Рішення

від 13.09.2018 по справі 381/3780/16-ц

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/581/18

381/3780/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Соловей Ж.В., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи вимоги тим, що 25.12.2009 між ОСОБА_4 та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у якості позики грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США. За договором позики від 25.12.2010 відповідач отримав 1 500 доларів США та 4 500 грн., всього 11 500,00 доларів США та 4 500,00 грн. На підтвердження факту отримання грошей саме у зазначених розмірах ОСОБА_3 складені письмові розписки. В подальшому ОСОБА_3 за іншими договорами отримав від ОСОБА_4 і кошти в розмірі 56 390,00 доларів США, що по курсу Національного банку України на день складання позовної заяви (курс НБ України 1 долар США = 26,90 грн.) дорівнює 1 516 891 грн. та окремо за цими ж договорами 22 175 грн., а загалом 1 539 066 грн. Усі гроші передавались боржнику в якості позики та могли використовуватися позичальником на його розсуд. Відповідно до умов договорів позики, ОСОБА_3 зобов'язався повернути кошти на вимогу кредитора. 21.09.2013 року на адресу боржника кредитором була направлена письмова вимога про повернення усіх коштів до 30.09.2013, але ОСОБА_3 отримані кошти не повернуті, відповіді від позичальника з приводу повернення коштів чи пояснення причин затримки позивач не отримав. 10.09.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір про відступлення права вимоги, тому через непогашення відповідачем заборгованості позивач звернувся до суду та просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу в розмірі 3 749 155,75 грн., де 1 539 066,00 грн. сума основного боргу, 944 977,53 грн. сума за користування коштами, 1 126 596,28 грн. сума інфляційних витрат та 138 515,94 грн. штрафних санкцій.

06 червня 2017 року винесена ухвала про вжиття заходів забезпечення позову, накладено арешт на частку у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо торгівельна компанія Сапсан , ЄДРПОУ 13678287, яка належить ОСОБА_3 та дорівнює 30 000,00 грн., заборонено державним реєстраторам та іншим компетентним органам/особам вчиняти будь-які реєстраційні дії частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо торгівельна компанія Сапсан , ЄДРПОУ 13678287, яка належить ОСОБА_3 та дорівнює 30 000,00 грн. - до розгляду справи з прийняттям відповідного рішення.

02 жовтня 2017 року винесено заочне рішення у вказаній справі, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 3 749 155,75 грн., стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в розмірі 8000, 00 грн.

15 листопада 2017 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення, яка ухвало суду від 20.11.2017 була залишена без розгляду.

Постановою апеляційного суду Київської області від 19.01.2018 ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою від 14 лютого 2018 року заяву ОСОБА_3 прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

28 лютого 2018 року зупинене провадження в справі до вирішення питання про відвід судді Чернишової Є.Ю. за заявою представника відповідача.

02 березня 2018 року суддею Ковалевською Л.М. у задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді відмовлено.

05 березня 2018 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 26 березня 2018 року скасоване заочне рішення, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеним, просив позов задовольнити.

Відповідач та його представник, які повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили. Після оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення до матеріалів справи долучений електронний лист, що надійшов електронною поштою на адресу суду від представника відповідача - адвоката ОСОБА_5, в якому вона просила перенести проведення судового засідання у зв'язку із її хворобою, однак будь-яких підтверджуючих документів не надала.

Допитаний в судовому засіданні Свідок ОСОБА_4 суду показав, що знає ОСОБА_6 більше 10 років та давав йому кошти в борг. Відповідно до наданих ним розписок сума складає 56 тис. дол. США. У зв'язку з тим, що борг не був повернутий, він звертався до ОСОБА_6 в 2013 році з вимогою повернути кошти, однак ОСОБА_6 казав, що поверне гроші, коли їх заробить. Пізніше він уклав договір з ОСОБА_7 про відступлення права вимоги до ОСОБА_6

Суд, вислухавши пояснення сторін, покази свідка, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази у межах заявлених позовних вимог, встановив наступне.

Зі змісту статті 626 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) відомо, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Свобода договору, закріплена у статті 627 Цивільного кодексу України, означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено з пояснень представника позивача та показів свідка, між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 існували відносини, пов'язані із наданням грошових коштів в борг, за якими ОСОБА_4, будучи позикодавцем, передав ОСОБА_3, який виступав позичальником, грошові кошти, розмір яких за власним розрахунком позивача складає 56 390,00 доларів США та 22 175,00 грн., у тому числі:

- 11 500,00 доларів США та 4 500,00 грн. за договором позики від 25.12.2009 року та від 25.12.2010 року;

- 1 500,00 доларів США та 5 975,00 грн. за договором позики від 31.01.2011 року;

- 2 500,00 доларів США за договором позики від 22.02.2011 року;

- 6 000,00 доларів США за договором позики від 27.03.2011 року;

- 4 300,00 доларів США за договором позики від 27.03.2011 року;

- 8 400,00 доларів США за договором позики від 27.03.2011 року;

- 4 000,00 доларів США за договором позики від 05.07.2011 року;

- 500,00 доларів США за договором позики від 22.07.2011 року;

- 1 000,00 доларів США за договором позики від 01.08.2011 року;

- 2 915,00 доларів США за договором позики від 28.10.2011 року;

- 2 375,00 доларів США та 11 700,00 грн. за договором позики від 02.11.2011 року;

- 8 180,00 доларів США за договором позики від 16.02.2011 року;

- 3 220,00 доларів США за договором позики від 28.03.2013 року.

21 вересня 2013 року ОСОБА_4 на адресу боржника ОСОБА_3 була направлена письмова вимога про повернення усіх коштів до 30.09.2013 року, однак ОСОБА_3 позичені кошти повернуті не були (т.1 а.с.118).

10 вересня 2016 року між ОСОБА_4 (Первісний кредитор) та ОСОБА_2 (Новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги за договорами позики, укладеними між первісним кредитором та боржником ОСОБА_3, а новий кредитор приймає право вимоги (а.с.115-116).

Правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання договірних зобов'язань, які виникли внаслідок укладання договорів поруки.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за № 6-996цс17, в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі за № 61-953св18.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов'язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов'язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

Якщо підтвердженням існування договірних відносин є лише розписка, вона має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Як встановлено судом, в період 2009 - 2013 років між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були укладені письмові договори позики, а також ОСОБА_3 були написані боргові розписки на підтвердження укладання договорів. Крім того, ОСОБА_3 складались боргові розписки, які були самостійним правочином.

Зазначені письмові договори позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 містять положення, які передбачені та повторюються у кожному договорі:

-Пункт 1.1. - в підтвердження фактичного отримання коштів позичальник надає позикодавцю письму розписку, що буде вважатись додатком до цього договору;

-Пункт 1.2. - строк повернення коштів не встановлюється, а буде визначний додатково, за вимогою.

Таким чином, застосовуючи зазначені вище положень законодавства до спірних правовідносин слідує, що укладаючи письмовий договір позики, крім істотних умов, необхідним є зазначення про те, сторони підтверджують факт передання та отримання грошових коштів. В тому випадку, коли підтвердженням факту отримання коштів виступає розписка, як додаток до договору, вона повинна містити, крім іншого, зобов'язання позичальника про повернення коштів.

Перевіряючи дотримання сторонами зазначених умов судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до договору позики від 25 грудня 2009 року, ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) домовились про те, що позикодавець позичив позичальнику грошові кошти в сумі 40860 гривень, що в доларовому еквіваленті на день позики складає 5 тисяч доларів США, якими той може користуватися на свій розсуд. Договір містить виправлення в зазначені суми позичених грошових коштів з приміткою виправленням на 5 т.$ США вірити. Підпис . Зворотна сторона договору містить розписку про те, що 24.11.2010 року ОСОБА_3 отримав 5 тисяч доларів.

Крім того, на зворотна сторона договору містить ще одну розписку від 24.11.2010 про те, за якою ОСОБА_4 додатково до 5 тис. доларів США, що ОСОБА_3 отримав 25.12.2009 року, передав ще 5 тис. дол.США, про що ОСОБА_3 надав розписку /т.1 а.с.97/.

Співставляючи договір від 25 грудня 2009 року з розпискою від 24.11.2010 суд констатує: розписка вчинена 24.11.2010, тобто майже через одинадцять місяців від дати укладання договору; розписка не містить умови отримання позичальником в борг грошей (відповідно до якого договору), не містить зобов'язання повернення коштів.

У розписці вказано лише те, що особа отримала грошові кошти 24.11.2010 року, однак від кого або на виконання якого договору не вказано.

При цьому, у договорі нечітко вказаний предмет позики (виправлення у сумі позики, яке застережене лише одним підписом особи, яку неможливо ідентифікувати).

Крім того, з приводу іншої розписки від 24.11.2010 про те, що ОСОБА_4 додатково до 5 тис. доларів США за договором від 25.12.2009 року, передав ще 5 тис. дол.США, про що ОСОБА_3 надав розписку.

На твердженням представника позивача, 24.11.2010 відбулось укладання додаткового договору до договору позики від 25.12.2009 року, тобто внесені зміни до ціни договору від 25.12.2009 року.

Такі твердження позивача суд не приймає, оскільки всі зміни та доповнення до договору оформлюються у вигляді додаткових угод, які повинні бути укладені у тій же формі, що й основний договір, та при укладанні яких сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Розписка від 24.11.2010 наведеним вимогам не відповідає, тому відсутні підстави вважати її додатковим договором.

Вважати цю розписки договором, що підтверджує виникнення боргових зобов'язань, не дозволяє відсутність обов'язкових умов при її укладанні: відсутні умови як отримання позичальником в борг грошей (зазначено лише, що ОСОБА_4 передав гроші), так і зобов'язання позичальника їх повернення.

Таким чином, надана позивачем розписка від 24.11.2010 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 25.12.2009 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 25 грудня 2009 /дата договору містить виправлення на 2010 рік/, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 4 тисячі гривень, що по курсу комерційного банку на день позики складає близько 500 дол.США, якими той може користуватися на свій розсуд. На зворотній стороні договору містяться написи: Получил 4500 грн. на затраты по выпуску этикетки, воды. 14.12.2010, підпис . Получил одну тысячу пятьсот долларов США от ОСОБА_4 25.12.2010, підпис ОСОБА_3. /т.1 а.с.98/.

Співставляючи договір від 25 грудня 2009 (2010) року з розпискою від 14.12.2010 суд констатує: розписка вчинена 14.12.2010, тобто до укладання договору позики; сума позики у договорі не співпадає із сумою, що зазначена у розписці; розписка не містить умови отримання позичальником в борг грошей (відповідно до якого договору); не містить зобов'язання повернення коштів; не містить посилання на особу позикодавця.

При цьому, у договорі містяться незастержені виправлення у даті укладання договору, у зв'язку з чим неможливо достовірно встановити, що договір був укладений саме у 2010 році.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 14.12.2010 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 25.12.2009 (2010) року, а відтак і факту його укладання.

З приводу розписки від 25.12.2010 суд зазначає, що вважати її договором, що підтверджує виникнення боргових зобов'язань, не дозволяє відсутність обов'язкових умов при її укладанні: відсутнє зобов'язання позичальника про повернення коштів; розписка не містить умови отримання позичальником в борг грошей (відповідно до якого договору).

Відповідно до договору позики від 31 січня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 6 тисяч гривень /у зазначенні суми позиви містяться виправлення/, якими він може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 31.01.2011 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 5975 грн. в якості позики та у відповідності з умовами договору позики від 31.01.2010. Розписка після печатного тексту містить рукописний допис плюс одна тисяча доларів США /т.1 а.с.99/.

Співставляючи договір від 31.01.2011 року з розпискою від 31.01.2011 суд констатує: сума позики у договорі не співпадає із сумою, що зазначена у розписці; не містить зобов'язання повернення коштів.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 31.01.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 31.01.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Рукописний допис плюс одна тисяча доларів США не є належним підтвердженням виникнення між сторонами боргових зобов'язань, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, зазначення яких надає документу статусу розписки, а саме: дати складання розписки; дані про особу позичальника та позикодавця; термін повернення коштів; зобов'язання повернення коштів; особистий підпис боржника.

Відповідно договору позики від 22 лютого 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 кошти в сумі дев'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять грн., що дорівнює 2500 дол.США, якими останній може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 22.02.2011 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 2500 дол. в якості позики та у відповідності з умовами договору позики від 22.02.2011 /т.1 а.с.100/.

Співставляючи договір від 22.02.2011 року з розпискою від 22.01.2011 суд констатує: сума позики у договорі не співпадає із сумою, що зазначена у розписці; не містить зобов'язання повернення коштів.

З приводу неспівпадання сум суд зазначає, що у договорі вказано, що позика надається у гривнях із зазначенням доларового еквіваленту, при цьому в розписці зазначено про отримання коштів у доларах США.

Таким чином, оскільки розписка засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми, неспівпадання валюти позики у договорі та у розписці, не дає змогу достовірно пересвідчитись про факт як передачі так і отримання коштів у зазначеному розмірі.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 22.02.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 22.02.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно договору позики від 27 березня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 6 тисяч дол. США, що по курсу до гривні на день позики складає суму у 47940 грн., якими він може користуватися на власний розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 27.03.2011 отримав від ОСОБА_4 6 тисяч дол. США /т.1 а.с.101/.

Співставляючи договір від 27.03.2011 року з розпискою від 27.03.2011 суд констатує: розписка не містить умови отримання позичальником в борг грошей (відповідно до якого договору) та не містить зобов'язання повернення коштів.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 27.03.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 27.03.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 27 березня 2011 року ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2600 (без зазначення валюти позики), що по курсу до гривні складає 20748 грн, якими він може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки від 27.11.2011, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 2600 дол. США. На зворотній стороні договору містяться написи: Додатково взяв у ОСОБА_4 ще одну тисячу доларів. 27.03.2011 підпис та Додатково взяв у ОСОБА_4 ще сімсот доларів США. 27.03.2011 підпис /т.1 а.с.102/.

Співставляючи договір від 27.03.2011 року з розпискою від 27.03.2011 суд констатує: розписка не містить умови отримання позичальником в борг грошей (відповідно до якого договору) та не містить зобов'язання повернення коштів.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 27.03.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 27.03.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Рукописні дописи Додатково взяв у ОСОБА_4 ще одну тисячу доларів та Додатково взяв у ОСОБА_4 ще сімсот доларів США. не є належним підтвердженням виникнення між сторонами боргових зобов'язань, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, зазначення яких надає документу статусу розписки, а саме: даних про особу позичальника; термін повернення коштів; зобов'язання повернення коштів.

Відповідно до договору позики від 27 березня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8400 дол.США, що по курсу до гривні на день позики складає суму 67116 гривень, якими останній може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 27.03.2011 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 8400$ від ОСОБА_4 по договору від 27.03.2011 /т.1 а.с.103/.

Співставляючи договір від 27.03.2011 року з розпискою від 27.03.2011 суд констатує, що розписка не містить зобов'язання позичальника про повернення коштів.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 27.03.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 27.03.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 05 липня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 16 тисяч гривень, що по курсу банку становить 2 тис. дол. США на день позики, якими позичальник може користуватися коштами на власний розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 2 тисячі дол. США в якості позики та у відповідності з умовами договору позики від 05.07.2011. Розписка після печатного тексту містить рукописний допис Додатково отримав дві тисячі доларів США. 14.07.2011 підпис ОСОБА_3. /т.1 а.с.104/.

Співставляючи договір від 05.07.2011 року з розпискою від 05.07.2011 суд констатує: сума позики у договорі не співпадає із сумою, що зазначена у розписці; не містить зобов'язання повернення коштів.

Обґрунтування з приводу неспівпадання валюти позики у договорі та у розписці судом зроблені при співставлянні договору від 22.02.2011 року з розпискою та не потребує повторного аналогічного обґрунтування у тексті рішення.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 27.03.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 27.03.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 22 липня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 500 дол. США, що по курсу комерційного банку становить 4 тисячі гривень, якими він може користуватися на власний розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_6 згідно договору позики від 22.07.2011 отримав в якості позики від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 500 дол. США /т.1 а.с.105/.

Зазначений договір взагалі не може слугувати підтвердженням існування будь-яких договірних відносин між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3, оскільки позичальником виступає ОСОБА_6.

Відповідно до договору позики від 01 серпня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8000 грн, що по курсу банку становить 1000 дол. США, якими він може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 кошти згідно договору позики від 01.08.2011 в сумі 1000 дол. США /т.1 а.с.106/.

Співставляючи договір від 01.08.2011 року з розпискою від 01.08.2011 суд констатує, що розписка не містить зобов'язання позичальника про повернення коштів.

Обґрунтування з приводу неспівпадання валюти позики у договорі та у розписці судом зроблені при співставлянні договору від 22.02.2011 року з розпискою та не потребує повторного аналогічного обґрунтування у тексті рішення.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 01.08.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 01.08.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 28 жовтня 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 24200 грн., що по курсу банку становить 2915 дол. США, якими він може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 2915 дол. США. в якості позики та у відповідності з умовами договору (дата не вказана) /т.1 а.с.107/.

Співставляючи договір від 28.10.2011 року з розпискою від 28.10.2011 суд констатує, що розписка не містить зобов'язання позичальника про повернення коштів.

Обґрунтування з приводу неспівпадання валюти позики у договорі та у розписці судом зроблені при співставлянні договору від 22.02.2011 року з розпискою та не потребує повторного аналогічного обґрунтування у тексті рішення.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 28.10.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 28.10.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 02 листопада 2011 року ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 19000 грн., що по курсу банку становить 2375 дол. США, якими він може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 02.11.2011 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 19000 грн. у відповідності з договором від 02.11.2011 /т.1 а.с.108/.

Співставляючи договір від 02.11.2011 з розпискою від 02.11.2011 суд констатує, що розписка не містить зобов'язання позичальника про повернення коштів.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 02.11.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 02.11.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до розписки від 18 грудня 2011 року, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 згідно умов договору (без дня та місяця) від 2011 р. кошти в сумі 6700 грн. Розписка після тексту містить рукописний допис ОСОБА_3 отримав 5000 гривень 18.12.2011 підпис /т.1 а.с.109/.

З приводу розписки від 18.12.2011 суд зазначає, що вважати її договором, що підтверджує виникнення боргових зобов'язань, не дозволяє відсутність обов'язкових умов при її укладанні: дати повернення коштів; відсутнє зобов'язання позичальника про повернення коштів; розписка не містить умови отримання позичальником в борг грошей (відповідно до якого договору).

Рукописний допис ОСОБА_3 отримав 5000 гривень 18.12.2011 підпис не є належним підтвердженням виникнення між сторонами боргових зобов'язань, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, зазначення яких надає документу статусу розписки, а саме: даних про особу позикодавця; термін повернення коштів; зобов'язання повернення коштів.

Відповідно до договору позики від 16 лютого 2011 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 66 250 грн., що по курсу банку становить 8180 дол. США, якими він може користуватися на свій розсуд. Відповідно до розписки, яка міститься на звороті договору позики, ОСОБА_3 отримав ід ОСОБА_4 кошти в сумі 66250 грн. в якості позики згідно договору позики від 16.02.2012 /т.1 а.с.110/.

Співставляючи договір від 16.02.2011 року з розпискою від 16.02.2011 суд констатує, що розписка не містить зобов'язання позичальника про повернення коштів.

Оскільки умовами договору передбачено, що саме розписка є підтвердженням фактичного отримання коштів позичальником, надана позивачем розписка від 16.02.2011 року не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики 16.02.2011 року, а відтак і факту його укладання.

Відповідно до договору позики від 28 березня 2013 року, ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25780 грн., що по курсу комерційного банку становить 3220 дол.США на день позики, якими він може користуватися на власний розсуд /т.1 а.с.111/.

На підтвердження укладання договору розписка в підтвердження фактичного отримання коштів позичальником, позивачем надана не була, хоча умовами п.1.1. договору передбачене складання письмової розписки на підтвердження цього факту, яка є додатком до цього договору.

Оскільки умови договору не містять будь-якого застереження про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів, тому факт отримання коштів на підставі договору позики 28.03.2013 року, а відтак і факту його укладання, не знайшов свого підтвердження.

Враховуючи наведе слід констатувати, що за наслідками судового розгляду судом не установлено достатніх і переконливих обставин на підставі належних та допустимих доказів за стандартом доказування поза розумним сумнівом , які б дозволяли суду дійти іншого висновку ніж про те, що спірні договори позики та боргові розписки не підтверджують укладення між ОСОБА_3, як позичальником, та ОСОБА_4, як позикодавцем, договорів позики.

Відповідно до п.1 ч.1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_4, обумовлює безпідставність пред'явлення вимог до нього новим кредитором ОСОБА_2

Суд також вважає за необхідне зазначити, що показання свідка ОСОБА_4 оцінюються судом в сукупності з іншими письмовими доказами, оскільки, як передбачено п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року, не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК)

Крім того, пояснення свідка ОСОБА_4 не можуть бути взяті судом до уваги без підкріплення іншим доказами враховуючи можливу особисту зацікавленість, що може викликати у стороннього спостерігача сумніви у їх достовірності та правдивості.

Відповідачем подана заява про застосування позовної давності.

Разом з тим, у своєму листі за № 24-150/0/4-13 Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 року ВССУ дав роз'яснення, що якщо суд, встановить те, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності.

В даному конкретному випадку судом встановлена безпідставність самих позовних вимог, власне у зв'язку з чим судом цей позов й підлягає залишенню без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 11, 60, 62, 81, 88, 130, 174, 214-215, 224-226, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлено 21 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області за правилами, встановленими в ст. ст. 354-356 ЦПК України відповідно, з урахуванням положень п. 15.5 ч. 1 розд. VII Перехідні положення цього Кодексу.

Суддя Є.Ю. Чернишова