Постанова

від 15.06.2020 по справі 2-101/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4121/20

Номер справи місцевого суду: 2-101/10

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л.О.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою, у якій просив суд визнати дії державного виконавця ВДВС ГТУЮ в Одеській області щодо не зняття арешту накладеного на майно ОСОБА_1 незаконними та зобов`язати ВДВС ГТУЮ в Одеській області винести постанову про зняття арешту з її майна та пред`явити у органи, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, зняття даного арешту.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця задовольнити та стягнути судові витрати по справі.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від державного виконавця не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 04.06.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Також 04.06.2020 року до канцелярії апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якій вона також просить апеляційний суд розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 без їх участі, апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.04.2010 року позовні вимоги ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції задоволено - стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції заборгованість в сумі 3400940 грн. 47 коп., а також сплачене державне мито в сумі 1700 грн. та витрати на ІТЗРС в сумі 30 грн., а всього 3402670 грн. 47 коп. (том І а.с.175-176).

Ухвалами Апеляційного суду Одеської області від 08.02.2011 року та від 23.04.2013 року, постановленими за результатами розгляду апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , вказане рішення залишено без змін (том І а.с.249-250, а.с.289-291).

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що заявниця до теперішнього часу рішення суду не виконала та виконавчий збір не сплатила, а тому районний суд прийшов до висновку, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та в межах дії Закону України Про виконавче провадження , а тому права і свободи заявниці порушено не було, у зв`язку з чим її вимоги не можуть бути задоволені судом.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Чинним законодавство України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Так, ст. 1 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

Частиною 1 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судовим розглядом справи встановлено, що на виконанні у Відділі перебувало три виконавчих провадження: №28511299, №31880819 та №40400187 по виконанню виконавчого листа №2-101/10, виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 солідарно в користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі ООД заборгованості в сумі 3400940,47 грн., а також державного мита в сумі 1700 грн. та витрат на ІТЗРС в сумі 30 грн., а всього 3402670,47 грн.

В ході примусового виконання судового рішення, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області у 2013 році було накладено арешт на належне майно ОСОБА_1 .

Постановами державного виконавця Відділу від 29.12.2011 року, 20.06.2012 року та 30.12.2013 року виконавчі провадження були завершені, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в чинній на той час редакції).

У зв`язку з тим, що борг у розмірі 3402670,47 грн., виконавчий збір на користь держави у розмірі 340267,05 грн. та витрати виконавчого провадження не сплачено, ОСОБА_1 було запропоновано сплатити вказані суми на рахунок Відділу. Однак до цього часу, вказані вимоги ОСОБА_1 виконанні не були.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Частинами 1, 2 ст. 50 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 16.10.2013 року, в редакції чинній станом на 30.12.2013 року, встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом .

Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №910/8019/15-г.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист у справі №2-101/10, який було видано Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року, повернуто стягувачеві на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відмови у знятті арешту з майна боржника, оскільки рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.04.2010 року про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції заборгованості на загальну сумі 3402670 грн. 47 коп., під час виконання якого державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , не виконано, що ним не заперечується.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що оскільки виконавче провадження на даний час вже знищено, у зв`язку з чим встановити підстави накладення арешту виявляється не можливим, тому існує необхідність скасувати заборону відчуження об`єкту нерухомого майна, апеляційним судом оцінюються критично, оскільки доказів знищення вказаних виконавчих проваджень в матеріалах справи немає.

Так, як вбачається з доданої самим представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду першої інстанції копії відповіді ОСОБА_5 ілу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 17.04.2018 року №09.1-3072/В-1/28511299 (а.с.3) вбачається, що всі три виконавчі провадження (ВП №28511299, ВП №31880819 та ВП №40400187) по виконанню виконавчого листа №2-101/10, виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року, постановами державного виконавця Відділу від 29.12.2011 року, 20.06.2012 року та 30.12.2013 року були завершені, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в чинній на той час редакції). Жодних посилань щодо знищення вказаних виконавчих проваджень, у зазначеній відповіді немає. Немає таких доказів і в матеріалах справи.

Більш того, з метою перевірки доводів, викладених у апеляційній скарзі, апеляційним судом 26.03.2020 року було зроблено запит до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо необхідності витребування з Відділу копій вищевказаних виконавчих проваджень (ВП №28511299, ВП №31880819 та ВП №40400187) по виконанню виконавчого листа №2-101/10, виданого Біляївським районним судом Одеської області від 02.03.2011 року, у тому числі копії постанов про завершення зазначених виконавчих проваджень та постанов про стягнення виконавчого збору, за їх наявності (а.с. 109, 109 зворот).

Проте, відповіді від Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на адресу апеляційного суду до цього часу так і не надходило.

Однак, 04.06.2020 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було надано до апеляційного суду копію відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області відділу примусового виконання рішень від 03.03.2020 року №10.03. - 2594 на адвокатський запит №19/02 від 19.02.2020 року, з якої вбачається, що вона є аналогічною відповіді, яка була надана представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду першої інстанції (а.с.3).

При цьому, жодних посилань щодо знищення вищевказаних виконавчих проваджень у вказаних відповідях відділу примусового виконання рішення, як від 17.04.2018 року №09.1-3072/В-1/28511299 так і від 03.03.2020 року №10.03. - 2594 - немає.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції, які колегія суддів вважає обґрунтованими.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то апеляційний суд їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.06.2020 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда