Рішення

від 05.09.2018 по справі 910/5896/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2018Справа № 910/5896/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" (04123, м. Київ, ВУЛИЦЯ МЕЖОВА, будинок 18; код ЄДРПОУ 34048360)

до Управління охорони здоров'я Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02068,м. Київ, вулиця Кошиця, будинок 11; код ЄДРПОУ 37447770)

про стягнення 353 720,12 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Вітюк В.А. - за довіреністю від 03.01.2018 року;

від відповідача: Давиденко Т.М. - за довіреністю №3 від 04.09.2018 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармастор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Управління охорони здоров'я Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 353 720,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором № 8 про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю або частково відшкодовується, від 18.05.2017 року (далі по тексту - Договір №8) в частині своєчасного відшкодування позивачеві понесених витрат, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 298 841,85 грн. - основного боргу, 34 901,10 грн. - пені, 3242,03 грн. - 3% річних, 16 735,14 грн. - інфляційних втрат, 5 305,81 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви

30.05.2018 року та 08.06.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли заяви б/н від 29.05.2018 року про усунення недоліків та пояснення від 07.06.2018 року, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

За таких обставин, дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відповідність її вимогам, встановленим ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання) а також, серед іншого, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

Крім того, вказаною ухвалою (п. 6 резолютивної частини) зобов'язано позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармастор" надати суду:

- належні та допустимі докази на підтвердження посадового становища та відповідних повноважень осіб відповідача, підписами яких засвідчено отримання звітів від позивача;

- письмові пояснення щодо підстав нарахування пені в сумі 34901,10 грн. на підставі п. 4.3 спірного договору, враховуючи умови укладеного між сторонами договору № 8 про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю або частково вішкодовується від 18.05.2017 року, копія якого надана позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2018 року за результатами розгляду заяви відповідача із запереченнями щодо розгляду вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження постановлено здійснювати розгляд справи №910/5896/18 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 25.07.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року підготовче засідання відкладено на 01.08.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 року підготовче провадження у справі 910/5896/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 05.09.2018 року.

В судовому засіданні 05.09.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 05.08.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2017 року між Управлінням охорони здоров'я Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - сторона 1, відповідач, розпорядник коштів) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фармастор (далі по тексту - сторона 2, позивач) укладено Договір №8 про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Сторона 1 відшкодовує Стороні 2 витрати, понесені останньою у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи часткового відшкодовується згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2016р. №863 Про запровадження відшкодування вартості лікарських засобів .

Згідно з п. 2.1.1. Договору Розпорядник коштів в п'ятиденний термін після отримання звіту про відпущені лікарські засобі, вартість яких підлягає повному або частковому відшкодуванню (далі - Звіт) згідно форми встановленої у додатку до Порядку відшкодування лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2017 року № 152 Про забезпечення доступності лікарських засобів та при наявності фінансування, відшкодовує витрати стороні 2, понесені у зв'язку з відпуском лікарських засобів.

Відповідно до п.3.2. Договору відшкодування зазначеної в звіті суми здійснюється стороною 1 протягом 5 днів з моменту надання стороною 2 такого звіту та при наявності фінансування.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами а діє до 31.12.2017 року (п.6.1. Договору).

На виконання умов договору, позивачем надано, а відповідачем прийняті звіти на суму 298 841,85 грн., а саме:

- за період з 01.12.2017р. по 18.12.2017р. на суму 512,27 грн., отриманий відповідачем 27.12.2017 року;

- за період з 01.12.2017р. по 18.12.2017р. на суму 124 323,54 грн., отриманий відповідачем 22.12.2017 року;

- за період з 01.12.2017р. по 18.12.2017р. на суму 116 032,21 грн., отриманий відповідачем 22.12.2017 року;

- за період з 01.12.2017р. по 18.12.2017р. на суму 57 973,83 грн., отриманий відповідачем 22.12.2017 року;

Вищевказані звіти відповідачем прийняті без жодних зауважень та заперечень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в порушення умов Договору (п.2.1.1., 3.1., 3.2.) відповідач не відшкодував позивачу витрати в розмірі 298 841,85 грн. понесені позивачем в зв'язку з реалізацією лікарських засобів, передбачених в п.1.1. Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо не відшкодував позивачу витрати в розмірі 298 841,85 грн. понесені позивачем в зв'язку з реалізацією лікарських засобів, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті вказані кошти. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, №5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що підписуючи та приймаючи звіти, між відповідачем та позивачем фактично вчинено правочин щодо визнання та зобов'язання відповідача повернути позивачу 298 841,85 грн. витрати понесених позивачем в зв'язку з реалізацією лікарських засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 року у справі № 11/446).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 298 841,85 грн. (основного боргу) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що борг утворився в 2017 році, на момент дії Договору, строк якого закінчився 31.12.2017p. та в період коли Відповідач був розпорядником коштів, тому що розпорядника коштів з 01.01.2018 року змінено на Департамент охорони здоров'я КМДА. Новий розпорядник коштів, яким з 01.01.2018р. є Департамент охорони здоров'я КМДА, жодного відношення до виконання умов Договору між Позивачем і Відповідачем не має, і не може відповідати за борг, який утворився в 2017 році.

Відповідач припустився порушення зобов'язання за договором в частині не відшкодування позивачу витрат в розмірі 298 841,85 грн., а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 34 901,10 грн.

У випадку не виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п. 4.1. Договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення пені, за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, в розмірі 34 901,10 грн. нараховані відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, зазначені вище норми надають право суду зменшити розмір неустойки за виняткових обставин.

Статтями 233 ГК України та 551 ЦК України передбачено, що не лише майнові інтереси сторін є визначальними критеріями для зменшення розміру неустойки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення пені, за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, в розмірі 34 901,10 грн. нараховані відповідно до законодавства, однак, суд керуючись ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, дійшов до висновку про зменшення розміру пені до 100,00 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню і становлять 100,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління охорони здоров'я Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02068, м. Київ, вулиця Кошиця, будинок 11; код ЄДРПОУ 37447770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" (04123, м. Київ, ВУЛИЦЯ МЕЖОВА, будинок 18; код ЄДРПОУ 34048360) 298 841 (двісті дев'яносто вісім тисяч вісімсот сорок одну) грн. 85 коп. - суми основного боргу, 100 (сто) грн. 00 коп. - пені, 3 242 (три тисячі двісті сорок дві) грн. 03 коп. - 3% річних, 16 735 (шістнадцять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 14 коп. - інфляційних втрат, 4 783 (чотири тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 79 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.09.2018 року.