Постанова
від 20.09.2018 по справі 2-187/12
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Чернівці

справа № 2-187/12

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Одинака О.О., Яремка В.В.

секретаря - Герман Я.І.

за участю: представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Енергобанк до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Енергобанк на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, посилаючись на те, що 15 грудня 2006 року між ним та ТОВ Східавтолюкс було укладено договір про відкриття кредитної лінії №13-06/КЮ, відповідно до якого він зобов'язався відкрити Товариству Східавтолюкс відкличну відновлювальну кредитну лінію, терміном з 15 грудня 2006 року по 13 червня 2008 року.

29 грудня 2010 року між ним та ТОВ Західавтолюкс був укладений додатковий договір № 9 до кредитного договору, відповідно до якого він відкрив позичальнику відкличну мультивалютну не відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в еквіваленті за курсом НБУ в розмірі 11 900 000 грн., терміном з 22 березня 2007 року по 14 жовтня 2011 року.

31 липня 2009 року між ним та Товариством Східавтолюкс та ТОВ Західавтолюкс був укладений договір про переведення боргу на іншу особу, згідно з яким Товариство Східавтолюкс у зобов'язанні за кредитним договором замінюється на нового боржника ТзОВ Західавтолюкс .


Провадження №22-ц/794/11/18 Головуючий у І інстанції Скуляк І.А.

Категорія 27 Доповідач Литвинюк І.М.

22 березня 2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір застави №13-06/КЮ/4.

Зазначав, що він повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором та надав ТзОВ Західавтолюкс кредит згідно з умовами кредитного договору.

В порушення умов кредитного договору ТОВ Західавтолюкс не повертає кредит та не сплачує заборгованість, чим порушує виконання прийнятих на себе зобов'язань. У зв'язку з цим, станом на 01 серпня 2011 року, у ТОВ Західавтолюкс існує заборгованість у розмірі 17 076 860,76 грн.

На підставі викладеного, просив суд звернути стягнення на предмети застави за договором застави №13-06/КЮ/4 від 22.03.2007 року, а саме: автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, шасі НОМЕР_5, д.н. НОМЕР_1; автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, шасі НОМЕР_6, д.н. НОМЕР_2; причіп - автовоз LOHR TALE 11 , 1998 року випуску, шасі НОМЕР_7, д.н. НОМЕР_3; причіп - автовоз CHARLES ROBERTS , 1988 року випуску, шасі НОМЕР_8, д.н. НОМЕР_4 в рахунок погашення заборгованості по договору про надання споживчого кредиту №13-06/КЮ від 15.12.2006 року, розмір якої станом на 01 серпня 2011 року становить 17 076 860,76 грн. та стягнути з ОСОБА_2

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення суду ПАТ Енергобанк подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що ліквідація боржника не є підставою припинення іпотеки та не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання у разі, якщо кредитором своєчасно вжито необхідних заходів і вчинено достатні дії на захист своїх порушених прав. Інше б свідчило про неспівмірне обмеження прав кредитора, який своєчасно вжив необхідних заходів і вчинив достатні дії на захист своїх порушених прав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основне зобов'язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й право застави, що забезпечувало його виконання.

Проте погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 15 грудня 2006 року між позивачем та ТОВ Східавтолюкс був укладений договір про відкриття кредитної лінії №13-06/КЮ, згідно якого було відкрито позичальнику відкличну мультивалютну не відновлювальну кредитну лінію, терміном з 22 березня 2007 року по 14 жовтня 2011 року для здійснення поточної діяльності зі сплатою за користування кредитом 18 відсотків річних.

22 березня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір застави №13-06/КЮ/4, згідно з яким застава за цим договором забезпечує вимоги позивача, які випливають з договору про відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії від 15 грудня 2006 року №13/06/КЮ, а також всіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору. Відповідно до договору застави для забезпечення своєчасного виконання зобов'язань за Кредитним договором, укладеним між позивачем і Боржником відповідач передав в заставу транспортні засоби: автомобіль вантажний, автовоз "IVECO FORD", 1998 року випуску, автомобіль вантажний, автовоз "IVECO FORD", 1998 року випуску, причіп - автовоз "LOHR TALE 11", 1998 року випуску; причіп - автовоз "CHARLES ROBERTS", 1988 року випуску.

31 липня 2009 року між позивачем, ТОВ Східавтолюкс та ТОВ Західавтолюкс був укладений договір про переведення боргу.

Відповідно до п.2.1. вказаного договору за згодою позивача, у зобов'язанні за договором про відкриття кредитної лінії №13-06/КЮ від 15 грудня 2006 року ТОВ Східавтолюкс замінюється на нового боржника TOB Західавтолюкс .

Згідно з п. 2.2. договору про переведення боргу до TOB Західавтолюкс перейшли у повному обсязі боргові зобов'язання за кредитним договором.

31 липня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір №3 про внесення змін та доповнень до договору застави №13-06/КЮ/4 від 22 березня 2007 року, відповідно до якого, у зв'язку із укладенням договору про переуступку боргу на іншу особу, що укладений 31 липня 2009 року між позивачем, ТОВ Східавтолюкс та ТОВ Західавтолюкс , Сторони домовились, що застава за цим договором забезпечує боргові зобов'язання нового боржника - ТОВ Західавтолюкс .

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 15 квітня 2015р. у справі №926/113-б/13-г затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ Західавтолюкс , ліквідовано товариство з обмеженою відповідальністю Західавтолюкс (ідентифікаційний код 33978824, вул. М.Тореза, 64 б, м. Чернівці), провадження у справі припинено.

Відносно ТОВ Західавтолюкс (ідентифікаційний код 33978824, вул. М.Тореза, 64 б, м. Чернівці) внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, у зв'язку із його ліквідацією, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, сформованого станом на 21 травня 2015 року.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене заставою зобов'язання, зіставляють з підставами для припинення права застави. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Відповідно до статті 1 ЗУ Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Укладаючи договір застави, заставодавець приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру.

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою і кредитором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору застави, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Позивач реалізував своє право заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави, звернувшись до суду з позовом в період дії договору застави, коли зобов'язання, забезпечене заставою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника з Реєстру.

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред'явивши до нього позов.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та 6-84цс15 та у справі №6-245цс14 від 17 лютого 2016 року.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 25 вересня 2010 року вручив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту на протязі 30 днів, що підтверджено особистим підписом на зворотній стороні вимоги. Таким чином, 25 жовтня 2010 року право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України відповідно до правової позиції, викладеної у п. 54 постанови ВП/ВС від 28 березня 2018 року №444/9519/12.

Отже, позивач змінив визначений договором строк кредитування, а тому право кредитодавця нараховувати в подальшому передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

ОСОБА_2, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, також просила застосувати строк позовної давності (Т.1, а.с. 126).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та дати, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 17 серпня 2011 року.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01 серпня 2011 року утворилась заборгованість в розмірі 15 019 431,20 грн., в тому числі: заборгованість по кредиту - 11 776 157,58 грн., заборгованість за відсотками по кредиту - 1 513 420,76 грн., пеня за несвоєчасність сплати кредиту - 1 498 727,61 грн., пеня за несвоєчасність сплати відсотків по кредиту - 231 125,25 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним факт невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, що є порушенням договірних зобов'язань.

Частиною першої статті 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України Про заставу реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Порядок звернення стягнення на заставлене майно також передбачено Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень (далі-Закон).

Згідно зі ст. 25 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави у рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета застави, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася, а тому не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета застави в грошовому вираженні не має вирішального значення.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суд виклала у постанові від 21 березня 2018 року у цивільній справі № 235/3619/15-ц.

За таких обставин та з урахуванням положень ст.ст. 589, 1054 ЦК України, ст. 20 Закону України Про заставу ст.ст.24-26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу заставного майна на прилюдних торгах за початковою вартістю, визначеною суб'єктом оцінювання, в межах здійснення виконавчого провадження.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на зазначені вище вимоги закону та умови договору належної уваги не звернув, та дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог банку про звернення стягнення на предмет застави.

Доводи представника відповідача про те, що заставні транспортні засоби на підставі актів опису та арешту від 27 червня 2013 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження про звернення на них стягнення в інтересах ПАТ Енергобанк були вилучені у ОСОБА_2 та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_5, не є підставою для відмови у задоволенні позову банку про звернення на них стягнення, оскільки рішення суду, за яким проведено вказані виконавчі дії, судом скасовано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Енергобанк задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства Енергобанк до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №13-06/КЮ від 15 грудня 2006 року, укладений між Акціонерним банком Енергобанк (ПАТ Енергобанк ) та Товариством Східавтолюкс в розмірі 15 019 43 гривні 20 копійок, звернути стягнення на предмети застави за договором застави № 13-06/КЮ/4 від 22 березня 2007 року, укладений між приватним акціонерним товариством Енергобанк та ОСОБА_2, а саме: автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, шасі НОМЕР_5, д.н. НОМЕР_1; автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, шасі НОМЕР_6, д.н. НОМЕР_2; причіп - автовоз LOHR TALE 11 , 1998 року випуску, шасі НОМЕР_7, д.н. НОМЕР_3; причіп - автовоз CHARLES ROBERTS , 1988 року випуску, шасі НОМЕР_8, д.н. НОМЕР_4, шляхом продажу заставного майна на прилюдних торгах за початковою вартістю, визначеною суб'єктом оцінювання, в межах здійснення виконавчого провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 25 вересня 2018 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: О.О. Одинак

В.В. Яремко

Дата ухвалення рішення20.09.2018
Оприлюднено09.10.2018

Судовий реєстр по справі —2-187/12

Рішення від 21.06.2013

Цивільне

Дарницький районний суд міста Києва

Цимбал І. К.

Рішення від 21.06.2013

Цивільне

Дарницький районний суд міста Києва

Цимбал І. К.

Ухвала від 15.01.2021

Цивільне

Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська

Подобєд О. К.

Постанова від 21.05.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Висоцька Валентина Степанівна

Ухвала від 13.11.2019

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Іванюта Т. Є.

Ухвала від 07.08.2019

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Іванюта Т. Є.

Ухвала від 07.08.2019

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Іванюта Т. Є.

Ухвала від 13.11.2018

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Стрільчук Віктор Андрійович

Постанова від 20.09.2018

Цивільне

Апеляційний суд Чернівецької області

Литвинюк І. М.

Ухвала від 25.07.2018

Цивільне

Апеляційний суд Чернівецької області

Литвинюк І. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні