Рішення

від 12.09.2018 по справі 922/110/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/110/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Заводовій К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг", м.Харків про повернення майна за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №26/12-17 від 26.12.2017

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №6 від 17.01.2018

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі" (далі за текстом- позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" (далі за текстом - відповідач) про зобов'язання повернути майно, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, як зберігачем, за договором відповідального зберігання бітуму нафтового дорожнього №Ппу 15.15 від 23.04.2015 щодо повернення прийнятого на відповідальне зберігання майна позивача.

15 лютого 2018 року відповідачем подано відзив, у якому він проти позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що за умовами договору №Ппу 15.15 від 23.04.2015 позивач передав на зберігання відповідачу всього 1509,897тон бітуму, у тому числі в 2016 році - 1217,377тон і 292,520тон в 2017 році. Також на зберігання в 2017 році відповідачем було прийнято від позивача на зберігання 5тон полімерного бітумного в'яжучого (ПБВ 60). На виконання заявок позивача відповідач із зберігання видав і завантажив в автобітумовози всього 1469,797тон рідкого бітуму з температурою не нижче +140С. Технологічно процес видачі із зберігання бітуму передбачає приготування рідкого бітуму без введення добавок в котлах 15000л. і включає попередній підігрів бітуму в бітумосховищі, перекачування підігрітого бітуму із бітумосховища в бітумоплавильні котли, розігрів бітуму в бітумоплавильних котлах, перекачування розігрітого бітуму в автобітумовоз, очистку бітумних котлів, очистку приямка бітумосховища. Відповідно до умов п.4.1.9. договору №Ппу від 23.04.2015 на відповідача покладено обов'язок здійснювати розрахунок природної втрати за нормами, що затверджені чинними нормативними актами. Відповідачем було проведено розрахунок природних втрат бітуму позивача у кількості 25тон, що обумовлені приготуванням в бітумних котлах і видачі позивачу рідкого бітуму за 2016 рік. Згідно розрахунку відповідача втрата бітуму позивача, що обумовлена приготуванням в бітумних котлах і видачі позивачу рідкого бітуму у 2017 ріці, становить 5,850 тон. Таким чином, фактичний залишок бітуму позивача, який до цього часу залишається на зберіганні у відповідача, становить 9,25 тон, а не 40,1 тон, як стверджує позивач у позовній заяві (1509,897тон - 1217,377тон - 252,42тон - 25тон - 5,850 тон = 9,25тон). Відповідачем у травні 2017 року було запропоновано позивачу підписати акт про списання бітуму у кількості 25 тон, що був втрачений у зв'язку із приготуванням і видачею рідкою бітуму за договором №Ппу 15.15 від 23.04.2015, але позивач відмовився визнавати цей факт. Також відповідач вказує на наявність у позивача заборгованості за надані йому послуги зберігання за договором №Ппу 15.15 від 23.04.2015 в розмірі 154131,68грн.

26 лютого 2018 року від позивача надійшли письмові пояснення та відповідь на відзив, у якому він не погодився з доводами, викладеними у відзиві. Зокрема, позивач зазначив, що у 2016 році відповідач з 17.08.2016 по 05.12.2016 повернув позивачу з відповідального зберігання товар в загальній кількості 1250,137тон, а у 2017 році відповідач з 31.05.2017 по 31.07.2017 частково повернув позивачу з відповідального зберігання товар в загальній кількості 252,42 тони, що підтверджується відповідними актами відповідача, наявними в матеріалах справи. В даних актах на повернення майна позивачу відповідач зазначає, що виконавцем (відповідачем) були надані послуги позивачу по вивантаженню, зберіганню та видачі бітуму нафтового дорожнього в автотранспорт, згідно з договором відповідального зберігання бітуму нафтового дорожнього №Ппу 15.15 від 23.04.2015 та відповідач претензій по вивантаженню, зберіганню та видачі позивачу в загальній кількості 1250,137тон бітуму нафтового дорожнього (у 2016 році) та 252,42 тон бітуму нафтового дорожнього (у 2017 році), у тому числі щодо природних втрат бітуму нафтового дорожнього в'язкого не має (відсутні). Акти відповідача від 01.06.2017 щодо списання безповоротних втрат за 2016 рік 25,00 тон бітуму нафтового дорожнього в'язкого та за 2017 рік 5,850 тон бітуму нафтового дорожнього в'язкого позивач вважає неправомірними та такими, що не відповідають домовленостям сторін та діючому законодавству України, з підстав викладених у письмових поясненнях та відповіді на відзив. Крім того, позивач зауважує, що відповідач жодним чином не відреагував на претензії, які направлялися йому до подачі даного позову, та не пояснив причини їх незадоволення.

Підготовче засідання 26.02.2018 було відкладено до 13.03.2018, у підготовчому засіданні 13.03.2018 оголошено перерву 29.03.2018.

28 березня 2018 року відповідачем подані заперечення, в яких він наполягає на правомірності своїх доводів щодо необхідності врахування норм природних втрат бітуму при його зберіганні. Зазначає, що кошторисно-нормативною базою для визначення нормативних втрат при приготуванні рідкого бітуму до 01.01.2017 є ДСТУ БД 2.2-27:20ХХ Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги (Збірник 27) (ДБН Д.2.2-27-99, МОD), який був прийнятий з наданням чинності з 01.01.2014 відповідно із наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №667 від 28.12.2012 "Про прийняття національних стандартів, розроблених методом перевидання (передруку) на заміну державних будівельних норм (ДБН), прийнятих до 2001 року". В зазначеному ДСТУ в таблиці 82 - групи 66 визначено, що для приготування 1 тони бітуму рідкого без введення добавок в котлах ємністю 15000л. (27-66-2) витрата матеріалів бітуму нафтового дорожнього становить 1,02 тони. З 01.01.2017 набрав чинності національний стандарт України ДСТУ БД.2.2-27:2016 Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги (Збірник 27). В зазначеному ДСТУ в розділі 4.6 група 37 "Приготування бітумних в'яжучих" в таблиці 46 - групи 37 вказано, що для виготовлення 1 тони бітуму (27-37-1) норма витрат матеріалу, а саме бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90, БНД 90/130 становить 1,02тони. Згідно із положеннями зазначених ДСТУ відповідач провів розрахунок природних втрат бітуму позивача у кількості 25 тон і 5,850 тон, що обумовлені приготуванням в бітумних котлах і видачею позивачу рідкого бітуму за 2016 рік і 2017 рік відповідно. Фактичний залишок бітуму позивача, який до цього часу залишається на зберіганні у відповідача становить 9,25тон, а не 40,1тон, як стверджує позивач. Різниця між даними позивача і відповідача щодо кількості бітуму, який до цього часу залишається на зберіганні, обумовлена відмовою позивача визнавати будь-які природні втрати при виготовленні рідкого бітуму, а також підписати акти про списання бітуму у кількості 25тон і 5,85тон., що був втрачений у зв'язку із приготуванням і видачею рідкого бітуму за договором Ппу №15.15 від 23.04.2015.

29 березня 2018 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він окрім доводів, викладених у його письмових поясненнях та відповіді на відзив, зазначив, що згідно умов договору вбачається, що при встановленні недостачі бітуму зберігач керується Постановою Державного комітету СРСР по матеріально- технічному постачанню від 26.03.1986 № 40 "Про затвердження норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні" (надалі - "Постанова"). Згідно цієї Постанови та п.п. 1.6, 1.7 Порядку застосування норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні; норми природного убутку є граничними і застосовуються тільки в разі фактичної недостачі нафтопродуктів; списання нафтопродуктів в межах норм природних втрат до встановлення факту нестачі забороняється (п. 1.6 Порядку); залежно від фізико-хімічних властивостей всі нафтопродукти діляться на групи згідно з Додатком №1 (п. 1.7 Порядку); природний убуток при відпуску в транспортні засоби визначається множенням відповідної норми (норма бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг") на масу відпущеного або відвантаженого нафтопродукту в тоннах (п. 5.1 Порядку). Відповідно до Постанови та Додатку №1 до Порядку застосування норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, затвердженому постановою Госснаба СССР від 26.03.1986 №40, бітум нафтовий дорожній в'язкий відноситься до 6 (шостої) групи згідно розподілу нафтопродуктів по групам. Відповідно до Постанови та Норми природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, затвердженому постановою Госснаба СССР від 26.03.1986 №40, норма природного убутку при відпуску в транспортні засоби бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг". Крім того, Постановою КМУ №1066 від 23.11.2016 "Про визнання деяких актів Української PCP такими, що втратили чинність, та актів Союзу PCP такими, що не застосовуються па території України", що набрала чинності з 17.03.2017, Кабмін скасував норми природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні. В результаті чого суб'єкти господарювання з 17.03.2017 не можуть використати право на списання безповоротних втрат нафтопродуктів. Крім того, позивач вважає, що посилання відповідача на природний убуток переданого на зберігання товару також спростовується відсутністю звітів про втрати нафти і нафтопродуктів, розрахунків природних втрат, узгоджених із позивачем, повідомлень про виявлення нестач предмета збереження.

У підготовчому засіданні 29.03.2018 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також оголошено перерву до 02.04.2018.

Ухвалою від 02.04.2018 призначено судову експертизу; на розгляд та вирішення експерта поставлено наступне питання - чи підтверджується матеріалами справи розмір вимог позивача щодо кількості майна, що повинно бути повернуто за договором відповідального зберігання №Ппу 15.15 від 23.04.2015, з урахуванням умов про норми природного убутку, передбачених вказаним договором та діючим законодавством. Матеріали справи №922/110/18 для проведення експертизи направлені Харківському Науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_3 Міністерства юстиції України.

01 серпня 2018 року до господарського суду Харківської області від експертної установи надійшов лист №9887 від 03.07.2018, в якому повідомлено, що провести експертизу та надати висновки з питань, викладених у вищевказаній ухвалі суду, не вбачається за можливе у зв'язку з відсутністю в інституті фахівців, які мають відповідні знання та кваліфікацію у даній галузі, зокрема щодо технологічного процесу зберігання, приготування бітумів нафтових дорожніх та полімерно-бітумних в'яжучих тощо. Враховуючи викладене та відповідно до п.4.1 "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", експертною установою надані для експертизи матеріали справи були повернуті без виконання.

Ухвалою від 10.08.2018 провадження у даній справі поновлено, призначено підготовче засідання на 28.08.2018, сторони зобов'язано визначити та надати суду конкретні пропозиції щодо можливості доручення проведення судової експертизи з питань, що ставилися судом в ухвалі від 02.04.2018 у справі №922/110/18, іншому експерту або експертній установі.

23 серпня 2018 року від відповідача надійшло клопотання, в якому він зазначив, що компетентною установою, якій може бути доручено проведення судової експертизи є Державне підприємство "Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П. Шульгіна", фахівці якого мають спеціальні знання у відповідній сфері.

Суд відмовляє у задоволенні даного клопотання, виходячи з наступного.

Згідно статті 69 ГПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи.

Статтею 7 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

При цьому, згідно статті 9 Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частин 1-3 статті 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідач не надав доказів того, що ДП "Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П. Шульгіна" має у своєму складі атестованих судових експертів, або інших фахівців, які в розумінні Закону України "Про судову експертизу" можуть залучатися до проведення судової експертизи.

Крім того, згідно з інформацією, розміщеною на офіційному інтернет-сайті ДП "Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П. Шульгіна" (http://dorndi.org.ua), серед напрямків діяльності та переліку послуг, які надаються цим підприємством, проведення експертиз та надання експертних висновків не значиться.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для доручення проведення судової експертизи вказаній установі.

Інших пропозицій з питання визначення експертної установи відповідачем заявлено не було.

Позивач 28.08.2018 надав суду лист, у якому заперечив проти призначення судової експертизи.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у суду відомостей щодо експертної установи або судового експерта, яким можливо було б доручити проведення судової експертизи з питання визначення природного убутку бітуму, який знаходиться на зберіганні у відповідача, суд здійснює розгляд справи за наявними матеріалами.

28 серпня 2018 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він наполягає на правомірності позовних вимог.

У підготовчому засіданні 28.08.2018 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 12.09.2018.

До початку судового засідання від позивача 10.09.2018 та 12.09.2018 надійшли письмові пояснення, в яких він наполягає на правомірності своїх позовних вимог з підстав, що були викладені в попередньо поданих поясненнях, а також звертає увагу, що в листі (відповіді) Міністра енергетики та вугільної промисловості України №НД/1-31-878 від 19.04.2018 щодо усунення правової неврегульованості в частині обліку норм природних втрат нафти та нафтопродуктів зазначено, що: "на сьогодні не існує жодного нормативно-правового акта, який регулює питання природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні. Зважаючи на зазначене, з метою вжиття заходів для усунення правової неврегульованості в частині обліку норм природних втрат нафти та нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, Мінеперговугілля розробляє проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження норм природних втрат нафти та нафтопродуктів при прийманні, зберіганні відпуску і транспортуванні", який буде направлено до заінтересованих центральних органів виконавчої влади та інших установ для погодження. Після цього, зазначений проект постанови буде в установленому порядку подано на розгляд Кабінету Міністрів України".

У судовому засіданні 12.09.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

23 квітня 2015 року між відповідачем, як зберігачем, та позивачем, як клієнтом, укладено договір відповідального зберігання бітуму нафтового дорожнього №Ппу 15.15 від 23.04.2015 (надалі - Договір), за умовами якого клієнт передав, а зберігач зобов'язався прийняти бітум нафтовий дорожній на зберігання, зберігати та повернути його клієнту або особі, вказаному клієнтом, у тій же кількості, тієї ж марки, виді та якості, що відповідає нормативним документам на продукцію протягом строку дії Договору.

Відповідно до пункту 2.4 Договору результати приймання бітуму оформлюються актом-приймання бітуму за кількістю, форма №5-НП. Датою прийому бітуму зберігачем на зберігання є дата складення і підписання акта уповноваженими особами, які брали участь у прийманні бітуму.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору відпуск продукції зі зберігання клієнту або особам, вказаним клієнтом, здійснюється на підставі письмової заявки та належним чином оформленої довіреності на отримання ТМЦ клієнта у строки зазначені в заявці, на умовах СРТ - резервуари підприємства відповідно до правил Інкотермс. Кількість відпущеного бітуму підтверджується належно оформленими видатковими накладними.

На виконання умов Договору у 2017 році позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання товар, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 та ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) в загальній кількості 297,52тони, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі товару:

- від 29.04.2017 в кількості 60,720тон товару (БНД 60/90) строком з 29.04.2017 по 29.05.2017;

- від 03.05.2017 в кількості 115,58тон товару (БНД 60/90), строком з 03.05.2017 року по 03.06.2017;

- від 08.05.2017 в кількості 116,22тон товару (БНД 60/90), строком з 08.05.2017 року по 08.06.2017;

- від 23.06.2017 в кількості 5,00 тон товару (ПБВ 60), строком з 23.06.2017 по 23.07.2017.

Вказані акти визначені сторонами як невід'ємні частини Договору.

Відповідач з 31.05.2017 по 31.07.2017 частково повернув позивачу з відповідального зберігання товар в загальній кількості 252,42тони, що підтверджується підписаними обома сторонами актами:

- №1 від 31.05.2017 в кількості 184,040тони товару (БНД 60/90);

- №2 від 30.06.2017 в кількості 30,720тон товару (БНД 60/90);

- №3 від 31.07.2017 в кількості 37,660тон товару (БНД 60/90).

Інша частина товару в загальній кількості 45,1тон, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон., прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017, відповідачем у вказані в цих актах строки (08.06.2017 та 23.07.2017, відповідно) не була повернута позивачу зі зберігання.

16 листопада 2017 року позивач надіслав відповідачу претензію (вимогу) №1 від 15.11.2017, в якій вимагав повернути з відповідального зберігання товар - 40,1тон бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 та 5,00тон ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) - у семиденний строк від дня пред'явлення даної претензії.

Вказана претензія (вимога) була отримана відповідачем 23.11.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Отже останнім днем визначеного позивачем строку для повернення товару є 30.11.2017.

Відповідач на вказану претензію жодним чином не відреагував, товар зі зберігання не повернув.

04 грудня 2017 року позивач надіслав відповідачу претензію (вимогу) №2 від 04.12.2017, в якій повторно вимагав повернути з відповідального зберігання вищевказаний товар - 40,1 тон бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 та 5,00тон ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) - у п'ятиденний строк від дня пред'явлення претензії.

Вказана претензія (вимога) була отримана відповідачем 12.12.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (додається). Отже останнім днем визначеного позивачем строку для повернення товару є 17.12.2017.

Дана претензія (вимога) також була залишена відповідачем без будь-якого реагування, товар зі зберігання позивачу не повернуто.

Враховуючи вищевикладені обставини, відповідач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача повернути йому бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон., прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Приписами статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей (змішані родові) - тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості.

Відповідно до статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач згідно умов Договору, за актами приймання-передачі передав відповідачу на зберігання товар, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 та ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) в загальній кількості 297,52тони. Відповідач частково повернув позивачу зі зберігання товар (бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90) в кількості лише 252,42тони. Інша частина товару в загальній кількості 45,1тон відповідачем до даного часу не повернута.

В актах приймання приймання-передачі товару від 08.05.2017 та від 23.06.2017 були вказані періоди зберігання товару, а саме: з 08.05.2017 по 08.06.2017 та з 23.06.2017 по 23.07.2017, відповідно.

Також, позивач направляв відповідачу претензії (вимоги), в яких вимагав здійснити повернення прийнятого на зберігання товару. Однак ці вимоги були проігноровані відповідачем.

Таким чином, відповідачем було допущено порушення свого договірного зобов'язання перед позивачем щодо повернення прийнятого на зберігання товару.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В силу положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач не надав суду доказів повернення прийнятого на зберігання майна, однак послався на те, що внаслідок природних втрат бітуму позивача у кількості 25 тон і 5,850тон, що обумовлені приготуванням в бітумних котлах і видачею позивачу рідкого бітуму за 2016 рік і 2017 рік, відповідно, фактичний залишок бітуму позивача, який до цього часу залишається на зберіганні у відповідача становить 9,25тон, а не 40,1тон, як стверджує позивач.

При цьому, здійснюючи розрахунок природних втрат бітуму, відповідач користувався ДСТУ БД 2.2-27:20ХХ Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги (Збірник 27) (ДБН Д.2.2-27-99, МОD), та ДСТУ БД.2.2-27:2016 Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги (Збірник 27).

У зв'язку з цим, суд зазначає, що пунктами 2.7, 4.1.9, 4.1.10, 4.2.5, 7.3 дійсно передбачено необхідність врахування сторонами норм природного убутку бітуму при наданні послуг щодо його зберігання. Однак, жодна з умов Договору не передбачає застосування вказаних відповідачем ДСТУ, а тому посилання на них суд вважає необґрунтованим.

Натомість, пункт 7.3 Договору містить посилання на норми природних втрат, затверджених Постановою Державного комітету СРСР по матеріально-технічному постачанню від 26.03.1986 № 40 "Про затвердження норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні".

Однак, постановою Кабінету Міністрів України №1066 від 23.11.2016 "Про визнання деяких актів Української PCP такими, що втратили чинність, та актів Союзу PCP такими, що не застосовуються на території України", що набрала чинності з 17.03.2017, вищевказана Постанова №40 від 26.03.1986 була визнана такою, що не застосовуються на території України. Отже, з 17.03.2017 норми природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, що були встановлені даною Постановою не можуть бути застосовані.

Фактично, на даний час не існує жодного нормативно-правового акта, який регулює питання природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, що підтверджується листом Міністра енергетики та вугільної промисловості України №НД/1-31-878 від 19.04.2018 "Щодо усунення правової неврегульованості в частині обліку норм природних втрат нафти та нафтопродуктів".

Крім того, як обґрунтовано зазначив позивач, згідно Порядку застосування норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, затвердженого вищевказаною Постановою №40 від 26.03.1986, норми природного убутку є граничними і застосовуються тільки в разі фактичної недостачі нафтопродуктів; списання нафтопродуктів в межах норм природних втрат до встановлення факту нестачі забороняється (п. 1.6 Порядку); залежно від фізико-хімічних властивостей всі нафтопродукти діляться на групи згідно з Додатком №1 (п.1.7 Порядку); природній убуток при відпуску в транспортні засоби визначається множенням відповідної норми (норма бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг") на масу відпущеного або відвантаженого нафтопродукту в тоннах (п. 5.1 Порядку). Відповідно до Додатку №1 до Порядку застосування норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, бітум нафтовий дорожній в'язкий відноситься до 6 (шостої) групи згідно розподілу нафтопродуктів по групам. Відповідно до Норми природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, затвердженому постановою Госснаба СССР від 26.03.1986 №40, норма природного убутку при відпуску в транспортні засоби бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг".

Отже вказані норми не передбачають природних втрат бітуму при його зберіганні та відпуску зі зберігання.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не направляв йому окремих письмових заявок на повернення майна зі зберігання, суд зазначає, що вони суперечать положенням статті 953 ЦК України, згідно якої зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Так, в матеріалах справи містяться претензії (вимоги) щодо повернення майна зі зберігання, які були отримані відповідачем, однак залишені ним без будь-якого реагування.

Посилання відповідача на наявність у позивача заборгованості за послуги зберігання та транспортування судом не приймаються, оскільки не впливають на обов'язок повернути майно зі зберігання, однак можуть бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" (61066, м.Харків, вул.Велозаводська, буд.1, код 30883206) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі" (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, буд.3А, код 38777266) бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон., прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" (61066, м.Харків, вул.Велозаводська, буд.1, код 30883206) на користь Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі" (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, буд.3А, код 38777266) 6115,15грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.09.2018 р.

Суддя ОСОБА_4