Постанова

від 05.09.2018 по справі 369/8143/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 369/8143/15-ц

провадження № 61-32536св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. , Усика Г. І.

учасники справи:

позивач (заявник) - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Депт Фінанс ,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Депт Фінанс на рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Білоконь О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Експобанк (далі - ПАТ КБ Експобанк , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до уточнених позовних вимог просило у рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № ФКЛ-04/06, укладеного між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3 у розмірі 10 373 966, 60 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на: житловий будинок під літ. А , житловою площею 60, 7 кв.м, загальною площею 101 кв.м, з надвірними будівлями: погріб під літ. Б , вбиральня під літ. В , госпблок під літ. Д , колодязь № 1, огорожа № 2-4, що розташовані на АДРЕСА_1, вартістю 584 397, 00 грн; земельну ділянку площею 0, 2400 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на АДРЕСА_1, вартістю 366 152, 00 грн; земельну ділянку № 1, площею 0, 0313 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 38 173, 00 грн; земельну ділянку № 2, площею 0, 0902 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 110 008, 00 грн; земельну ділянку № 3, площею 0, 1796 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 219 040, 00 грн. Також ПАТ КБ Експобанк просило визнати за ним право власності на зазначене нерухоме майно.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 09 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Експобанк (далі - ВАТ КБ Експобанк ), правонаступником якого є ПАТ КБ Експобанк , та ОСОБА_3 укладено договір кредитної лінії № ФКЛ-04/06, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 65 000, 00 дол. США на умовах забезпеченості кредиту, його цільового використання, строковості, повернення та платності. Відповідно до угод від 07 грудня 2006 року № 08, від 18 червня 2007 року № 19 та від 04 квітня 2008 року № 22, які укладено до договору кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року, кредитний ліміт змінено до розміру 160 000, 00 дол. США, у подальшому - до 250 000, 00 дол. США. Згідно з угодою № 40 від 09 жовтня 2009 року ПАТ КБ Експобанк надало ОСОБА_3 кредит у сумі 1 970 872, 16 грн на строк до 08 жовтня 2010 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 жовтня 2006 року між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким відповідач передала банку в іпотеку: житловий будинок, загальною площею 101 кв. м, житловою площею 60,7 кв.м, з надвірними будівлями, що розташовані на АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0, 2400 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться на АДРЕСА_1; земельну ділянку № 1, площею 0, 0313 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, земельну ділянку № 2, площею 0, 0902 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_3, земельну ділянку № 3, площею 0,1796 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташовані у АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 17 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 10 373 966, 60 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 948 872, 16 грн, прострочена заборгованість за процентами у розмірі 342 724, 53 грн, пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості у розмірі 6 782 075, 12 грн та пеня за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 1 300 294, 79 грн. Зважаючи на наведене банк звернувся до суду з цим позовом.

Як на правові підстави позову банк посилався на статті 1048, 1054 ЦК України, статті 7, 33, 37 Закону України Про іпотеку .

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2015 року позов ПАТ КБ Експобанк до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення загальної заборгованості в сумі 10 373 966, 60 грн за договором кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № ФКЛ-04/06, укладеним між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 09 жовтня 2006 року з усіма змінами до нього, укладеним між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3, шляхом визнання за ПАТ КБ Експобанк права власності на об'єкти нерухомості.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2016 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 вересня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ Експобанк відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до пункту 4.3 та підпункту 4.3.1 іпотечного договору сторони домовились, що за рішенням та на розсуд іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), та відповідно у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору сторони засвідчують, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

Взявши до уваги положення іпотечного договору та правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, суд першої інстанції зробив висновок про необґрунтованість вимог позивача, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати спір таким способом.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ КБ Експобанк на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника процесуальних прав та обов'язків ПАТ КБ Експобанк - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Депт Фінанс (далі - ТОВ ФК Депт Фінанс ).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що у матеріалах справи відсутні відомості, що ПАТ КБ Експобанк зверталося до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно за договором іпотеки від 09 жовтня 2006 року, що в свою чергу виключає можливість встановити, чи були у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , і таких доказів представник позивача всупереч вимогам статей 57, 60 ЦПК України

(в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) апеляційному суду не надав. З урахуванням наведеного апеляційний суд зробив висновок, що позовні вимоги ПАТ КБ Експобанк , правонаступником процесуальних прав та обов'язків якого є ТОВ ФК Депт Фінанс , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно є передчасними та задоволенню не підлягають.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ ФК Депт Фінанс просило скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Заявник посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що відповідно до пункту 5 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (у редакції, чинній на момент подання позову) реєстрація права власності на предмет іпотеки була неможлива у зв'язку з існуванням обтяжень предмета іпотеки. Позиція Апеляційного суду Київської області, на переконання заявника, не відповідає рішенню Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України про досудове врегулювання спорів. Апеляційний суд, встановивши порушення прав позивача відповідачем, за твердженнями заявника, відмовив йому у доступі до правосуддя. Звернення до державного реєстратора до подання позову до суду є неефективним способом захисту та необов'язковим. Натомість подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, на переконання заявника, є ефективним способом захисту його порушених прав.

Додатково заявник зазначає про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи принципу правової визначеності, оскільки заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2015 року скасовано незаконною ухвалою від 26 липня 2016 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 01 червня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 жовтня 2006 року між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3 укладено договір кредитної лінії № ФКЛ-04/06, відповідно до умов якого ОСОБА_3 відкрито кредитну лінію у розмірі 65 000, 00 дол. США на строк до 09 жовтня 2008 року. Додатковими угодами від 07 грудня 2006 року № 08, від 18 червня 2007 року № 19 та від 04 квітня 2008 року № 22, які укладено до договору кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № ФКЛ-04/06, кредитний ліміт змінено до розміру 160 000, 00 дол. США, у подальшому - до 250 000, 00 дол. США.

Між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3 09 жовтня 2009 року укладено угоду № 40 до договору кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № ФКЛ-04/06, за якою банком надано ОСОБА_3 кредит у сумі 1 970 872, 16 грн на строк до 08 жовтня 2010 року.

Відповідно до пункту 1 угоди від 13 травня 2010 року № 49, укладеної до договору кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року, процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 24 % річних. Згідно з пунктом 3 цієї угоди за несвоєчасне повернення кредиту та /або несвоєчасну сплату процентів ОСОБА_3 сплачує пеню у розмірі 0,2 проценти від суми заборгованості за кожний день прострочення до повного повернення кредиту і процентів за ним.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 17 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 10 373 966, 60 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 948 872, 16 грн, прострочена заборгованість за процентами у розмірі 342 724, 53 грн, пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості у розмірі 6 782 075, 12 грн та пеня за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 1 300 294, 79 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 жовтня 2006 року між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким відповідач передала банку в іпотеку: житловий будинок загальною площею 101 кв. м, житловою площею 60,7 кв. м, з надвірними будівлями, що розташовані на АДРЕСА_1; земельну ділянку, площею 0, 2400 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться на АДРЕСА_1; земельну ділянку № 1, площею 0, 0313 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2; земельну ділянку № 2, площею 0, 0902 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_3; земельну ділянку № 3, площею 0,1796 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташовані у АДРЕСА_1.

Відповідно до положень підпунктів 4.1.1-4.1.3 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки за хоча б однією підставою: порушення іпотекодавцем договору кредиту (несвоєчасне повернення кредиту повністю або частково, або несвоєчасна сплата процентів, комісії тощо); порушення іпотекодавцем цього договору; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та/або цим договором.

Згідно з пунктом 4.2 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя відповідно до цього договору або чинного законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання через продаж від власного імені предмета іпотеки чи передачу іпотекодержателю предмета іпотеки у власність.

Відповідно до пункту 4.3 іпотечного договору за рішенням та на розсуд іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), що полягає у наступному: у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору сторони засвідчують, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя (підпункт 4.3.1).

В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення Верховний Суд керується ЦК України, Законом України Про іпотеку , іпотечним договором.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема може бути визнання права.

У статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у пункті 4.2 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя відповідно до цього договору або чинного законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання через продаж від власного імені предмета іпотеки чи передачу іпотекодержателю предмета іпотеки у власність.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони, підписавши іпотечний договір, узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

У статті 37 Закону України Про іпотеку не передбачено можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений можливості відповідно до статей 38, 39 Закону України Про іпотеку звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

У статті 392 ЦК України передбачено, що визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Під час розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому необхідно врахувати, що у статті 37 Закону України Про іпотеку не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Таким чином, враховуючи, що фактичні обставини справи, що переглядається, посилання та доводи заявника у цій справі є аналогічними до обставин у справі № 760/14438/15-ц, Верховний Суд не встановив підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є позасудовим порядком захисту прав кредитора є правильним та обґрунтованим.

Висновок апеляційного суду про відсутність відомостей про звернення банку до державного реєстратора для реєстрації права власності на предмет іпотеки та відсутність відмови у здійсненні такої реєстрації Верховний Суд вважає підставою для відмови у задоволенні позову у зв'язку з його передчасністю є помилковим та необґрунтованим, оскільки відмова у реєстрації права власності на предмет іпотеки не є підставою для визнання права власності на нього в судовому порядку, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, зважаючи на встановлення порушення апеляційним судом норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги про незаконність ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2016 року відхилені, оскільки зазначена ухвала суду першої інстанції заявником в касаційному порядку не оскаржувалась, а тому питання про її законність та обґрунтованість Верховний Суд не вирішує.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Депт Фінанс задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 вересня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик