Ухвала

від 20.09.2018 по справі 914/1742/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1742/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

перевіривши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Ексклюзивбуд"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду у складі Бонк Т.Б. - головуючого, Бойко С.М., Якімець Г.Г. від 07 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області у складі Крупник Р.В. від 08 травня 2018 року

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Ексклюзивбуд" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 13 листопада 2017 року у справі № 914/1742/17

за позовом Дрогобицької міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Ексклюзивбуд"

про зобов'язання укласти договір оренди землі, стягнення збитків у розмірі 244 719, 29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Ексклюзивбуд", 05 вересня 2018 року, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 08 травня 2018 року у даній справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.

За приписами пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.

Разом з цим, заінтересовані особи, які звертаються до касаційного суду зі скаргами мають розуміти, що Верховний Суд є "судом права, а не факту", а тому доводи скаржників про недоведеність обставин справи чи невідповідність доказів, не приймаються Судом.

У касаційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Ексклюзивбуд" взагалі не зазначено, які саме норми права були неправильно застосовані чи порушені судами при винесенні оскаржуваних судових рішень в контексті саме того, що судами розглядалася заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Верховний Суд не може підміняти собою суд першої чи апеляційної інстанції і визнавати ті чи інші обставини нововиявленими, а може лише здійснити перегляд судових рішень, що прийняті судами на предмет правильності застосування відповідних правових норм.

У тексті касаційної скарги скаржник здебільшого намагається переконати Суд втрутитися у фактичну складову рішення місцевого господарського суду про перегляд якого і подавалася заява, однак це виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

В контексті викладеного, Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що практика Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України вже сформована, підтвердженням чому є постанови Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/6052/16 та від 07 серпня 2018 року у справі № 915/1708/14.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України такими підставами є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про застосування до поданої касаційної скарги наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у вигляді повернення скарги без розгляду.

Керуючись статтями 287, 290, пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Ексклюзивбуд" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 08 травня 2018 року у справі № 914/1742/17 разом з доданими матеріалами (в тому числі квитанцією № 0.0.1125693990.1 від 05 вересня 2018 року про сплату судового збору) повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.