Постанова

від 18.09.2018 по справі 905/526/13-г

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/526/13-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області",

представник позивача - Беседа Г.В., довіреність № 15 від 30.01.2018,

відповідач - Державне підприємство "Донецька вугільна енергетична компанія",

представник відповідача - не з'явився,

за участю - Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,

представник ДВС - не з'явився

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області",

на ухвалу господарського суду Донецької області

від 22.03.2018

у складі судді: Сковородіної О.М.,

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 16.05.2018

у складі суддів: Мартюхіної Н.О., (головуючий), Гези Т.Д., Дучал Н.М.,

за скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області"

на дії Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області",

до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія",

про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 9 929 953, 60 грн., та пені у розмірі 512 668, 27 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Управління в невідомчої охорони Донецької області" звернулось до господарського суду Донецької області із скаргою на бездіяльність виконавчого органу, з вимогою зобов'язати ДВС вжити заходи щодо застосування процедури виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/526/13-г від 29.03.2013 за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що станом на час подання скарги стягувачем не отримано ніякої інформації щодо стягнення сум заборгованості за рішенням суду, хоча інформація, яка міститься у державних реєстрах, свідчить про те, що боржник не перебуває у стані припинення чи ліквідації. На думку стягувача на майно боржника повинен бути накладений арешт і розпочато процедуру продажу майна. Вважає, що наказ має бути виконаний відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.03.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №905/526/13-г, відмовлено у задоволенні вищезазначеної скарги.

Відмовляючи у задоволенні зазначеної скарги, суди виходили з того, що застосування приписів ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у даному випадку є неможливим, оскільки виконавчою службою не було встановлено обставин, необхідних для повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області № 905/526/13-г від 29.03.2013 за приписами п. 2 - 4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а тому виконавчий документ знаходиться на виконанні. Також суди посилались на положення Закону України "Про відновлення платоспроможності вугледобувних підприємств", яким передбачено необхідність тимчасового, до 01.01.2019 року, зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Донецької області від 22.03.2018 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №905/526/13-г, Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати орган виконавчої служби вжити заходи щодо застосування процедури виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/526/13-г від 29.03.2013 за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, на порушення ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/526/13-г визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.07.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.07.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 905/526/13-г за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області", датою проведення судового засідання визначено 28.08.2018, витребувано з господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду матеріали справи № 905/526/13-г.

З огляду на те, що станом 28.08.2018 матеріали справи № 905/526/13-г на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надійшли, ухвалою Верховного Суду від 28.08.2018 оголошено перерву до 18.09.2018 та повторно доручено господарському суду Донецької області та Донецькому апеляційному господарському суду невідкладно надіслати матеріали справи № 905/526/13-г на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

В судове засідання 18.09.2018 з'явився уповноважений представник позивача і надав пояснення у справі. Інші учасники справи повноважних представників не направили, про дату, час та місце розгляду касаційної скарги повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників цієї справи.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2013 у справі № 905/526/13-г припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення 512 668, 27 грн. пені. Задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області" до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" в частині стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 9 929 953, 60 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 9 929 953, 60 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

29.03.2013 господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

У зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території міста Донецька, матеріали господарської справи № 905/526/13-г були втрачені.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.08.2016 у справі № 905/526/13-г відновлено частково матеріали справи № 905/526/13-г, видано дублікат наказу та поновлено строк його пред'явлення до виконання.

09.11.2016 головним державним виконавцем ВПВР ДВС ГТУЮ у Донецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52847069 з виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/526/13-г від 29.03.2013.

Звертаючись до суду із скаргою (№ 1 від 05.03.2018) позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що державним виконавцем не виконується наказ господарського суду Донецької області № 905/526/13-г від 29.03.2013, на майно боржника не накладено арешт та не розпочато процедуру продажу майна та зазначив, що наказ має бути виконаний відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2 ст. 4 Закону). Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача (ч. 3 ст. 4 Закону).

Пунктом 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, визначено, що у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Отже, обов'язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).

Оскільки таких підстав не було встановлено, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги позивача про зобов'язання ДВС здійснити заходи, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Крім того, апеляційною інстанцією враховано, що заходи з примусового виконання судового рішення у даній справі є об'єктивно ускладнені у зв'язку із знаходженням майна боржника в зоні проведення антитерористичної операції, що свідчить про тимчасову відсутність у ДВС доступу до нього.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню у встановлений законом строк, однак враховуючи, що з прийняттям Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, доводи позивача на невиконання рішення господарського суду є безпідставними.

Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 905/640/16 не приймаються до уваги, оскільки процесуальний закон не визначає судову практику Вищого господарського суду України як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області" та залишення ухвали господарського суду Донецької області від 22.03.2018 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 905/526/13-г без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін ухвали суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління в невідомчої охорони Донецької області" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Донецької області від 22.03.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 905/526/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков