Постанова

від 25.09.2018 по справі 145/374/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/374/17

Провадження № 22-ц/772/1654/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Україна

на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року, ухвалене під головування судді Мазурчака А.Г., повний текст якого складений 13 квітня 2018 року в справі №145/374/17

за позовом ОСОБА_4 (позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Україна в особі філії Стояни (відповідач)

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до районного суду із позовом до ТОВ ОСОБА_3 Україна в особі філії Стояни про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка №144 кадастровий номер 0524581300:01:001:0143 площею 3,4303 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Влітку 2008 року він досягнув усної домовленості з ТОВ ОСОБА_3 Україна щодо використання останнім належної йому земельної ділянки без укладення договору оренди, з умовою витребування її у будь - який час.

В лютому 2017 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки, оскільки має намір обробляти її самостійно. Однак відповідач відмовився повернути вказану земельну ділянку, мотивуючи тим, що між ними нібито в письмовій формі укладено договір оренди цієї земельної ділянки від 15 грудня 2008 року терміном на 15 років, який зареєстрований у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії Центр ДЗК 04.02.2010 року, запис № 041081300036.

Відповідачем було надано йому ксерокопії вказаного договору та акту прийому-передачі землі.

Ознайомившись з вказаними копіями стверджує, що такий договір оренди він не укладав, а підпис на договорі та в акті прийому-передачі землі йому не належить.

Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 грудня 2008 року №228, що зареєстрований у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії Центр ДЗК 04.02.2010 року, запис №041081300036.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524581300:01:001:0143 площею 3,4303 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 15 грудня 2008 року №228, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ ОСОБА_3 Україна , який зареєстрований у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії Центр ДЗК 04.02.2010 року, запис №041081300036.

Стягнуто з ТОВ ОСОБА_3 Україна на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640 гривень та витрати за проведення експертизи в розмірі 2228 грн. 40 коп.

Не погодившись із судовим рішенням ТОВ ОСОБА_3 Україна подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, просило скасувати рішення та ухвали нове про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції в порушення статті 267 ЦК України не застосовано до вимоги позивача строк позовної давності. Крім того, на думку апелянта висновок суду першої інстанції ґрунтується на одному лише доказі, а саме висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому судом не взято до уваги покази свідків та інші письмові докази.

Відповідач - ТОВ ОСОБА_3 Україна , повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, свого представника з належно оформленими повноваженнями до суду не направив, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Державного акту право приватної власності на землю серії ВН №048408 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 3,4303 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

15 грудня 2008 року між ОСОБА_4 (Орендодавець) з одного боку та ТОВ ОСОБА_3 Україна (Орендар) в особі директора філії Стояни ТОВ ОСОБА_3 України ОСОБА_6, з другого боку, укладено Договір оренди №228 земельної ділянки площею 3,4303 га, який 04.02.2010 року зареєстровано в Тиврівському районному відділі Вінницької регіональної філії (Центр ДЗК) та внесено у державний реєстр земель та вчинено запис №041081300036.

ОСОБА_4 умовами договору (п. 5) його укладено на 15 років. Після закінчення строку Договору орендар має преважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до частини 1 статті 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки суд першої інстанції призначив судову почеркознавчу експертизу.

Висновком технічної та почеркознавчої експертизи №6677/6678/17-21 від 07.12 2017 року, проведеної Вінницьким відділенням КНДІСЕ встановлено, що підпис на договорі оренди землі від 15 грудня 2008 року та в акті приймання-передачі земельної ділянки виконаний не самим ОСОБА_4, а іншою особою.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

ОСОБА_4 змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 Постанови від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі роз'яснив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що договір оренди, укладений від імені позивача, підписано не ОСОБА_4, а іншою особою. Зазначений договір було укладено без волевиявлення позивача, а тому суд дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Встановивши під час розгляду справи факт відсутності волевиявлення сторони договору - ОСОБА_4 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі, суд дійшов обґрунтованого висновку про недійсність договору оренди на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України та задоволення позову.

Апеляційний суд не приймає до розгляду докази, подані відповідачем до апеляційної скарги, а також не розглядає заяву про застосування строків позовної давності від 22 жовтня 2018 року з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідач додав до апеляційної скарги письмові докази, які складені в ході господарської діяльності цього підприємства (копії платіжних відомостей, копії видаткових касових ордерів), а також подані йому ж доручення для отримання орендної плати.

Відтак відповідачеві впродовж всього часу провадження у справі до винесення рішення судом першої інстанції було відомо про ці докази, вони перебували в його розпорядження і відсутні будь-які об'єктивні причини невиконання відповідачем свого обов'язку подати всі наявні в нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4 частини 2 статті 43 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не застосовано позовну давність, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_4 змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова лише (синонім тільки , виключно ), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності. Таким чином, положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні.

Отже без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Як видно із матеріалів справи відповідач ТОВ ОСОБА_3 Україна , інтереси якого в суді першої інстанції представляли представники ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, не заявляли про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу до винесення рішення судом.

Представники відповідача брали участь в судових засіданнях суду першої інстанції, де вирішувались інші клопотання та заяви, а також їм роз'яснювалися їх процесуальні права і обов'язки, що підтверджується журналами судових засідань.

Натомість така заява подана відповідачем до апеляційної інстанції 22 червня 2018 року, тобто більш ніж через два місяці після постановлення оскаржуваного рішення, разом із апеляційною скаргою.

Твердження апелянта про те, що отримання позивачем протягом 2010-2017 років орендної плати, є безперечним підтвердженням вчинення правочину, а також підтвердженням волевиявлення ОСОБА_4 на укладення оспорюваного договору оренди, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

ОСОБА_4 таких обставин, факт отримання орендної плати за оспорюваним договором має значення лише для визначення наслідків недійсності договору, а правового значення для вирішення спору про визнання договору оренди землі недійсним не має.

Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Україна залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_10 ОСОБА_11