Ухвала

від 18.09.2018 по справі 2-101/10

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-101/10

Провадження № 4-с/496/12/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2018 р. м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пендюри Л.О.

за участю секретаря - Богдан Ю.В.

представника заявниці - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка скаргу ОСОБА_2 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_2 звернулась до суду зі скаргою, в якій просить визнати дії державного виконавця ВДВС ГТУЮ в Одеській області щодо не зняття арешту накладеного на її майно незаконними та зобов'язати ВДВС ГТУЮ в Одеській області винести постанову про зняття арешту з її майна та пред'явити у органи, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, зняття даного арешту.

Свої вимоги мотивує тим, що відділом примусового виконання рішень в Одеській області УДВС ГУЮ в рамках виконавчого провадження №40400187 по виконанню виконавчого листа №2-101/10 виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_3 та неї солідарно на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі ООД заборгованості, було винесено постанову про арешт майна боржника. Вказаною постановою накладено арешт на все належне їй майно та внесено запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження на підставі постанови. Вказане обтяження у вигляді арешту на майно створює їй перешкоди у здійсненні права володіти, користуватися та розпоряджатися теперішнім її майном та майбутнім майном, яке вона хоче придбати. Заявниця вказує, що вона звернулась з запитом до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області та отримала усну відповідь про те, що у зв'язку зі знищенням архівних виконавчих проваджень за 2013 рік не можливо з'ясувати стан виконавчого провадження №40400187 по виконанню виконавчого листа №2-101/10 виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_3 та неї солідарно на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі ООД заборгованості. Для з'ясування всіх деталей та матеріалів справи, вона направила офіційний запит до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області та 22 квітня 2018 року отримала відповідь від 17 квітня 2018 року за №09.1-3071 1/28511299, в якій зазначено, що 30.12.2013 року державним виконавцем завершено виконавче провадження №40400187 по виконанню виконавчого листа №2-101/10, виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_3 та неї солідарно в користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі ООД заборгованості, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (чинній на той час редакції). При цьому, в порушення вимог чинного на той час законодавства, державним виконавцем не було скасовано усі вжиті ним заходи примусового виконання рішення, в тому числі зняття арешту з належного їй майна. Посилаючись на те, що виконавча справа уже знищена, у зв'язку з тим, що закінчився термін її зберігання, враховуючи те, що встановити підстави накладення арешту не виявляється можливим, оскільки виконавчі провадження та журнали реєстрації виконавчих проваджень на даний час знищені, приймаючи до уваги, що вказані заборони були внесені до реєстру в 2013 році, заявниця вказує, що існує необхідність скасувати заборону відчуження об'єкту нерухомого майна та запис у державному реєстрі речових прав про обтяження на належне їй нерухоме майно, у зв'язку з чим звернулась з даною скаргою до суду.

Представник заявниці в судовому засіданні скаргу підтримав, посилаючись на обставини, викладені в скарзі. При цьому пояснив, що заявниця не знала про існування арешту майна і державний виконавець безпідставно на протязі 5 років не скасовує накладений арешт на майно ОСОБА_2

Представник Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області до судового засідання не з'явився, але направив до суду відзив на скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_2 у повному обсязі та розглянути скаргу без його участі. У відзиві зазначив, що 01.11.2013 року державним виконавцем відповідно до вимог ст. 28 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на 2013 рік) винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 340267,04 грн. Рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції заборгованості в сумі 3400940 , 47 грн., а також сплачене державне мито в сумі 1700 грн. та витрати з ІТЗРС в сумі 30 грн. не виконане, виконавчий збір не сплачено. 30.12.2013 року виконавче провадження було завершено відповідно до пункту 2 статті 47 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий документ повернуто стягувачу. Відповідно до ст. 50 Закону України Про виконавче провадження у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Арешт з майна божника може бути знято лише при закінченні виконавчого провадження, а не при поверненні виконавчого листа стягувачеві.

Представник ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_3 до судового засідання не з'явились, хоча повідомлялись про день розгляду скарги належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток.

Згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Вислухавши пояснення представника заявниці, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.04.2010 року позовні вимоги ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції задоволено - стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції заборгованість в сумі 3400940 грн. 47 коп., а також сплачене державне мито в сумі 1700 грн. та витрати на ІТЗРС в сумі 30 грн., а всього 3402670 грн. 47 коп. (том І а.с.175-176).

Ухвалами Апеляційного суду Одеської області від 08.02.2011 року та від 23.04.2013 року, постановленими за результатами розгляду апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2, вказане рішення залишено без змін (том І а.с.249-250, а.с.289-291).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Чинним законодавство України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Так, ст. 1 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

Частиною 1 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

ОСОБА_2 вказує, що їй стало відомо, що в ході примусового виконання судового рішення, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області у 2013 році було накладено арешт на належне їй майно, який до теперішнього часу не знято.

Для з'ясування всіх деталей та матеріалів справи, 10.04.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області з відповідною заявою.

З відповіді Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області №9.01-3072/В-1/28511299 від 17.04.2018 року вбачається, що на виконанні у Відділі перебувало три виконавчих провадження №28511299, №31880819 та №40400187 по виконанню виконавчого листа №2-101/10, виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно в користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі ООД заборгованості в сумі 3400940,47 грн., а також державного мита в сумі 1700 грн. та витрат на ІТЗРС в сумі 30 грн., а всього 3402670,47 грн. Постановами державного виконавця Відділу від 29.12.2011 року, 20.06.2012 року та 30.12.2013 року виконавчі провадження були завершені, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в чинній на той час редакції). У зв'язку з тим, до борг у розмірі 3402670,47 грн., виконавчий збір на користь держави у розмірі 340267,05 грн. та витрати виконавчого провадження не сплачено, ОСОБА_2 запропоновано сплатити вказані суми на рахунок Відділу.

На думку заявниці, державним виконавцем, в порушення вимог чинного на той час законодавства та після її звернення в 2018 році не було скасовано усі вжиті ним заходи примусового виконання рішення, в тому числі зняття арешту з належного їй майна, а тому вона звернулась до суду зі скаргою на його неправомірні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, а ч. 1 ст. 449 вказаного кодексу встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Частинами 1, 2 ст. 50 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Нормами ст. 60 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, передбачені підстави зняття арешту, а саме: особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм права, повернення виконавчого листа стягувачу не вимагає від державного виконавця зняття арешту, накладеного на майно боржника, як це передбачено у випадку прийняття державним виконавцем рішення про закриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, щоматеріали виконавчого провадження знищені і суд не має можливості дослідити їх в судовому засіданні.

Разом з тим, заявниця до теперішнього часу рішення суду не виконала та виконавчий збір не сплатила.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та в межах дії Закону України Про виконавче провадження , а тому права і свободи заявниці порушено не було.

За таких обставин вимоги ОСОБА_2 про визнання дії державного виконавця ВДВС ГТУЮ в Одеській області щодо не зняття арешту накладеного на її майно незаконними - безпідставні, у зв'язку з чим не можуть бути задоволені судом.

Вимоги ОСОБА_2 щодо зобов'язання ВДВС ГТУЮ в Одеській області винести постанову про зняття арешту з її майна та пред'явити у органи, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, зняття даного арешту, також задоволенню не підлягають, так як проведення будь-яких виконавчих дій, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, без наявності виконавчого листа, в рамках завершеного виконавчого листа, чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, скарга ОСОБА_2 безпідставна і не підлягає задоволенню, оскільки ВДВС ГТУЮ в Одеській області діяло у відповідності до законодавства, що регулює проведення примусового виконання судових рішень.

Керуючись ст. ст. 10-12, 81, 447-452 ЦПК України, Законом України Про виконавче провадження , суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_2 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цивільно-процесуальним кодексом України.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Одеської області через Біляївський районний суд Одеської області.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Л.О. Пендюра