Рішення

від 21.09.2018 по справі 607/10653/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2018 Справа №607/10653/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді - Позняка В.М.

за участю секретаря судового засідання - Осів І.В., позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Авдєєнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2018 року позивач ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово , в якому просила стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 172 671,66 гривень та моральну шкоду в розмірі 30 000 гривень. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 22 березня 2017 року по день постановлення рішення.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 473,20 грн. за період з 29 липня 2016 року по 29 серпня 2016 року. Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 81 459,72 гривні за період з 29 серпня 2016 року по 20 березня 2017 року. 22 березня 2018 року ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді головного редактора газети Подільське слово в порядку виконання судового рішення про поновлення на роботі. 23 березня 2018 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП. Вказує, що станом на день звернення до суду залишилося невиконаним рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника за період з 29 серпня 2016 року по 20 березня 2017 року в сумі 81 459,72 грн. Окрім того, за період вимушеного прогулу з моменту прийняття судового рішення до моменту фактичного поновлення позивача на роботі їй не було виплачено середнього заробітку, на підставі ст. 236 КЗпП. Окрім того, вказує, що на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день постановлення рішення суду, оскільки роботодавцем не було виплачено позивачці усіх належний їй сум при звільненні, розмір яких було встановлено відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року та Постанови Апеляційного суд Тернопільської області у справі № 607/6346/17 від 12 квітня 2018 року. Окрім того, вказує, що порушення трудових прав позивача виразилося у позбавленні засобів для існування через тривалу невиплату (понад 16 місяців) заробітку, та призвело до моральних страждань позивача, що на підставі ст. 237-1 КЗпП є підставою для відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в розмірі 30 000 гривень.

Ухвалою судді від 09 липня 2018 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Від відповідача, в інтересах якого діє представник Авдєєнко В.В., надійшов відзив на позов, в якому останній проти позову заперечив з наступних підстав. Вказує, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22 березня 2017 року по 07 червня 2018 року, як на підставу своїх вимог посилається на ту обставину, що станом на час звільнення позивача та на час подання позову залишаються невиконаними рішення судів про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника. Вказує, що до даних правовідносин не застосовуються положення ст. 117 КЗпП України, оскільки відповідно до вказаної статті компенсація за затримку виплати заробітної плати може вимагатися лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. Окрім того, вважає, що на правовідносини, пов'язані із затримкою відповідача у виконанні судових рішень щодо виплати позивачу втраченого заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, положення ст. 237-1 КЗпП України не розповсюджуються.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав, викладених у заявах по суті справи та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Судом установлено, що рішенням Тернопільської районної ради Тернопільської області від 25 січня 2005 року № 286 ОСОБА_1 призначено головним редактором газети Подільське слово .

Рішенням Тернопільської районної ради Тернопільської області від 29 липня 2016 року № 135, на підставі статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 36 Кодексу законів про працю України, звільнено головного редактора редакції газети Подільське слово ОСОБА_1

Згідно з Розпорядженням голови Тернопільської районної ради від 01 серпня 2016 р. № 18-од, ОСОБА_1 звільнено з 29 липня 2016 року з посади керівника головного редактора комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи.

Рішенням Тернопільської районної ради Тернопільської області від 24 лютого 2017 р. №232 внесено зміни до рішення Тернопільської районної ради від 29 липня 2016 р. №135 Про звільнення головного редактора редакції газети Подільське слово , у мотивувальній частині рішення замість слів та цифр ст. 36 Кодексу законів про працю України читати п.9 ст.36 Кодексу законів про працю України .

Вказані обставини справи встановленні рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 березня 2017 року у справі № 607/9737/16-ц, у якій брали участь ті самі особи. Вказане рішення набрало законної сили, тому у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Вказаним судовим рішенням у цивільній справі № 607/9737/16-ц, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 до Тернопільської районної ради Тернопільської області, Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Тернопільської районної ради Тернопільської області №135 від 29 липня 2016р. Про звільнення головного редактора редакції газети Подільське слово . Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Тернопільської район ради Тернопільської області №18-од від 01 серпня 2016 р. про звільнення керівника комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської район державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного редактора комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської район державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області . Стягнуто з Комунального підприємства Редакція газети Тернопільсь районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11473,20 грн. за період з 29 липня 2016 року по 29 серпня 2016 року. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 червня 2017 року дане рішення суду залишено без змін.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року у справі № 607/6346/17 заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2017 року в частині стягнення з комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 127 352,52 грн. скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника з 29 серпня 2016 року по 20 березня 2017 року в сумі 81459,72 грн. В задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника з 21 березня 2017 року по 19 липня 2017 року відмовлено.

Згідно Наказу Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської район державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області № 7 від 22 березня 2018 року, на виконання рішення суду ОСОБА_1 поновлено на посаді головного редактора газети Подільське слово з 01 серпня 2016 року.

Відповідно до Наказу Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської район державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області № 8 від 23 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного редактора газети Подільське слово з 23 березня 2018 року за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як встановлено під час розгляду справи, рішення про поновлення позивачки ОСОБА_1 на посаді головного редактора комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області , яке в цій частині було допущено до негайного виконання, було ухвалене Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 20 березня 2017 року, а виконане лише 22 березня 2018 року.

Таким чином, за увесь вказаний період затримки виконання Комунальним підприємством Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської район державної адміністрації Подільське слово рішення суду про поновлення на роботі, а саме - з 20 березня 2017 року по 22 березня 2018 року, ОСОБА_1 у відповідності до ст. 236 КЗпП України має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки, оскільки будь-які докази того, що вона у вказаний період працювала та отримувала заробіток, що було б підставою для виплати різниці в заробітку за час затримки, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи те, що у позовній заяві позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 22 березня 2017 року, тому, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, саме з даної дати необхідно рахувати період затримки, за який з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час такої затримки.

Порядок визначення суми середнього заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок), абзацом 3 п. 2 якого передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року у справі № 607/6346/17 за апеляційною скаргою Тернопільської районної ради Тернопільської області, комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області , на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, виходячи з розміру заробітної плати за два останні місяці роботи перед звільненням, зазначеної у довідці № 5 від 26 серпня 2018 року, виданої КП Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово , становить 573,66 гривень. Вказана обставина відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, беручи до уваги кількість робочих днів, які мають бути оплачені - 250 (з 22 березня 2017 року і до 22 березня 2018 року) та середньоденний заробіток позивачки перед звільненням, шляхом множення отримуємо суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - 143 415 гривень (573,66 грн.*250).

Таким чином, з відповідача в користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 143 415 гривень.

При цьому, вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23 березня 2018 року по дату звернення до суду (07 червня 2018 року) до задоволення не підлягають, оскільки у відповідності до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку на підставі вказаної статті здійснюється лише за час затримки виконання рішення суду. Враховуючи те, що рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано 22 березня 2018 року, тому стягнення середнього заробітку на підставі вказаної статті після поновлення на роботі, неможливе.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, викладені у запереченні на відзив, про те, що вказану сума не підлягає стягненню, оскільки позивач, як на підставу своїх вимог посилається на ст. 117 КЗпП України, оскільки як вбачається з позовної заяви, позивач посилається також і на ст. 236 КЗпПП, як на підставу стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня постановлення рішення по справі на підставі ст. 117 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Так, частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового регулювання передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Такого висновку прийшов Верховний Суд у Постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17.

Окрім того, така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі Меньшаков проти України від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатися лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Окрім того, станом на день звільнення ОСОБА_1, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає сплаті працівнику, та яка встановлюється ухвалою органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, визначена рішенням суду не була, а від-так, не була належна до сплати позивачу у день її звільнення - 23 березня 2018 року.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є без підставними.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Враховуючи те, що поновлення ОСОБА_1 на роботі відбулося лише 22 березня 2018 року, а позов про стягнення моральної шкоди заявлено 11 червня 2018 року, тому тримісячний строк звернення до суду для вирішення трудового спору про стягнення моральної шкоди не порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 вказаної статті) .

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п. 13 вказаної постанови роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Так, судом встановлено, що рішення про поновлення позивача на роботі не виконувалося протягом року, внаслідок чого протягом зазначеного періоду позивач не отримувала заробітної плати та була позбавлена засобів до існування. Зазначені обставини призвели до моральних страждань позивача, оскільки вона зазнала вимушених змін у житті, пов'язаних з відсутністю роботи, була позбавлена звичайного ритму життя, зазнала зниження її ділової репутації. Вказані обставини вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги тривалість невиконання рішення суду щодо поновлення позивачки на роботі, характер порушення її прав, тяжкість і істотність вимушених змін у житті внаслідок порушення її трудових прав та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, виходячи із вимог розумності та справедливості, а тому вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити у сумі 4000 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення позову шляхом стягнення з відповідача 143 415 гривень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та 4000 гривень моральної шкоди.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, тому у відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2138,95 грн. сплаченого судового збору, з яких 1434,15 грн. - судовий збір за вимогу майнового характеру, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та 704,80 грн. - судовий збір за вимогу немайнового характеру (про відшкодування моральної шкоди).

Керуючись ст. 23 Цивільного кодексу України, ст. ст. 117, 236, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) до Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово (вул. Бродівська,17, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 02475351) - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово в користь ОСОБА_1 143415 (сто сорок три тисячі чотириста п'ятнадцять) гривень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та 4000 (чотири тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди та 2138 (дві тисячі сто тридцять вісім) грн. 95 коп. понесених судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2018 року.

Головуючий суддяВ. М. Позняк