Постанова

від 17.12.2018 по справі 914/649/15

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Справа №914/649/15

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желік М.Б.

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2018 (суддя Мороз Н.В., повний текст складено 14.09.2018)

у справі №914/649/15

за позовом ОСОБА_2, м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське автотранспортне підприємство 24662", м. Львів

про стягнення 351 026, 92 грн. вартості частки майна товариства,

представники:

- від позивача - ОСОБА_3,

- від відповідача - Сеньків А.І.

ВСТАНОВИВ:

26.02.2015 ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.06.2018) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське автотранспортне підприємство 24662" про стягнення 351 026, 92 грн. вартості частки майна товариства.

Позовні вимоги обґрунтовуються заявою від 17.07.2012 про вихід зі складу учасників ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , у якій ОСОБА_2 просив провести розрахунок вартості належної частки у розмірі 1,1599%, що складає у грошовому виразі 25 751, 75 гривень у статутному фонді товариства та належної частки прибутку, одержаного товариством в 2012 році до моменту виходу з числа учасників, згідно ст. 54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України. Оскільки, товариство пропустило 12-місячний строк проведення розрахунку та не сплатило належної грошової суми, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість частини майна товариства, яка згідно висновку експерта №7112 від 24.05.2018р. становить 134 560, 00 грн., а також 8 917, 83 грн. - пені, 187 696, 88 грн. - інфляційних втрат та 19 852, 21 грн. - 3% річних, а також понесені судові витрати у справі ( а.с. 5-25, том 1; 110-124, 193-194, том 3).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.09.2018 у справі №914/649/15 позов задоволено частково; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 14 697, 88 грн. - вартості частини майна товариства, 20 501, 98 грн. - інфляційних втрат, 2 166, 02 грн. - 3% річних, 560,24 грн. - судового збору та 5 632, 98 грн. - витрат за проведення судових експертиз; у решті позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд враховуючи розрахунок суми, що виплачується учаснику при виході із товариства, наведеного у висновку судової експертизи (11601 тис. грн. х 1,1599%) та враховуючи дійсне зобов'язання товариства за рішенням Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161, не враховане судово-економічною експертизою №7112 від 24.05.2018 станом на день виходу, розмір власного капіталу (чистих активів) становитиме 1 267 167, 00 грн. Відповідно, суд дійшов висновку, що частка яка підлягає виплаті позивачу пропорційно частці в розмірі 1,1599% статутного капіталу, у зв'язку з виходом позивача з товариства становить 14 697, 88 грн. (1 267 167, 00 грн. х 1,1599%). Оскільки, доказів повної або часткової виплати відповідачем позивачу вартості частини майна товариства пропорційно частці в статутному капіталі, суду не надано, суд, перевіривши періоди нарахування та здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до чинного законодавства, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 20 501, 98 грн. та 3 % річних в сумі 2 166, 02 грн. Суд відмовив у частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, за період з 17.07.2013р. по 16.01.2014р. у сумі 8 917, 83 грн., оскільки, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

ОСОБА_2 оскаржив рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2018 у справі №914/649/15 в апеляційному порядку, яке просить скасувати повністю та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає рішення незаконним та необгрунтованим, прийнятим за умов неповного з'ясування обставин справи. Підставами для скасування рішення відповідач вважає наступне:

1) рішенням Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161 є неналежним доказом у справі, а обгрунтування судом мотивів рішення є незаконним, оскільки суд такі докази здобував самостійно всупереч порядку збору доказів, передбаченого ст. 73, 77 ГПК України; крім того, судом не досліджено питання виконання цього рішення;

2) судом помилково не враховано єдиний належний та допустимий доказ щодо розрахунку вартості частки позивача на суму 134560 грн. - висновок експерта №7112 судово-економічної експертизи по господарській справі №914/649/15 від 24.05.2018р;

3) відповідачем не спростовано суму до сплати згідно висновку, тому виплата належної позивачу частки, та нарахування відповідних штрафних санкцій за її несвоєчасну виплату, повинна бути переведена виключно виходячи із цієї суми;

4) індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 не погодилося із вимогами та доводами апеляційної скарги та подав відзив на неї, у спростування яких зазначив наступне:

1) станом на дату виходу позивача з товариства існувало зобов'язання відповідача, що виникло на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010 у справі №2/161 в розмірі 10 333 832, 91 грн., яке повинне було бути врахованим при проведенні судової експертизи та відображеним у балансі станом на 01.07.2012 та звіті про фінансові результати за 1-ше півріччя 2012р.;

2) з метою з'ясування правильності складення балансу та фінансової звітності станом на 01.07.2012 позивачем одержано аудиторський висновок (Звіт незалежного аудитора) щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018, який надсилався позивачу 02.08.2018, про що свідчить опис вкладення та накладна №7906900337293; відповідно висновком аудитора та чинним законодавством передбачена обов'язковість відображення зобов'язання на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010 у справі №2/161 у фінансовій звітності товариства, власне такі зобов'язання впливають на розміри ресурсів підприємства; тому таке зобов'язання повинно було бути предметом дослідження судової експертизи;

3) виконання рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161 на дату виходу позивача з товариства ще не відбулося, про що було повідомлено суд, відповідно, для перевірки цих відомостей суд знайомився з даними Єдиного державного реєстру судових рішень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Відповідно до матеріалів справи, згідно п.п. 4.1 та 4.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 (в ред. 2011р.), зареєстрованого 14.06.2011р. та затвердженого установчими зборами товариства, згідно протоколу зборів від 06.06.2011р., ОСОБА_2 був засновником та учасником вказаного товариства.

Пунктом 5.1 Статуту передбачено, що статутний капітал товариства становив 2220100, 00 грн. Частка ОСОБА_2 становила 25751,75 грн. або 1,1599%.

Пунктом 6.1 Статуту передбачено, що учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього Товариства, а також третім особам. Учасник Товариства має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше ніж за 1 місяць до виходу (п. 6.6). Учасник, який виходить із товариства має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі Товариства (п.6.7). Вартість частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі при виході учасника з Товариства визначають загальні збори учасників. При виході учасника з Товариства йому сплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з Товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, що виходить з Товариства виплачується частина річного прибутку, одержаного Товариством в цьому році до дня його виходу (п. 6.9).

Згідно п.8.2. Статуту, вищим органом товариства є загальні збори учасників. Виконавчим органом Товариства є директор, який вирішує всі питання діяльності Товариства, окрім тих, що належать до компетенції зборів учасників. Контроль за діяльністю директора здійснюється ревізійною комісією.

До виключної компетенції загальних зборів учасників, згідно п.9.2 Статуту, належить, зокрема, повноваження, щодо вирішення питання про придбання Товариством частки учасника (її частини) та виключення учасника з Товариства.

Позивач - ОСОБА_2, 17.07.2012 звернувся до відповідача з нотаріально посвідченою заявою про вихід зі складу засновників товариства з проханням проведення розрахунку згідно ст. 54 ЗУ Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України (докази надсилання заяви в матеріалах справи).

Рішенням загальних зборів учасників ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , оформленим протоколом №1 від 17.07.2012, виведено ОСОБА_2 з числа учасників товариства, а також передано дольову частку ОСОБА_2 у статутному фонді товариства в розмірі 25 751, 75 грн., що складає 1,1599% статутного фонду в розпорядження і управління ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 . Також, зборами вирішено, що ця частка підлягає протягом року або відчуженню на користь існуючих учасників і третіх осіб, або на її розмір має бути зменшений статутний фонд товариства. (а.с. 58, том 1)

Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 впродовж 12-місячного строку розрахунку вартості належної позивачу частки у розмірі 1,1599% майна та прибутку товариства надано не було, а також не було сплачено належної грошової суми позивачу.

06.01.2015 ОСОБА_2 надіслав ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 вимогу про проведення розрахунку та виплати вартості частки майна товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 , пропорційну його частці у розмірі 1.1599%, а також належну йому частку прибутку, одержаного товариством в 2012 році до моменту виходу позивача з числа учасників в строк до 01.02.2015р. При цьому, зазначено, що вказана виплата може бути здійснена як в грошовій, так і в натуральній формі.

Вимога відповідачем не була виконана, внаслідок чого позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства про стягнення вартості частини майна товариства в розмірі 134 560, 00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), також, просив стягнути з ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 8 917, 83 грн. - пені, 187 696, 88 грн. - інфляційних втрат та 19 852, 21 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 113 ЦК України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Згідно ст.10 Закону України Про господарські товариства (чинним станом на час виникнення спірних відносин та звернення позивачів з позовом до суду), учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства. Аналогічні положення закріплені в п.3 ч.1 ст.116 ЦК України, відповідно до якого учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.

Згідно ч.1. ст.148 ЦК України (в редакції від 03.07.2012, чинній на момент подання заяви про вихід), учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Посилання відповідача на ту обставину, що заявою від 17.07.2012 позивач розпорядився своєю часткою у статутному капіталі товариства, залишивши її товариству і тим самим передав ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 усю сукупність корпоративних прав та обов'язків, а відтак, позивач не має права на отримання частини прибутку від діяльності товариства відповідача, а також права на отримання частини майна товариства, спростовується заявою ОСОБА_2 із вимогою проведення розрахунку вартості частки згідно ст.54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обов'язок товариства щодо розрахунків при виході з нього учасника виникає на підставі відповідного припису закону та не пов'язаний з наявністю або відсутністю вимоги про здійснення виплати, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органам зв'язку, а вартість майна та розмір частини прибутку товариства, що належать до виплати учаснику, який вийшов, обчислюються на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Згідно ст.54 Закону України Про господарські товариства (чинним станом на час виникнення спірних відносин та звернення позивачів з позовом до суду), при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Аналогічні положення викладені в п. 6.9 Статуту товариства.

Відповідно до ч.1. ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За змістом ч.1 ст.66 та ст. 139 ГК України, майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Колегія суддів вважає вірним трактування законодавчих норм судом першої інстанції про те, що вартість належної до виплати частини майна при виході з учасника зі складу учасників товариства, визначається із вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі необоротних та оборотних активів майна невиробничого призначення, з урахуванням майнових зобов'язань. Виходячи з економічного змісту показника вартості майна, з урахуванням зобов'язань є показник вартості чистих активів - як різниця між вартістю активів і зобов'язань суб'єкта господарювання.

Таким чином, вартість частки майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Суд першої інстанції ухвалою від 27.01.2016 призначив комплексну судову експертизу з метою проведення незалежної оцінки вартості чистих активів ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 та належної до оплати позивачу вартості частки майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

Висновком експерта №7112 судово-економічної експертизи у справі №914/649/15 від 24.05.2018 встановлено, що вартість частини майна ТОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 , належної до виплати ОСОБА_2, розрахованої пропорційно до частки учасника ОСОБА_2 (1,1599%) станом на 17.07.2012 із врахуванням ринкової вартості нерухомого майна цього товариства та від'ємного значення прибутку підприємства за період фінансово-господарської діяльності з 01.01.2012 по 01.07.2012 становила 134 560 грн.

На підставі висновку експерта №7112 від 24.05.2018 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача 134 560,00 грн. вартості частки майна ОСОБА_2 в ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 .

Суд першої інстанції, дослідивши методику проведення експертизи, визнав висновок належним доказом у справі із врахуванням ст.ст.73, 74, 98 ГПК України. А посилання відповідача на неповноту висновку експерта, оскільки, не було враховано у ньому зобов'язань товариства, що виникли на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010 у справі №2/161, яким з ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 стягнуто 10 333 832, 91 грн., суд спростував тим, що при визначенні розміру чистих активів експертом використані показники балансу (звіту про фінансовий стан) товариства відповідача станом на 01.07.2012, які згідно листа, за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018 №13 (в матеріалах справи), є цілком актуальним для цієї справи і можуть бути використані при проведенні експертизи, а заперечення відповідача не підтверджені належними доказами, відповідно, є безпідставними.

Згідно з приписами ст. 73 ГПК України, дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин, встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Доводи апелянта щодо не врахування судом висновку експерта №7112 судово-економічної експертизи у справі №914/649/15 від 24.05.2018 спростовуються вищевикладеним.

Разом з тим, 15.04.2016 відповідачем до матеріалів справи долучено рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010 у справі №2/161, яким з відповідача стягнуто на користь ПАТ АКБ Львів заборгованість по кредитному договору №105 від 11.12.2007 в сумі 10 333 832,91 грн. шляхом звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 18.12.2007. (113-116, том 2).11.01.2011 видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010.

Суд першої інстанції встановив на підставі даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду від 05.11.2012 замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк „Львів" на стягувача - Приватне підприємство „Інтеграл Інвестиції" (м. Львів, вул. Дудаєва, 20, ідентифікаційний код 37776261).

11.12.2012 ухвалою Господарського суду Львівської області замінено сторону виконавчого провадження (боржника) - Відкрите акціонерне товариство „Львівське автотранспортне підприємство 24662" на боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю „Львівське автотранспортне підприємство 24662" (м. Львів, вул. Городоцька, 280, ідентифікаційний код 03117719) та у процесі виконання судового рішення затверджено мирову угоду між стягувачем - Приватним підприємством „Інтеграл Інвестиції" та боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю „Львівське автотранспортне підприємство 24662". Як вбачається з умов мирової угоди, шляхом підписання мирової угоди, боржник взяв на себе зобов'язання частково сплатити заборгованість за кредитним договором №105 від 11 грудня 2007 року в сумі 7 665 345, 15 (сім мільйонів шістсот шістдесят п'ять тисяч триста сорок п'ять) гривень 15 копійок, до 21.11.2018р., згідно графіку. Після сплати суми кредитної заборгованості в розмірі 7 665 345, 15грн. в терміни, передбачені таблицею №1 п.2.1мирової угоди, боржник вважається таким, що виконав усі свої зобов'язання, передбачені цією мировою угодою. Ухвала набрала законної сили.

Суд першої інстанції констатував, що станом на дату виходу позивача з товариства існувало зобов'язання відповідача, що виникло на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161 в розмірі 10 333 832, 91 грн. та не було враховано при проведенні судової експертизи у зв'язку з невідображенням такого зобов'язання у балансі станом на 01.07.2012р. та звіті про фінансові результати за 1-ше півріччя 2012

Відповідно до договору про прощення боргу від 01.02.2012 між ВАТ „Львівське автотранспортне підприємство 24662" і боржником ТзОВ Галицький автозавод , кредитором звільнено боржника від виконання зобов'язання на суму 10 333 832,91 грн. (згоду на укладення договору про прощення боргу ТзОВ „Львівське автотранспортне підприємство 24662" надано згідно протоколу №1 зборів учасників ВАТ „Львівське автотранспортне підприємство 24662" від 25.01.2012).

Щодо доводів апелянта, що рішенням Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі №2/161 є неналежним доказом у справі, а обгрунтування судом мотивів рішення є незаконним, оскільки суд такі докази здобував самостійно всупереч порядку збору доказів, передбаченого ст. 73, 77 ГПК України спростовується наступним:

Так, до основних засад (принципів) господарського судочинства належать змагальність сторін та диспозитивність. Відповідно до ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Однак, у силу ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, ч.ч. 2, 3 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції в межах наданих законом повноважень вирішував питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зокрема, суд оцінював та перевіряв належність, допустимість, достовірність поданих доказів використовуючи дані Єдиного державного реєстру судових рішень.

?

Відповідач подав суду аудиторський висновок (Звіт незалежного аудитора) щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018 з метою з'ясування правильності складення балансу та фінансової звітності станом на 01.07.2012.

Також, відповідач замовив проведення експертизи для визначення вартості частки, що належить виплатити позивачу та подав суду висновок №38 судово-економічної експертизи, складений 30.08.2018.

Суд першої інстанції відхилив аудиторський висновок (Звіт незалежного аудитора) щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018, оскільки такий не направлявся позивачу.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявне клопотання відповідача про долучення опису вкладення та накладної №7906900337293 від 02.08.2018 як доказ одержання позивачем аудиторського висновку (звіт незалежного аудитора) щодо фінансової звітності ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 від 19.07.2018 (158, том 3).

Однак, у силу статті 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується, що у суду першої інстанції не було правових підстав врахувати висновок експерта №38 від 30.08.2018, який був поданий відповідачем на стадії судового розгляду без попереднього письмового повідомлення про намір подання вказаного доказу згідно вимог ч.4 ст.80 ГПК України.

Суд першої інстанції вірно визначив вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті виходячи із вартості усього майна, що належить товариству, у тому числі необоротних та оборотних активів майна невиробничого призначення, з урахуванням майнових зобов'язань.

Згідно висновку судової експертизи, розмір власного капіталу - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань (п.3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87 (із змінами та доповненнями). Як зазначено у висновку, розмір власного капіталу ТзОВ Львівське автотранспортне підприємство 24662 станом на 17.07.2012 становить 11 601 тис. грн.

З огляду на чинне законодавство, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність врахування зобов'язання при визначенні вартості частки позивача, яке виникло на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010, оскільки показник дійсної вартості чистих активів товариства не відповідав би суті.

Таким чином, враховуючи розрахунок суми, що виплачується учаснику при виході із товариства, наведеного у висновку судової експертизи (11601 тис. грн. х 1,1599%) та враховуючи дійсне зобов'язання товариства за рішенням суду, не враховане судовою експертизою станом на день виходу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір власного капіталу (чистих активів) становитиме 1 267 167, 00 грн. Відповідно, частка що підлягає виплаті позивачу пропорційно частці в розмірі 1,1599% статутного капіталу, у зв'язку з виходом позивача з товариства становить 14 697, 88 грн. (1 267 167, 00 грн. х 1,1599%). Доказів повної або часткової виплати відповідачем позивачу вартості частини майна товариства пропорційно частці в статутному капіталі, суду першої інстанції не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ГПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на викладене, враховуючи те, що виплата належної позивачу частки вартості майна у товаристві не була проведена після затвердження звіту за рік, у якому вийшов позивач з товариства і у строк до 12 місяців із дня виходу, має місце прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції вірно встановив періоди нарахування та здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до чинного законодавства з врахуванням положень ч.5. ст.254 ЦК України, та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 20 501, 98 грн. та 3 % річних в сумі 2 166, 02 грн.

Також, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, за період з 17.07.2013 по 16.01.2014 у сумі 8 917, 83 грн., оскільки, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним у силу ст. 547 ЦК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2018 у справі №914/649/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 04.01.2019.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік