Рішення

від 25.09.2018 по справі 759/5930/16-ц

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5930/16-ц

пр. № 2/759/220/18

25 вересня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: Шум Л.М.

за участю секретаря: Прокопенко Н.М.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві позов ОСОБА_1 до ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "ГК ВЕРСТАТ-7" про визнання незаконним та скасуванням наказу, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та заборгованості за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач у квітні 2016 р. звернувся до суду з даним позовом, посилаюсь на те, що 10.02.2014 р. він був прийнятий на роботу до ГБК Верстат 7 на посаду охоронника, 25.02.2016 р. відповідач видав наказ №13/К-2016 про звільнення позивача, при цьому, з даним наказом позивач був ознайомлений лише 06.04.2016 р. Одночасно посилається, що з наказом не погоджується, трудових обов'язків, типових правил внутрішнього трудового розпорядку від 20.07.1984 р. №213 не порушував, до винесення наказу заходи дисциплінарного стягнення не застосовувались. Також, позивач зазначає, що спірний Наказ про звільнення не містить конкретного поступку, відповідно до якого застосовується відповідачем перше дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. При цьому, зазначає, що інформація щодо дати його звільнення та підстав звільнення, яка міститься в контролюючих органів та внесена до трудової книжки позивача, є суперечливими. Крім того, зазначає, що при звільненні порушено строки виплати заробітної плати більше ніж за 1 місяць, видача трудової книжки та здійснення розрахунку при звільненні здійснено із затримкою. Наказ про звільнення видано раніше, ніж фактично повідомлено про звільнення. У зв'язку з невиплатою заробітної плати, позивачу завдано моральну шкоду, що полягає у втраті нормальних життєвих зв'язків, позбавлення засобів існування, можливості купувати необхідні речі, змінився звичайний стан життя, розмір моральної шкоди оцінює в сумі 20 000,00 грн.

В останній редакції заяви про збільшення позовних вимог від 29.01.2018 р., позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ відповідача щодо звільнення, його, ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, поновити на посаді охоронника, стягнути заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з лютого 2014 р. по лютий 2016 р. в розмірі 9 324,96 грн., заборгованість за час вимушеного прогулу за період з березня2016 р. по січень 2018 р. у розмірі 63 675,45 грн., компенсацію за втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 49,57 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 4 893,90 грн., допустити негайне виконання щодо поновлення на роботі та стягнення заборгованості заробітної плати за один місяць, стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою суду від 25.05.2016 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.02.2018 р. розпочато підготовче провадження.

В судовому засіданні 25.09.2018 р. за згодою представників сторін було проведено підготовче засідання, завершено та розпочато судовий розгляд по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав неогрунтованості та безпідставності позовних вимог, при цьому, відзив в порядку ст. 191 ЦПК України на позов до суду не направив.

Суд, заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 233 КЗпПУ України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що відповідно до статуту ГБК Верстат-7 від 22.01.2003 р., кооператив був організований з метою забезпечення членів кооперативу індивідуальними гаражами для автомашин, під'їздними шляхами, збудованими за власні кошти членів кооперативу, а також для експлуатації і управління цими гаражами (п. 1.1) (а.с.192-201).

Відповідно до нової редакції статуту ОК ГК Верстат-7 від 17.05.2017 р. кооператив створюється з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, поділу між ними витрат та можливих ризиків (п. 3.1). Предметом діяльності кооперативу є здійснення будівництва та спільної експлуатації комплексу індивідуальних гаражів для зберігання транспортних засобів, які належать членам кооперативу (п. 3.2.1). Вищим органом управління є загальні збори (п. 9.1.1). (а.с. 202-215).

Встановлено, що 10.02.2014 р. ОСОБА_1 звернувся голови правління кооперативу із заявою про прийняття його на роботу (а.с. 46).

10.02.2014 р. наказом ГБК Верстат-7 №4-к-2014 позивача було прийнято на посаду охоронника з випробувальним терміном-один місяць. Вказані відомості внесено до трудової книжки позивача (а.с. 47, 5-6).

Відповідно до посадової інструкції від 14.01.2014 р., до обов'язків охоронника належить: охорона об'єктів, здійснення візуального контролю за територією та об'єктом, що охороняється, пропуск працівників, відвідувачів, автомобільний та інші види транспорту і випуск їх з території, перевіряти цілісність об'єкту, наявність замків та інших замикальних пристроїв, цілісність конструктивних елементів об'єкта, приміщень, місць зберігання транспортних засобів, наявність пломб, відбитків печаток, інших цінностей, повідомляти керівникові про неможливість прийняти об'єкт під охорону, приймати та здавати об'єкт із записом про це в Журналі передачі змін , контролювати периметр огорожі, охоронно-пожежної сигналізації, засобів зв'язку, охорони, освітлення, забезпечувати зберігання інвентарного майна (а.с. 65-67).

Інструкцією з організації та здійснення охорони, охороннику забороняється: нести службу за відсутності посвідчення, залишати пост, за винятком надання допомоги в запобіганні порушень, самостійно відлучатись від безпечного маршруту руху при обході території, відпочивати в невстановлений час, самостійно залишати пост охорони не попередивши та не врегулювавши питання з управляючим. Відлучений зобов'язаний залишити заяву і обов'язково про свою відсутність попередити зміну іншого посту, записати в Журналі передачі змін коли і за чиїм дозволом покинув зміну (а.с.68-78).

Судом встановлено, що 26.01.2016 р. відповідачем винесено наказ №4/К-2016 про винесення зауваження ОСОБА_1 за неналежне виконання ним посадових обов'язків згідно посадової інструкції та попереджено про застосування до нього більш суворих мір адміністративного впливу. ОСОБА_1 з даним Наказом був ознайомлений, що підтверджено сторонами в судовому засіданні (а.с. 50).

Відповідно до виписки з протоколу №7-2016 зборів членів ГСК Верстат-7 від 24..02.2016 р. встановлено, що ОСОБА_1 порушує посадову інструкцію, перевищує свої повноваження, самовільно відпустив з поста охоронника працівника, не узгодивши такі дії з управляючим, на зауваження не реагує, ображає інших працівників, неодноразово залишав місце чергування, невчасно приходить на зміну. Правління постановило рекомендувати звільнити ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України з 25.02.2016 р., не табелювати його, не виплачувати заробітну плату, у зв'язку із систематичним невиконанням посадових обов'язків охоронника (а.с. 53-55).

Встановлено, що 24.02.2016 р. головою правління ОСОБА_3 затверджено акт про те, що охоронник ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення щодо причин постійного невиконання посадових обов'язків (а.с. 52).

Також, судом встановлено, що згідно вищезазначеного Акту позивачу запропоновано отримати заробітну плату та оголошено наказ про звільнення з 25.02.2016 р., підпис про ознайомлення з яким останній відмовився ставити (а.с. 51). Одночасно в цей же день, тобто 24.02.2016 р. ОСОБА_1 було запропоновао відповідачем отримати копію спірного наказу (про звільнення від 25.02.2016 р.), трудову книжку та заробітну плату. Отримати кошти та документи позивач відмовився (а.с. 57).

Встановлено, що 25.02.2016 р. наказом ГБК Верстат-7 №13/К-2016 за систематичне невиконання працівником ОСОБА_1 без поважних причин обов'язків, покладених на нього посадовою інструкцією та трудовим договором, звільнено охоронника ОСОБА_1 з 25.02.2016 р. Відомості про звільнення внесено до трудової книжки (а.с. 5-6, 48).

Суд вважає, що вказаний вище наказ має бути визнаний недійсним виходячи з наступного.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно із ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до вимог ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (якому надано право прийняття на роботу) безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або його перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України передбачено порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівникам. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП правила й порядок застосування дисциплінарних стягнень. В пункті 23 вказаної постанови з наступними змінами роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Проте, в судовому засіданні всупереч ст. 81 ЦПК України, представником відповідача не надано жодного доказу про систематичність невиконання позивачем його трудових обов'язків, відповідно до положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Судом було встановлено, що до винесення спірного наказу до позивача ОСОБА_1 не застосовувалися жодні заходи дисциплінарного стягнення, відповідно до положень ст. 147 КЗпП України, а саме: у виді догани.

Враховуючи положення ст. 147 КЗпП України, відповідно до якого заходами дисциплінарного стягнення є: догана, звільнення, суд не приймає до уваги Наказ № № 4/К - 2016 року 26.01.2016 року, яким до позивача ОСОБА_1 застосовано зауваження і оцінює його критично, оскільки вказане не є видом дисциплінарного стягнення, а тому, не може вважатися підставою для подальшого винесення спірного Наказу про звільнення, у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Також, дослідивши спірний наказ відповідача №13/К-2016 від 25.02.3016 р. судом було встановлено відсутність обов язкових відомостей щодо конкретного проступку позивача, відповідно до якого застосовується перше дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Таким чином, в судовому засіданні не встановлено та представником відповідача не підтверджено обов язкових підстав, передбачених ч. 3 ст. 40 КЗпП України для звільнення працівника - позивача ОСОБА_1, а саме: систематичне невиконання останнім без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Представником відповідача в судовому засіданні не надано належних обгрунтувань підстав для звільненя позивача із займаної посади, а саме: в чому конкретно виявилося порушення позивачем.

Також, суд враховує, що відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України постанови від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як було встановлено судом вище до позивача ОСОБА_1 до винесення спірного Наказу про його звільнення не застосовувались дисциплінарні стягнення відповідно до положень ст. 147 КЗпП України.

Таким чином суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог щодо визнання недійсним Наказу №13/К-2016 від 25.02.3016 р.

Втановлено, що у разі звільнення працівника, відповідно до статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи, належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Згідно до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Як вбачається з спірного наказу про звільнення, підпис позивача ОСОБА_1 у відведеному для цього місці, в наказі відсутній, нижче на документі позивачем зроблено відмітку, про те що копію наказу він отримав 06.04.2016 р., з даним документом не погоджується (ас. 48).

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача, що позивач відмовлявся отримувати трудову книжку, оскільки в підтвердження вказаного та всупереч ст. 81 ЦПК України, представником відповідача не надано жодного доказу, як і не надано жодного доказу підтвердження надсилання повідомлення про звільнення позивача та щодо необхідності отримання трудової книжки.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.4.2 Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Обчислення середньої заробітної плати у випадку її збереження, остання обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, включаючи усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, та проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки Згідно статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. За час роботи щорічна відпустка не надавалась. При звільнені грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки не була нарахована та не була виплачена. Виходячи з норм закону слід нарахувати компенсацію за 66 днів не використаної щорічної відпустки.

Згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 9.10.2000 р. № 2050-ІІІ, у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів громадянам сплачується компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати , затвердженого Постановою КМ України 21.02.2001р. №159.

Суд вважає, що розрахунок заборгованості відповідно до норм чинного законодавства України щодо невиплаченої заробітної плати за період з лютого 2014 року по лютий 2016 року (здійснення перерахунку ставки, враховуючи коефіцієнт інфляції), заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2016 року по січень 2018 року, компенсації за втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки в загальній сумі 88343, 88 грн. проведений представником позивача у відповідності до вимог закону і може бути покладений в основу рішення.

Вказаний розрахунок представника позивача не спростовано представником відповідача.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди, у тому числі ст. 237-1 КЗпП України.

Так, вказана норма КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 2 частини 2, частин першої, 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів.

Суд, надавши оцінку поясненням представника позивача, письмовим доказам в частині вирішення спору про відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу, вважає за необхідне частково задовольнити позов на підставі принципу розумності та справедливості та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 40, 139, 147 КЗпП України, ст.ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків: НОМЕР_1) до ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "ГК ВЕРСТАТ-7" (ідентифікаційний код юридичної особи: 22878200, адреса місцезнаходження: 03062, місто Київ, вулиця Дружківська, будинок 14) про визнання незаконним та скасуванням наказу, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та заборгованості за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково .

Визнати незаконними та скасувати наказ № 13/К -2016 від 25 лютого 2016 року ГАРАЖНО-БУДІВЕЛЬНОГО КООПЕРАТИВУ "ВЕРСТАТ- 7" (ідентифікаційний код:

22878200, адреса місцезнаходження: 03062, місто Київ, вулиця Дружківська, будинок 14) щодо звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1).

Поновити на посаді охоронника ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "ГК ВЕРСТАТ-7" (ідентифікаційний код юридичної особи: 22878200, адреса місцезнаходження: 03062, місто Київ, вулиця Дружківська, будинок 14) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1) з 26 лютого 2016 р..

Стягнути з ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "ГК ВЕРСТАТ-7" (ідентифікаційний код юридичної особи: 22878200, 03062, місто Київ, вулиця Дружківська, будинок 14) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків: НОМЕР_1) - 9324,96 грн. (дев'ять тисяч триста двадцять чотири гривні 96 копійок) - заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період з 01 лютого 2014 року по 25 лютого 2016 року (здійснення перерахунку ставки, враховуючи коефіцієнт інфляції), 63675,45 грн. (шістдесят три тисячі шістсот сімдесят п'ять гривень 45 копійок) заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з березня 2016 року по січень 2018 року, 10449,57 (десять тисяч чотириста сорок дев'ять гривень 57 копійок) - компенсації за втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, 4893,90 грн. (чотири тисячі вісімсот дев'яносто три гривні 90 копійок) - грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки, 5 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок) - моральної шкоди, а всього - 103 343,88 грн. (сто три тисячі триста сорок три гривні 88 копійок) , суми зазначені без урахування податків та обов'язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "ГК ВЕРСТАТ-7" (ідентифікаційний код юридичної особи: 22878200, 03062, місто Київ, вулиця Дружківська, будинок 14) в дохід держави судовий збір в розмірі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя: