Постанова

від 12.09.2018 по справі 702/246/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 702/246/17

провадження № 61-26082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фермерське господарство Ладіс ,

представник відповідача - Лучинович Інна Віталіївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - селянське (фермерське) господарство Половинчик ,

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Храпка В. Д., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ФГ Ладіс , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - СФГ Половинчик , про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,0033 га, яка розташована на території Половинецької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

17 жовтня 2007 року між ним і СФГ Половинчик було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком до 17 жовтня 2017 року, який було зареєстровано Монастирищенським районним відділом Черкаської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру .

У 2012 році він та СФГ Половинчик досягли згоди з приводу передачі належної йому земельної ділянки в суборенду ФГ Ладіс на строк дії договору оренду між ним та СФГ Половинчик , тобто до 17 жовтня 2017 року.

Однак пізніше йому стало відомо, що замість договору суборенди, між ним та ФГ Ладіс було укладено договір оренди землі.

На підставі вказаного, зазначаючи, що при укладенні з ФГ Ладіс договору оренди землі вважав, що укладає договір суборенди, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 10 жовтня 2012 року, укладений між ним та ФГ Ладіс .

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 і ФГ Ладіс , зареєстрований у районному відділі Держкомзему у Монастирищенському районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2012 року.

Стягнуто з ФГ Ладіс на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн та судові витрати за проведення почеркознавчої експертизи у справі у розмірі 2 250,24 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановивши, що договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 і СФГ Половинчик , в установленому законом порядку розірваний не був, строк його дії сторонами був встановлений до 17 жовтня 2017 року, суд визнав недійсним договір оренди землі від 10 жовтня 2012 року, укладений між ФГ Ладіс і ОСОБА_1, оскільки він був укладений під час дії іншого договору оренди цієї земельної ділянки.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу ФГ Ладіс задоволено. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ Ладіс судовий збір у розмірі 960,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний правочин за формою і змістом відповідає вимогам закону, сторони своїми підписами підтвердили волевиявлення на виникнення між ними відносин оренди. Отже підстав для визнання цього правочину недійсним немає. Крім того, вимогу про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 17 жовтня 2007 року, укладеної між ОСОБА_4 і СФГ Половинчик 10 жовтня 2012 року, позивач не заявляв, тому в силу статті 204 ЦК України цей правочин є правомірним.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що підписаний ним 10 жовтня 2012 року договір оренди землі з ФГ Ладіс не відповідає його внутрішній волі, оскільки наміру укладати договір оренди належної йому земельної ділянки з ФГ Ладіс строком на десять років та на умовах, визначених у цьому договорі, він не мав, оскільки вважав, що укладає з ФГ Ладіс договір суборенди цієї земельної ділянки.

У червні 2018 року ФГ Ладіс подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим, оскільки судом правильно встановлено, що волевиявлення позивача щодо укладення оспорюваного правочину було вільним та відповідало його волі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 124056 від 01 червня 2004 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0033 га, яка розташована на території Половинецької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

17 жовтня 2007 року між СФГ Половинчик і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, який було зареєстровано Монастирищенським районним відділом Черкаської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду СФГ Половинчик земельну ділянку площею 3,0033 га, яка розташована на території Половинецької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, строком на 10 років.

У листі відділу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Монастирищенському районі Черкаської областівід 23 січня 2017 року, який був наданий позивачу на його заяву від 16 січня 2017 року, зазначено, що в архіві відділу знаходиться угода про дострокове розірвання договору оренди землі, укладеного між СФГ Половинчик і ОСОБА_1, яка підписана сторонами та зареєстрована відділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Монастирищенському районі Черкаської області 28 грудня 2012 року.

До листа було додано копію вказаної угоди від 10 жовтня 2012 року, з якої вбачається, що СФГ Половинчик і ОСОБА_1 дійшли згоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 17 жовтня 2007 року після збирання орендарем врожаю, засіяного на орендованій землі, який, згідно з чинним законодавством України є власністю орендаря. На тексті угоди є запис, що договір зареєстрований у відділі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Монастирищенському районі Черкаської області , про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2012 року.

10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ Ладіс було укладено договір оренди землі, зареєстровано відділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Монастирищенському районі Черкаської області , за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ФГ Ладіс земельну ділянку площею 3,0033 га, яка розташована на території Половинецької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, строком на 10 років

Вказуючи на те, що угоду про дострокове розірвання договору оренди землі з СФГ Половинчик та договір оренди землі з ФГ Ладіс не підписував, ОСОБА_1 у вересні 2017 року подав до суду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2017 року у справі призначено проведення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до висновку експерта від 17 листопада 2017 року, зробленого Черкаським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України:

1) підпис від імені ОСОБА_1 в графі Орендодавець оригіналу угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 17 жовтня 2007 року, яка укладена між СФГ Половинчик і ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

2) підпис від імені ОСОБА_1 в оригіналі акта приймання-передачі земельної ділянки, який складений між СФГ Половинчик і ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

3) підпис від імені ОСОБА_1 в оригіналі заяви ОСОБА_1 від 10 жовтня 2012 року про дострокове розірвання договору оренди на земельну ділянку площею 3,0033 га виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

4) підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець розділу підписи сторін оригіналу договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року, який укладений між ОСОБА_1 і ФГ Ладіс , виконаний самим ОСОБА_1 ;

5) підпис від імені ОСОБА_1 у графі Земельну ділянку передав оригіналу акта про передачу та прийом земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_1 і ФГ Ладіс виконаний самим ОСОБА_1 ;

Таким чином, встановивши, що оспорюваний правочин підписаний ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання цього правочину недійсним, оскільки своїми підписами сторони підтвердили спрямованість волевиявлення на виникнення між ними відносин оренди.

Колегія суддів вважає, що вказаний висновок апеляційного суду є передчасним, оскільки зроблений без з'ясування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що при укладенні з відповідачем договору оренди землі вважав, що укладає договір суборенди, що передбачено пунктом 9.3 договору оренди з СФГ Половинчик , тому просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений з ФГ Ладіс , як такий, що укладений під впливом помилки .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин .

Згідно з частинами першою-третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Висновок апеляційного суду про правомірність у силу статті 204 ЦК України угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 17 жовтня 2007 року, укладеної між ОСОБА_4 і СФГ Половинчик 10 жовтня 2012 року, є передчасним, оскільки рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2018 року, що набрало законної сили, цю угоду відповідно до статей 203, 215 ЦК України визнано недійсною.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд у порушення вимог статей 263, 264, 367 ЦПК України вищевказані положення закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин і дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки не встановив, чи було позивачем оспорюваний правочин укладено під впливом помилки.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо .

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк