Постанова
Іменем України
6 березня 2019 року
м. Київ
справа № 145/374/17
провадження № 61-46341св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни
розглянув у спрощеному судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2018 року в складі судді Мазурчака А. Г. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 грудня 2008 року площею 3,4303 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
№157, за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 8,2020 га наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області. (далі-спірний договір). Просив стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позову зазначав, що вказаний договір він не укладав, а підпис на договорі та в акті прийому-передачі землі не його. Зазначав, що він досягнув усної домовленості з представниками ТОВ Агро Інвест Україна про те, що вони оброблятимуть належну йому земельну ділянку без укладення договору оренди. В лютому 2017 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки, оскільки має намір обробляти її самостійно. Однак відповідач відмовився повернути вказану земельну ділянку, мотивуючи тим, що між ними нібито в письмовій формі укладено договір оренди цієї земельної ділянки від 15 грудня 2008 року терміном на 15 років, який зареєстрований у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії Центр ДЗК 04 лютого 2010 року, запис № 041081300036.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,4303 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 15 грудня 2008 року №228, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Агро Інвест Україна , який зареєстрований у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії Центр ДЗК 04.02.2010 року, запис №041081300036. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року скарга ТОВ Агро Інвест Україна залишена без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для визнання договору недійсним є відсутність у ОСОБА_2 волевиявлення на укладення договору оренди землі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ Агро Інвест Україна подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 5 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу з Тиврівського районного суду Вінницької області цивільну справу №145/347/17.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами в порушення статті 267 ЦК України не застосовано до вимоги позивача строк позовної давності. Крім того, на думку апелянта висновок суду першої інстанції ґрунтується лише на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому судами не взято до уваги поведінку позивача щодо отримання протягом 7 років орендної плати за використовувану земельну ділянку.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 не скористався наданим йому правом на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 3,4303 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області на підставі державного акту серії НОМЕР_3.
15 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ Агро Інвест Україна в особі директора філії Стояни був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, який 4 лютого 2010 року зареєстровано в Тиврівському районному відділі Вінницької регіональної філії Центр ДЗК та внесено у державний реєстр земель за №041081300036.
За умовами пункту 5 цього договору строк його дії становить 15 років.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, обговоривши питання застосування за встановлених фактичних обставин норм матеріального права та тлумачення цих норм у судовій практиці, Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.
Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.
Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.
Оскільки за встановлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_4 до лютого 2017 року не знав по існування письмового договору оренди земельної ділянки та актів приймання-передачи земельної ділянки і вважав, що земельна ділянка використовується за усною домовленістю, то факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності.
Крім того, за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова лише (синонім тільки , виключно ), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності. Таким чином, положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні.
Отже без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Суд апеляційної інстанції установив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції така заява представниками відповідача не подавалась, а була подана відповідачем до апеляційної інстанції 22 червня 2018 року, тобто більш ніж через два місяці після постановлення оскаржуваного рішення, разом із апеляційною скаргою.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що представники відповідача брали участь в судових засіданнях суду першої інстанції, де їм роз'яснювалися їх процесуальні права і обов'язки, вирішувались інші клопотання та заяви, не заявляли про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу до винесення рішення судом.
Також слід зазначити, що підставою свого позову ОСОБА_2 визначив факт непідписання спірного договору оренди землі та акту приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах.
Доводи касаційної скарги про те, що його отримання позивачем орендної плати за договором свідчить про його волевиявлення на укладення договору судом не приймаються з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З урахуванням приписів статті 202 ЦК правочином є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторін і воля учасників правочину полягає в їх обопільній, добровільній, усвідомленій згоді спільно досягти певної законної мети (набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки) шляхом прийняття на себе певних прав і обов'язків. Таким чином, підставою для визнання недійсним договору за частиною першою статті 215 ЦК може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину.
Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.
Суди встановили, що договір оренди, укладений від імені ОСОБА_2, підписано не ним особисто, а іншою особою, при цьому позивач не мав наміру укладати письмовий договір та не погоджував всіх істотних умов договору, у тому числі й щодо його строку дії.
За таких обставин, суди дійшли правильних висновків, що факт отримання орендної плати за оспорюваним договором має значення лише для визначення наслідків недійсності договору, а не для вирішення спору про визнання договору оренди землі недійсним через його невідповідність закону.
Наявність у відповідача під час державної реєстрації спірного договору всіх необхідних документів щодо належної позивачу земельної ділянки не спростовують висновок суду про недійсність оспорюваного договору з підстав відсутності волевиявлення позивача, оскільки останній його не підписував.
Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ Агро Інвест Україна користувалося земельною ділянкою з дотриманням норм екологічного законодавства і посилання на відсутність зауважень з боку контролюючих органів предмета спору не стосуються та на висновки суду не впливають.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни залишити без задоволення.
Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко
С.П. Штелик
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 06.03.2019 |
Оприлюднено | 07.03.2019 |
Номер документу | 80304729 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Сімоненко Валентина Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні