Рішення

від 02.10.2018 по справі 826/7198/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2018 року № 826/7198/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія

"АРТФІНБРОК"

2. ОСОБА_1

до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

про визнання протиправним та скасування рішення № 285 від 26.04.2018 в частині

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АРТФІНБРОК" (далі - позивач-1) та ОСОБА_1 (далі - позивач-2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі - відповідач-2), в якому просять визнати протиправним та скасувати Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 285 від 26.04.2018р. у частині, що стосується Публічного акціонерного товариства закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інтегрум Венчурс .

В обгрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вони є власниками цінних паперів, емітованих ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інтегрум Венчурс , а рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2018 №285 Щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів накладено санкції у вигляді зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів на ряд підприємств, у тому числі ПАТ ЗНВКІФ Інтегрум Венчурс . Вказане рішення НКЦПФР позивачі вважають протиправним та таким, що порушує їх права та інтереси, оскільки не містить вказівки про виявлення будь-яких порушень з боку ПАТ Інтегрум Венчурс . Також, на думку позивачів, постанова слідчого не може бути правовою підставою для прийняття рішення щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, оскільки така підстава відсутня в п.30 ч.1 ст. 8 Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні .

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, зазначивши, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 285 від 26.04.2018р. зупинено з 27.04.2018р. внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів щодо цінних паперів, емітованих рядом юридичних осіб згідно переліку.

Пунктом другим даного рішення заборонено ПАТ Національний депозитарій України та депозитарним установам, що здійснюють облік прав власності на цінні папери, здійснювати облікові операції щодо цінних паперів.

Порядковий номер 20 Переліку до Рішення визначає наступне товариство, на яке Відповідач наклав санкцію у вигляді зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС (ідентифікаційний код 38656883, скорочена назва - ПАТ ЗНВКІФ ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС ).

Відповідно до виписки про операції на рахунках в цінних паперах №300137- UA40008264 з 01.10.2017р. по 31.12.2017р. товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АРТФІНБРОК (позивач-1) є власником 78 014 (сімсот вісімдесят тисяч чотирнадцять) штук цінних паперів, емітованих ПАТ ЗНВКІФ ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС , загальною номінальною вартістю 78 014,00 грн.

У відповідності до виписки про операції на рахунках в цінних паперах № 300137- UA10008263 станом на 04.05.2018р. ОСОБА_1 (позивач-2) є власником 2 767 717 штук цінних паперів, емітованих ПАТ ЗНВКІФ ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС , загальною номінальною вартістю 2 767 717,00 грн.

Рішення № 285 від 26.04.2018р. прийнято за результатами аналізу ситуації щодо товариств та з урахуванням постанови старшого слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Печерському районі головного управління ДФС у м. Києві капітана податкової міліції Сидорчука Романа Анатолійовича від 04.04.2018р., яка надійшла до Комісії листом від 05.04.2018р. за вх. № 1164, про заборону внесення змін до системи депозитарного обліку та проведення позапланової перевірки, внесеної в межах досудового розслідування за № 32017100000000066 від 13.05.2017р.

Вважаючи таке рішення протиправним в частині включення до списку ПАТ ЗНВКІФ ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС , позивачі і звернулись з даним позовом.

Вирішуючи спір суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України, серед іншого, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України №21-1115во10 від 10.04.2012, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб'єкта владних повноважень (аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/30785/13 від 01.10.2013).

В то же час, оспорюване рішення є актом індивідуальної дії, тобто цей акт стосуються конкретних осіб у сфері публічно-правових відносин та породжує конкретні адміністративно-правові відносини, обумовлені цим актом.

Обов'язковою ознакою правового акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень є створення ним юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення (постанова ВАС України від 04.11.2010).

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Поряд з цим, згідно рішення Верховного Суду від 19.03.2018 справа № 9901/414/18, провадження № П/9901//414/18 завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити такі дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.

Зі місту спірного рішення слідує, що останнє є актом індивідуальної дії.

Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З вказаного слідує, що оскаржуваним рішенням встановлено права та обов'язки для конкретної юридичної особи - Публічного акціонерного товариства закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інтегрум Венчурс

Поміж тим, акціонерне товариство може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самими акціонерами товариства, учасниками якого вони є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. Водночас, права та інтереси фізичної особи - акціонера акціонерного товариства в аспекті господарських правовідносин, на які вказує позивач, не є тотожними правам та інтересам акціонерного товариства у спірних правовідносинах.

Водночас, суд звертає увагу, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Судом також зазначається, що відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва , а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

У більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства") формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України "Про господарські товариства" , статті 1, 21, 28 Господарського процесуального кодексу України, стаття 110 Цивільного процесуального кодексу України). На такі органи, особливо на спостережні ради акціонерних товариств (стаття 46 Закону України "Про господарські товариства"), а також на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (відповідні статті законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"), покладається і захист індивідуальних інтересів акціонерів. Додаткові засоби забезпечення інтересів акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками акцій, передбачено в статтях 41, 43, 45, 49 та інших Закону України "Про господарські товариства" (абз. 3 п. 4.2 рішення Конституційного суду України у справі N 1-10/2004 від 01.12.2004 року ).

Таким чином, на переконання суду, права та інтереси позивачів спірним рішенням не порушено, оскільки останнє не встановлює для них жодних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що ПАТ ЗНВКІФ ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС у порядку ч. 1 ст. 49 КАС України не вступило до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, хоча в контексті приписів КАС України не був позбавлений зазначеного права.

Таким чином, суд вважає, що оцінка спірного рішення по суті має надаватися судом у випадку оскарження останнього безпосередньо суб'єктом, права та інтереси якого порушені останнім, тобто ПАТ ЗНВКІФ ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС .

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи позивачами не доведено факту порушення особисто своїх прав чи інтересів та зважаючи на наведе вище в сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій