Рішення

від 10.09.2018 по справі 914/649/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2018 Справа №914/649/15

м. Львів

За позовом: ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське автотранспортне підприємство 24662", м. Львів

про стягнення 351 026, 92 грн. вартості частини майна товариства

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Ю. Забора

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: Мудрак Р. Б.

Суть спору:

Позовну заяву подано ОСОБА_1, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське автотранспортне підприємство 24662", м. Львів про стягнення 25 751, 75 грн. вартості частини майна товариства.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.03.2015р. (суддя Кидисюк Р. А.) порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.03.2015р.

17.03.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, зазначених у відповідній ухвалі суду.

14.04.2015р. в судовому засіданні оголошено перерву та продовжено строк розгляду спору.

14.05.2015р. в судовому засіданні оголошено перерву, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2015р. провадження у справі зупинено, призначено судову експертизу, проведення якої доручено кваліфікованим фахівцям Львівського НДІ судових експертиз.

22.12.2015р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшли повідомлення судових експертів №3240 та №3226 про неможливість дачі висновку судово-економічної експертизи по господарській справі №914/649/15 у зв'язку з відсутністю відповіді на клопотання, подані експертами.

Ухвалою суду від 12.01.2016р. поновлено провадження у справі, судове засідання призначено на 21.01.2016р.

21.01.2016р. в судовому засіданні оголошено перерву, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2016р. провадження у справі повторно зупинено, призначено у справі комплексну судову експертизу, у результаті якої необхідно провести будівельно-технічну, товарознавчу та економічну експертизи.

29.12.2016р. на адресу Господарського суду Львівської області супровідним листом надійшов висновок №2313-2319 судової автотоварознавчої експертизи по господарській справі №914/649/15.

03.01.2017р. на адресу Господарського суду Львівської області супровідним листом надійшов висновок №669 судової товарознавчої експертизи по господарській справі №914/649/15.

У зв'язку з закінченням повноважень, як вперше призначеного на посаду судді Кидисюка Р. А., внаслідок автоматизованого розподілу, справу 914/649/15 передано на розгляд судді Мороз Н.В.

05.12.2017р. на адресу Господарського суду Львівської області супровідним листом надійшов висновок №668 судової оціночно-будівельної експертизи по господарській справі №914/649/15.

15.12.2017р. набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, викладена у розділі І Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017. N 2147-VIII, пунктом 9 розділу XI Перехідних положень якого встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою від 08.02.2018р. поновлено провадження у справі зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 20.02.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2018р. зупинено провадження у справі для проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2016р.

30.05.2018р. на адресу Господарського суду Львівської області супровідним листом надійшов висновок №7112 судово-економічної експертизи по господарській справі №914/649/15.

Ухвалою від 08.06.2018р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.06.2018р.

Заявою про збільшення позовних вимог від 18.06.2018р., позивач просить суд стягнути з відповідача 134 560, 00 грн. - основного боргу, 8 917, 83 грн. - пені, 187 696, 88 грн. - інфляційних втрат та 19 852, 21 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 21.06.2018р. підготовче засідання відкладено на 31.07.2018р.

Ухвалою суду від 31.07.2018р. продовжено підготовче провадження на 30 днів.

В судовому засіданні 31.07.2018р. оголошено перерву до 06.08.2018р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

В судовому засіданні 06.08.2018р. оголошено перерву до 09.08.2018р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

27.08.2018р. представником відповідача подано клопотання про копіювання необхідних документів, зокрема товарознавчої експертизи №669, автотоварознавчої експертизи №2313/2319 та арк.10-12 група основних засобів Том 1. Однак, до вказаного клопотання позивачем не подано квитанції про сплату судового збору за копіювання кожної сторінки документу у розмірі, встановленому чинним законодавством, відтак вказане клопотання судом залишено без розгляду.

Ухвалою від 09.08.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03.09.2018р.

В судовому засіданні 03.09.2018р. оголошено перерву до 10.09.2018р. про що представники сторін ознайомлені під розписку.

