Рішення

від 14.09.2018 по справі 910/4609/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2018Справа № 910/4609/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капітал

до Антимонопольного комітету України

про скасування рішення

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Гарасюта І.О.

від відповідача: Павленко О.В., Мінакова С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал до Публічного Антимонопольного комітету України про скасування рішення Антимонопольного комітету України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.01.2018р. відповідачем було прийнято рішення № 24-р, яким визнано позивача винним у вчиненні порушення, передбаченого п. 12 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції з порушення норм чинного законодавства.

Відповідач у відзиві надав заперечення проти задоволення позовних вимог, з огляду на відповідність оспорюваного Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал рішення Антимонопольного комітету України вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.04.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал залишено без руху.

Ухвалою від 14.05.2018р. судом було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.06.2018р.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 11.06.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 14.06.2018р. розгляд справи було призначено на 25.06.2018р.

25.06.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 09.07.2018р.

09.07.2018р. судом було постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 30.07.2018р.

30.07.2018р. судом було закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд спору по суті на 29.08.2018р.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 29.08.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 03.09.2018р. розгляд справи було призначено на 14.09.2018р.

У судовому засіданні 14.09.2018р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представниками відповідача проти задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал було надано заперечення.

В судовому засіданні 14.09.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14.03.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал (покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська компанія Малтюроп (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінаста (повірений) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до умов п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити пакет цінних паперів на умовах цього договору.

У п.1.2 договору від 14.03.2014р. наведено відомості про цінні папери, що є предметом цього договору: назва емітента цінних паперів: Приватне акціонерне товариство Гребінки-Хлібопродукт ; код за ЄДРПОУ 00688491; вид та категорія цінних паперів, форма випуску: акції прості, іменні; форма існування без документарна; код цінних паперів UA 4000146013; номінальна вартість одного цінного паперу 10 грн.; кількість цінних паперів 8581 акцій; загальна номінальна вартість 85810 грн.; загальна договірна ціна пакету цінних паперів 2 270 000 грн.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п.7.1 договору від 14.03.2014р.).

Згідно наявної в матеріалах справи виписки від 19.03.2014р. Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк Товариство з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал було зареєстровано депонентом 8581 акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт .

На підставі розпорядження №09/166-р від 29.06.2016р. державного уповноваженого Антимонопольного комітету України було розпочато справу №24-26.13/109-16 за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал порушення, передбаченого пунктом 12 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді здійснення концентрації шляхом придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт , що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства, без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, наявність якого необхідна.

25.01.2018р. за наслідками розгляду справи №24-26.13/109-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал у вигляді концентрації шляхом придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт , що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства, без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, наявність якого необхідна, та подання Департаменту контролю за концентраціями та узгодженими діями від 30.08.2017р. №24-26./13/109-16/314-спр, Антимонопольним комітетом України було прийнято рішення №24-р.

Рішенням №24-р від 25.01.2018р. Антимонопольного комітету України визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал вчинило порушення, передбачене п.12 ст.50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді здійснення концентрації шляхом придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт , що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства, без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, наявність якого необхідна; за порушення накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал штраф в розмірі 309 000 грн.

Наразі, за твердженнями позивача, вказане вище рішення Антимонопольного комітету України є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. При цьому, обґрунтовуючи свою правову позицію по суті спору позивачем наголошено на безпідставності посилань відповідача в оспорюваному рішенні на наявність відносин контролю з іншими акціонерами Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт через фізичних осіб ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 На думку заявника, сукупна вартість активів та сукупний обсяг реалізації учасника концентрації Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал (з урахуванням відносин контролю) не перевищує суму, встановлену ч.1 ст.24 Закону України Про захист економічної конкуренції , а отже, придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт не потребувало дозволу Антимонопольного комітету України.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності врегульовано Законом України Про захист економічної конкуренції .

Цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією (ст.2 Закону України Про захист економічної конкуренції ).

За приписами ч.1 ст.48 Закону України Про захист економічної конкуренції за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом'якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону

Згідно ч.ч.1, 2 ст.60 Закону України Про захист економічної конкуренції заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення (ст.59 Закону України Про захист економічної конкуренції ).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, приймаючи до уваги наведене вище, при зверненні до суду з позовом про скасування рішення Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу позивачем повинно бути доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання вказаних рішень недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачем наголошено на безпідставності посилань відповідача в оспорюваному рішенні на наявність відносин контролю з іншими акціонерами Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт через фізичних осіб ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 На думку заявника, сукупна вартість активів та сукупний обсяг реалізації учасника концентрації Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал (з урахуванням відносин контролю) не перевищує суму, встановлену ч.1 ст.24 Закону України Про захист економічної конкуренції , а отже, придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт не потребувало дозволу Антимонопольного комітету України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано на відповідність оспорюваного Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал рішення Антимонопольного комітету України вимогам чинного законодавства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 2 ст.22 Закону України Про захист економічної конкуренції передбачено, що з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Концентрацією визнається: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді єдиного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді єдиного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; 3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. 4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Зі статті 23 вказаного нормативно-правового акту вбачається, що учасниками концентрації визнаються, в тому числі, суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль.

Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України: у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли: частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару (ч.1 ст.24 Закону України Про захист економічної конкуренції ).

Відповідно до ч.5 ст.24 Закону України Про захист економічної конкуренції концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.

Наразі, суд вважає такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами твердження позивача щодо безпідставності посилань відповідача в оспорюваному рішенні на наявність відносин контролю з іншими акціонерами Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт через фізичних осіб ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 При цьому, судом враховано наступне.

За приписами ст.1 Закону України Про захист економічної конкуренції контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Як вбачається з наданих на виконання вимог суду матеріалів справи №24-26.13/109-16 за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал порушення, передбаченого пунктом 12 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді здійснення концентрації шляхом придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт , що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства, без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, наявність якого необхідна, та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капітал є ОСОБА_7.

Судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3974/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капітал до Антимонопольного комітету України про скасування рішення.

Рішенням від 29.05.2017р. Господарського суду міста Києва по справі №910/3974/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою від 17.07.2018р. Київським апеляційним господарським судом було повернуто апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капітал на рішення від 29.05.2017р. Господарського суду міста Києва по справі №910/3974/17.

Частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/3974/17, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

У межах розгляду справи №910/3974/17 Господарським судом міста Києва було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал було пов'язано відносинами контролю, зокрема, з Компанією GRV-AGRO LTD , яка здійснює діяльність з оптової реалізації зерна та не здійснює господарської діяльності на території України; Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМЕТЕЙ-ЕЛЕВАТОР , яке здійснює діяльність із зберігання та первинної обробки зерна в межах Кіровоградської, Київської та Миколаївської областей; Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМЕТЕЙ - ЗЕРНОТОРГОВАЯ КОМПАНИЯ", яке здійснює діяльність із оптової реалізації зерна; Товариством з обмеженою відповідальністю ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , яке здійснює діяльність із надання в оренду елеватора на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЕТЕЙ-ЕЛЕВАТОР ; Товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ-ВАН , Товариством з обмеженою відповідальністю АРЧИ , Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМЕТЕЙ АГРО , які не здійснюють та не планують здійснювати господарської діяльності на території України; фізичною особою - громадянкою Вірменії ОСОБА_10, яка є матір'ю ОСОБА_9, що є чоловіком ОСОБА_7 - учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал .

При цьому, суд зазначає, що посилання позивача на те, що оскільки ОСОБА_10, є матір'ю ОСОБА_9, тобто, не відноситься до пов'язаних фізичних осіб у розумінні ст.1 Закону України Про захист економічної конкуренції є безпідставними, оскільки перелік пов'язаних осіб, який визначено вказаним нормативно-правовим актом не є вичерпним.

Одночасно, як вказувалось вище, ч.1 ст.24 Закону України Про захист економічної конкуренції унормовано, що концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України: у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли: частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

У ч.2 вказаної статті зазначено, що при розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного податку, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються.

З наданих до матеріалів справи документів, зокрема, матеріалів справи №24-26.13/109-16 за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю РВ-Капитал порушення, передбаченого пунктом 12 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , а саме фінансових звітів, податкових декларацій з податку на прибуток підприємств щодо сукупної вартості активів та сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації вбачається, що останні перевищували порогові значення, вказані у ч.1 ст.24 Закону України Про захист економічної конкуренції , а отже, у даному випадку вчинення позивачем дій щодо придбання акцій Приватного акціонерного товариства Гребінки-Хлібопродукт є концентрацією, яка вимагає отримання дозволу Антимонопольного комітету України.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 24.09.2018р.

Суддя Спичак О.М.