Постанова

від 29.01.2019 по справі 760/5719/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача КрижанівськоїГ.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Заліській Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Експерт Солюшн про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2018 року, ухваленого у складі судді Українця В.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ТОВ Експерт Солюшн про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 13 вересня 2017 року відповідно до наказу № 26-ОК вона була прийнята на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог) до ТОВ Експерт Солюшн .

У кінці листопада 2017 року відповідачу стало відомо про її вагітність та з грудня місяця відповідач почав розміщати оголошення про наявність вакансії маркетолога. Протягом грудня 2017 року та січня 2018 року посадові особи відповідача вчиняли психологічний тиск з метою звільнення позивача.

29 січня 2018 року позивач подала заяву про звільнення начебто за власним бажання, їй видали трудову книжку із зазначенням дати звільнення - 31 січня 2018 року.

27 лютого 2018 року відповідачем видано довідку про доходи, в якій зазначено, що позивач працювала по 31 грудня 2017 року і це був останній місяць, в якому нараховувалася заробітна плата.

Вважала незаконним своє звільнення, оскільки наміру звільнятися за власним бажанням вона не мала. Відповідачем порушено при складанні та видачі наказу вимоги трудового законодавства та ст. 38 КЗпП України.

Крім того, остаточний розрахунок у день видачі наказу, тобто в день звільнення за цим наказом не проведений.

Справа № 760/5719/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1128/2019 Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В. . Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. Наголошувала, що фактично останнім днем її роботи є 23 січня 2018 року, оскільки 24 січня 2018 року, за тиждень до оформлення наказу № 01-ОК, відповідач позбавив її доступу до роботи.

Враховуючи наведене, просила суд визнати наказ № 01-ОК від 31 січня 2018 року про звільнення незаконним та скасувати, поновити позивача на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог) в ТОВ Експерт Солюшн , стягнути з ТОВ Експерт Солюшн на її користь усі належні суми заробітку за час роботи та середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказувала, що судом першої інстанції не було досліджено кожний доказ окремо.

Зазначала, що суд необґрунтовано зазначав про відсутність доказів обізнаності відповідача про вагітність позивача, оскільки із доданих позивачем сканкопій листування між позивачем та відповідачем вбачається, що відповідач достовірно знав, що ОСОБА_2 є вагітною.

Наголошувала, що судом не враховано, що у справах, у яких оскаржується незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Вважала необґрунтованою відмову суду у задоволенні клопотання про виклик в судове засідання свідків для надання показань.

Враховуючи наведене, позивач просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні позивач просила апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказом № 26-ОК від 12 вересня 2017 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог) з 13 вересня 2017 року та призначено заробітну плату згідно штатного розкладу. Встановлено випробувальний термін строком на три місяці (а.с. 99).

31 січня 2018 року позивач подала заяву на ім'я директора ОСОБА_4, у якій просила звільнити її з займаної посади 31 січня 2018 року за власним бажанням (а.с. 107).

Наказом № 1-ОК від 31 січня 2018 року звільнено ОСОБА_2, фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолог), з 31 січня 2018 року за власним бажанням - ст. 38 КЗпП України. Компенсовано 9 календарних днів невикористаної відпустки (а.с. 100).

З вказаного наказу вбачається, що позивач ознайомилася з наказом та отримала трудову книжку, про що свідчить її особистий підпис.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних доказів на підтвердження здійснення керівництвом тиску на позивача надано не було.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При зверненні до суду із позовною заявою та апеляційною скаргою ОСОБА_2 посилалася на те, що з боку керівництва чинився тиск, у зв'язку із тим, що вона була вагітною, що змусило її написати заяву про звільнення за власним бажанням, хоча такого бажання позивач не мала.

При цьому, на підтвердження вказаних доводів позивач надала до суду сканкопії скриншотів листування між позивачем та посадовою особо товариства, з яких не вбачається будь-якого тиску, на якому наполягає позивач.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач визнала той факт, що надані нею скріншоти переписки с посадовими особами відповідача не містять повідомлень, які б містили у своєму змісті погрози.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Твердження позивача, про те, що керівництво примусило її подати заяву про звільнення є голослівним, перевірити дане твердження не вбачається можливим за відсутності доказів на підтвердження такого факту, а відтак вказані доводи є безпідставними.

Не встановлено фактів наявності тиску на позивача і з показів свідка ОСОБА_5, який був допитаний в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції за клопотанням ОСОБА_2

Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що звільнення відбулося без порушень трудового законодавства всупереч твердженням позивача, оскільки за положенням ст. 38 КЗпП України працівник може не відпрацьовувати два тижня, якщо сторони дійшли такої згоди. Матеріали справи свідчать про те, що сторони досягли вказаної згоди, що випливає із заяви позивача про звільнення з 31.01.2018 та відповідного наказу про звільнення. Будь-яких зауважень до наказу або клопотання про відкликання заяви матеріали справи не містять.

Правильним також є висновок суду першої інстанції і про те, що позивач не скористалася своїм правом звернення до відповідних органів для фіксування здійснення на неї, як на працівника, тиску з боку керівництва.

Таким чином, за наявності обставин, що підтверджують волевиявлення позивача на звільнення та відсутність тиску з боку керівництва товариства, що не були спростовані позивачем належними доказами, підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Відтак, наявні в матеріалах справи докази, встановлені в ході судового розгляду обставини свідчать про відсутність правових підстав вважати, що права позивача були порушені.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 08 лютого 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді