Постанова

від 10.04.2019 по справі 922/110/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 (у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Пелипенко Н.М., Пушай В.І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 12.09.2018 (суддя Калантай М.В.)

у справі № 922/110/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг"

про повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербіт Індастрі" (далі - ТОВ "Інтербіт Індастрі") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" (далі - ТОВ "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг"), у якому просило зобов'язати відповідача повернути бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1 т, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також полімерно-бітумне в'яжуче ПБВ 60 у кількості 5 т, прийняте на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу з відповідального зберігання зазначеного вище товару у відповідній кількості.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.09.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2018 року ТОВ "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 30,85 т і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині відмовити.

Касаційну скаргу ТОВ "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" обґрунтовує, зокрема, тим, що в порушення положень частини 2 статті 949 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), за змістом яких зі зберігання річ має бути повернута в такому стані, в якому була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей, судами попередніх інстанцій не враховано технологічного процесу видачі бітуму, внаслідок якого можливі природні втрати бітуму, які обумовлені його випаровуванням при нагріванні, налипанням на стінки ємностей і труб при попередньому нагріванні, зневодненні та перекачуванні; апеляційний суд безпідставно не застосував для розрахунку нормативних втрат бітуму ДСТУ БД.2.2-27:2016. "Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги" (Збірник 27); судами обох інстанцій безпідставно не застосовано положення пункту 4.2.5 договору відповідального зберігання, відповідно до яких позивач зобов'язаний взяти на свій рахунок недостачу бітуму в межах норм природних втрат згідно з діючими на території України нормативами; поза увагою судів залишилася та обставина, що відповідно до умов договору у випадку недостачі бітуму, що перевищує норми природних витрат, позивач мав би право вимагати від відповідача саме відшкодування вартості такої недостачі бітуму за ціною, яка зазначена в останньому додатку до договору, а не вимагати його повернення в натурі; суд першої інстанції неправильно застосував статтю 9 Закону України "Про судову експертизу", оскільки безпідставно не доручив проведення експертизи ДП "Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П.Шульгіна", яке хоч і не є експертною установою, але має в своєму штаті фахівців, які володіють спеціальними знаннями у відповідній сфері; апеляційний суд у порушення статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) не дослідив подані відповідачем докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

ТОВ "Інтербіт Індастрі" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 23.04.2015 між ТОВ "Інтербіт Індастрі" (клієнт) і ТОВ "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" (зберігач) укладено договір відповідального зберігання бітуму нафтового дорожнього № Ппу 15.15 (далі - договір зберігання), за умовами якого клієнт передав, а зберігач зобов'язався прийняти на зберігання бітум нафтовий дорожній, зберігати та повернути його клієнту або особі, вказаній клієнтом, у тій же кількості, тієї ж марки, виду та якості, що відповідає нормативним документам на продукцію протягом строку дії договору зберігання.

Відповідно до пункту 2.4 договору результати приймання бітуму оформлюються актом-приймання бітуму за кількістю, форма № 5-НП. Датою прийому бітуму зберігачем на зберігання є дата складення і підписання акта уповноваженими особами, які брали участь у прийманні бітуму.

Зберігач зобов'язався, зокрема, забезпечити кількісно-якісне збереження бітуму клієнта при зберіганні (пункт 4.1.4 договору).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору відпуск бітуму зі зберігання клієнту або особам, вказаним клієнтом, здійснюється на підставі письмової заявки та належним чином оформленої довіреності на отримання ТМЦ клієнта у строки, зазначені в заявці, на умовах СРТ - резервуари підприємства відповідно до правил Інкотермс. Кількість відпущеного бітуму підтверджується належно оформленими видатковими накладними. За умовами пункту 3.3 договору відпуск бітуму за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог цього договору.

На виконання умов договору у 2017 році позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання товар, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 і ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) в загальній кількості 297,52 т, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі товару: від 29.04.2017 у кількості 60,720 т товару (БНД 60/90) строком з 29.04.2017 по 29.05.2017; від 03.05.2017 у кількості 115,58 т товару (БНД 60/90) строком з 03.05.2017 року по 03.06.2017; від 08.05.2017 у кількості 116,22 т товару (БНД 60/90) строком з 08.05.2017 року по 08.06.2017; від 23.06.2017 у кількості 5,00 т товару (ПБВ 60) строком з 23.06.2017 по 23.07.2017. Ці акти визначено сторонами як невід'ємні частини договору зберігання.

Відповідач з 31.05.2017 по 31.07.2017 частково повернув позивачу з відповідального зберігання товар у загальній кількості 252,42 т, що підтверджується підписаними обома сторонами актами: від 31.05.2017 № 1 у кількості 184,040 т товару (БНД 60/90); від 30.06.2017 № 2 у кількості 30,720 т товару (БНД 60/90); від 31.07.2017 № 3 у кількості 37,660 т товару (БНД 60/90).

Решта товару в загальній кількості 45,1 т, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1 т, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00 т, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017, відповідачем у вказані в цих актах строки (08.06.2017 і 23.07.2017, відповідно) не було повернуто позивачу зі зберігання.

16.11.2017 позивач надіслав відповідачу претензію (вимогу) від 15.11.2017 № 1, в якій вимагав повернути з відповідального зберігання товар: 40,1 т бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 і 5,00 т ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче), у семиденний строк від дня пред'явлення цієї претензії.

Зазначена претензія (вимога) отримана відповідачем 23.11.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Отже, останнім днем визначеного позивачем строку для повернення товару є 30.11.2017.

Відповідач на вказану претензію жодним чином не відреагував, товар зі зберігання не повернув.

04.12.2017 позивач надіслав відповідачу претензію (вимогу) № 2, в якій повторно вимагав повернути з відповідального зберігання зазначений вище товар у п'ятиденний строк від дня пред'явлення претензії.

Ця претензія (вимога) була отримана відповідачем 12.12.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (додається). Отже, останнім днем визначеного позивачем строку для повернення товару є 17.12.2017.

Зазначена претензія (вимога) також була залишена відповідачем без будь-якого реагування, товар зі зберігання позивачу не повернуто.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом, у якому він просив зобов'язати відповідача повернути йому бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1т, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 08.05.2017, а також ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00 т, прийнятий на зберігання за актом приймання-передачі товару від 23.06.2017.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відносини сторін щодо відповідального зберігання бітуму нафтового дорожнього урегульовано договором від 23.04.2015 № Ппу 15.15, який за своєю правовою природою є договором зберігання, та є підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін відповідно до положень статей 173, 174 ГК та статей 11, 202, 509 ЦК.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 ЦК).

Згідно зі статтею 949 ЦК зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина 1); річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (частина 2).

Судами попередніх інстанцій установлено факт передачі позивачем на зберігання відповідачу протягом квітня-червня 2017 року бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 і ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у загальній кількості 297,52 т, що підтверджено наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі товару. Натомість відповідачем у строки (з 31.05.2017 по 31.07.2017), визначені у актах приймання-передачі, товар з відповідального зберігання повернуто частково у загальній кількості 252,42 т. Отже, неповернутим залишився товар у загальній кількості 45,1 т, а саме: бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 у кількості 40,1 т і ПБВ 60 (полімерно-бітумне в'яжуче) у кількості 5,00 т.

До суду не було надано належних і допустимих доказів в розумінні статей 74, 76, 77 ГПК повернення відповідачем позивачу товару зі зберігання у кількості та у строки, визначені в актах приймання-передачі товару.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, послався на те, що внаслідок природних втрат бітуму у кількості 25 т і 5,850 т, що обумовлено приготуванням в бітумних котлах і видачею позивачу рідкого бітуму за 2016 і 2017 роки, відповідно, фактичний залишок бітуму позивача, який до цього часу залишається на зберіганні у відповідача, становить 9,25 т, а не 40,1 т, як стверджує позивач. При цьому, здійснюючи розрахунок природних втрат бітуму, відповідач керувався ДСТУ БД.2.2-27:2012. "Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги" (Збірник 27) (ДБН Д.2.2-27-99,МОD) (втратили чинність з 01.01.2017) і ДСТУ БД.2.2-27:2016. "Ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи. Автомобільні дороги" (Збірник 27) (чинні з 01.01.2017).

Судами попередніх інстанцій відхилено такі доводи відповідача, з огляду на те, що хоча пунктами 2.7, 4.1.9, 4.1.10, 4.2.5, 7.3 договору зберігання передбачено врахування сторонами норм природного убутку бітуму при наданні послуг щодо його зберігання, однак, по-перше, відповідачем відповідні розрахунки цих втрат проведено до вже повернутого товару, який зберігався ним у 2016 році, та спір щодо якого між сторонами відсутній, по-друге, жодна з умов договору не передбачає застосування вказаних відповідачем ДСТУ і такі стандарти не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки сферою їх застосування є визначення складу і потреби в ресурсах під час виконання робіт із нового будівництва та реконструкції автомобільних доріг, тоді як предметом укладеного між сторонами договору є саме зберігання товару і сама суть зобов'язань сторін за цим договором не передбачає виконання будь-яких робіт із будівництва, по-третє, норми природного убутку бітуму за умовами договору мають враховуватися в разі встановлення фактичної нестачі товару як в процесі прийняття товару, так і в процесі його зберігання та повернення зі зберігання, проте, судами не було встановлено будь-яких обставин, за якими сторонами було складено відповідні документи, які підтверджують факт нестачі товару.

Отже, зазначеним спростовується посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що за умовами договору зберігання (пункт 4.2.5) саме позивач зобов'язаний був взяти на свій рахунок нестачу бітуму в межах норм природних втрат, оскільки факту нестачі судами встановлено не було, а відповідачем у процесі вирішення справи таких обставин не доведено.

Водночас судами при вирішенні спору правомірно враховано пункт 7.3 договору зберігання, в якому міститься посилання на норми природних втрат, затверджених постановою Державного комітету СРСР по матеріально-технічному постачанню від 26.03.1986 № 40 "Про затвердження норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні" (з урахуванням того, що договір зберігання було укладено між сторонами під час дії цього нормативного акта на території України (до 17.03.2017), сторони погодили застосування вказаного нормативного акту до правовідносин між ними, а на даний час не існує жодного нормативно-правового акта, який регулює питання природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні). За змістом Порядку застосування норм природного убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, норми природного убутку є граничними і застосовуються тільки в разі фактичної недостачі нафтопродуктів; списання нафтопродуктів в межах норм природних втрат до встановлення факту недостачі забороняється (пункт 1.6); природній убуток при відпуску в транспортні засоби визначається множенням відповідної норми (норма бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг") на масу відпущеного або відвантаженого нафтопродукту в тоннах (пункт 5.1), отже, норма природного убутку при відпуску в транспортні засоби бітуму нафтового дорожнього в'язкого становить "0 (нуль) кг".

Саме по собі твердження відповідача про те, що внаслідок технологічного процесу видачі бітуму можливі його природні втрати, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки такі твердження мають характер припущень і не підтверджено жодним належним і допустимим доказом відповідно до вимог статей 74, 76, 77 ГПК.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій встановили та дійшли правильного висновку про те, що переданий відповідачеві за укладеним договором зберігання товар, з відповідального зберігання в повному обсязі позивачеві повернутий не був.

Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій умов договору зберігання стосовно того, що за обставин, які склалися, позивач мав би вимагати від відповідача відшкодування вартості нестачі бітуму, не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки оцінювалися судами і були мотивовано відхилені ними з огляду на те, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Встановлені у процесі розгляду справи обставини, за якими предметом і підставою заявленого позову було зобов'язання відповідача повернути з відповідального зберігання товар у зв'язку з порушенням останнім договірних зобов'язань, а також права позивача на повернення товару зі зберігання, узгоджуються з положеннями статей 15, 16 ЦК, відповідно до яких кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання, а одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є саме примусове виконання обов'язку в натурі. Тим більше, як умовами договору, укладеного між сторонами, так і положеннями статей 949, 953 ЦК визначено обов'язок зберігача повернути товар, прийнятий на зберігання, який за встановлених судами обставин відповідачем виконано не було.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги, щодо безпідставного неприйняття до уваги судом апеляційної інстанції листа ДП "Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П.Шульгіна" від 11.09.2018 № 19.1-15998, як доказу у справі, оскільки вказані доводи відповідача зводяться передусім до переоцінки доказів, тоді як згідно з частиною 2 статті 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції при вирішенні клопотання відповідача про доручення проведення експертизи у справі ДП "Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П.Шульгіна" неправильно застосовано положення статті 9 Закону України "Про судову експертизу", є безпідставним, оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання відповідача, з урахуванням положень статей 7, 9, 10 Закону України "Про судову експертизу", дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не надано доказів наявності у складі цієї установи атестованих судових експертів або інших фахівців, які в розумінні наведеного Закону можуть залучатися до проведення судової експертизи, а за офіційною інформацією, яка є в загальному доступі, серед напрямів діяльності та переліку послуг, які надаються цим підприємством, проведення експертиз і надання експертних висновків не значиться.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З урахуванням зазначених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд, з'ясувавши наявність чи відсутність факту порушення або оспорення , ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

У зв'язку з наведеним, а також беручи до уваги зазначені положення законодавства, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, а відтак, і наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повернути позивачу товар, прийнятий на зберігання за договором, укладеним між сторонами. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та правомірно задовольнили позов.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Ураховуючи положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр передових технологій будівництва та ремонта автомобільних доріг" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі № 922/110/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий