Постанова

від 05.09.2018 по справі 822/87/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/87/18

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

05 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платашем В.О.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року (м. Хмельницький, 21 травня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області, Ліквідаційної комісії районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила на підставі ст.ст. 116-117 КЗпП України стягнути з Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області кошти в сумі 184842 грн. 05 коп. з урахування індексу інфляції та по лікарняному листку гроші в сумі 143,25 гривень.

Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року позов задоволено частково: стягнуто з Ліквідаційної комісії районного центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді Полонської райдержадміністрації на користь позивача зарплату за 18.11.2013 у розмірі 97,36 гривень; компенсацію за невикористану відпустку відповідно до наказу №33-к від 18.11.2013 - 186,66 гривень; компенсацію за невикористану відпустку згідно наказу №7-к від 21.01.2014 - 329,80 гривень; зарплату за вимушений прогул, згідно наказу №6-к від 21.01.2014 - 836,15 гривень; середній заробіток у період з 18.11.2013 по 10.07.2014 за час затримки розрахунку - 14779,20 гривень. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач та її представник в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідно до наказу районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської РДА № 32-к від 18.11.2013, позивач була звільнена з посади головного спеціаліста - головного бухгалтера Полонського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, згідно п.3 ст.40 КЗпП України.

Згідно наказу районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської РДА від 18.11.2013 року №33-к, наказано провести нарахування позивачу належної грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку. Кількість календарних днів невикористаної відпустки - 61.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.03.2014 залишив силі постанову Хмельницького адміністративного суду 16.01.2014 року по справі №822/4726/13-а, якою вирішено: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Полонського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської районної державної адміністрації №32 - к від 18 листопада 2013 року про звільнення позивача; 2) поновити позивача на посаді головного спеціаліста - головного бухгалтера Полонського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської районної державної адміністрації; 3) зобов'язати Полонський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 листопада 2013 року по 16 січня 2014 року включно. Постанова в частині поновлення на посаді та зобов'язання нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно наказу районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської РДА від 21.01.2014 року №6-к, поновлено на посаді головного спеціаліста - головного бухгалтера Полонського РЦСССДМ ОСОБА_2, та вирішено нарахувати і виплатити їй середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 листопада 2013 по 16 січня 2014.

Також, наказом районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської РДА від 21.01.2014 за №7-к вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. За період з 18.11.2013 по 16.01.2014.

Отже, 21.01.2014 районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Полонської РДА виконав рішення суду у справі №822/4726/13-а шляхом видання наказів № 6-к і №7-к від 21.01.2014. При цьому, судом встановлено, що відповідно до Картки реєстрації видачі виконавчого листа, 05.05.2014 позивачу був направлений Виконавчий лист по адміністративній справі №822/4726/13-а, і відповідно до Картки реєстрації постанови про закінчення виконавчого листа, суд 07.05.2015 отримав Постанову про закінчення виконавчого провадження від 31.03.2015, що відповідно вказує про фактичне виконання рішення суду не раніше 31.05.2015.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, на виконання ухвали суду першої інстанції сторони провели звірку заборгованості щодо виплат проведених позивачу, про що склали Акт, за результатом якої встановили відповідно за даними позивача і відповідача: 1) не нарахована та не виплачена зарплата за 18.11.2013, відповідно за даними позивача і відповідача: 97,36/97,36 гривень; 2) не в повному обсязі нарахована та не виплачена компенсація за невикористану відпустку 61 день, відповідно за даними позивача і відповідача: 186,66/186,66 гривень; 3) не нарахована та не виплачена компенсація за невикористану відпустку за вимушений прогул, відповідно за даними позивача і відповідача: 186,66/327,75 гривень; 4) не нарахована та не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, відповідно за даними позивача і відповідача: 1801,23 / 0 гривень; 5) не в повному обсязі нарахована та не виплачена зарплата (середньомісячна зарплата) за вимушений прогул, відповідно за даними позивача і відповідача: 836,15/541,26 гривень; 6) не нараховані та не в повному обсязі виплачені кошти згідно листка непрацездатності №878743 за листопад 2013, відповідно за даними позивача і відповідача: 143,25/0 гривень; 7) компенсація за затримку зарплати та всіх платежів при звільненні 10.07.2014, відповідно за даними позивача і відповідача: 164983,62/0 гривень. Всього, відповідно за даними позивача і відповідача: 168234,62 + 143,25 = 168377,87/1153,03 гривень.

Тобто, з урахуванням даних згаданого Акту та Довідки №2 від 18.05.2018, відповідачі фактично визнають факт неповного розрахунку при звільненні позивача на виконання рішення суду у справі №822/4726/13-а, адже фактично погоджують суму 1153, 03 гривень, чому суд першої інстанції в частині розміру коштів належних позивачу дав критичну оцінку, враховуючи наступне.

В силу п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), днем звільнення вважається останній день роботи.

При цьому, з витягу з табелю виходу на роботу працівників за листопад 2013 р. встановлено, що позивач за листопад 2013 р. відпрацювала три дні - 01.11., 15.11, та 18.11. Однак згідно розрахунково-платіжної відомості за листопад 2013 р., та згідно бухгалтерської довідки №2 від 01.03.2018, позивачу виплачено заробітну плату за 2 робочих дні листопада, 2013 року - 01 та 15 число.

Виплата заробітної плати за вимушений прогул, згідно розрахунково-платіжної відомості, була здійснена, виходячи з 9 робочих днів листопада 2013 року (період з 19.11. до 30.11. містить 9 робочих днів). Тобто виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу також не охопила 18.11.2013, а тому позивачу не було нараховано та не виплачено заробітну плату за 18.11.2013 - 97,36 гривень.

Позивачу 05.12.2013 виплачено 3207,04 грн. компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 (в редакції, чинній на момент виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку) обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Відтак, вимога позивача щодо компенсації за невикористану відпустку за 61 день, згідно наказу №33-к від 18.11.2013, виплаченої лише 05.12.2013, про безпідставне зменшення її на 186,66 гривень є підтвердженою.

Крім того, позивач вказує, що їй не була виплачена компенсація за відпустку за час вимушеного прогулу, згідно наказу №7-к від 21.01.2014, в розмірі 329, 80 грн. (за 5 днів).

В бухгалтерській довідці №1 від 08.02.2018 р. відповідач вказує, що виплата такої компенсації здійснена 06.02.2014 разом з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу, в розмірі 2828,89 грн. (сума зарахована після сплати обов'язкових платежів і зборів).

Проте, згідно розрахунково-платіжної відомості на перерахунок зарплати позивачу станом на 21.01.2014, сума 2828,89 грн. була перерахована позивачу фактично лише за дні вимушеного прогулу, а тому правомірною є вимога позивача про компенсацію за відпустку за час вимушеного прогулу, згідно наказу №7-к від 21.01.2014, в розмірі 329, 80 гривень.

Що стосується невиплати оздоровчих в розмірі 1801,23 гривень позивач вказує, що згідно графіку відпусток вона повинна була перебувати у відпустці з 01 листопада 2013 року. Нею була написана заява про надання відпустки та заява на надання коштів на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати (доказом чого є опис вкладень до рекомендованого листа від 01.11.2013 року).

Так, позивачем надано копію опису вкладення у рекомендований лист, адресований директору ЦСССДМ, згідно якого під п.4 міститься заява на відпустку та оздоровлення за 2013 рік.

У відповідності до п.5 бухгалтерської довідки №2 від 01.03.2018, Полонської РДА стверджено факт того, що позивач у відпустці не перебувала.

За змістом абз.1 ст.35 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Тобто, виплата допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу законодавством була передбачена лише у разі надання щорічної відпустки, тому, оскільки позивач у такій відпустці не перебувала, підстав для виплати такої допомоги у відповідача не було.

На виконання наказу №6-к від 21.01.2014 позивачу було нараховано середньомісячну зарплату за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2013 по 16.01.2014 в сумі 3135, 76 гривень та виплачено 06.02.2014 - 2828,89 гривень, що відповідно вказує на недоплату цієї виплати у розмірі 836,15 гривень.

Водночас позивач вказує, що згідно розрахунково - платіжної відомості ЦСССДМ за листопад 2013 року нараховано 969,30 грн., до виплати 947,77 грн., а на рахунок зарплатної картки поступило лише 804,52 грн., згідно витягу Приватбанку. Вважає, що відповідач їй недоплатив лікарняних у розмірі 143,25 гривень.

Згідно розрахунково - платіжної відомості на виплачу зарплати ЦСССДМ за 1 пол. листопада 2013 року вказується, що позивачу нараховано 969,30 грн. лікарняних, до видачі - 947,77 грн. При цьому, відповідачем надано копії платіжних доручень від 13.12.2013, згідно яких позивачу виплачено лікарняні по тимчасовій непрацездатності за рахунок Фонду ССТВП за листопад 2013 р. в розмірі 804,52 грн., 145,39 грн. - утримання податку з лікарняних за рахунок Фонду ССТВП за листопад 2013 р., 19,39 грн. - утримання ЄСВ 2% з лікарняних за рахунок Фонду ССТВП. Вказані суми (804,52+145,39+19,39 = 969,30) сумарно і складають суму, нараховану позивачу в якості лікарняних, тому доводи про невиплату їй лікарняних в розмірі 143,25 є помилковими, оскільки така сума становила перерахований податок.

Таким чином встановлено, що Ліквідаційна комісія районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Полонської районної державної адміністрації не виконала свого обов`язку щодо розрахунку з позивачем по таких виплатах: зарплата за 18.11.2013 у розмірі 97,36 гривень; компенсація за невикористану відпустку відповідно до наказу №33-к від 18.11.2013 - 186,66 гривень; компенсація за невикористану відпустку згідно наказу №7-к від 21.01.2014 - 329,80 гривень; зарплата за вимушений прогул, згідно наказу №6-к від 21.01.2014 - 836,15 гривень, а всього - 1449,97 гривень. Тобто фактично не виконала рішення суду у справі №822/4726/13-а, яке набрало законної силі, і згідно Постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №46968770 від 31.03.2015, вважається виконаним.

Положеннями ст. 238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Отже, суд при вирішення грошових вимог трудового спору, не обмежений строком щодо всіх вимог, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, що відповідно вказує на необхідність стягнення на користь позивача 1449,97 гривень.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В силу ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, відповідач,фактично не оспорює факт невиплати позивачу - 1153,03 гривень, і як встановлено судом, до цього часу не провів з позивачем розрахунку на суму 1449,97 гривень на яку не поширюється строк ( ст.238 КЗпП України), що спричиняє наслідок передбачений ст.117 КЗпП України.

Разом з тим, необхідно враховувати, що позивач наказом №18-к від 10.07.2014 була повторно звільнена з посади головного бухгалтера Полонського районного центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді, що оскаржувала в Хмельницькому окружному адміністративному суді, який постановою від 03.07.2015 у справі №822/1948/15, яка залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Полонського районного центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді Полонської райдержадміністрації про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення зарплати за час вимушеного прогулу - відмовив. Тобто, суд з урахуванням встановленого у цій справі та рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього кодексу у справі №1-5/2012 від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 вважає, що з 10.07.2014 позивач реалізувала своє право щодо оскарження свого звільнення за наказом №18-к, і в тому числі щодо виплат належних їй при цьому, а тому виплата позивачу середнього заробітку за час затримки у розрахунку у розмірі 1449,97 гривень, на думку суду, повинна бути розрахована з 18.11.2013 по 10.07.2014 - дата наступного звільнення позивача, яке було предметом судового розгляду у справі №822/1948/15, рішення в якій набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці , порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок).

Вимогами п. 2 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з Довідкою голови ліквідаційної комісії Полонського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №2 від 18.05.2018, середньоденна зарплата позивача становить 92,37 гривень.

Кількість робочих днів у період з 18.11.2013 по 10.07.2014 для розрахунку середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, складає 160 днів, а тому сума, яка підлягає виплаті позивачу з врахуванням обов'язкових податків і зборів, за цей період становитиме 14779,20 гривень (160 х 92,37).

У позові позивач вказує, що не просить стягнення 835,96 гривень, які підтверджують не повний з нею розрахунок і застосування ст.383 КАС України, при цьому звертається до суду з позовом, керуючись ст.ст. 116 - 117 КЗпП України, тому суд першої інстанції вірно вийшов за межі позовних вимог, адже суд не розглядає цю справу в порядку ст.383 КАС України, а захист права позивача передбачає стягнення належних їй виплат, і така відмова позивача не може бути прийнята судом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 12 вересня 2018 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.