Постанова

від 14.09.2018 по справі 487/5434/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №487/5434/17 14.09.2018

Провадження №22-ц/784/1401/18

Головуючий суду першої інстанції - Біцюк А.В.

Категорія 7 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Ямкової О.О., Колосовського С.Ю.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участі: прокурора - Цвікілевич Н.В.,

представника позивача Миколаївської міської ради - Орлової О.В.,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 13 червня 2018 року, ухвалене о 10 год. 42 хв. під головуванням судді Біцюка А.В. в приміщенні суду в м.Миколаєві, повний текст якого складено 25 червня 2018 року, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_6 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

11 жовтня 2017 року прокурор пред'явив зазначений позов до ОСОБА_6, який обґрунтовував наступним.

Рішенням Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009р. було передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 999 кв.м по АДРЕСА_1, а у власність ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 999 кв.м по АДРЕСА_2.

01 червня 2012 року ОСОБА_6 одноособово придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку по АДРЕСА_2 та разом з ОСОБА_9 у спільну часткову власність (по ? частці кожному) - земельну ділянку по АДРЕСА_1.

У подальшому ОСОБА_6 провів об'єднання вищезазначених земельних ділянок, внаслідок чого утворилась нова земельна ділянка площею 0,1499 га із кадастровим номером НОМЕР_2 із адресою АДРЕСА_1, на підтвердження чого ним отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Рішеннями судів визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 р. в частині надання у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 земельних ділянок та визнано недійсними видані їм державні акти.

У зв'язку з цим прокурор вважав, що і відчуження земельних ділянок ОСОБА_6 є неправомірним, оскільки спірні землі розташовані у прибережній захисній смузі, а тому не можуть перебувати у приватній власності.

Посилаючись на ст.388 ЦК України, прокурор просив витребувати у ОСОБА_6 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,1499 га із кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_6 вказував, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки починаючи з червня 2013 року він знав про порушення прав держави, тому що звертався до суду з позовами про повернення спірної земельної ділянки. Однак у їх задоволенні позивачу було відмовлено у зв'язку з тим, що за рахунок вказаного нерухомого майна було створено нову земельну ділянку і наголошено, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту. Крім того, ОСОБА_6 зазначено про порушення його прав, виходячи з ст.1 Протоколу 1, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні позову прокурора.

Надаючи відповідь на відзив ОСОБА_6, прокурор вказував, що строки позовної давності необхідно відраховувати з моменту набрання законної сили кінцевими судовими рішеннями у справах №487/10108/14-ц та №487/10115/14-ц, остаточні судові рішення по яких набрали законної сили 08 грудня 2015 року та 20 грудня 2016 року. На його думку саме з цих дат у територіальної громади м.Миколаєва як власника земельної ділянки з'явилися підстави для витребування спірної земельної ділянки.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 13 червня 2018 року позов прокурора задоволено. У ОСОБА_6 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради витребувано земельну ділянку площею 0,1499 га із кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1.

З відповідача на користь прокуратури Миколаївської області стягнуто судові витрати в сумі 7 972,27 грн.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що земельні ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були надані Миколаївською міською радою незаконно, що відповідно має наслідком незаконне відчуження зазначеними особами земельних ділянок на користь відповідача. З огляду на зазначене суд першої інстанції вважав доведеним необхідність витребування земельної ділянки від ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Миколаєва на підставі ст.388 ЦК України. Також судом констатовано, що строк позовної давності за вимогами прокурора у даній справі слід обраховувати з 08 грудня 2015 року.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_6 зазначав, що судом першої інстанції неправильно вирахувано початок перебігу позовної давності, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Територіальна громада міста Миколаєва в особи Миколаївської міської ради та прокурор, який звернувся до суду із позовом в її інтересах, довідалися про порушення свого права ще 11 березня 2013 року. Вказане на думку відповідача свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого ст.261 ЦК України. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, що призвело до неправильних висновків.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просив задовольнити його апеляційну скаргу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. №9 роз'яснює, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано у особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, серед іншого, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року стали власниками земельних ділянок площею по 0,0999 га кожен по АДРЕСА_2, про що отримали державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 та НОМЕР_6 (а.с.9-10).

01 червня 2012 року ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0999 га по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу №1236, кадастровий номер ділянки - НОМЕР_4 (а.с.14-15).

У це же день ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9 придбали у ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0999 га по АДРЕСА_1 у спільну часткову власність (по ? частці кожен), кадастровий номер ділянки - НОМЕР_5 (а.с.16-17).

19 листопада 2012 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 дійшли згоди щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1, за результатами якої ОСОБА_6 набував у власність земельну ділянку площею 0,0500 га.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.10.2012 р. №1115 об'єднаній земельній ділянці площею 1499 кв.м по АДРЕСА_2 надано нову адресу: АДРЕСА_2 (а.с.20).

28 грудня 2012 року відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 площею 0,1499 га по АДРЕСА_2 із кадастровим номером НОМЕР_2 (а.с.43-45, 46).

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 15 вересня 2015 року рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 999 кв.м. по АДРЕСА_2 визнано незаконним та скасовано. Визнано недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01 червня 2012 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та виданий на ім'я ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3. Скасовано державну реєстрацію державного акту. Земельну ділянку повернуто до комунальної власності (а.с.27).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 грудня 2015 року рішення в частині визнання недійсним державного акту змінено. Визнано недійсними державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_3, виданий 03 грудня 2009 року на ім'я ОСОБА_7 Рішення суду в частині задоволення вимог про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки скасоване та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.28-31).

Серед іншого суд апеляційної інстанції зазначив, що належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 09 березня 2016 року визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 999 кв.м. по АДРЕСА_2. Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_6 від 23 жовтня 2009 року, виданий на ім'я ОСОБА_8 Повернуто земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 у комунальну власність (а.с.32-37).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2016 року рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_6 про повернення земельної ділянки скасоване та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.38-42).

Суд апеляційної інстанції зазначив про неможливість витребування земельної ділянки з вказаним кадастровим номером, оскільки її не існує внаслідок об'єднання земельних ділянок.

Аналогічний висновок був викладений Апеляційним судом Миколаївської області в рішенні від 09 листопада 2016 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_4 (а.с.141-143).

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21 серпня 2017 року спірна земельна ділянка вільна від забудови (а.с.47-49).

У суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з статтею 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 2 статті 45 ЦПК України, у редакції на час звернення прокурора з позовом до суду, передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно із частиною 1 статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли суб'єкт в інтересах якого звернувся прокурор до суду в особі його органів довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Судом першої інстанції правильно зазначено та це випливає з матеріалів справи, що про порушення ОСОБА_6 прав територіальної громади на право власності на спірну земельну ділянку, Миколаївська міська рада дізналася після ухвалення судами рішень про незаконність рішення міської ради про надання у власність земель у прибережній захисній смузі та недійсність державних актів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які набрали законної сили 08 грудня 2015 року та 20 грудня 2016 року.

Позов до суду про витребування земельної ділянки у ОСОБА_6 подано 11 жовтня 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для витребування у ОСОБА_6 спірної земельної ділянки є правильним.

Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 вибула з володіння територіальної громади м.Миколаєва не з її волі іншим шляхом, що було встановлено рішеннями судів.

Отже, наявні правові підстави для її витребування у останнього набувача.

Що ж стосується порушення права ОСОБА_6 на мирне володіння майном згідно з ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то судом також правильно наголошено, що такого порушення не відбулося.

Європейський суд з прав людини у справі Депаль проти Франції (заява №34044є/02) від 29 березня 2010 року зазначив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. У зв'язку з цим втручання держави в здійснення заявниками своїх прав має законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю.

Отже, встановлено, що у таких випадках втручання держави в право особи на мирне володіння майном є правомірним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О.В. Локтіонова

Судді С.Ю. Колосовський

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 13 вересня 2018 року.