Постанова

від 03.12.2018 по справі 922/110/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2018 р. Справа № 922/110/18

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 за довіреністю (адвокат); ОСОБА_6 за довіреністю (адвокат) розглянувши апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг", м.Харків На рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року (повний текст складено 24.09.2018 року у м. Харкові) у справі№ 922/110/18 (суддя Калантай М.В.) за позовом до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі", м.Київ Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг", м.Харків проповернення майна В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі", м.Київ (далі - Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг", м.Харків (далі - Відповідач) про повернення майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2018 позовні вимоги задоволені у повному обсязі: зобов'язано Відповідача повернути Позивачу бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон., прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 6115,15грн.

Відповідач, не погодившись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати спірне рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог, заявник скарги зазначив, що судом першої інстанції не встановлено об'єктивно всі обставини справи та неправильно застосовно норми матеріального та процесуального права, оскільки спірний Договір є складним і крім ознак Договору зберігання містить ознаки Договору підряду. Також, зазначав, що предметом спірного правочину є прийняття Відповідачем на зберігання бітуму нафтофого дорожнього, внаслідок здійснення технологічних операцій якого можливі природні втрати, у зв'язку з чим Позивач зобов'язаний прийняти на свій рахунок недостачі в межах норм природних втрат у відповідності з чинними на території України нормативами. Вважав, що наведені обставини не були враховані судом при розгляді даної справи, що є підставою для скасування рішення.

На адресу суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зокрема, за змістом відзиві зазначав, що твердження Відповідача про наявність природної втрати при зберіганні бітуму нафтового не відповідають обставинам справи, оскільки на сьогоднішній день не існує жодного нормативно-правового акту, який регулює питання природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні. Посилання Відповідача на ДСТУ БД2.2.-27:2016 вважав безпідставним.

Представник Відповідача у судовому засіданні 03.12.2018р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Представник Позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:

- укладення між сторонами 23.04. 2015 року Договору відповідального зберігання бітуму нафтового дорожнього №Ппу 15.15 від 23.04.2015 (далі - Договір), за умовами якого Позивач передав, а Відповідач зобов'язався прийняти бітум нафтовий дорожній на зберігання, зберігати та повернути його клієнту або особі, вказаному клієнтом, у тій же кількості, тієї ж марки, виді та якості, що відповідає нормативним документам на продукцію протягом строку дії Договору.

- передання Позивачем у 2017 році та прийняття Відповідачем на відповідальне зберігання бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 та ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) в загальній кількості 297,52тони, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі товару: від 29.04.2017 в кількості 60,720тон товару (БНД 60/90) строком з 29.04.2017 по 29.05.2017, від 03.05.2017 в кількості 115,58тон товару (БНД 60/90), строком з 03.05.2017 року по 03.06.2017, від 08.05.2017 в кількості 116,22тон товару (БНД 60/90), строком з 08.05.2017 року по 08.06.2017, від 23.06.2017 в кількості 5,00 тон товару (ПБВ 60), строком з 23.06.2017 по 23.07.2017;

- часткового повернення Відповідачем з 31.05.2017 по 31.07.2017 з відповідального зберігання товару в загальній кількості 252,42тони, що підтверджується підписаними обома сторонами актами: №1 від 31.05.2017 в кількості 184,040тони товару (БНД 60/90), №2 від 30.06.2017 в кількості 30,720тон товару (БНД 60/90), №3 від 31.07.2017 в кількості 37,660тон товару (БНД 60/90);

- відмови в поверненні Позивачу зі зберігання частини товару в загальній кількості 45,1тон, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон., прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017;

- направлення Позивачем на адресу Відповідача претензій №1 від 15.11.2017, №2 від 04.12.2017 з вимогою про повернення з відповідального зберігання товар - 40,1тон бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 та 5,00тон ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче)

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відмова Відповідача в поверненні Позивачу частини товару стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом про зобов'язання Відповідача повернути йому бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1тон, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00тон., прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017.

У суді першої інстанції Відповідач позовні вимоги не визнавав, посилаючись на те, що технологічно процес видачі із зберігання бітуму передбачає приготування рідкого бітуму без введення добавок в котлах 15000л. і включає попередній підігрів бітуму в бітумосховищі, перекачування підігрітого бітуму із бітумосховища в бітумоплавильні котли, розігрів бітуму в бітумоплавильних котлах, перекачування розігрітого бітуму в автобітумовоз, очистку бітумних котлів, очистку приямка бітумосховища. Відповідно до умов п.4.1.9. Договору на Відповідача покладено обов'язок здійснювати розрахунок природної втрати за нормами, що затверджені чинними нормативними актами. Відповідачем було проведено розрахунок природних втрат бітуму Позивача у кількості 25тон, що обумовлені приготуванням в бітумних котлах і видачі Позивачу рідкого бітуму за 2016 рік. Згідно розрахунку Відповідача втрата бітуму Позивача у 2017 році, становить 5,850 тон., отже, фактичний залишок бітуму Позивача, який до цього часу залишається на зберіганні у Відповідача, становить 9,25 тон, а не 40,1 тон, як стверджує Позивач у позовній заяві (1509,897тон - 1217,377тон - 252,42тон - 25тон - 5,850 тон = 9,25тон). Відповідачем у травні 2017 року було запропоновано Позивачу підписати акт про списання бітуму у кількості 25 тон, що був втрачений у зв'язку із приготуванням і видачею рідкою бітуму за договором №Ппу 15.15 від 23.04.2015, але Позивач відмовився визнавати цей факт. Зазначав, що кошторисно-нормативною базою для визначення нормативних втрат при приготуванні рідкого бітуму є національний стандарт України ДСТУ БД.2.2-27:2016 Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги (Збірник 27) в якому норма витрат матеріалу, а саме бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90, БНД 90/130 становить 1,02тони.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з мотивів доведеності підстав для повернення майна Позивача зі збергінання у повному обсязі, оскільки жодні норми не передбачають природних втрат бітуму при його зберіганні та відпуску зі зберігання, на даний час не існує жодного нормативно-правового акта, який регулює питання природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, що підтверджується листом Міністра енергетики та вугільної промисловості України №НД/1-31-878 від 19.04.2018 "Щодо усунення правової неврегульованості в частині обліку норм природних втрат нафти та нафтопродуктів".

Оскаржуючи зазначене рішення, Відповідач не оспорює кількості неповернутого зі зберігання товару, однак наполягає на наявності технологічних втрат, які виникли при здійсненні технологічних операцій при зберіганні такого товару як бітум, які виникають, зокрема, при його нагріванні до певної температури (виникає випаровування), що призводить до зменшення кількості зберігаємого товару. Норма природної втрати за твердженням Відповідача становить 1,02тони, що передбачено зокрема ДСТУ БД.2.2-27:2016. На підставі чого, Відповідач вважав, що Позивач зобов'язаний прийняти на свій рахунок недостачу в межах норм природних втрат у відповідності з чинними на території України нормативами.

Колегія суддів вважає зазначені доводи безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Приписами статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей (змішані родові) - тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості.

Відповідно до статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Судова колегія погоджується висновком суду першої інстанції, що спірний Договір є Договором зберігання та регулюється наведеними вище приписами чинного законодавства.

Доводи Відповідача про те, що спірний Договір є складним та має ознаки Договору підряду спростовується змістом предмету укладеного правочину - передача та подальше зберігання переданого Відповідачу товару, в той час як предметом Договору підряду серед яких зокрема є індивідуальний результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, придатної для оцінки.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, Відповдіач здійснюючи розрахунок природних втрат бітуму користувався ДСТУ БД.2.2-27:2016 Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги (Збірник 27).

Дослідивши доводи апеляційної скарги в цій частині, судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки сферою застосування вказаного стандарту є визначення складу і потреби в ресурсах під час виконання робіт із нового будівництва та реконструкції автомобільних доріг в той час як предметом укладеного Договору є зберігання бітуму нафтового дорожнього.

До того ж, колегія суддів вважає цілком правомірним зауваження суду першої інстанції про те, що пунктами 2.7, 4.1.9, 4.1.10, 4.2.5, 7.3. Договору дійсно передбачено необхідність врахування сторонами норм природних втрат бітуму при наданні послуг щодо його зберігання. Однак, жодна з умов Договору не передбачає застосування вказаних Відповідачем ДСТУ, а тому посилання на них суд вважає необґрунтованим.

Також, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про проведення розрахунку природних втрат зберігаємого товару у відповідності до Постанови Державного комітету СРСР по матеріально-технічному постачанню від 26.03.1986 № 40 "Про затвердження норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні", оскільки змістом пункту 7.3 Договору сторони погодили застосування вказаного нормативного акту до спірних правовідносин.

Судова колегія враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №1066 від 23.11.2016 "Про визнання деяких актів Української PCP такими, що втратили чинність, та актів Союзу PCP такими, що не застосовуються на території України", що набрала чинності з 17.03.2017, вищевказана Постанова №40 від 26.03.1986 була визнана такою, що не застосовуються на території України. Однак, враховуючи, що Договір зберігання укладений між сторонами під час дії цього нормативного акту, судова колегія вважає обґрунтованими посилання Позивача на п. 5.1 та Додатку №1 наведеного Порядку відповідно до якого норма природного убутку при відпуску в транспортні засоби бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг".

До того ж сам Відповідач стверджує, що проводив розрахунок втрат саме за період 2016року, коли зазначені норми ще діяли.

Таким чином Відповідачем не доведено нормативного обґрунтування природних втрат 1,2 тонни бітуму при зберіганні та видачі 1 тонни цього товару, що застосована ним у якості обґрунтування неповернення спірної кількості товару. Також не встановлено факту погодження такої норми втрат з боку Позивача.

Крім того, останнім вимагається повернення товару, що переданий ним Відповідачу на зберігання за актами від 08.05.2017р. та від 23.06.2017р., тоді як Відповідач посилається на застосуванні цих втрат до вже повернутого товару, який зберігався ним у 2016році та спір щодо якого між сторонами відсутній.

Отже, у Відповідача виник обов'язок щодо повернення Позивачу товару, переданого на зберігання.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких підстав, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення Відповідачем принятого на зберігання майна, законних підстав до звільнення Відповідача від виконання спірного обов'язку за Договором ним не доведено, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі № 922/110/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг", м.Харків на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі № 922/110/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі № 922/110/18 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг", м.Харків.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 10.12.2018р.

Головуючий О.В. Стойка

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя В.І. Пушай