Постанова

від 19.09.2018 по справі 910/2600/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 910/2600/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.09.2018 року

розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал"

до відповідача Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро"

про стягнення 277 447,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПП "Проектно-конструкторське бюро" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення є незаконним та необгрунтованим через неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів, тому рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову

Апелянт зазначає, що про існування цього Договору Відповідачу стало відомо лише в процесі розгляду цієї справи Господарським судом м. Києва, оскільки Відповідач ніколи не укладав цей Договір і жодне майно на зберігання нікому не передавав. Підпис, який міститься на ньому, не належить ОСОБА_3 (директору підприємства - Відповідача).

Апелянт вказує, що у матеріалах справи міститься повідомлення Відповідача, згідно якого довіреність, видана 22 червня 2017 року, на ОСОБА_4, скасована. Дата 22 червня 2017 року у повідомленні вказана помилково, оскільки довіреність від Відповідача на ОСОБА_4 була видана 26 червня 2017 року, яка в подальшому й була скасована. Тобто, у цієї особи не було повноважень підписувати від імені Відповідача будь-які документи.

Апелянт обґрунтовує скаргу тим, що у Договорі штраф визначений у твердій сумі, а не у відсотках, що не взято до уваги судом першої інстанції, тому застосування такої санкції є незаконним.

Апелянт також стверджує, що Позивачем був наданий лист від 15.11.2017 року, нібито підписаний Відповідачем, згідно якого повідомляється, що ТМЦ належать Фірмі Праал . З приводу цього Відповідач повідомляє, що даний лист Відповідач не підписував та листування з Позивачем не здійснював.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 03.07.2018 року передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

23.07.2018 року до Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 року, до якої долучено дублікат квитанції № 0.0.1085119837.1 від 16.07.2018 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.07.2018 року, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 прийняти до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 та розгляд справи № 910/2600/18 призначено на 15.08.2018 року.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Отрюха В.В., та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.08.2018 року для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді: Разіна Т.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 року прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 до провадженняу визначеному складі суду, розгляд справи № 910/2600/18 призначено на 19.09.2018 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 02.08.2018 року заявою про зупинення провадження по справі, просить апеляційний суд зупинити провадження у справі № 910/2600/18 за апеляційною скаргою приватного підприємства Проектно- конструкторське бюро на рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2018 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал до приватного підприємства Проектно-конструкторське бюро про стягнення 277 447,00 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/7982/18 за позовом приватного підприємства Проектно-конструкторське бюро до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал , товариства з обмеженою відповідальністю АКБ ОХОРОНА про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.2016 року.

Вказана заява обґрунтована тим, що підставою подання апеляційної скарги приватним підприємством Проектно- конструкторське бюро на рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2018 року у справі № 910/2600/18 стало те, що приватне підприємство Проектно-конструкторське бюро ніколи не укладало оспорюваний Договір і жодне майно на зберігання нікому не передавало. Підпис, який міститься на Договорі, не належить ОСОБА_3 (директору приватного підприємства Проектно-конструкторське бюро ).

Крім того, Акт приймання-передачі майна, який передбачений Договором та який мав би містити перелік ТМЦ, що нібито були передані на зберігання товариству з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал , за що останній і претендує на оплату, сторонами не укладався.

З цих же підстав приватне підприємство Проектно-конструкторське бюро звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал та товариства з обмеженою відповідальністю АКБ ОХОРОНА про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.2016 року.

Таким чином, на думку апелянта є необхідність зупинити розгляд справи № 910/2600/18 до остаточного вирішення справи № 910/7982/18.

Наведені клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Під об'єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Провадження у справі № 910/2600/18 здійснюється за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал", у якій останній просить стягнути суму заборгованості разом із нарахованими штрафними санкціями по Договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.2016 року.

В той же час, предметом судового розгляду у справі № 910/7982/18 є встановлення дійсності Договору №43-С/2016 від 01.11.2016 року, тобто судом по зазначеній справі не буде метою встановлення та виявлення обставин, підстав та фактів щодо існування заборгованості по Договору.

Судом не встановлено неможливість (зокрема, через наявність будь-яких перешкод) розгляду справи 910/2600/18 до вирішення справи № 910/7982/18 за позовом приватного підприємства Проектно-конструкторське бюро до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал , товариства з обмеженою відповідальністю АКБ ОХОРОНА про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.2016 року.

Відповідач, згідно з поданими до суду 10.09.2018 року письмовими поясненями, додатково обґрунтовує свою апеляційну скаргу та зазначає, що волевиявлення ПП Проектно-конструкторське бюро при укладанні Договору не було, а директор підприємства, як єдина уповноважена особа на укладання договорів, навіть не була обізнана про те, що невідома особа підписала від її імені Договір.

Позивач, згідно з поданим до суду 15.09.2018 року відзивом проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал (надалі по тексту - Позивач) не погоджується з апеляційною скаргою Скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому повинна бути залишена без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі № 910/2600/18 без змін.

Позивач до судового засідання, що відбулось 19.04.2017 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

01.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" (зберігач, позивач), Приватним підприємством "Проектно-конструкторське бюро" (замовника, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКБ Охорона" (виконавець) укладено договір відповідального зберігання майна № 43-С/2016 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору замовник доручає, а виконавець, за згодою зберігача, приймає на себе зобов'язання на умовах, встановлених цим договором, за винагороду, яку замовник сплачує зберігачу, прийняти на відповідальне зберігання, у приміщенні зберігання ТМЦ, що будуть передані йому замовником та які визначені у акті приймання-передачі майна (форма акту у додатку № 1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, протягом с троку дії цього договору.

В п. 1.1 договору визначено, що приміщення зберігання ТМЦ це - нежиле приміщення № 61 (в літ. А), загальною площею 223,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Житомирська, 5, що належить зберігачу на підставі договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі від 13.02.2015, укладеного між ПАТ "ОТП "Банк" (продавець за договором) та ТОВ "КУА "ОТП Капітал", що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів "ЗНВПІФ "ОТП Солюшн" (покупець за договором).

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 277 447,00 грн

Позовні вимоги вмотивовані тим, що між сторонами було укладено договір відповідального зберігання майна № 43-С/2016 від 01.11.2016. Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач просить стягнути на свою користь 252 447,00 грн. боргу за зберігання майна у період з серпня по грудень 2017 року та 25 000,00 грн. штрафу, а також просить зобов'язати Приватне підприємство "Проектно-конструкторське бюро" вчинити дії, що передбачені ст. 948 Цивільного кодексу України та п. 5.1.3 договору зберігання.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 8.1 договору строк дії договору встановлений до 30.11.2016 включно.

Додатковими угодами № 1 від 29.11.2016, № 2 від 29.12.2016, № 3 від 31.01.2017, № 4 від 28.02.2017, № 5 від 31.03.2017, № 6 від 28.04.2017, № 7 від 31.05.2017, № 8 від 30.06.2017 продовжено дію договору до 31.07.2017 включно.

Згідно з п. 5.1.4 договору замовник зобов'язаний повідомляти зберігача та виконавця про необхідність повернення ТМЦ замовнику із відповідального зберігання шляхом направлення письмової заявки (в електронній формі) на адресу Natalia.Mezxenska@otpbank.com.ua та v.panasuik@akb.ua до 17:00 попереднього робочого дня.

В свою чергу згідно з п. 4.1.4 договору виконавець зобов'язаний за умови виконання замовником п. 5.1.4 цього договору повернути ТМЦ замовнику наступного робочого дня після отримання зберігачем та виконавцем відповідної письмової заявки. Передача ТМЦ замовнику здійснюється на підставі відповідного акту приймання-передачі, який обов'язково має бути підписаний уповноваженим представником зберігача, виконавця та замовника та скріплений печатками.

Як свідчать матеріали справи у зв'язку з тим, що відповідач після закінчення строку зберігання не звернувся до позивача повернути ТМЦ, позивач листом № 1062 від 03.08.2017 року звернувся до відповідача з вимогою вивезти ТМЦ приміщення зберігання ТМЦ, здійснити оплату в розмірі 1 650,00 грн. за кожен календарний день зберігання ТМЦ починаючи з 01.08.2017 року згідно з п. 6.3.2 договору. Даний лист направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією 04.08.2017 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.08.2017 року.

Відповідач відповідь на вказаний лист не надав.

Натомість в матеріалах справи наявний лист відповідача від 15.11.2017 року, в якому останній зазначив, що відповідач не є власником ТМЦ, тому радив звертатись до Фірми "Праал", яка є власником цих ТМЦ.

Згідно з п. 5.1.3 договору замовник зобов'язаний забрати з відповідального зберігання всі ТМЦ до закінчення строку дії цього договору.

Статтею 948 Цивільного кодексу України передбачено, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо забирання переданого позивачу на зберігання майна по закінченню встановленого строку дії договору.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до п. 6.3.2 договору якщо зберігання не припиняється у зв'язку з тим, що після закінчення терміну дії цього договору замовник не вивіз ТМЦ зберігач має право на отримання від замовника оплати за кожен додатковий календарний день зберігання ТМЦ у розмірі 1 650,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати в повному обсязі вартості наданих послуг зберігання за серпень-грудень 2017 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 252 447,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за період з серпня по грудень 2017 року в розмірі 252 447,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апелянта про те, що директор ОСОБА_3 не підписувала договір відповідального зберігання майна №43-С/2016 від 01.11.2016 року, додаткові угоди до Договору зберігання про продовження терміну його дії та акти виконаних послуг, не передавала ніякого майна на зберігання і взагалі про все це їй стало відомо під час розгляду справи судом не приймаються, оскільки як вабачається з матеріалів спраив між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ОТП Капітал , Приватним підприємством Проектно-конструкторське бюро та Товариством з обмеженою відповідальністю АКБ Охорона було укладено додаткові угоди №1-8 до Договору зберігання, відповідно до яких було продовжено термін дії Договору зберігання.

Зазначене підтверджується також тим, що Відповідач протягом усього періоду дії договору визнавав, погоджувався з умовами Договору зберігання та справно виконував прийняті на себе зобов'язання в частині оплати, що додатково підтверджується Актами виконаних послуг підписаними та скріпленими печатками усіх сторін Договору зберігання.

Таким чином, доводи Скаржника про не підписання директором будь-яких перелічених документів спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи та не можуть братися до уваги судом.

Доводи апелянта про те, що договір не містить усіх істотних умов, а саме не містить перелік майна, що передане на зберігання колегією суддів не приймається з огляду на наступне.

Зазначене не відповідає фактичним обставинам справи, адже перелік майна, яке передано на зберігання, міститься в акті приймання-передачі майна на зберігання, який підписано всіма сторонами Договору зберігання та є його невід'ємною частиною.

Таким чином, під час укладення договору зберігання майна сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а отже доводи Скаржника з цього приводу не заслуговують на увагу.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо забирання ТМЦ не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Доводи апелянта стосовно того, що штраф може обчислюватися тільки у відсотках, а тому рішення суду в частині стягнення штрафу в твердій сумі є незаконним колегією суддів не приймається з огляду на таке.

Приписами п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.3.1 договору якщо зберігання не припиняється у зв'язку з тим, що після закінчення терміну дії цього договору замовник не вивіз ТМЦ зберігач має право на отримання від замовника штрафу у розмірі 25 000,00 грн.

Оскільки прострочення по забиранню ТМЦ мало місце, суд першої інстанції пришов до вірного висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 25 000,00 грн. штрафу.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Позивачем подано акт приймання-передачі майна від 12.03.2018 року, з якого вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв спірні ТМЦ у кількості 141 штуки (82 найменування), в акті зазначено, що майно передано в повному обсязі у стані в якому воно було прийнято на зберігання та у схоронності. Також вказано, що представник ПП "Проектно-конструкторське бюро" зауважень до кількості і якості стану майна немає.

Отже надані позивачем докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії, що передбачені ст. 948 Цивільного кодексу України та п. 5.1.3 договору зберігання (щодо забирання майна).

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.

Враховуючи викладене судом першої інстанції правомірно закрив провадження в частині зобов'язання вчинити дії, що передбачені ст. 948 Цивільного кодексу України та п. 5.1.3 договору зберігання.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" є частково обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" 252 447,00 грн. боргу за зберігання майна, 25 000,00 коп. штрафу.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 21.05.2018 року у справі № 910/2600/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2600/18 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

Т.І. Разіна

повний текст складено 25.09.2018 року