Рішення

від 13.09.2018 по справі 916/1934/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1934/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від прокурора: Риженко М.В. - посвідчення

від позивача МОУ: ОСОБА_1 - за довіреністю

від позивача ОСОБА_2 КЕЧ району: ОСОБА_1 - за довіреністю

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону (67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Пушкіна, 11-А) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6) в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, буд. №1 А)

до відповідачів: 1) Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (68500, Одеська обл., Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Широка, буд. №1)

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, буд. №1)

про визнання незаконним та скасування розпорядження та витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району із позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012р. №1022/А-2012 «Про надання в короткострокову оренду земельних ділянок на території Бородінської селищної, Виноградівської, Веселодолинської, Новотарутинської, Вознесенської другої, Калачівської, Лісненської, Миколаївської, Петрівської Другої та Рівненської сільських рад» в частині надання в короткострокову оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" земельної ділянки загальною площею 100 га, розташованої на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області;

- витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" на користь держави в особі Міністерства оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 100 га, нормативно-грошовою вартістю 2 782 639,00 грн., яка розташована на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним:

Згідно з постановою Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 «Про відвід 20 000 гектарів землі на території Бородинського, Тарутинського і Саратського районів Ізмаїльської області для організації окружного артполігону ОДВО» , постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської област і під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20 000 га землі.

10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 №53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23 600 га. При цьому в акті від 10.06.1946 зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3 600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 «Про затвердження акту обласної комісії по передачі земель під артилерійський полігон Одеському військовому округу» було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23 600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Поряд з цим, 05.05.2005, Тарутинською РДА прийнято розпорядження №101/А-2005 «Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради» , яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 368/А-2005 від 14.12.2005 «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями» , було припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Вказане розпорядження було предметом судового розгляду в адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, яка набрала законної сили, визнано протиправними та скасовані вищенаведені розпорядження Тарутинської РДА №101/А-2005 від 05.05.2005 «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону» та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005 «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями» .

Правомірність вказаного судового рішення підтверджено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 у справі № К/9991/43671/12.

29.12.2012 Тарутинською РДА прийнято розпорядження №1022/А-2012 «Про надання в короткострокову оренду земельних ділянок па території Бородінської селищної, Виноградівської, Веселодолинської, Новотарутинської, Вознесенської Другої, Калачівської, Лісненеької. Миколаївської, Петрівської Другої та Рівненської сільських рад» .

Відповідно до вказаного розпорядження №1022/А-2012 однією з підстав для його прийняття стало рішення Тарутинської районної ради Одеської області №132-VI від 20.07.2011 «Про порядок оформлення короткострокової оренди земельних ділянок із земель, що належать до державної та комунальної власності» .

Водночас, у судовому порядку визнано протиправним та скасовано рішення Тарутинської районної ради Одеської області №132-V1 від 20.07.20 Про порядок оформлення короткострокової оренди земельних ділянок із земель, шо належать до державної та комунальної власності» , на підставі якого було укладено оскаржуваний договір короткострокової оренди землі.

Так, 14.11.2013 Одеським окружним адміністративним судом у справі №815/7390/13-а у повному обсязі задоволено позов прокурора Тарутинського району Одеської області до Тарутинської районної ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення №132-VІ від 20.07.2011р.

При розгляді зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом встановлено, що рішення № 132-V1 від 20.07.2011 суперечить положенням ст.ст.122-126 Земельного кодексу України, адже передбачає надання в оренду земельних ділянок державної чи комунальної власності строком на один рік без необхідної технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно з п.1 розпорядження № 1022/А-2012 від 29.12.2012 до визначення Кабінетом Міністрів України порядку проведення земельних аукціонів відповідно статті 16 Закону України «Про оренду землі» та виготовлення проекту землеустрою, із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають у запасі за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ведення особистого селянського господарства, сінокосіння та випас) худоби території Веселодолинської сільської ради в короткострокову оренду терміном на 1 рік товариству з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Бородіно-М» , надано земельну ділянку загальною площею 100 га ріллі, яка фактично входить до складу земель Тарутинського полігону.

Таким чином, Тарутинська РДА Одеської області, приймаючи вищезазначене рішення і не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 100 га, розпорядилась самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам Земельного кодексу України, Законів України «Про оренду землі» та «Про використання земель оборони» .

Водночас, 29.12.2012 на підставі розпорядження Тарутинської РДА №1022/А-2012 від 29.12.2012 та рішення Тарутинської районної ради №132-V1 від 27.07.2011 «Про затвердження порядку оформлення короткострокової оренди земельних ділянок, що належать до державної власності» між Тарутинською РДА та ТОВ «ВКФ «Бородіно-М» укладено договір короткострокової оренди землі №456.

Відповідно до умов договору Тарутинська РДА для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та випасу худоби передала в короткострокову оренду ТОВ «ВКФ «Бородіно-М земельну ділянку загальною площею 100 га.

Договір укладено терміном на 1 рік до проведення аукціону відповідно до вимог Земельного кодексу України та виготовлення проекту землеустрою та технічної документації на земельні ділянки (п. 8 договору).

Згідно з п.п.18, 20 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється у тридцяти денний термін після підписання Договору за актом її приймання-передачі без розроблення проекту відведення.

На підставі вказаного договору ТОВ «ВКФ «Бородіно-М» сплачує орендну плату Тарутинській РДА та наразі фактично використовує зазначену земельну ділянку.

Договір короткострокової оренди землі № 456 від 29.12.2012, після досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов, був оформлений у письмовій формі та підписаний сторонами, проте державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою, яка визначена зазначеним договором як об'єкт оренди, у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснено не було.

Відсутність реєстрації права свідчить про не чинність такого договорю оскільки учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з цим цивільні права m обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладання договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Оскільки реєстрація, права оренди не відбулась, права та обов'язки за договором оренди землі № 456 від 29.12.20/2 у сторін не виникли, зазначений договір не набув чинності.

Таким чином, ТОВ «ВКФ «Бородіно-М» без будь-яких правових підстав, самовільно використовує земельну ділянку площею 100 га за рахунок земель державної власності, які належать за цільовим призначенням до земель оборони.

З врахуванням наведеного, прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивачів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2017р., позовну заяву Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2017р. порушено провадження у справі №916/1934/17 за позовом Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" про визнання незаконним та скасування розпорядження та витребування земельної ділянки.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом (вх.№2300/17 від 05.09.2017р.) до Міністерства оборони України про визнання договору дійсним.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.09.2017р. зустрічну позовну заяву (вх.№2300/17 від 05.09.2017р.) товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" до Міністерства оборони України про визнання договору дійсним було повернуто без розгляду.

18.09.2017р. на адресу господарського суду Одеської області надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" на ухвалу господарського суду Одеської області про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду від 12.09.2017р. у справі №916/1934/17.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що розгляд справи №916/1934/17 слід зупинити до розгляду Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" на ухвалу Господарського суду Одеської області про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду від 12.09.2017р. у справі №916/1934/17, у зв'язку з чим, провадження у справі №916/1934/17 було зупинено.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2017р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Бородіно-М» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.09.2017р. у справі №916/1934/17 було повернуто без розгляду, а справу №916/1934/17 повернуто до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Вищого Господарського суду України від 04.12.2017р. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Бородіно-М» на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі №916/1934/17 повернуто скаржнику.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2018р. провадження у справі №916/1934/17 було поновлено, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом (вх.№1383/18 від 26.06.2018р.) до Міністерства оборони України про визнання права на отримання у користування земельної ділянки.

26.06.2018р. на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.09.2017р. по справі №916/1934/17 надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2018р. провадження у справі №916/1934/17 було зупиненню до розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М".

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2018р. відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Бородіно-М» у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.09.2017 року по справі №916/1934/17.

Одеським апеляційним господарським судом на адресу Господарського суду Одеської області, супровідним листом вх.№1135/18 було відправлено матеріали справи №916/1934/17, у зв'язку з чим, провадження у справі №916/1934/17 поновлено.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2018р. зустрічну позовну заяву (вх.№1383/18) товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" до Міністерства оброни України про визнання права на отримання у користування земельної ділянки від 26.06.2018р. було повернуто.

Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача - МОУ заявлені заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, з підстав зазначених у письмових поясненнях та додаткових поясненнях на позов (вх.№10536/18).

Представник позивача - ОСОБА_2 КЕЧ району заявлені заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, з підстав зазначених у відповіді у запереченнях на позов (вх.№11934/18).

Представник відповідача - Тарутинської РДА Одеської області в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином за юридичною адресою (вул. Широка, буд. №1, смт. Тарутине, Тарутинський район, Одеська обл., 68500), відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Представник відповідача - ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" в судове засідання, призначене на 13.09.2018р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином за юридичною адресою (комплекс будівель та споруд, буд. №1, сільрада Веселодолинська, Тарутинський район, Одеська обл., 68544), подав до суду заперечення на позов (вх.№10820/18), відповідно до яких заявлені прокурором позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі із застосуванням строків позовної давності.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012р. №1022/А-2012 «Про надання в короткострокову оренду земельних ділянок на території Бородінської селищної, Виноградівської, Веселодолинської, Новотарутинської, Вознесенської другої, Калачівської, Лісненської, Миколаївської, Петрівської Другої та Рівненської сільських рад» в частині надання в короткострокову оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" земельної ділянки загальною площею 100 га, розташованої на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області, суд зазначає наступне:

Конституційний Суд України у пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), серед іншого, зазначив про неприпустимість скасування рішень органів місцевого самоврядування, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх припинення.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Усталена судова практика поширює зазначене положення, викладене у рішенні Конституційного Суду України, й на ненормативні правові акти місцевого органу виконавчої влади, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи (саме така правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 5 березня 2012 року у справі №21-423а11).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» , статей 9 та 14 Закону України «Про збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» ).

У відповідності до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" та Положення про Міністерство оборони України, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділено зокрема такими повноваженнями:

- надавати згоду або відмовляти в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів;

- здійснювати у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України;

- здійснювати в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Положення «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил» , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

У даному випадку відповідна згода на вилучення із земель Тарутинського полігону земельних ділянок та їх передачі у власність чи користування Тарутинській районній державній адміністрації Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України не надавались.

У відповідності до частини 3 статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку.

Таку ж правову позицію висловлено Верховним судом України в постанові від 10.06.2015 при розгляді справи №6-162цс15. Про можливість скасування незаконних рішень органу державної влади зазначено також в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 № 6-319цс15.

При цьому, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів (постанова Верховного Суду України від 19.04.2017 року у справі №3-1471гс17).

Суд, дослідивши прийняте Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області розпорядження від 29.12.2012р. №1022/А-2012, встановив що це розпорядження хоч і має ненормативний характер одноразового застосування, проте є не реалізованим, з підстав того, що спірний договір оренди, який в подальшому було укладено сторонами, є нечинним в силу закону і не може свідчити про те, що розпорядження вичерпало свою дію фактом його виконання.

При цьому, слід зазначити, що вимоги прокурора про скасування даного розпорядження по своїй суті є тотожним визнанню його недійсним.

Крім того, скасування розпорядження створює ті ж юридичні наслідки, що і при визнанні його недійсним, та ніяким чином не впливає на суть та законність даного рішення суду.

Щодо позовної вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" на користь держави в особі Міністерства оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 100 га, нормативно-грошовою вартістю 2 782 639,00 грн., яка розташована на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області., суд зазначає наступне:

Так, відповідно до ст.211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за таке порушення як самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно із ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" за відсутності державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою, самовільно використовує земельну ділянку загальною площею 100 га, розташовану на території Веселодолинської сільської ради, всупереч вищевказаним вимогам Земельного кодексу України, Закону України Про використання земель оборони .

За змістом спеціальних по відношенню до Цивільного кодексу України норм Земельного кодексу України (ст.ст.211, 212 ЗК України) при порушенні права землекористувача внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки іншою особою адекватним способом захисту такого порушеного права є подання ним позову про витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За таких обставин позовні вимоги про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 100 га, нормативно-грошовою вартістю 2 782 639,00 грн., яка розташована на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, яка викладена в запереченнях на позов, суд зазначає наступне .

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведенності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Суд вважає, що по даній справі початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли позивачі дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України відносяться до земель державної власності.

Крім того, в ст.268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Так, у частині четвертій цієї статті передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, яким порушене право власності або інше речове право.

Крім того, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.

З врахуванням наведеного, заява відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, задоволенню не підлягає.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги прокурора не спростовано.З врахуванням наведеного, позовні вимоги Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.129 ГПК України, з відповідачів на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 43 339,59 грн.

Керуючись ст.ст.13, 74, 78, 129, 202, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012р. №1022/А-2012 «Про надання в короткострокову оренду земельних ділянок на території Бородінської селищної, Виноградівської, Веселодолинської, Новотарутинської, Вознесенської другої, Калачівської, Лісненської, Миколаївської, Петрівської Другої та Рівненської сільських рад» в частині надання в короткострокову оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, буд. №1, код 35321187) земельної ділянки загальною площею 100 га, розташованої на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області.

3. Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, буд. №1, код 35321187) на користь держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код 00034022) зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 100 га, нормативно-грошовою вартістю 2 782 639,00 грн., яка розташована на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-М" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, буд. №1, код 35321187) на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, буд. №1 А, код 08124865) витрати на оплату судового збору в сумі 21 669 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дев'ять) грн. 79 коп. грн.

5. Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (68500, Одеська обл., Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Широка, буд. №1) на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, буд. №1 А, код 08124865) витрати на оплату судового збору в сумі 21 669 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дев'ять) грн. 79 коп. грн.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський