Рішення

від 13.09.2018 по справі 813/1431/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №813/1431/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Ванчак М.Л.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової прокуратури Західного регіону України до Міністерства культури України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду 16.04.2018 року надійшла позовна заява Військової прокуратури Західного регіону України, із вимогами:

- визнати протиправними дії Міністерства культури України щодо проведення перевірки на об'єктах Будівництво багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 та Будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.І.Мечникова, 16 та видачі припису від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18;

- визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18, яким зобов'язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єктах Будівництво багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 та Будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.І.Мечникова, 16 та вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Ухвалою суду від 17.04.2018 року в адміністративній справі відкрито провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс та в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради й Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

Ухвалами суду від 17.04.2018 року, 19.06.2018 року позивачу та представнику третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс було відмовлено у задоволенні заяв про забезпечення позову.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс Львівським апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 15.08.2018 року, якою скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 року про відмову в забезпеченні позову, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс про забезпечення позову задоволено й зупинено дію оскаржуваного припису Міністерства культури України від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18 до набрання законної сили рішенням суду в справі № 813/1431/18.

У підготовчому засіданні 15.05.2018 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс було подано письмові пояснення на позов.

23 травня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

06 червня 2018 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 19.06.2018 року в цій справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.07.2018 року, з метою встановлення фактичних обставин справи, судом витребувано у Міністерства культури України докази по справі.

03 серпня 2018 року до суду, на виконання ухвали від 17.07.2018 року, відповідачем подано інформацію щодо витребуваних доказів.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 року №1218-р земельну ділянку площею 0,72 га на вул.Мечникова, 16 у м.Львові, яка перебуває в постійному користуванні Військової прокуратури Західного регіону України, було внесено до переліку земельних ділянок державної власності, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей.

У зв'язку з чим 23.01.2016 року між Військовою прокуратурою Західного регіону України та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс було укладено договір щодо спільного будівництва житла для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вказаній земельній ділянці, яке ведеться із дотриманням усіх нормативних вимог.

Проте, 15.03.2018 року Міністерство культури України видало припис №16/10-5/74-18, яким зобов'язало Військову прокуратуру Західного регіону України негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єктах Будівництво багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 та Будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.І.Мечникова, 16 та вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Такий припис відповідача було мотивовано тим, що будівництво провадиться в межах історичного ареалу м.Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311) та в межах охоронної (буферної) зони об'єкту Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, й воно ведеться в порушення вимог ч.3 ст.32, ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини , без відповідних погоджень і дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України).

Однак, позивач вважає цей припис протиправним із ряду причин.

Так, позивач зазначає, що в ході підготовки до будівництва житла для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.Мечникова, 16 у м.Львові було розроблено та погоджено Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради й Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації історико-містобудівне обґрунтування відповідного будівництва.

Також позивач звертає увагу на те, що при реалізації проекту з будівництва житла для військовослужбовців Військової прокуратури було розроблено відповідну проектну документацію, згідно зі затвердженими рішеннями Виконавчого комітету Львівської міської ради від 30.09.2016 року №894, від 13.10.2016 року №935, містобудівними умовами та обмеженнями. А також, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові було видано декларацію та дозвіл на виконання будівельних робіт. Окрім того, проектні документи отримали позитивні експертні звіти від 09.11.2016 року №14-2665-16, від 05.04.2017 року №14-0362-17, затверджені Філією ДП Укрдержекспертиза у Львівській області.

Тому, на думку позивача, будівництво об'єктів за його замовленням провадиться легітимно та без яких-небудь порушень.

Окрім того, Військова прокуратура Західного регіону України в обґрунтуванні позову особливо наголошує на тому, що хоча постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878 м.Львів і було включено до Списку історичних населених місць України, однак, межі та режими використання історичного ареалу міста так і не були затверджені у встановленому порядку.

Позивач відзначає, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова (на яке покликається відповідач) не є легітимним документом з цього питання, оскільки чинне на той час законодавство не наділяло такий орган відповідними повноваженнями, а також вони не були йому делеговані.

А тому, Військова прокуратура Західного регіону України вважає хибним твердження відповідача про те, що будівельні та інші роботи за замовленням позивача ведуться саме в межах історичного ареалу м.Львова. Позивач констатує, що вимоги щодо певного порядку й умов здійснення робіт у межах історичного ареалу (будівельних, земляних) не можуть у даному випадку застосовуватися, так як межі історичного ареалу м.Львова не затверджені в установленому порядку.

Позивач також критично оцінює мотивацію припису тим, що будівництво провадиться без відповідних погоджень і дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, оскільки, відповідно до ст.6-1 Закону України Про охорону культурної спадщини дозволи, погодження і висновки приймаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, такого порядку Кабінет Міністрів України не ухвалив, а тому, такі дозволи й погодження не можуть бути видані з незалежних від позивача причин.

Окремо позивач покликається на те, що оскаржуваний припис було видано за наслідком здійснення відповідачем обстеження містобудівної ситуації на вул.Мечникова, 16 у м.Львові, що відбулося з порушенням установленої процедури.

На переконання позивача, такий припис може бути лише результатом відповідного контрольного (наглядового) заходу, загальні засади і порядок здійснення якого регламентуються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . У даному ж випадку відповідач не дотримався вимог такого нормативно-правового акта.

З огляду на це, позивач переконаний, що оспорюваний ним припис Міністерства культури України від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18 є протиправним, а також протиправними є дії відповідача щодо проведення перевірки на відповідних об'єктах будівництва та видачі припису, відтак, вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідач, заперечив проти позову та стверджує, що заявлений позов є безпідставним, оскільки дії та рішення (припис) Міністерства культури України повністю відповідають нормам чинного законодавства України, компетенції та завданням міністерства.

На обґрунтування чого відповідач указує, що Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини. Свої повноваження міністерство здійснює відповідно до спеціального законодавства в даній сфері та згідно з нормативно-правовими актами, які регулюють його діяльність.

При цьому, відповідач підкреслює, що здійснювані ним заходи по охороні культурної спадщини, не регламентуються нормами Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , й вони за своєю суттю є охоронними, а не наглядовими чи контрольними.

Таким чином, відповідач стверджує, що його дії по обстеженню місця здійснення будівництва житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 у м.Львові були правомірними й повністю відповідали його повноваженням і компетенції.

Міністерство культури України також наголошує на тому, що у м.Львові наявний історичний ареал населеного місця, межі та режим використання якого визначені та затверджені належним чином, в саме, відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова . Відповідач відзначає, що таке рішення виконавчого комітету не було скасоване та є чинним по цей час, а тому, ним слід безумовно керуватися в даних правовідносинах.

У зв'язку з чим, відповідач вказує на те, що територія, на якій за замовленням позивача провадиться будівництво житла, входить у межі історичного ареалу м.Львова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311, а відтак, здійснення земляних і будівельних робіт повинно провадитися лише після отримання дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Зважаючи ж на те, що необхідних дозволів позивач не отримував, роботи, що ведуться за його замовленням у межах історичного ареалу є незаконними та підлягають припиненню шляхом видання Міністерством культури України обов'язкового до виконання припису.

Таким чином, Міністерство культури України вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс , позовні вимоги підтримала та виклала в поясненнях аргументи, тотожні доводам позивача.

У зв'язку з чим, третя особа вважає, що позов є обґрунтованим, а дії та рішення відповідача не базувалися на нормі закону, тому позов підлягає до задоволення.

Інші учасники справи пояснень чи міркувань по суті спору до суду не надали.

У судових засіданнях у справі взяли участь представник позивача, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс , які позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив, письмових поясненнях, просили позов задовольнити повністю.

У судових засіданнях у справі взяв участь представник Міністерства культури України, який проти позовних вимог заперечив, покликався на доводи аналогічні викладеним у відзиві, письмових поясненнях, у позові просив відмовити.

Інші учасники справи явку уповноважених представників у суді не забезпечили, про причини не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін, інших учасників справи, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Військовій прокуратурі Західного регіону України належить право постійного користування земельною ділянкою площею 0,7208 га на вул.Мечникова, 16 у м.Львові (відповідне право зареєстроване 04.11.2015 року).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 року №1218-р указану земельну ділянку площею 0,7208 га на вул.Мечникова, 16 у м.Львові було внесено до переліку земельних ділянок державної власності, що не належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей.

Із матеріалів справи вбачається, що Військова прокуратура Західного регіону України виконує функції замовника будівництва відповідних об'єктів на земельній ділянці площею 0,7208 га на вул.Мечникова, 16 у м.Львові (багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей і багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом), а генеральним підрядником виступає Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс .

Судом також установлено, що (на замовлення позивача) ЛККП Архітектурно-археологічна служба м.Львова у 2016 році було розроблено Історико-містобудівне обґрунтування будівництва багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.Мечникова, 16 у м.Львові, яке погоджене Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації й Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради.

Як підтверджується листом Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 04.04.2018 року №16-832, орган охорони культурної спадщини облдержадміністрації (Департамент архітектури та розвитку містобудування), враховуючи позитивний висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 21.04.2016 року, погодив відповідне Історико-містобудівне обґрунтування будівництва.

Матеріалами справи підтверджується, що Військовій прокуратурі Західного регіону України було надано висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 09.08.2016 року №04-1795 про можливість та умови здійснення містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень на території історичного ареалу міста у разі реалізації намірів забудови земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул.Мечникова, 16.

Судом установлено також, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 30.09.2016 року №894, за зверненнями Військової прокуратура Західного регіону України, було затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.Мечникова, 16 у м.Львові (п.1 рішення). Пунктом 2 рішення було зобов'язано позивача розробити робочий проект будівництва, провести його експертизу, звернутися в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові для реєстрації декларації (дозволу) про початок виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Аналогічні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки було затверджено рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.10.2016 року №935 на будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Мечникова, 16 у м. Львові.

Із матеріалів справи випливає, що 09.11.2016 року Філією ДП Укрдержекспертиза у Львівській області було затверджено позитивний експертний звіт №14-2665-16 щодо розгляду проектної документації на будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.Мечникова, 16 у м.Львові.

10 листопада 2016 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові за №1.7-35073-07 проведено реєстрацію декларації про початок виконання робіт щодо будівництва багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.Мечникова, 16 у м.Львові.

05 квітня 2017 року Філією ДП Укрдержекспертиза у Львівській області було затверджено позитивний експертний звіт №14-0362-17 щодо розгляду проектної документації на будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.Мечникова, 16 у м.Львові.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові 13.04.2017 року було видано замовнику дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ114171031653 на будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.Мечникова, 16 у м.Львові.

У матеріалах справи наявний також лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові від 05.04.2018 року №0006-1192, яким засвідчується виконання на замовлення позивача будівельних робіт на вул.Мечникова, 16 у м.Львові й указано про відсутність при цьому порушень містобудівного законодавства.

Окрім цього, судом установлено, що на підставі листа Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 10.11.2017 року №16-2634 завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України 01.12.2017 року було проведено візуальне обстеження та фотофіксацію містобудівної ситуації за адресою: м.Львів, вул.Мечникова, 16, про що складено два акти обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова.

У таких актах обстеження вказано, що земельна ділянка на вул.Мечникова, 16 у м.Львові розташована в історичному ареалі м.Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311) та в межах охоронної (буферної) зони об'єкту Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У актах зафіксовано проведення земляних і будівельних робіт на ділянці, а також зазначено, що за результатами перевірки електронної бази документообігу Міністерства культури України встановлено не надання міністерством погоджень історико-містобудівних обґрунтувань, проектів будівництв, дозволів на проведення будь-яких робіт по вул.І.Мечникова, 16 у м.Львові.

У зв'язку з чим, у актах обстеження надано висновок про те, що здійснення робіт з будівництва на території історичного ареалу м.Львова, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушення ст.6-1, ч.3 ст.32 та ч.1 ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини .

За наслідком відповідних обстежень, які зафіксовані в актах, 15.03.2108 року заступником Міністра культури України було видано Військовій прокуратурі Західного регіону України припис №16/10-5/74-18, яким зобов'язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єктах Будівництво багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 та Будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.І.Мечникова, 16 , які виконуються в межах історичного ареалу м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311) та в межах охоронної (буферної) зони об'єкту Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що ведуться з порушенням вимог ч.3 ст.32, ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України) (п. 1 припису).

Пунктами 2, 3 припису було зобов'язано позивача вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини та надати до Міністерства культури України відповідні пояснення.

Не погоджуючись із таким рішенням (приписом) Міністерства культури України позивач оскаржив його за даним позовом.

У зв'язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, суд відзначає наступне.

Як визначено в преамбулі Закону України Про охорону культурної спадщини , він регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878 було затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включене м.Львів.

Проте, саме по собі включення певного населеного пункту до Списку історичних населених місць України не має за собою наслідку формування в ньому історичного ареалу з визначеними межами та режимами використання.

Так, порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318.

Відповідно до п.1 Порядку №318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2 Порядку №318, історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.

Пунктом 4 Порядку №318 установлено, що відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є - Мінкультури, Держбуд та уповноважені ними органи охорони культурної спадщини (в редакції порядку до 23.12.2011 року) або Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (в редакції порядку після 23.12.2011 року).

Пунктом 5 Порядку №318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Як передбачено п.12 Порядку №318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини (в редакції порядку до 23.12.2011 року) або погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (в редакції порядку після 23.12.2011 року).

Відповідно до пп.14 п.4 Положення про Державний комітет України з будівництва та архітектури, затвердженого указом Президента України від 20.08.2002 року №725/2002 (положення втратило чинність на підставі указу Президента України від 19.12.2005 року №1801/2005), Держбуд України проводить роботу, пов'язану з визначенням і затвердженням меж історичних ареалів населених місць та погодженням режиму їх використання. А відповідно до пп.64 п.3 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №495, повноваження з визначення меж історичних ареалів населених місць та встановлення режиму їх використання надано Мінкультури.

Таким чином, слід резюмувати, що на території м.Львова, яке занесене до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), межі історичного ареалу можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вище вимог ч.2 ст.32 Закону України Про охорону культурної спадщини , п.12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318.

У той же час, у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази того, що межі історичного ареалу в м. Львові на час прийняття оспорюваного припису були в установленому порядку затверджені, тобто, згідно з відповідною редакцією ч.2 ст.32 Закону України Про охорону культурної спадщини та постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318.

При цьому, суд критично оцінює покликання відповідача на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова , оскільки ані актуальне законодавство України, ані його норми станом на 09.12.2005 року не наділяло виконавчі органи міських рад повноваженнями щодо затвердження меж історичних ареалів населених місць.

Суд відзначає, що на вимогу суду (ухвала від 17.07.2018 року) про надання доказів затвердження меж історичного ареалу міста Львова Міністерством культури України й включення земельної ділянки на вул.І.Мечникова, 16 у м.Львові до переліку затверджених Міністерством культури України меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць, відповідачем не було представлено жодного доказу, а лише надано вказівку на затвердження історичного ареалу рішенням виконавчого комітету, що, як уже зазначено вище, не ґрунтується на нормі закону.

Відсутність факту затвердження меж історичного ареалу м. Львова компетентним органом і в належному порядку також підтверджується Інформацією щодо затверджених меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць (станом на 01.11.2017 року), який розміщено на офіційному сайті Міністерства культури України (адреса веб-сторінки http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=244995501).

А тому, за відсутності належним чином затверджених меж історичного ареалу м.Львова, безпідставним є твердження про порушення приписів ст.6-1, ч.3 ст.32 та ч.1 ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини у частині провадження робіт в у його межах без відповідних дозволів і погоджень, оскільки вони видаються лише для провадження робіт у межах відповідних існуючих історичних ареалів.

Суд у цьому контексті наголошує на тому, що всі послідуючі вимоги законодавства, які пов'язані з існуванням історичного ареалу й обумовленні цим фактом (як-от, отримання дозволів, погоджень тощо) не можуть застосовуватися за відсутності належним чином затверджених меж історичного ареалу. Тому, вимога про застосування ч.3 ст.32 та ч.1 ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини у частині отримання дозволів органу охорони культурної спадщини, для виконання земляних, будівельних інших робіт може бути правомірною виключно у разі встановлення відповідного історичного ареалу.

У нашому ж випадку, як встановлено при вирішені даного спору, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова , на яке посилається відповідач, не може бути належним доказом установлення меж історичного ареалу. А тому, вимоги відповідача щодо отримання позивачем певних дозволів і погоджень, а також втручання в його діяльність шляхом заборони проведення певних робіт не базуються на законі.

Згідно зі ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з чим, враховуючи викладене вище та за встановлених дійсних обставин справи, припис Міністерства культури України від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18, який мотивований виконанням без відповідних дозволів і погоджень робіт (земляних, будівельних) у межах історичного ареалу м. Львова, є протиправним, а отже, він підлягає безумовному скасуванню.

У частині оспорюваних позивачем дій відповідача щодо проведення перевірки на об'єктах будівництва на вул.І.Мечникова, 16 у м.Львові та щодо видачі припису від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18, суд відзначає наступне.

Так, позивач обґрунтовує такі вимоги тим, що відповідні дії були вчинені відповідачем із порушенням процедури проведення контрольних (наглядових) заходів, що визначені Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Проте, суд критично оцінює такі доводи й погоджується в цій частині зі запереченнями відповідача про те, що норми даного закону не поширюються на діяльність Міністерства культури України.

У даному випадку, оскаржувані дії щодо перевірки та винесення припису були вчинені відповідачем не в порядку здійснення контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності позивача, а в межах виконання Міністерством культури України функцій щодо державного управління у сфері охорони культурної спадщини, що у розумінні ст.1 Закону України Про охорону культурної спадщини , визначається як система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Суд відзначає, що згідно зі ст.1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Статтею 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено відносини, на які він поширює свою дію, а також ті, на які його дія не поширюється. У той же час, абз.8 ч.4 ст.4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності установлено, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

При цьому, спеціальним законом, що регламентує діяльність відповідача, а саме, Законом України Про охорону культурної спадщини , Міністерство культури України не вповноважено здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності та його не віднесено до кола органів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Більше того, суд підкреслює, що правовідносини у сфері збереження культурної спадщини, які регулюються Законом України Про охорону культурної спадщини , не є тотожними правовідносинам у сфері господарювання, контроль і нагляд за якою провадиться за нормами Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Вони відрізняються як об'єктом правового регулювання, так своїм змістом, регулюють відмінні за своєю природою суспільні відносини, мають різну мету та спрямування.

Таким чином, суд не вважає обґрунтованими доводи позивача щодо порушення відповідачем норм Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , позаяк, у цій частині вони не підлягають застосуванню (аналогічна позиція була викладена, зокрема, у постановах Вищого адміністративного суду України від 06.11.2014 року К/9991/14572/12, від 08.06.2017 року К/800/24413/16).

Поза тим, суд наголошує на тому, що відповідно до положень Закону України Про охорону культурної спадщини , які наведені вище, до повноважень Міністерства культури України відносяться повноваження щодо охорони об'єктів культурної спадщини, відповідних територій тощо.

У той же час, як уже було встановлено при розгляді цієї справи, відповідачем помилково віднесено земельну ділянку на вул.Мечникова, 16 у м.Львові, на якій на замовлення позивача провадиться будівництво, до меж історичного ареалу м.Львова.

Суд наголошує, що Міністерство культури України не володіє універсальною компетенцією в частині проведення перевірок і обстежень, оскільки її межі окреслені нормами Закону України Про охорону культурної спадщини . Таким чином, проведення перевірки чи обстеження території, яка не віднесена в установленому порядку до меж історичного ареалу та вчинення наступних дій щодо прийняття відповідного припису є безпідставним, оскільки виходить поза межі компетенції Міністерства культури України.

У зв'язку з чим, оскаржувані дії щодо проведення Міністерством культури України перевірки та дії щодо винесення відповідного припису слід визнати протиправними з цих підстав.

Суд вважає, що всі інші доводи й аргументи учасників спору не спростовують викладених вище висновків, а тому, позов підлягає задоволенню в повному обсязі з мотивів, які викладені вище, які є достатніми та належними для постановлення відповідного рішення суду.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар. 45 рішення в справі Бочаров проти України , пар.53 рішення в справі Федорченко та Лозенко проти України , пар.43 рішення в справі Кобець проти України , при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані й досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. У той же час, відповідач не довів правомірність і обґрунтованість вчинених ним дій та прийнятого ним рішення (припису).

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Військової прокуратури Західного регіону України (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 38326057) до Міністерства культури України (вул.Івана Франка, 19, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37535703), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство Бодекс (вул.Бескидська, 44, м.Львів, 79024, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 20843953), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (вул. Валова, 20, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26256659), Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (вул.Винниченка, 18, м.Львів, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 38557581) про визнання протиправними дій та скасування припису задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства культури України щодо проведення перевірки на об'єктах Будівництво багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 та Будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Мечникова, 16 та видачі припису від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18.

Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 15.03.2018 року №16/10-5/74-18, яким зобов'язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єктах Будівництво багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей на вул.І.Мечникова, 16 та Будівництво багатоквартирних житлових будинків для військовослужбовців Військової прокуратури Західного регіону України та членів їх сімей з вбудованими громадськими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.І.Мечникова, 16 та вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Присудити на користь Військової прокуратури Західного регіону України (вул.Клепарівська, 20, м.Львів, 79007, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 38326057) витрати по сплаті судового збору у сумі 4052 (чотири тисячі п'ятдесят дві) грн. 60 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України (вул.Івана Франка, 19, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37535703).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20 вересня 2018 року.