Постанова

від 25.09.2018 по справі 598/744/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 598/744/16-к

провадження № 51-2256км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_5 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. В. Раковець Збаразького району Тернопільської області, мешканця м. Тернополя, раніше не судимого, пенсіонера, з вищою освітою, одруженого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 липня 2017 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 75912 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 90000 грн на відшкодування моральної та 2500 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з правовою допомогою. Крім того, з ОСОБА_5 , стягнуто 19241 грн на користь Збаразької державної адміністрації та 3471 грн на користь Департаменту фінансів Тернопільської обласної державної адміністрації на відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілого; 1689 грн на користь держави за проведення судових експертиз.

Згідно з вироком, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 09 жовтня 2015 року, приблизно о 21 год., керуючи технічно справним автомобілем «Renault-Kangoo» під час руху автошляхом «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече» у напрямку м. Тернопіль, на 292 км вказаної автодороги, перебуваючи в межах населеного пункту с. Заруддя Збаразького району Тернопільської області, рухаючись зі швидкістю 55 км/год., в порушення п.12.3 Правил дорожнього руху, не зменшив швидкість руху автомобіля аж до зупинки транспортного засобу, в порушення вимог п.1.5., п. 1.10 ПДР, в частині визначення поняття «небезпека для руху» та виконання його вимог, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну в процесі руху, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, хоча мав таку можливість, а продовжив рух та поставив себе в такі умови, що несвоєчасно застосував екстрене гальмування, чим позбавив себе технічної можливості зупинити керований ним автомобіль та його передньою частиною скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який переводив велосипед справа наліво відносно руху автомобіля, та вийшов на проїзну частину дороги. Внаслідок даної дорожньо транспортної пригоди ОСОБА_9 , отримав тілесні ушкодження, які спричинили смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, внаслідок надмірної суворості, просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Так, засуджений вважає, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не доведено, оскільки потерпілий, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння раптово вийшов на дорогу і у нього не було технічної можливості його побачити та уникнути зіткнення. Крім того, вважає, що висновки, які містяться у протоколі про проведення слідчого експерименту не можна брати до уваги, оскільки слідчий залучив для цього експерименту іншу марку автомобіля. Крім того, всупереч приписам ст. 419 КПК,апеляційний суд належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК, ніякої оцінки їм не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Засуджений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_7 просили задовольнити касаційну скаргу засудженого, судові рішення скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши всіх учасників провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних та досліджених у судовому засіданні доказах.

Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Свій висновок щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 .

Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК є правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373-374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи засудженого про те, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не доведено, оскільки потерпілий, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння раптово вийшов на дорогу і у нього не було технічної можливості його побачити та уникнути зіткнення, належним чином перевірялись судом першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги: показання свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні ствердив, що 09 жовтня 2015 року приблизно о 21 год. він повертався центральною дорогою села Заруддя додому, погода була сухою, дорога освітлювалась сільським освітленням, почув сильний удар та побачив ДТП, а саме: перед автомобілем, в якого була включена аварійна сигналізація, на відстані 2-х метрів від пішохідного переходу на дорозі лежала людина. Сам автомобіль стояв близько 5 м до пішохідного переходу. Він, впізнавши у потерпілому ОСОБА_9 , зателефонував його зятеві ОСОБА_11 та повідомив, що його тестя збила машина. Згодом з`явився фельдшер, який надав постраждалому першу медичну допомогу.

Крім показань цього свідка, суд взяв до уваги й показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпілої ОСОБА_8 та інші досліджені у судовому засіданні доказ, а саме : дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 09.10.2015 року, висновок експерта від 25.11.2015 про те, що експертним дослідженням систем та їх елементів, що впливають на безпеку руху, в процесі керування автомобілем, на стадії пошуку несправностей за зовнішніми ознаками та проявами (діагностичними параметрами і симптомами) технічних несправностей (невідповідностей) не виявлено (т.1 а.к.п.125-135); протоколі проведення слідчого експерименту від 07 грудня 2015 року; висновку судової інженерно-транспортної експертизи. від 18 січня 2016 року.

Твердження засудженого про те, що наданий для проведення експерименту автомобіль не відповідав за технічними характеристиками (за освітлюваними приладами та висотою посадки) автомобілю, який був учасником дорожньо-транспортної пригоди, належним чином було перевірено судом апеляційної інстанції та визнано неспроможними.

Доводи засудженого про те що, всупереч приписам ст. 419 КПК,апеляційний суд належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК, ніякої оцінки їм не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон, спростовуються змістом ухвали. Так, апеляційний суд, у своїй ухвалі зазначив, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_5 , дотримався вимог ст. 65 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином; наслідки, що настали; особу обвинуваченого, який раніше несудимий, і обґрунтовано призначив йому мінімальне основне покарання у межах санкції вказаної частини ст.286 КК.

Крім того, зі змісту скарги убачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно відособливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом зправ людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, доводи про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 положень ст. 75 КК були предметом перевірки суду апеляційної інстанції й обґрунтовано визнані неспроможними. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Напереконання колегії суддів, призначене ОСОБА_5 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання, а також свідчили б про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, засуджений у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3