Постанова

від 18.09.2018 по справі 914/1838/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2018 р. Справа № 914/1838/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Желік М.Б.

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Кобзар О.

з участю представників :

від позивача - Швець Н.О.

від відповідача - Коврижник В.І.

від третьої особи - Цуканова С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Делакс Україна , м.Трускавець, вх.№ 01-05/1829/18 від 18.06.2018р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2018р. (час проголошення об 11 год. 52 хв. в м.Львові, головуючий суддя - Мороз Н.В., судді - Кітаєва С.Б., Мазовіта А.Б., повний текст рішення складено 29.05.2018р.)

у справі № 914/1838/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі упоноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та юридичних осіб на ліквідацію АТ Дельта Банк , м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Делакс Україна , м.Трускавець

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ

про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору № 13/114/І02/08-С, який посвідчений 27.03.2014р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим № 424, укладеного між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Делакс Україна ,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2018р. у справі № 914/1838/16 (головуючий суддя Мороз Н.В., судді Кітаєва С.Б., Мазовіта А.Б.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі упоноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та юридичних осіб на ліквідацію АТ Дельта Банк , м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Делакс Україна , м.Трускавець, визнано недійсним договір про розірвання Іпотечного договору №13/114/І02/08-С, посвідченого 16 жовтня 2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим № 2953, який посвідчений 27.03.2014р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №424, укладеного між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю Делакс Україна (м. Трускавець, бульвар Ю. Дрогобича, 2, код ЄДРПОУ 32351931), стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Делакс Україна (м. Трускавець, бульвар Ю. Дрогобича, 2, код ЄДРПОУ 32351931) на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) - 1378, 00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що розірвавши договір іпотеки та знявши заборону відчуження до виконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором на майно, вартість якого була нижчою за суму зобов'язання позичальника за кредитним договором навіть після добровільної сплати частини боргу позичальником, та не передбачивши у такому договорі обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, позивач відмовився від власних вимог на звернення стягнення на заставлене майно не зважаючи на наявність у нього такого права та наявність підстав для реалізації прав іпотекодержателя.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Делакс Україна подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що відповідач в ході судового розгляду зазначав, що за встановлених обставин немає відмови АТ Дельта Банк від власних майнових вимог, оскільки банк замість припиненого на підставі спірних договорів забезпечувального зобов язання отримав грошові кошти в якості погашення заборгованості за кредитним договором, що повністю спростовує взагалі будь яку доречність посилань на положення п.1 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як на підставу пред явленого позову. На думку скаржника, ціна договору не може бути умовою іпотечного договору, який носить акцесорний характер і може містити лише посилання на розмір основного зобов язання за кредитним договором. За конкретних, встановлених осбставин, відплатність полягає в отриманні банком коштів в якості погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 5450000,00 грн. та 50000,00 грн. в якості ринкової вартості права вимоги за кредитним договором. Більше того, судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, які б підтверджували наявність фактів здійснення банком безоплатного відчуження майна, прийняття на себе зобов язань без встановлення обов язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій або відмови банку від власних майнових вимог. За конкретних обставин майнові вимоги банку грунтувались на кредитному договорі і існували до моменту відступлення цього права третій особі. Отже, на думку скаржника, враховуючи причинно-наслідковий зв язок дій банку та інших учасників цих правовідносин банк не відмовився від власних майнових вимог. Окрім того, як зазначає скаржник, матеріалами справи встановлено, що об єктом відчуження за договором відступлення права вимоги у даному випадку є безпосередньо право вимоги. Проте, на думку скаржника, позивачем не надано суду неспростовних доказів, з яких можливо було б зробити висновок саме щодо рівня звичайних цін або ринкової вартості подібного права вимоги, що діяли на момент укладення договору відступлення права вимоги, відтак встановити факт відповідності чи невідповідності звичайним цінам вартості права вимоги, визначеної позивачем у договорі відступлення права вимоги, є неможливим. Оскільки позивачем не доведено, що право вимоги до боржника було відчужене відповідачу за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне право вимоги, посилання позивача на вищезгадані обставини є безпідставними. Як зазначає скаржник, враховуючи, що в результаті виконання сторонами оспорюваного правочину були отримані результати - банком кошти, а відповідачем - право вимоги, твердження позивача щодо безпідставного відчуження майна та/або відмови від власних майнових прав є необгрунтованими, оскільки безоплатне відчуження майна та/або відмова від власних майнових вимог не можуть передбачати отримання коштів, як оплату за відчужене майно.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2018 року справу №914/1838/16 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Мирутенку О.Л. та Скрипчук О.С..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 року, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс Україна" було залишено буз руху та надано останньому час для усунення недоліків.

26.06.2018 року апелянтом було усунено недоліки апеляційної скарги наведені у вище зазначеній ухвалі суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 року по справі №914/1838/16 було відкрито апеляційне провадження та витребувано у господарського суду Львівської області матеріали господарської справи.

12.07.2018 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 914/1838/16.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 року розгляд справи було призначено на 24.07.2018 року.

Представники сторін в судове засідання 24.07.2018 року не з'явились.

На адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із зміною представника та надання останньому ознайомитись із матеріалами справи (вх.№ 01-04/4392/18 від 24.07.2018 року).

Від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 01-04/4372/18 від 23.07.2018 року).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.09.2018р.

В судове засідання 04.09.2018р. сторони явку повноважних представників не забезпечили.

Скаржником подано до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення (вх.№ 01-04/5044/18 від 04.09.2018р.), в яких просить суд рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивачем - ПАТ Дельта Банк надіслано на адресу Львівського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв язку з необхідністю забезпечення права учасника процесу на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.09.2018р. клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та відкладено розгляд справи на 18.09.2018р.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2018р. у зв язку з перебуванням у відпустці судді Мирутенко О.Л. внесено зміни в склад колегії суддів та розподілено справу № 914/1838/16 головуючому судді Костів Т.С., суддям Скрипчук О.С., Желіку М.Б.

В судове засідання 18.09.2018 року представник апелянта з'явився, вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 18.09.2018 року з'явились, проти вимог апеляційної скарги заперечили, надали усні пояснення по суті спору.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 18.09.2018р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

10.10.2008р. між ОСОБА_8 (позичальник) та ПАТ Кредитпромбанк укладено кредитний договір №06/114/08-С, відповідно до п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 1 192 000 дол. США строком по 09.10.2015р. включно. Процентна ставка починаючи з 10.10.2008р. по 09.10.2015р. становить 19% річних (п. 1.3). Відповідно до п. 1.6 кредитного договору, забезпеченням виконання за договором є іпотека нерухомості.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника укладено іпотечний договір №13/114/І03/08-С, посвідчений 17.10.2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №2964, укладений між ПАТ Кредитпромбанк із майновим поручителем - ТзОВ ТКС Молл Маркет . За цим договором в іпотеку передана земельна ділянка площею 0,4660 га кадастровий НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1. Крім того, між тими ж сторонами укладено іпотечний договір №13/114/І01/08-С, посвідчений 16.10.2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №2959-2963. За вказаним договором в іпотеку були передані нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_1, а саме: 1-го поверху літ. 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70 І загальною площею 780,7 кв.м.; 3-го поверху літ. 123, 137, 138, 139, 140, 141, 142, 143, 146 загальною площею 967,3 кв.м.; а також земельна ділянка загальною площею 0,1560 га кадастровий НОМЕР_2, розташована за адресою АДРЕСА_1.

Також, між тими ж сторонами укладено договір поруки №06/114/П01/08-С від 16.10.2008р.

Крім того, між ПАТ Кредитпромбанк та майновим поручителем - ТзОВ Делакс Україна укладено іпотечний договір №13/114/І02/08-С, посвідчений 16.10.2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №2953. За цим договором в іпотеку передані розташовані за адресою АДРЕСА_2 нежитлові будівлі: водолікарні (головний корпус) загальною площею 1171,5 кв.м.; водолікарні (праве крило) загальною площею 1013,7 кв.м., водолікарні (ліве крило) загальною площею 2201,3 кв.м., водолікарні (перехід) загальною площею 131,7 кв.м.

27.09.2013 р. між ПАТ Кредитпромбанк та ПАТ Дельта Банк укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зареєстрований в реєстрі за №2466 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. Згідно додатку 1 до даного договору відступлено, зокрема й право вимоги по кредитному договору №06/114/08-С, укладеному між ПАТ Кредитпромбанк та ОСОБА_8. Витягом із додатку 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги визначено, що основна сума непогашеного кредиту - 10 539 991, 31 грн.; сума нарахованих відсотків - 4 187 631, 07 грн.; фактичний розмір невиконаного грошового зобов'язання - 14 727 622, 38 грн., а купівельна ціна - 6 368 223, 92 грн.

06.03.2014р. на кредитному комітеті ПАТ Дельта Банк погоджено протокольне рішення №12/36-4, згідно якого, за умови внесення позичальником на транзитний рахунок по кредитному договору №06/114/08-С від 10.10.2008р. суми не менше 5 450 000 грн., ПАТ Дельта Банк надає згоду на розірвання іпотечного договору №13/114/І02/08-С від 16.10.2008р., а також погоджено відступлення права вимоги факторинговій компанії.

27.03.2014р. між АТ Дельта Банк та ТзОВ Факторингова компанія Аванс укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого відступлено кредитний договір №06/114/08-С, укладений із ОСОБА_8 Додатком №1 до вказаного договору визначено, що право вимоги - загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору і складає 10 322 958, 51 грн., а саме: право вимоги виконання зобов'язань щодо повернення заборгованості за кредитним договором в сумі 10 322 958, 51 грн.

Покликання відповідача на недоведеність даної суми заборгованості не стосується суті спору, адже фактичний розмір заборгованості не впливає на заявлені позивачем підстави недійсності договору. Окрім того, відповідачем не було подано жодних доказів помилковості визначення суми заборгованості позичальника на дату укладення цього договору.

Договором купівлі-продажу права вимоги від 27.03.2014р. погоджено, що купівельна ціна за право вимоги за кредитним договором становить 50 000 грн. 27.03.2014р. ця ціна була сплачена банку новим кредитором і у той же день було підписано акт приймання - передачі прав вимоги та передано оригінали документів, що підтверджують видачу кредиту.

27.03.2014р. між АТ Дельта Банк та ТзОВ ТКС Молл Маркет укладено договори про розірвання іпотечного договору №13/114/І03/08-С, посвідченого 17.10.2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №2964, який посвідчений 27.03.2014р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №422; а також іпотечного договору №13/114/І01/08-С, посвідченого 16.10.2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №2958, який посвідчений 27.03.2014р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №423. Цими договорами з 27.03.2014р. розірвано зазначені іпотечні договори і припинені іпотека та заборона відчуження нерухомого майна.

27.03.2014р. між АТ Дельта Банк та ТзОВ Делакс Україна укладено договір про розірвання іпотечного договору №13/114/І02/08-С, посвідченого 16.10.2008р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №2953, який посвідчений 27.03.2014р. приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдин Л.В. за реєстровим №424. Згідно із цим договором з 27.03.2014р. розірвано іпотечний договір №13/114/І02/08-С, припинені іпотека та заборона відчуження нерухомого майна.

Зазначені договори про розірвання іпотечних договорів в п. 4 містять відкладальну умову: кожен з цих договорів про розірвання договору іпотеки набуває чинності з моменту погашення заборгованості по кредиту позичальника за кредитним договором №06/114/08-С від 10.10.2008р. в сумі 5 450 000, 00 грн., його підписання сторонами і нотаріального посвідчення. Відповідачем визнано, що позичальник ОСОБА_8 сплатив цю суму. Позивачем вказана обставина не заперечувалась.

Згідно висновку №2543 від 11.12.2017р. судової оціночно-будівельної експертизи по господарській справі за позовом ПАТ Дельта Банк м. Київ до ТзОВ Делакс Україна м. Трускавець про визнання недійсним договору, ринкова вартість (ціна) заставного майна, яке є предметом іпотечного договору №13/114/І02/08-С від 16.10.2008р., укладеного між ПАТ Кредитпромбанк та ТзОВ Делакс Україна на момент розірвання цього договору - станом на 27.03.2014р., могла становити 4 323 150, 00 грн. (без ПДВ).

Відповідач покликається на перевищення фактично сплаченої позичальником суми вартості заставного майна, визначеної експертом. Однак, таке посилання не впливає на висновки суду, оскільки (добровільна) сплата 5 450 000, 00 грн. була визначена як передумова для відчуження права вимоги іншій особі та розірвання договорів іпотеки. Оскаржуваний договір про розірвання договору іпотеки не містить положень про відплатний характер його укладення. Зазначена в п.4 оскаржуваного договору відкладальна умова за своїм правовим характером та наслідками не є тотожною поняттю ціни договору.

02.03.2015р. Правлінням НБУ прийнято постанову №150 Про віднесення публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії неплатоспроможних . 02.03.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк , згідно якого з 03.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ Дельта Банк - Кадирова В.В.

08.04.2015р. виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №71, яким запровадила тимчасову адміністрацію строком на шість місяців, а рішенням від 03.08.2015р. №147 тимчасову адміністрацію продовжено до 02.10.2015р.

Згідно ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у т.ч. договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у т.ч. договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьої цієї статті. Правочини (у т.ч. договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: п. 1 - банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних вимог; п. 2 - банк до визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або на виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; п. 3 - банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та / або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20% і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії у майбутньому відповідно до умов договору. Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

На підставі постанови НБУ №664 від 02.10.2015р. Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Дельта Банк , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 від 02.10.2015р. Про початок процедури ліквідації ПАТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку , якою розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В.

На виконання своїх обов'язків, передбачених в ч. 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , уповноваженою особою банку забезпечено проведення перевірки правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення договорів, що є нікчемними.

В ході роботи комісії, оформленої протоколом №67 від 24.09.2015 р., затвердженим уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації в АТ Дельта Банк виявлені ознаки нікчемності, передбачені в п.п.1-3 ч.3 ст.38 вказаного Закону, а саме у договорів про розірвання іпотечних договорів, укладених із ТзОВ ТКС Молл Маркет ; ТзОВ Факторингова компанія Аванс , договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.03.2014р. із ТзОВ Факторингова компанія Аванс ; а також оскаржуваного договору про розірвання іпотечного договору, укладеного із ТзОВ Делакс Україна . Згідно протоколу, ознаки, передбачені у вказаних нормах закону полягали у тому, що не зважаючи на наявність істотної заборгованості позичальника за кредитним договором, внаслідок укладення договорів про розірвання, позивач втратив високоліквідне забезпечення за кредитним договором, тобто, відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця; взяв на себе зобов'язання щодо припинення обтяження предметів іпотеки, що стало однією з причин неплатоспроможності банку, виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало частково неможливим. Окрім того, позивач відчужив на користь ТзОВ Факторингова компанія Аванс майнові вимоги на суму 10 322 958, 51 грн. усього за 50 000, 00 грн. без проведення оцінки справедливої вартості майнових прав банку та за ціною, що більш ніж на 99% відрізняється від розміру прав вимоги.

Рішення уповноваженої особи, оформлене протоколом №78 від 28.09.2015р., яким була встановлена недійсність, зокрема, й оскаржуваного правочину, оскаржено ОСОБА_8 та ТзОВ ТКС Молл Маркет до Львівського окружного адміністративного суду. Ухвалами Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2016р. у справі №813/1312/16 та від 15.08.2016р. у справі №813/1005/16 закрито провадження у справі.

15.12.2015 р. відповідачу скеровано за №4067 повідомлення про нікчемність договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.03.2014р., укладеного між АТ Дельта Банк та ТзОВ ФК Аванс , у зв'язку із чим наполягалось на виконанні умов розірваного іпотечного договору.

Зазначені фактичні обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами та сторонами не заперечуються.

Розбіжності сторін стосуються правової оцінки цих дій, як таких, що можуть, або не можуть служити підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.03.2014р., укладений між АТ Дельта Банк та ТзОВ ФК Аванс у даній справі не оскаржується, а відтак, покликання сторін на підстави його недійсності судом до уваги не приймаються. Відповідач посилається на те, що договір про відступлення права вимоги, відповідно до пп. 14.1.255 Податкового Кодексу України - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації, а відтак не є договором про придбання товарів, робіт чи послуг. Однак, таке посилання в контексті наведеного не стосується суті справи.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.03.2014р., укладений між ПАТ Дельта Банк та ТзОВ ФК Аванс був предметом дослідження по господарській справі №910/3819/16 за позовом ПАТ Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Дельта Банк до ТзОВ Факторингова компанія Аванс , за участю третіх осіб: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_8, ТзОВ Молл Маркет , ТзОВ Делакс Україна .

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016р. у вказаній справі була задоволена касаційна скарга ПАТ Дельта Банк , скасована постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016р. у справі №910/3819/16 та залишено без змін рішення господарського суду м. Києва від 30.06.2016р. у цій справі, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.03.2014р., укладений між ПАТ Дельта Банк та ТзОВ ФК Аванс , застосовано наслідки недійсності правочину.

Вищий господарський суд України погодився із висновками Господарського суду м. Києва про те, що за оскаржуваним по вказаній справі договором, загальна сума вимог становить 10 322 958, 51 грн., при тому, що купівельна ціна за право цієї вимоги становить лише 50 000, 00 грн., що є порушенням п. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, значно нижчою за звичайну (оплата більш ніж на 99% відрізняється від вартості майнових прав).

Зазначене вище та матеріали справи свідчать про підставність заперечень відповідача про те, що підстава для недійсності договору, передбачена п.3 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб має лише опосередковане значення для предмету спору, оскільки не стосується оскаржуваного у цій справі правочину, а стосується лише договору відступлення права вимоги від 27.03.2014р., укладеного із ТзОВ ФК Аванс .

Суд звертає увагу, що у подальших своїх поясненнях позивач не покликається на п.3 ч.1 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , як на підставу недійсності оскаржуваного договору.

При цьому, не заслуговують на увагу як не доведені належними доказами посилання відповідача на те, що позивачем спочатку були укладені договори про розірвання іпотечних договорів, і вже після цього у той же день був укладений договір про уступку права вимоги, оскільки у його додатках не згадуються іпотечні договори. Незазначення у додатках переліку певного документу не обумовлюється із необхідністю його відсутності, недійсністю чи припиненням дії. Також, стверджуване відповідачем невиконання банком вимог положення, затвердженого постановою правління НБУ №23 від 25.01.2012р. щодо формування банком резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями не впливає на вирішення спору щодо визнання недійсним правочину. Як правильно наголошує позивач, закон не визначає, що для визнання недійсним оскаржуваний правочин має бути єдиним, що призвів до неплатоспроможності банку. Так, п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , підставу недійсності правочину визначає: банк до визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або на виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Інші можливі порушення банком вимог інструкцій НБУ не перешкоджають визнання укладеного банком правочину недійсним за наявності підстав, передбачених у ст. 38 вказаного закону.

Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

У відповідності до ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Серед інших підстав, позивач покликається на невідповідність оскаржуваного договору інтересам держави, моральним засадам суспільства. Однак, згідно п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, розірвавши договір іпотеки та знявши заборону відчуження до виконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором на майно, вартість якого була нижчою за суму зобов'язання позичальника за кредитним договором навіть після добровільної сплати частини боргу позичальником, та не передбачивши у такому договорі обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, позивач відмовився від власних вимог на звернення стягнення на заставлене майно не зважаючи на наявність у нього такого права та наявність підстав для реалізації прав іпотекодержателя.

Аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.05.2017р. у справах №910/22664/15 та від 09.08.2017р. №914/1318/16 (№3-1487гс16), якими встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними між кредитором і боржником, кредитор відмовився від нерухомого майна, переданого в іпотеку на забезпечення зобов'язань за кредитним договором, тобто, відмовився від власних майнових вимог.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок укладення оскаржуваного договору заборгованість позичальника, яка на даний час залишається непогашеною, не забезпечена іпотекою, що впливає на можливість позивача виконувати свої зобов'язання перед іншими кредиторами.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2018 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2018 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Делакс Україна , м.Трускавець, вх.№ 01-05/1829/18 від 18.06.2018р. - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2018р. у справі № 914/1838/16 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 20 вересня 2018р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Желік М.Б.

суддя Скрипчук О.С.