Постанова

від 29.01.2020 по справі 607/10653/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа №607/10653/18

провадження №61-2707св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року у складі судді Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів Ходоровський М. В.,

Бершадська Г. В., Ткач О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово (далі - КП РГ Подільске слово , редакція газети), з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 22 березня 2017 року по день постановлення рішення та моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

Позов мотивовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 473,20 грн за період з 29 липня 2016 року по 29 серпня 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 81 459,72 грн за період з 29 серпня 2016 року по 20 березня 2017 року.

22 березня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді головного редактора газети Подільське слово в порядку виконання судового рішення про поновлення на роботі.

23 березня 2018 року позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Станом на день звернення до суду залишилося невиконаним рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника за період з 29 серпня 2016 року по 20 березня 2017 року в сумі 81 459,72 грн.

Крім того, за період вимушеного прогулу з моменту прийняття судового рішення до моменту фактичного поновлення позивача на роботі їй не було виплачено середнього заробітку, на підставі статті 236 КЗпП України.

З урахуванням наведеного та на підставі частини першої статті 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день постановлення рішення суду, оскільки роботодавцем не виплачено позивачу усіх належний їй сум при звільненні, розмір яких встановлено судовим рішенням.

У зв`язку з порушенням трудових прав позивача, яке виразилося у позбавленні засобів для існування через тривалу невиплату (понад 16 місяців) заробітної плати, їй завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на підставі статті 237-1 КЗпП України, і розмір якої позивач оцінив у розмірі 30 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з КП РГ Подільське слово на користь ОСОБА_1 143 415 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та 4000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 2138,95 грн понесених судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що рішення про поновлення позивачки ОСОБА_1 на посаді головного редактора комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово Тернопільської області , яке в цій частині було допущено до негайного виконання, було ухвалене Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 20 березня 2017 року, а виконане лише 22 березня 2018 року.

Таким чином, за увесь вказаний період затримки виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, а саме - з 20 березня 2017 року по 22 березня 2018 року, ОСОБА_1 у відповідності до статті 236 КЗпП України має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки, оскільки будь-які докази того, що вона у вказаний період працювала та отримувала заробіток, що було б підставою для виплати різниці в заробітку за час затримки, відсутні.

У позовній заяві позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 22 березня 2017 року, тому, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, саме з цієї дати рахував період затримки, за який з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час такої затримки та визначив суму середнього заробітку за час затримки у розмірі 143 415 грн (573,66 грн* 250 робочих днів).

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23 березня 2018 року по дату звернення до суду (07 червня 2018 року), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку на підставі вказаної статті здійснюється лише за час затримки виконання рішення суду. Враховуючи те, що рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано 22 березня 2018 року, тому стягнення середнього заробітку на підставі вказаної статті після поновлення на роботі, неможливе.

Згідно позовної заяви позивачка із вимогами звернулася в суд 11 червня 2018 року - у межах 3 місячного строку, який обчислюється із 22 березня 2018 року - дня поновлення її на роботі.

Крім того, діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, розмір відшкодування якої визначено судом в 4000 грн, з урахуванням тривалості невиконання рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, характеру порушення її прав, тяжкість і істотність вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, а також виходячи із вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП РГ Подільске слово , не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд вийшов за межі підстав та предмету спору, чим істотно порушив норми процесуального права, оскільки згідно прохальної частини позовної заяви, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 172 671,66 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку з посиланням на статтю 117 КЗпП України, а не статтю 236 КЗпП України, проте суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 143 415 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Судами не враховано, що строк позовної давності по заявленим позивачем вимогам становить 3 місяці з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права (стаття 233 КЗпП України).

Оскільки прострочення виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі мало місце кожний день, починаючи з 20 березня 2017 року і припинилось 22 березня 2018 року, а позов подано лише 11 червня 2018 року, то суд мав би правові підстави вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час прострочення виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі лише за попередні три місці, що передували поданню позовної заяви, тобто за період з 11 березня 2018 року.

Судами не враховано, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконувалось не з вини відповідача, оскільки вказаним рішенням обов`язок поновлення позивача на роботі було покладено на Тернопільську районну раду. Після зміни сторони виконавчого провадження постановою апеляційного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року, з Тернопільської районної ради на КП РГ Подільське слово , останнє негайно поновив позивача на роботі, а отже протиправної поведінки відповідача у несвоєчасному виконанні судового рішення немає.

Заявник також посилається на те, що стягнення моральної шкоди за невиконання рішення суду не передбачено чинним законодавством, а отже такі вимоги задоволенню не підлягали. Положення статті 237-1 КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом доводів касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тернопільської районної ради Тернопільської області від 25 січня 2005 року ОСОБА_1 призначено головним редактором газети Подільське слово .

Рішенням Тернопільської районної ради Тернопільської області від 29 липня 2016 року, на підставі статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 36 КЗпП України, позивача звільнено з посади головного редактора редакції газети Подільське слово .

Згідно з Розпорядженням голови Тернопільської районної ради від 01 серпня 2016 року, ОСОБА_1 звільнено з 29 липня 2016 року з посади керівника головного редактора КП РГ Подільське слово у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи.

Рішенням Тернопільської районної ради Тернопільської області від 24 лютого 2017 року внесено зміни до рішення Тернопільської районної ради від 29 липня 2016 року Про звільнення головного редактора редакції газети Подільське слово , у мотивувальній частині рішення замість слів та цифр ст. 36 Кодексу законів про працю України читати п.9 ст.36 Кодексу законів про працю України .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 до Тернопільської районної ради Тернопільської області, КП РГ Подільське слово задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Тернопільської районної ради Тернопільської області від 29 липня 2016 року Про звільнення головного редактора редакції газети Подільське слово .

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Тернопільської районної ради Тернопільської області від 01 серпня 2016 року про звільнення керівника КП РГ Подільське слово .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного редактора КП РГ Подільське слово .

Стягнуто з КП РГ Подільське слово на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 473,20 грн за період з 29 липня 2016 року по 29 серпня 2016 року.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до КП РГ Подільске слово про стягнення середнього зароітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, скасовано заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2017 року в частині стягнення з КП РГ Подільське слово на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 127 352,52 грн.

Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника з 29 серпня 2016 року по 20 березня 2017 року в сумі 81 459,72 грн.

У задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника з 21 березня 2017 року по 19 липня 2017 року відмовлено.

Наказом КП РГ Подільське слово від 22 березня 2018 року, на виконання рішення суду ОСОБА_1 поновлено на посаді головного редактора газети Подільське слово з 01 серпня 2016 року.

Таким чином, рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконувалося з 20 березня 2017 року до 22 березня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Відповідно до статі 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 0 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).

За приписами норми статті 236 КЗпП України на власника або уповноважений ним орган покладено обов`язок виплати середнього заробітку працівнику у разі затримки виконання рішення про поновлення його на роботі, як незаконно звільненого, у зв`язку з чим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконувалося з 20 березня 2017 року до 22 березня 2018 року, а позивач у позові просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду саме з 22 березня 2017 року, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, правильно виходив саме з цієї дати під час визначення періоду затримки та визначив суму середнього заробітку за час затримки у розмірі 143 415 грн (573,66 грн* 250 робочих днів).

Доводи касаційної скарги відповідача, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вийшов за межі позовних вимог та безпідставно застосував положення статті 236 КЗпП України оскільки позивач на підставу своїх вимог посилався на статтю 117 КЗпП України, є необґрунтованими та спростовуються змістом позовної заяви, заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач посилався також і на статтю 236 КЗпП України, як на підставу стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, що належним чином перевірено судами під час розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій належним чином перевірили і встановили зміст правовідносин, які виникли між сторонами та випливають з невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі, а отже правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 236 КЗпП України. При цьому, у задоволенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня постановлення рішення у справі на підставі статті 117 КЗпП України відмовлено з відповідним обґрунтуванням, і у цій частині судові рішення не оскаржуються.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки обставина, на які посилається відповідач, не є підставою для звільнення роботодавця від виконання судового рішення про поновлення на роботі та виплати останньому середній заробіток на підставі положень статті 236 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про порушення судами вимог статті 233 КЗпП України в силу пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами під час розгляду справи обставинами, згідно із якими трьохмісячний строк звернення до суду за вирішенням даного спору, зокрема щодо відшкодуванням моральної шкоди, завданої у зв`язку з порушенням трудових прав, позивачем не пропущено.

Щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до змісту наведеної норми, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Установивши, що діями відповідача порушено трудові права позивача та завдано йому моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував положення статті 237-1 КЗпП України та з урахуванням тривалості невиконання рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, характеру порушення її прав, тяжкості і істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 4000 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги, що положення статті 237-1 КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджуються, стягнення моральної шкоди за невиконання рішення суду цією нормою не передбачено, а отже такі вимоги задоволенню не підлягають, є необґрунтованими, оскільки положення вказаної статті передбачають можливість стягнення моральної шкоди за будь-які порушення, що випливають з трудових правовідносин і саме з таких виник спір у справі, яка є предметом перегляду.

Доводи касаційної скарги відповідача є аналогічними його аргументам, якими він обґрунтовував апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, та які були предметом ретельної перевірки під час апеляційного розгляду справи.

Інші доводи касаційної інстанції, зокрема щодо відсутності вини відповідача у виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі, стосуються необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу комунального підприємства Редакція газети Тернопільської районної ради і Тернопільської районної державної адміністрації Подільське слово залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська