Постанова

від 11.09.2018 по справі 826/14385/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14385/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В. Сорочка Є.О.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен , Товариства з обмеженою відповідальністю Груп 1 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Груп 1 про визнання недійсним правочину між ТОВ Дакстер Трен (Код ЄДРПОУ 40076727) і ТОВ ГРУП 1 (Код ЄДРПОУ 35625166), за результатами якого складено податкову накладну від 27 травня 2016 року №7.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і здійснені порушення вимог процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалене рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована наявністю вироку відносно особи, яка від імені товариства підписала спірний правочин.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Дакстер Трен зареєстровано за адресою: 08720, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, 11-А.

З 12 травня 2016 року по 22 червня 2016 року директором та головним бухгалтером на підприємстві рахувався ОСОБА_2

Відповідно до податкової накладної від 27 травня 2016 року № 7, виписаної на користь ТОВ Груп 1 , у вказаний період надано послуги на загальну суму 57600,00 грн. ( у тому числі ПДВ).

Однак, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року у кримінальній справі № 755/1949/17 встановлено, що керівник ТОВ Дакстер Трен ОСОБА_2 до діяльності вказаного товариства жодного відношення не мав, фінансово-господарською діяльністю займались інші особи, а він зареєстрував підприємство за винагороду.

За таких обставин, керуючись інтересами держави Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до суду із заявленим позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в межах спірних правовідносин не доведено правомірності і обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з пп. 20.1.30 п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено ст. 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 - 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 ст.208 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 постанови).

Верховним Судом України наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину укладеного між ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Груп 1 , недійсним, посилається лише на наявність вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року у кримінальній справі №755/1949/17 стосовно ОСОБА_2

Як доказ існування такого договору позивачем надано до суду лише копію податкової накладної № 7 від 27 травня 2016 року, копію фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ Дакстер Трен , реєстраційні дані щодо ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Груп 1 , витяг з ЄДР станом на 13 грудня 2017 року щодо ТОВ Дакстер Трен . Наведені документи, подані позивачем, не завірені належним чином.

Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи договір, укладений між ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Груп 1 , як і не надано доказів, які б підтверджували чи спростовували діяльність та фактичну можливість вчинення господарських операцій ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Груп 1 .

Положеннями ст. 80 КАС України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Разом з тим, п. 4 ч. 2 ст. 80 КАС України зобов'язано особу, що подає таке клопотання, зазначити про заходи, яких особа вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

При цьому, позивач, як суб'єкт владних повноважень не вправі покладати обов'язок доказування на платників податків - юридичних осіб.

З метою з'ясування всіх обставин справи, апеляційний суд зобов'язав відповідачів надати договір, на підставі якого складена податкова накладна № 7 від 27 травня 2016 року. Проте, відповідачі на судові засідання не з'явились, судові виклики повернуті з відміткою поштового органу за закінченням встановленого строку зберігання .

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судове рішення не може бути побудоване на припущеннях.

Позивач просить визнати недійсним договір, тобто певний акт, який породжує певні наслідки у вигляді прав та обов'язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору та їх підписи, тощо. Водночас, договір між ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Груп 1 , який є предметом заявленого позову, не наданий суду ні позивачем, ні відповідачами. Відтак, не досліджувався судом.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позов Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення , а рішення - Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Федотов І.В.

Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2018 року.