстрації та визнання об'єктів спільної власності подружжя та розподіл майна подружжя,:

в с т а н о в и в :

01 грудня 2015 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без державної реєстрації та визнання об'єктів спільної власності подружжя та розподіл майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 1994 року позивач проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу.

08 серпня 2002 року сторонами було придбано незакінчений будівництвом жилий будинок готовністю 56%, що знаходиться в м. Черкаси по вул. Б. Хмельницького, 33 (договір укладений на ОСОБА_3В.), який в подальшому був ними добудований та рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси було визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, яке було самочинно збудовано.

Крім того зазначає, що 28 грудня 2005 року ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку 1000 кв.м. за адресою м. Черкаси, вул. Б. Хмельницького, 33.

19 вересня 2002 року позивачем та ОСОБА_3 було придбано частину комплексу будівель за адресою м. Черкаси, вул. Будіндустрії 1/Чигиринська 68, договір також було укладено на відповідача.

Крім того, вказує, що 27 листопада 2007 року сторонами було придбано автомобіль НОМЕР_1.

05 грудня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

Позивач зазначає, що через відсутність реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 не було враховано її права спільної сумісної власності на вищезазначене майно.

ОСОБА_5, неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги у поданих до суду заявах від: 03 червня 2016 року, 10 листопада 2016 року, 24 лютого 2017 року, 09 серпня 2017 року та 05 грудня 2017 року, остаточно просила суд встановити факт спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту та бюджету нею та ОСОБА_3В, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, з 01 січня 1994 року по 04 грудня 2002 року.

Встановити факт, що майно: а) житловий будинок з надвірними спорудами (56% незакінченого будівництва) по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси, який придбаний ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 08.08.2002 року; б) частина майнового комплексу по вул. Будіндустрії, 1/ Чигиринська, 68 в м. Черкаси, яка придбана ОСОБА_3 у ТОВ Рембудмонтаж згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2002 року; придбане внаслідок спільної праці ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як сім'ї.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 частину майнового комплексу по вул. Будіндустрії 1/Чигиринська, 68 в м. Черкаси, яка придбана відповідачем у ТОВ Рембудмонтаж згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2002 року.

У порядку поділу майна, визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

У порядку поділу майна визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку частини майнового комплексу по вул. Будіндустрії 1/ Чигиринська, 68 в м. Черкаси, яка придбана відповідачем у ТОВ Рембудмонтаж згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2002 року.

У порядку поділу майна, визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку земельної ділянки площею 1000 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 33 у м. Черкаси, яка надана у власність відповідачу згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2005 року серія ЯА №705914.

Визнати право оренди ОСОБА_5 на 1/2 частки земельної ділянки площею 498 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 33 у м. Черкаси, яка надана в оренду відповідачу на підставі рішення Черкаської міської ради від 07.07.2005 року №8-414.

У порядку поділу майна, визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку виробничо-технічного обладнання (згідно Переліку), яке знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Будіндустрії, 1/Чигиринська 68.

У порядку поділу майна, визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку автомобіля ГАЗ 3302-414, 2007 року випуску, свідоцтво про реєстрацію САС 045930, д.н.з. НОМЕР_2.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2018 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без державної реєстрації та визнання об'єктів спільної власності подружжя та розподіл майна подружжя задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою з 01 січня 1994 року по 04 грудня 2002 року.

Встановлено факт, що майно: а) житловий будинок з надвірними спорудами (56% незакінченого будівництва) по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси, який придбаний ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 08.08.2002 року; б) частина майнового комплексу по вул. Будіндустрії, 1/Чигиринська, 68 в м. Черкаси, яка придбана ОСОБА_3 у ТОВ Рембудмонтаж згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2002 року придбане внаслідок спільної праці ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як сім'ї.

Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - житловий будинок з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 частину майнового комплексу по вул. Будіндустрії, 1/Чигиринська, 68 в м. Черкаси, яка придбана ОСОБА_3 у ТОВ Рембудмонтаж згідно договору купівлі-продажу №21063 від 19.09.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом і записано в реєстровану книгу під номером №1513, а саме част. А-ІІІ, а саме: пр.ІІ пов. З №26 по 42, пр. сходів №1, 25, 46, Sз -183, 67 кв.м.; літ. Б-І (245,7); В; част. №2.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку земельної ділянки площею 1000 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 33 у м. Черкаси, яка надана у власність ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2005 року, серія ЯА №705914.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку частини майнового комплексу по вул. Будіндустрії 1/Чигиринська, 68 в м. Черкаси, яка придбана ОСОБА_3 у ТОВ Рембудмонтаж згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2002 року.

В решті позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати, а саме сплачений позивачкою судовий збір в сумі 243, 60 грн. за встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, за розподіл майна подружжя в сумі 2754, 51 грн., за забезпечення позову 320 грн. та 275, 60 грн., а всього 3593, 71 грн.

Стягнуто в прибуток держави з ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 8396, 16 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні будинок та майновий комплекс були придбані внаслідок спільної праці ОСОБА_5 та ОСОБА_3 як сім'ї. При цьому, суд керувався Законом України Про власність , положеннями Постанов Пленуму ВСУ від 12 червня 1998 року №16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України , від 22.12.1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , які в свою чергу регулюють вказані правовідносини та встановлюють правовий режим даного майна як спільної сумісної власності.

Щодо земельної ділянки площею 1000 кв.м., яка відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2005 року належить ОСОБА_3, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки є правові підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, а тому у відповідності до норм статті 120 ЗК України, остання має право на набуття і 1/2 частки земельної ділянки. В частині позовних вимог, що стосуються земельної ділянки площею 498 кв.м., які були надані в оренду відповідачу на підставі рішення Черкаської міської ради, то суд першої інстанції, відмовляючи у цій частині позову, вказував на те, що ОСОБА_3 право власності на дану земельну ділянку не набув, а тому поділу вона не підлягає.

Вимоги позивача в частині виділення їй 1/2 частини виробничо-технічного обладнання суд першої інстанції вважав недоведеними, оскільки ОСОБА_5 не надано доказів, які дали б можливість ідентифікувати таке обладнання, встановити період його придбання та його приналежність, відповідно докази придбання такого майна сторонами під час перебування у шлюбі та за спільні кошти подружжя.

Позовні вимоги, які стосуються автомобіля ГАЗ 3302-414, 2007 року випуску, судом також залишені без задоволення, оскільки визначити частку, яка була сплачена за вказаний автомобіль в період перебування у шлюбі неможливо, так як він був придбаний в кредит взятий у ПАТ КБ Приватбанк та який в подальшому було сплачений повністю ОСОБА_3

В апеляційній скарзі, поданій 06 червня 2018 року, представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а також скасувати рішення суду в частині стягнення судових витрат, вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5 846, 40 грн.

При цьому посилається на неправильне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, так як більша частина правовідносин між сторонами мали місце до 01.01.2004 року, тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України та Цивільним кодексом України, однак вмотивовані вони судом саме нормами даних законів, водночас як регулюватися повинні нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Вказує, що з наявних у матеріалах справи письмових доказів та встановлених судом фактичних обставин справи вбачаються підстави стверджувати, що до 05.12.2002 року сторони спору у зареєстрованому шлюбі не перебували, членами сім'ї не були. У випадку припущення про наявність підтвердженого факту ведення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спільної праці на одному й тому ж підприємстві, відсутні докази про наявність між ними письмової угоди про визнання набутого за час такої праці майна спільною сумісною власністю. Відповідно висновки суду в цій частині порушують норми матеріального права. Також позивачем не було доведено факт вкладення нею грошових коштів у придбання спірних об'єктів нерухомості.

Крім того, судом не враховано, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2008 року є правовстановлюючим документом про належність майна ОСОБА_3, а саме житлового будинку з гаражем, цокольним поверхом та мансардою літ. А-2, огорожу №1-3 та замощенням літ. 1 по вул. Б. Хмельницького, 33 що в м. Черкаси. ОСОБА_5 вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувала, а тому, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, з ним погодилась. Звертає увагу, що спірний будинок не був введений в експлуатацію.

Також в апеляційній скарзі щодо можливості придбання майна сторонами за спільні кошти зазначено, що ОСОБА_5 за період часу з 1999 року по липень 2002 року отримала заробітну плату в розмірі 4 269, 52 грн., водночас як придбаний незакінчений будівництвом жилий будинок готовністю 56% за 59 523 грн. Навіть за умови доведення факту вкладення ОСОБА_5 грошових коштів, отриманих від продажу квартири в сумі 78 970 грн. у повному обсязі в поліпшення вказаного житлового будинку, частка, на яку вона могла б претендувати, становить 4,8 %, оскільки з даних технічного паспорта станом на 29.12.2008 року загальна будівельна вартість домоволодіння становила 1 641 937 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 09 липня 2018 року, ОСОБА_5 послалась на те, що суд досліджував питання спільної праці та спільних внесків сторін у придбання спірного майна. Зокрема, факт продажу позивачем квартири, є фактом того, що нею дані кошти були витрачені. Факт того, що позивач та відповідач мали дохід, за недоведеності протилежного - його витрачання не в інтересах сім'ї. Факт перебування сторін у стосунках та факт того, що сторони в інших стосунках не перебували. У зв'язку з цим, вважає, беззаперечним той факт, що сторони спільно проживали, вели господарство, мали плани на майбутнє і їх реалізували як сім'я.

Зазначає, що факт спільного проживання підтверджується фотокартками зі школи ОСОБА_6, спільною фотокарткою сторін та подружжя Громико, показами свідків щодо спільного проживання в квартирі позивача та листами самого відповідача.

Також зазначає про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів його фінансового становища, зокрема, того, що він мав фінансову можливість купити будинок за власні заощадження.

Розписка батька відповідача не може вважатись беззаперечним доказом, так як останній є заінтересованою особою.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

За змістом п. 3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону № 2147 - VІІІ від 3 жовтня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 серпня 2002 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_7 незакінчений будівництвом жилий будинок готовністю 56% вартістю 59 523 грн., які продавець отримав до підписання договору, що підтверджується Договором купівлі-продажу посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (т.1 а.с. 15-16).

Крім того, 19.09.2002 року, на підставі укладеного договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 придбав частину адмінбудівлі част. А-ІІІ, а саме: пр.ІІ пов. з №26 по №42, пр. сходів №1, 25, 46, Sз - 183, 67 кв.м.; літ. Б-1, яка розташована за адресою вул. Будіндустрії 1/ Чигиринська 68 в м. Черкаси, що стверджується довідкою ЧОБТІ від 11.06.2012 року (т. 1 а.с. 21).

05 грудня 2002 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, що підтверджується Свідоцтвом про одруження ОСОБА_10 І-СР №077246, актовий запис №2006 (т. 1 а.с. 24).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, на підставі рішення Черкаської міської ради від 07 липня 2005 року №8-414 п. 4, надано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м., яка розташована за адресою вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси (т. 1 а.с. 18).

27 листопада 2007 року ОСОБА_3 також придбано в кредит автомобіль ГАЗ 3302-414, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, що вбачається із облікової картки приватного ТЗ (т. 1 а.с. 22).

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2008 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до міськвиконкому Черкаської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, як самочинно збудоване, визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з гаражем, цокольним поверхом та мансардою літ. А-2, огорожу №1-3 та замощення літ. 1 по вул. Б. Хмельницького, 33 що в м. Черкаси (т.1 а.с. 17).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_5 вказувала, що вони з відповідачем почали проживати однією сім'єю з 1994 року.

Судом першої інстанції встановлено факт спільного проживання позивача з відповідачем, що, згідно висновків суду, підтверджується листуванням відповідача з органами прокуратури 2000-2001 роках, в яких ОСОБА_3 вказує, що ОСОБА_9 є його дружиною, показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_6, які буди допитані в судовому засіданні та які підтвердили факт їх спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту і бюджету. Крім того, факт спільного проживання сторін до укладення шлюбу підтверджується листуванням з органами прокуратури в 2001 році та повісткою від 23.10.1999 року, оскільки відповідні листи направлялися, як позивачу так і відповідачу за однією адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 25 травня 2004 року, виданого згідно з рішенням від 24 травня 2004 року №233, Придніпровським райвиконкомом посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 155).

З довідки виданої КП СУБ Митниця від 31.05.2012 року №414 вбачається, що ОСОБА_9 була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 з 05 квітня 1994 року по 09 червня 2004 року (т.2 а.с. 167).

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1, 2 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України Про власність , відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності . Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону Про власність , статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України Про власність ), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України Про власність вважається правильно застосованим.

Вказане узгоджується із висновком викладеним у Постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року у справі 6-211цс14.

Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 1 січня 2004 року. КпШС Української РСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

З аналізу викладених роз'яснень норм законодавства, які діяли на час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та на час придбання ОСОБА_3 спірного нерухомого майна, суд зобов'язаний достовірно встановити набуття такого майна їх спільною працею.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Так, позивач на підтвердження набуття спільною працею з відповідачем незакінченого будівництвом жилого будинку по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси та частини комплексу будівель за адресою по вул. Будіндустрії 1/ Чигиринська 68 в м. Черкаси вказує на те, що вона постійно працювала у зв'язку із чим мала регулярний дохід.

Згідно до копії трудової книжки ОСОБА_10 БТ-ІІ №5123642 та наказу про звільнення №12/1 від 26 березня 2013 року, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_5 з 17.03.1993 року по 26.07.1996 року працювала на посаді заступника директора в МП Руслан , з 01.03.1998 року по 26.10.2004 року працювала на посаді заступника директора на ПВКП Метал-Інвест , з 08.11.2006 року по 26.03.2013 року працювала на посаді заступника директора ФОП ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 104 - 105, т. 2 а.с. 247).

Відповідно до Відомостей про заробітну плату, наданих позивачем у підтвердження заявлених нею вимог, ОСОБА_5 за період з 1999 року по липень 2002 року, фактично отримана заробітна плата у розмірі 4 269,52 грн. (т. 1 а.с. 106 - 107)

Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем факт купівлі внаслідок їх спільної праці з ОСОБА_3 вищезазначеного нерухомого майна, а саме незакінченого будівництвом жилого будинку по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси та частини комплексу будівель за адресою по вул. Будіндустрії 1/ Чигиринська 68 в м. Черкаси, є недоведеним, оскільки розмір отриманого доходу ОСОБА_5 за період який передував купівлі даної спірної нерухомості був значно нижче її вартості.

За викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту та бюджету між сторонами необхідно відмовити, так як юридичного значення для справи він не має, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття вищезазначеного нерухомого майна спільною працею з відповідачем.

Щодо наданої ОСОБА_3 розписки від 20 липня 2002 року, у відповідності до якої він отримав від ОСОБА_15 кошти в сумі 12 500 дол. США, то колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про надання цих коштів на потреби сім'ї ОСОБА_15, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Як було зазначено вище сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного з них.

Позивач не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про надання нею коштів та розмір фактичного внеску у рахунок оплати вартості спірного нерухомого майна, оскільки покази свідків не можуть підтверджувати обставини участі позивача коштами в придбанні майна, зокрема, що розмір її частки складає 1/2 частини спірного нерухомого майна.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Аналогічні положення містить стаття 22 КпШС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає зазначеним критеріям.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Визначаючи правовий статус житла як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 8 листопада 2017 року у справі № 1447цс17.

Як слідує з матеріалів справи, сторони здійснювали добудову спірного житлового будинку, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується квитанціями, товарними чеками, накладними та договорами про надання послуг та виконання робіт, що свідчить про добудову вказаного будинку спільними коштами подружжя.

При цьому колегія суддів бере до уваги той факт, що ОСОБА_5 при уточнені позовних вимог посилалася на ст. 62 СК України.

Відповідно до частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги, щодо незначної матеріальної участі ОСОБА_5 у добудові вказаного будинку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач перебуваючи у шлюбі із відповідачем працювала та отримувала заробітну плату. До того ж нею було відчужено за договором купівлі-продажу від 27 травня 2004 року квартиру АДРЕСА_3 за 78 970 грн., яка належала їй на праві приватної власності (т. 1 а.с. 156 -157).

Таким чином добудова спірного житлового будинку здійснювалась та була завершена у період шлюбу сторін за спільні кошти подружжя.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги в частині того, що об'єкт нерухомості, який суд першої інстанції визнав об'єктом права спільної сумісної власності на сьогоднішній день не існує, оскільки фактично він не введений в експлуатацію, натомість як рішення суду про визнання права власності на самочинне будівництво за ОСОБА_3 не підміняє акт ведення майна в експлуатацію, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Поділ між подружжям об'єкта незавершеного будівництва з урахуванням ступеня його готовності за статтею 331 ЦК України є можливим лише за умови, що таке будівництво не є самочинним у розумінні статті 376 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146.

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій; прибудова - вид реконструкції, при якій збільшується площа забудови житлового будинку шляхом створення нових приміщень, що безпосередньо прилягають до зовнішніх стін будинку.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому, за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Частиною 3 статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2008 року визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з гаражем, цокольним поверхом та мансардою літ. А-2, огорожу №1-3 та замощення літ. 1 по вул. Б. Хмельницького, 33 що в м. Черкаси.

При цьому при ухваленні судом вказаного рішення було встановлено, що відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Черкаського міськвиконкому №5555/14 від 06.10.2008 року самовільно добудований житловий будинок з гаражем, цокольним поверхом та мансардою літ. А-2, огорожу №1-3 та замощення літ. 1 по вул. Б. Хмельницького, 33 що в м. Черкаси розташовані без порушень вимог п. 3.25 Державних будівельних норм України (ДБН 360-92) і не погіршує нічиїх житлових умов та прав, не розташоване на міських мережах. Управління містобудування та архітектури Черкаського міськвиконкому не заперечували у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, житловий будинок по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси не являється самочинним будівництвом у зв'язку із наявністю зазначеного рішення суду, на підставі якого у ОСОБА_3 виникло право власності на об'єкт нерухомості, а тому даний будинок може бути предметом поділу між сторонами.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання 44 % (100% - 56%), тобто 44/100 частки житлового будинку за адресою м. Черкаси, вул. Б. Хмельницького, 33 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з виділенням на праві особистої приватної власності: 22/100 частки - ОСОБА_5 та 78/100 частки - ОСОБА_3

Суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, яка була отримана ОСОБА_3 у порядку приватизації, є його особистою власністю та не може бути поділена між подружжям, з наступних підстав.

За положеннями статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Разом з тим, виходячи зі статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 має право на 22/100 частки житлового будинку, до неї переходить і право власності на 22/100 частки земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

В іншій частині, а саме в частині відмови у задоволенні позову у поділі виробничо-технічного обладнання, орендованої земельної ділянки та автомобіля ГАЗ 3302-414, 2007 року випуску рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не переглядаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до статті 4 ЗУ Про судовий збір (в редакції, яка діяла на час подання позову та уточнюючих позовних заяв) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно пунктів 2, 9 частини 1 статті 80 ЦПК України (яка діяла на час подання позову, уточнюючих заяв та яка узгоджується із статтею 176 діючого ЦПК України) ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Так, позивачем, на час ухвалення рішення судом першої інстанції, були заявлені наступні вимоги та відповідно до них колегією суддів розрахований судовий збір: встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (243, 60 грн.), визнання спільною сумісною власністю та поділ житлового будинку з надвірними спорудами (3 654 грн., виходячи з інвентаризаційної вартості будинковолодіння станом на 29.12.2008 року), визнання спільною сумісною власністю та поділ частини майнового комплексу (487, 20 грн., виходячи з наявних в матеріалах справи відомостей про вартість нерухомого майна (а.с. 113-114) - інші відомості про вартість майна у справі відсутні), визнання права приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки 1000 кв.м. (1682, 80 грн., виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 168 280 грн.), визнання права оренди на земельну ділянку 498 кв.м. (551, 20 грн. - немайнова вимога), визнання права власності на 1/2 частку автомобіля ГАЗ 3302-414, 2007 року (899, 40 грн., виходячи з вартості автомобіля зазначеному у договорі №384-07/Ч), визнання права власності на 1/2 частку виробничо-технічного обладнання (дійсна вартість майна в матеріалах справи відсутня, у зв'язку із чим встановити розмір судового збору неможливо).

Виходячи з проведених судом апеляційної інстанції розрахунків, позивачем до суду першої інстанції підлягав сплаті судовий збір в розмірі 7 518, 20 грн., фактично сплачено ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 4 628, 80 грн., а тому недоплата судового збору при зверненні до суду становить 2 889, 40 грн., який підлягає стягненню з останньої на користь держави.

Відповідно до частини 4 статті 6 ЗУ Про судовий збір передбачено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Представником ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_4 було оскаржено рішення суду першої інстанції в частині задоволених судом позовних вимог ОСОБА_5 При поданні апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 5 904, 86 грн., хоча виходячи з оскаржуваної частини рішення він повинен був сплатити судовий збір в розмірі 9 101, 40 грн. Таким чином на користь держави недоплачено судовий збір в розмірі 3 255 грн.

Судом апеляційної інстанції частково задовольняються вимоги позивача щодо визнання права спільною сумісною власністю та поділу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки площею 1000 кв.м., у співвідношенні до заявлених вимог майнового характеру в цій частині задоволенню підлягає 44%, а тому на користь позивача підлягає стягненню із відповідача судовий збір у розмірі 2 348, 19 грн. (за житловий будинок судовий збір становить 1607, 76 грн., а за земельну ділянку - 740, 43 грн.)

Натомість із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 807, 21 грн. Виходячи із задоволених вимог апеляційної скарги, як майнового, так і немайнового характеру та враховуючи частину 10 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 стягненню підлягає 2 196, 95 грн.

Крім того, учасниками справи при розгляді справи в суді першої інстанції подавалися заяви про забезпечення позову та доказів, які в свою чергу також підлягають пропорційному розподілу між сторонами.

За викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до часткового скасування та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області в складі колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2018 року змінити, скасувавши в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, визнання права власності на частину майнового комплексу, визнання права власності на частину земельної ділянки.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без державної реєстрації та визнання об'єктів спільної власності подружжя та розподіл майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - 44/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 22/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 22/100 частки земельної ділянки площею 1000 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 33 у м. Черкаси, яка надана у власність ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2005 року, серія ЯА №705914.

Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 на 78/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Б. Хмельницького, 33 в м. Черкаси.

Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 на 78/100 частки земельної ділянки площею 1000 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 33 у м. Черкаси, яка надана у власність ОСОБА_3 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2005 року, серія ЯА №705914.

В решті позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 2 196, 95 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 3 255 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 2 889, 40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст складено 13 вересня 2018 року.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: Т.Л. Фетісова

ОСОБА_16