В судове засідання 10.09.2018р. представник позивача з'явився, подав додаткові письмові пояснення по суті спору. Позов просить задоволити з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог. В обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 17.07.2012р. позивачем подано заяву про вихід зі складу учасників товариства відповідача. Припиняючи свою участь в складі учасників ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 належну частку у розмірі 1,1599%, що складає у грошовому виразі 25 751, 75 гривень у статутному фонді товариства, ОСОБА_1 передав ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , зазначивши у заяві, що розрахунок вартості частки просить провести згідно ст.54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 Цивільного кодексу України. Таким чином, позивачу, як учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 , який вибув, повинна бути виплачена вартість майна товариства відповідача, пропорційна його частці у розмірі 1,1599%, а також належна частка прибутку, одержаного товариством в 2012 році до моменту виходу з числа учасників, що передбачено Статутом товариства та чинним законодавством.

Проте, як зазначено позивачем, ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 пропущено 12-місячний строк, протягом якого товариство зобов'язано провести розрахунок вартості належної ОСОБА_1 частки у розмірі 1,1599% майна та прибутку товариства, такий розрахунок позивачу надано не було, а також не було сплачено належну останньому грошову суму.

Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість частини майна товариства, яка згідно висновку експерта №7112 від 24.05.2018р. становить 134 560, 00 грн., а також 8 917, 83 грн. - пені, 187 696, 88 грн. - інфляційних втрат та 19 852, 21 грн. - 3% річних, а також понесені судові витрати у справі.

Крім того, пояснив, що вважає висновок експерта №38 судово-економічної експертизи від 30.09.2018р. неналежним доказом по справі, оскільки такий долучено відповідачем до матеріалів справи на стадії судового розгляду, що суперечить вимогам ст.80 ГПК України.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та додаткових письмових запереченнях. Зазначив, що заявою від 17.07.2012р. ОСОБА_1 розпорядився своєю часткою у статутному капіталі товариства, залишивши її товариству і тим самим передав ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 усю сукупність корпоративних прав та обов'язків, а відтак позивач не має права на отримання частини прибутку від діяльності товариства відповідача, а також права на отримання частини майна товариства. Крім того, вважає, що висновок експерта №7112 від 24.05.2018р. є неповним, оскільки в ньому не враховано зобов'язань товариства, що виникли на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161, яким з ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 стягнуто 10 333 832, 91 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно п.п. 4.1 та 4.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 (в ред. 2011р.), зареєстрованого 14.06.2011р. та затвердженого установчими зборами товариства, згідно протоколу зборів від 06.06.2011р., ОСОБА_1 є засновником та учасником вказаного товариства.

Пунктом 5.1 Статуту передбачено, що Статутний капітал товариства становить 2 220 100, 00 грн. В тому ж пункті зазначено зокрема, що частка ОСОБА_1 становить 25 751, 75 грн. або 1, 1599%.

Пунктом 6.1 Статуту передбачено, учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього Товариства, а також третім особам. Учасник Товариства має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше ніж за 1 місяць до виходу (п. 6.6). Учасник, який виходить із товариства має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі Товариства (п.6.7). Вартість частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі при виході учасника з Товариства визначають загальні збори учасників. При виході учасника з Товариства йому сплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з Товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, що виходить з Товариства виплачується частина річного прибутку, одержаного Товариством в цьому році до дня його виходу (п. 6.9).

Згідно п.8.2. Статуту, вищим органом товариства є загальні збори учасників. Виконавчим органом Товариства є директор, який вирішує всі питання діяльності Товариства, окрім тих, що належать до компетенції зборів учасників. Контроль за діяльністю директора здійснюється ревізійною комісією.

До виключної компетенції загальних зборів учасників, згідно п.9.2 Статуту, належить зокрема повноваження, щодо вирішення питання про придбання Товариством частки учасника (її частини), виключення учасника з Товариства.

Позивач - ОСОБА_1, 17.07.2012р. звернувся до відповідача з нотаріально посвідченою заявою про вихід зі складу засновників товариства з проханням проведення розрахунку згідно ст. 54 ЗУ Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України (докази надсилання заяви в матеріалах справи).

17.07.2012р. відбулось зібрання учасників ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , результати яких викладені у протоколі №1 від 17.07.2012р. На загальних зборах, серед іншого, до порядку денного було включено та розглядалось питання про вихід з учасників товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 ОСОБА_1.

За результатами розгляду даного питання було прийнято рішення вивести ОСОБА_1 з числа учасників товариства відповідача, а також передати дольову частку ОСОБА_1 у статутному фонді товариства в розмірі 25 751, 75 грн., що складає 1, 1599% статутного фонду в розпорядження і управління ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 . Дана частка підлягає протягом року або відчуженню на користь існуючих учасників і третіх осіб, або на її розмір має бути зменшений статутний фонд товариства.

Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 впродовж 12-місячного строку, протягом якого товариство було зобов'язано провести розрахунок вартості належної позивачу частки у розмірі 1,1599% майна та прибутку товариства, такий розрахунок надано не було, а також не було сплачено належну позивачу грошову суму.

06.01.2015р. ОСОБА_1 надіслано ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 вимогу про проведення розрахунку та виплати вартості майна товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 , пропорційну його частці у розмірі 1.1599%, а також належну йому частку прибутку, одержаного товариством в 2012 році до моменту виходу позивача з числа учасників в строк до 01.02.2015р. При цьому ОСОБА_1 зазначено, що вказана виплата може бути здійснена як в грошовій, так і в натуральній формі.

Проте, дана вимога не була виконана відповідачем, внаслідок чого позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з вимогою до відповідача про стягнення вартості частини майна товариства в розмірі 134 560, 00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог). Крім того, позивач просить стягнути з ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 8 917, 83 грн. - пені, 187 696, 88 грн. - інфляційних втрат та 19 852, 21 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 113 ЦК України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Згідно ст.10 Закону України Про господарські товариства (чинним станом на час виникнення спірних відносин та звернення позивачів з позовом до суду), учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства. Аналогічні положення закріплені в п.3 ч.1 ст.116 ЦК України, відповідно до якого учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.

Згідно ч.1. ст.148 ЦК України (в редакції від 03.07.2012р., чинній на момент подання заяви про вихід), учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Згідно Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин від 25.02.2016р. №4 роз'яснено, з огляду на зміни у законодавстві та поетапне набуття чинності окремими законодавчими актами України, господарським судам під час вирішення корпоративних спорів потрібно застосовувати норми матеріального та процесуального права за правилом їх дії у часі: норми матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин; норми процесуального закону, чинні на час вчинення відповідних процесуальних дій.

Посилання відповідача на ту обставину, що заявою від 17.07.2012р. позивач розпорядився своєю часткою у статутному капіталі товариства, залишивши її товариству і тим самим передав ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 усю сукупність корпоративних прав та обов'язків, а відтак позивач не має права на отримання частини прибутку від діяльності товариства відповідача, а також права на отримання частини майна товариства - судом до уваги не приймається, оскільки у поданій заяві ОСОБА_1 зазначено про проведення розрахунку вартості частки згідно ст.54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України.

Крім того, заперечення відповідача спростовуються положеннями п.4.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. №4. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", де зазначено, що під час розгляду спорів про стягнення вартості частини майна ТОВ та розміру частини прибутку господарські суди повинні мати на увазі, що вартість майна та розмір частини прибутку товариства, що належать до виплати учаснику, який вийшов, обчислюються на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства. Судам слід враховувати, що у разі виходу учасника з товариства чинне законодавство не передбачає настання у товариства обов'язку здійснити виплату такому учаснику вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, у строки, коротші, ніж встановлені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства". Водночас обов'язок товариства щодо розрахунків при виході з нього учасника виникає на підставі відповідного припису закону та не пов'язаний з наявністю або відсутністю вимоги про здійснення виплати (п.4.15. Постанови).

Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів №13 від 24.10.2008р. передбачено, при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України Про господарські товариства учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органам зв'язку.

Згідно ст.54 Закону України Про господарські товариства (чинним станом на час виникнення спірних відносин та звернення позивачів з позовом до суду), при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Аналогічні положення викладені в п. 6.9 Статуту товариства.

Відповідно до ч.1. ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За змістом ч.1 ст.66 та ст. 139 ГК України, майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Пунктом 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 р. №13 роз'яснено, що при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з товариства з обмеженою відповідальністю (товариства з додатковою відповідальністю), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Згідно п.4.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25.02.2016 №4, під час вирішення спорів щодо розрахунків з учасником, який вийшов (виключений) з товариства, господарським судам слід враховувати, що вартість частини майна товариства, що належить до виплати такому учаснику, повинна визначатися виходячи з вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов'язань товариства. Учасник ТОВ або ТДВ має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а отже, господарським судом має бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (виключений) з ТОВ або ТДВ, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості необоротних і оборотних активів товариства та його зобов'язань для обчислення вартості частини майна, що належить до сплати такому учаснику (п.4.20 Постанови).

На підставі викладених законодавчих норм, вартість належної до виплати частини майна при виході з учасника зі складу учасників товариства, визначається із вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі необоротних та оборотних активів майна невиробничого призначення, з урахуванням майнових зобов'язань. Виходячи з економічного змісту показника вартості майна, з урахуванням зобов'язань є показник вартості чистих активів - як різниця між вартістю активів і зобов'язань суб'єкта господарювання.

Таким чином, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства (дана правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 18.11.2014р. по справі №3-182 гс14).

Згідно п.5.1 первинної редакції Статуту товариства відповідача, частка позивача - ОСОБА_1 у статутному фонді ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 складала 1,1599 % статутного капіталу.

Як вбачається з поданої позивачем заяви про вихід зі складу засновників товариства відповідача від 17.07.2012р. та заяви від 06.01.2015р., позивач просить провести з ним розрахунки вартості частки згідно ст.54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України в грошовій або натуральній формі.

З метою проведення незалежної оцінки вартості чистих активів ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 та належної до оплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, ухвалою суду від 27.01.2016р. було призначено комплексну судову експертизу.

Так, згідно висновку експерта №7112 судово-економічної експертизи по господарській справі №914/649/15 від 24.05.2018р., за результатами експертного дослідження встановлено, що вартість частини майна ТОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , належної до виплати ОСОБА_1, розрахованої пропорційно до частки учасника ОСОБА_1 (1,1599%) станом на 17.07.2012р. із врахуванням ринкової вартості нерухомого майна даного товариства та від'ємного значення прибутку підприємства за період фінансово-господарської діяльності з 01.01.2012р. по 01.07.2012р. становить 134 560 грн.

Враховуючи висновок експерта №7112 від 24.05.2018р. позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою останній просить суд стягнути з відповідача 134 560, 00 грн. вартості частки майна ОСОБА_1 в ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 .

Відповідач проти висновку експерта №7112 судово-екнономічної експертизи від 24.05.2018р. заперечив, зазначивши, що вважає його неповним, оскільки в ньому не враховано зобов'язань товариства, що виникли на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161, яким з ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 стягнуто 10 333 832, 91 грн. Відтак, з метою з'ясування правильності складення балансу та фінансової звітності станом на 01.07.2012р. на товаристві відповідача проведено аудиторську перевірку та отримано Аудиторський висновок (Звіт незалежного аудитора) від 19.07.2018р. щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 . Враховуючи наведене, відповідачем подано клопотання про призначення додаткової експертизи щодо визначення дійсної (ринкової) вартості частки позивача у статутному капіталі товариства відповідача станом на 17.07.2012р., що належиться йому до виплати, включаючи прибуток підприємства за період з 01.01.2012р. по 17.07.2012р. з врахуванням виправленої на підставі Аудиторського висновку (Звіту незалежного аудитора) від 19.07.2018р. щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 : Балансу та Звіту про фінансові результати за перше півріччя 2012р.

Однак, посилання відповідача на неповноту висновку експерта та неврахування у ньому всіх зобов'язань товариства судом оцінюється критично, оскільки при визначенні розміру чистих активів експертом використані показники Балансу (Звіту про фінансовий стан) товариства відповідача станом на 01.07.2012р., які згідно листа, за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018р. №13 (в матеріалах справи), є цілком актуальними для даної справи і можуть бути використані при проведенні експертизи. Відтак, посилання відповідача не підтверджені належними засобами доказування та визнаються судом безпідставними.

Згідно приписів ст. 73 ГПК України, дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин, встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Проаналізувавши висновок експерта №7112 судово-економічної експертизи по господарській справі №914/649/15 від 24.05.2018р., заслухавши в судовому засіданні 31.07.2018р. пояснення судового експерта Маланчак В. Є. та дослідивши методику проведення експертизи, суд визнає висновок судово-економічної експертизи, як належний доказ по справі із врахуванням ст.ст.73, 74, 98 ГПК України.

Так, згідно висновку експертизи, вартість частини майна ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , належної до виплати ОСОБА_1, розрахованої пропорційно до частки учасника ОСОБА_1 (1,1599%) станом на 17.07.2012р. із врахуванням ринкової вартості нерухомого майна даного товариства та від ємного значення прибутку підприємства за період фінансово- господарської діяльності з 01.01.2012р. по 01.07.2012р., становить 134 560, 00 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи наявне рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161, згідно якого з відповідача стягнуто на користь ПАТ АКБ Львів заборгованість по кредитному договору №105 від 11.12.2007р. в сумі 10 333 832, 91 грн. шляхом звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 18.12.2007р.

11.01.2011р. господарським судом Львівської області було видано наказ про примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 27.12.2010р.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду від 05.11.2012р. замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк „Львів" на стягувача - Приватне підприємство „Інтеграл Інвестиції" (м. Львів, вул. Дудаєва, 20, ідентифікаційний код 37776261).

11.12.2012р. ухвалою Господарського суду Львівської області замінено сторону виконавчого провадження (боржника) - Відкрите акціонерне товариство „Львівське автотранспортне підприємство 24662" на боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю „Львівське автотранспортне підприємство 24662" (м. Львів, вул. Городоцька, 280, ідентифікаційний код 03117719) та у процесі виконання судового рішення затверджено мирову угоду між стягувачем - Приватним підприємством „Інтеграл Інвестиції" та боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю „Львівське автотранспортне підприємство 24662". Як вбачається з умов мирової угоди, шляхом підписання мирової угоди, боржник взяв на себе зобов'язання частково сплатити заборгованість за кредитним договором №105 від 11 грудня 2007 року в сумі 7 665 345, 15 (Сім мільйонів шістсот шістдесят п'ять тисяч триста сорок п'ять) гривень 15 копійок, до 21.11.2018р., згідно графіку . Після сплати суми кредитної заборгованості в розмірі 7 665 345, 15грн. в терміни, передбачені таблицею №1 п.2.1мирової угоди, боржник вважається таким, що виконав усі свої зобов'язання, передбачені цією мировою угодою. Дана ухвала набрала законної сили.

Таким чином, станом на дату виходу позивача з товариства існувало зобов язання відповідача, що виникло на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161 в розмірі 10 333 832, 91 грн. та не було враховано при проведенні судової експертизи у зв язку з невідображенням такого зобов язання у балансі станом на 01.07.2012р. та звіті про фінансові результати за 1-ше півріччя 2012р.

З метою з ясування правильності складення балансу та фінансової звітності станом на 01.07.2012р. відповідачем одержано аудиторський висновок (Звіт незалежного аудитора) щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018р.

Крім того відповідачем самостійно замовлено проведення експертизи для визначення вартості частки, що належить виплатити позивачу та подано суду висновок №38 судово-економічної експертизи, складений 30.08.2018р.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що Аудиторський висновок не направлявся позивачу, чим відповідачем порушено вимоги п. 9 ст.80 ГПК України. Згідно вимог вищевказаної норми Закону, суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи наведене, аудиторський висновок (Звіт незалежного аудитора) щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018р. судом до уваги не приймається.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст. 80 ГПК України).

Враховуючи ту обставину, що висновок експерта №38 від 30.08.2018р. подано відповідачем на стадії судового розгляду без попереднього письмового повідомлення про намір подання вказаного доказу, згідно вимог ч.4 ст.80 ГПК України, в суду відсутні підстави для врахування вказаного висновку експерта, як доказу у справі.

Відтак, висновок експерта №38 від 30.08.2018р. до розгляду судом не приймається на підставі ч.8 ст.80 ГПК України.

Як зазначалось вище, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна визначатися виходячи із вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі необоротних та оборотних активів майна невиробничого призначення, з урахуванням майнових зобов язань.

Згідно висновку судової експертизи, розмір власного капіталу - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов язань (п.3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87 (із змінами та доповненнями). Як зазначено у висновку, розмір власного капіталу ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 станом на 17.07.2012р. становить 11 601 тис. грн.

Суд зазначає, що правовідношення, яке виникло на підставі рішення господарського суду Львівської області від 27.12.2010 р. є зобов язанням в розумінні цивільного та господарського законодавства і його неврахування при визначенні вартості частки позивача не будуть відповідати суті показника дійсної вартості чистих активів товариства.

Таким чином, враховуючи розрахунок суми, що виплачується учаснику при виході із товариства, наведеного у висновку судової експертизи (11601 тис. грн. х 1,1599%) та враховуючи дійсне зобов язання товариства за рішенням суду, не враховане судовою експертизою станом на день виходу, розмір власного капіталу (чистих активів) становитиме 1 267 167, 00 грн. Відповідно, частка що підлягає виплаті позивачу пропорційно частці в розмірі 1,1599% статутного капіталу, у зв'язку з виходом позивача з товариства становить 14 697, 88 грн . (1 267 167, 00 грн. х 1,1599%). Доказів повної або часткової виплати відповідачем позивачу вартості частини майна товариства пропорційно частці в статутному капіталі, суду не надано.

Щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає.

Пунктом 5.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013р. №14 встановлено, статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, у строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства заяви про вихід зі складу останнього з виплатою належної такому учасникові частки вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов'язку тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Згідно п.4.21 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 25.02.2016р. №4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин , з моменту виходу учасника з ТОВ або ТДВ з виплатою належної йому частини вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити суму в строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", невиконання якого тягне наслідки, передбачені за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема визначені статтею 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

У постанові Верховного Суду України від 12.12.2011р. у справі № 14/214(10), прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосування судами ст. 625 ЦК України, ст. 167 ГК України та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", викладено правову позицію про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена, також, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018р. по справі №906/1283/16.

Враховуючи те, що виплата належної позивачу частки вартості майна у товаристві не була проведена після затвердження звіту за рік, у якому вийшов позивач з товариства і у строк до 12 місяців із дня виходу, має місце прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача, що тягне за собою наслідки передбачені ч.2. ст. 625 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, згідно заяви про збільшення позовних вимог позивачем нараховано відповідачу 187 696, 88 грн. інфляційних втрат за період з 01.08.2013р. по 31.05.2018р., а також 19 852, 21 грн. - 3% річних за період з 17.07.2013р. до 15.06.2018р.

Щодо періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 116 ГПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, суд, здійснивши перерахунок суми 3% річних, зазначає, що при проведенні розрахунку зазначених сум позивачем не враховано положення ч.1 ст. 116 ГПК України, оскільки розрахунок слід проводити з наступного дня після закінчення строку, коли зобов'язання повинно бути виконано, тобто з 18.07.2013р.

Таким чином, перевіривши періоди нарахування та здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до чинного законодавства з врахуванням положень ч.5. ст.254 ЦК України, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 20 501, 98 грн. та 3 % річних в сумі 2 166, 02 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, за період з 17.07.2013р. по 16.01.2014р. у сумі 8 917, 83 грн., суд зазначає, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки, у відповідності до загальних положень про забезпечення виконання зобов"язань (ст. 547 ЦК України), правочин щодо забезпечення виконання зобов"язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов"язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, суб'єктів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просить здійснити захист його права, зокрема, шляхом стягнення у судовому порядку вартості його частки в майні товариства відповідача.

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що відповідачем не виконано передбаченого Статутом та законом обов'язку щодо виплати позивачу вартості частини майна при виході учасника із товариства, чим було порушено право позивача на одержання коштів. Відтак, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача вартості частини майна товариства у зв'язку з виходом учасника.

За таких обставин, суд дійшов висновку позовні вимоги задоволити частково.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно матеріалів справи та розрахунку понесених судових витрат, поданого позивачем через службу діловодства господарського суду 31.07.2018р., за проведення судово-економічної експертизи позивачем сплачено 26 480, 00 грн., за проведення судової будівельно-технічної експертизи сплачено 26 611, 20 грн., що підтверджується рахунками Львівського НДІ судових експертиз.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати та витрати за проведення експертизи, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 98, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 , м. Львів, вул. Городоцька, 280 (код ЄДРПОУ 03117719) на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 14 697, 88 грн. - вартості частини майна товариства, 20 501, 98 грн. - інфляційних втрат, 2 166, 02 грн. - 3% річних, 560, 24 грн. - судового збору та 5 632, 98 грн. - витрат за проведення судових експертиз.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення складено 14.09.2018р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.