Рішення

від 21.09.2018 по справі 760/5719/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/5719/18

2-4208/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Експерт Солюшн про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з зазначеним позовом до ТОВ Експерт Солюшн про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що 13 вересня 2017 року відповідно до наказу № 26-ОК вона була прийнята на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог) до ТОВ Експерт Солюшн .

У кінці листопада 2017 року відповідачу стало відомо про її вагітність та з грудня місяця відповідач почав розміщати оголошення про наявність вакансії маркетолога. Протягом грудня 2017 року та січня 2018 року посадові особи відповідача вчиняли психологічний тиск з метою її звільнення.

29 січня 2018 року вона під тиском написала заяву про начебто власне бажання звільнитися, їй видали трудову книжку із зазначенням дати звільнення - 31 січня 2018 року та підстави - наказ від 31 січня 2018 року за № 01-ОК.

27 лютого 2018 року на її вимогу відповідач видав довідку про доходи, в якій зазначає, що вона працювала у нього по 31 грудня 2017 року і останній місяць, в якому нараховувалася заробітна плата - це грудень 2017 року.

Звільнення відбулося на підставі незаконного офіційного документа і службового підроблення, тому позивач вважає звільнення незаконним.

У наказі № 01-ОК відповідач мав би зафіксувати своє дійсне рішення звільнити її за своєю ініціативою та знести до наказу іншу дату складання наказу та іншу дату звільнення - 31 грудня 2017 року.

Про незаконність звільнення свідчить також те, що наміру звільнятися за власним бажанням вона не мала. Відповідачем порушено при складанні та видачі наказу вимоги трудового законодавства та ст. 38 КЗпП України.

Підстава наказу - заява не є дійсною, оскільки написана під тиском протягом двох місяців та після фактичного відсторонення від роботи 24 січня 2018 року. Її заява негайно звільнитися не містить посилання на поважні причини для такого звільнення, як того вимагає ст. 38 КЗпП України. Копія наказу № 01-ОК на її вимогу не надана. Остаточний розрахунок у день видачі наказу, тобто в день звільнення за цим наказом не проведений.

Також відповідач, не повідомивши про припинення нарахування заробітної плати, приховав її звільнення 31 грудня 2017 року, після цього в січні 2018 року безоплатно використовував її працю неоформленого працівника, яка не оплачена до цього часу.

Вважає, що фактично останнім днем її роботи є 23 січня 2018 року, оскільки 24.01.18., за тиждень до оформлення наказу № 01-ОК, відповідач позбавив її доступу до роботи.

Крім того, відповідач звільнив вагітну працівницю за власною ініціативою роботодавця 31 грудня 17 року безпідставно, без попередження, без повідомлення, отже свідомо порушив норми трудового законодавства.

Просить суд ухвалити рішення, яким:

-визнати наказ № 01-ОК від 31 січня 2018 року про її звільнення незаконним та скасувати;

-поновити її на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог) в ТОВ Експерт Солюшн ;

-стягнути з ТОВ Експерт Солюшн на її користь усі належні суми заробітку за час роботи та середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

-стягнути з ТОВ Експерт Солюшн на її користь 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про виклик свідків. Суд вважає, що зміст їх показів, на які посилалась позивач (підтвердження, якою електронною програмою листувались працівники та керівники відповідача між собою; зміст розмов між свідком та позивачем; зміст листування між свідком та позивачем за допомогою телефону та програми Вайбер) не можуть бути належними докази з огляду на предмет спору, що виник між сторонами (а.с. 116).

Відповідачем ТОВ Експерт Солюшн подано відзив на позовну заяву, в якому товариство просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 94-98).

Посилається на те, що відповідачу не було відомо про факт вагітності позивача, оскільки позивачем інформація щодо цього та підтверджуючі документи не надавались та в заяві про звільнення за власним бажанням позивачем не вказувались. З боку відповідача та його співробітників не вчинялось на позивача ніякого психологічного тиску з метою звільнення. У довідці про доходи було вчинено технічну помилку щодо дати звільнення. Заробітна плата, зокрема за січень 2018 року, виплачена позивачу в повному обсязі. Порушення при звільнення ст. 38 КЗпП України відсутні. Копія наказу про звільнення була відправлена поштою, проте позивачем поштове відправлення не було отримане у оператора поштового зв'язку. Скани електронного листування вважає штучно створеними, оскільки посадовими особами відповідача взагалі не проводилося електронне листування з позивачем.

Позивачем подано відповідь на відзив (а.с. 117-124).

У відповіді на відзив зазначено, що відповідач був повідомлений про її вагітність. Доводи відповідача про те, що електронне листування взагалі не проводилося спростовується тим, що вона могла виконувати щоденні завдання, контролюватися відповідачем тільки за допомогою Інтернету шляхом електронного листування. Зауважує, що саме програма Skype використовується як засіб внутрішнього корпоративного спілкування та засіб координації виробничих процесів. Аргументи відповідача про розміщення вакансії маркетолога з метою розширення штату є недоведеним. Посилання відповідача на те, що останнім робочим днем було 31 січня 2018 року не підтверджене доказами, також ним не надано доказів виконання нею будь якої роботи після 24 січня 2018 року.

Заперечень стороною відповідача до суду подано не було.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що наказом № 26-ОК від 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог) з 13 вересня 2017 року та призначено заробітну плату згідно штатного розкладу. Встановлено випробувальний термін строком на три місяці (а.с. 99).

31 січня 2018 року ОСОБА_1 власноручно написала заяву на ім'я директора ОСОБА_2, у якій просила звільнити її з займаної посади 31 січня 2018 року за власним бажанням (а.с. 107).

Наказом № 1-ОК від 31 січня 2018 року звільнено ОСОБА_1, фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог), з 31 січня 2018 року за власним бажанням - ст. 38 КЗпП України. Компенсовано 9 календарних днів невикористаної відпустки (а.с. 100).

Також з цього наказу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомилася з наказом та отримала трудову книжку, про що свідчить її підпис на наказі. Будь яких зауважень чи не згоди при ознайомленні з наказом нею висловлено не було.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При зверненні в суд з позовом ОСОБА_1 посилалась на незаконність її звільнення, оскільки заява про звільнення була написана під тиском, який розпочався після того як відповідач дізнався про її вагітність.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Суд вважає, що стороною позивача не доведено належними доказами те, що її примусили написати заяву про звільнення за власним бажанням. Будь-яких доказів на підтвердження здійснення на неї тиску з боку керівництва підприємства або його неправомірних дій позивач не надала (письмові звернення до роботодавця; звернення до державних органів, які здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства; звернення до правоохоронних органів тощо).

Надані до матеріалів справи скан-копії електронних листів не підтверджують написання заяви на звільнення під примусом.

Інших доказів на підтвердження зазначених доводів позовної заяви матеріали справи не містять.

Також позивачем не надано доказів обізнаності відповідача з фактом вагітності ОСОБА_1, який на її думку, став приводом для примушення її написати заяву на звільнення.

Прзивач також зазначає, що відповідачем порушено норми ст. 38 КЗпП України, оскільки нею не відпрацьовувалися два тижні й підстави неможливості продовжувати роботу були відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Вбачається, що звільнення працівника за його ініціативою можливе лише за його заявою, а роботодавець зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник.

Вказаний двотижневий строк може бути зменшено лише за домовленістю сторін або за наявності підстав, що унеможливлюють продовження працівником роботи, які передбачені частиною першою цієї статті.

За змістом вказаної норми підставами звільнення за власним бажанням можуть бути поважні причини і неповажні, тобто сторони можуть дійти згоди про звільнення до закінчення двохтижневого строку, якщо про це просив працівник і роботодавець з цим погодився.

У заяві від 31 січня 2018 року ОСОБА_1 просила її звільнити з 31 січня 2018 року та відповідачем не висловлено заперечень щодо розірвання трудового договору до закінчення двотижневого строку.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення позивача 31 січня 2018 року не порушує вимог закону.

Позивачем не доведено, що написання заяви про звільнення за власним бажанням було вчинено під тиском, і її подання не відповідало її внутрішній волі. При цьому, позивач не була обмежена в праві відкликати цю заяву з моменту написання у будь-який спосіб, зафіксований належним чином, та не подавала відповідних заяв до прокуратури, Державної служби України з питань праці, правоохоронних органів щодо порушення її трудових прав, вчинення тиску та примусу до написання заяви на звільнення.

Звільнення позивача проведене за її заявою на підставі ст. 38 КЗпП України, тому суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідач безпідставно звільнив вагітну працівницю за власною ініціативою роботодавця без попередження та без повідомлення.

Не доведені належними доказами та спростовуються власноручно написаною заявою про звільнення і посилання позивача про те, що фактично останнім днем роботи є 23 січня 2018 року, оскільки 24 січня 2018 року, за тиждень до оформлення наказу №01-ОК, відповідач позбавив її доступу до роботи.

Стороною відповідача надані письмові докази на підтвердження того, що з позивачем проведений остаточний розрахунок у день видачі наказу № 01-ОК, а саме: розрахунковим листком за січень 2018 року, випискою ПАТ КБ Приватбанк , довідкою від 28 лютого 2018 року № 2801/1 (а.с. 101-104, 106).

Суд вважає, що в такому випадку відсутні підстави для визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 незаконним, його скасування, поновлення її на роботі та стягнення невиплачених сум заробітку за час роботи.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з ТОВ Експерт Солюшн на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від первинних вимог.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 23, 36, 38, 39 235, 237, 237-1 КЗпП України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (03110, АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю Експерт Солюшн (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 6, код ЄДРПОУ 39466396) про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: