Постанова

від 21.05.2020 по справі 2-187/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 2-187/12

провадження № 61-46711св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Енергобанк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів Литвинюк І. М., Одинака О. О., Яремка В. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство Енергобанк (далі - ПАТ Енергобанк , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив звернути стягнення на предмети застави за договором застави від 22 березня 2007 року, а саме: автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; причіп - автовоз LOHR TALE 11 , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; причіп - автовоз CHARLES ROBERTS , 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , в рахунок погашення заборгованості по договору про надання споживчого кредиту від 15 грудня 2006 року, розмір якої станом на 01 серпня 2011 року становить 17 076 860,76 грн.

Позов мотивовано тим, що 15 грудня 2006 року між банком та ТОВ Східавтолюкс укладено договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до якого ТОВ Східавтолюкс відкрито відкличну відновлювальну кредитну лінію, терміном з 15 грудня 2006 року по 13 червня 2008 року.

22 березня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір застави, згідно з яким застава за цим договором забезпечує вимоги позивача, які випливають з договору про відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії від 15 грудня 2006 року, а також всіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору. Відповідно до договору застави для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між позивачем і боржником відповідач передав в заставу транспортні засоби: автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, причіп - автовоз LOHR TALE 11 , 1998 року випуску; причіп - автовоз CHARLES ROBERTS , 1988 року випуску.

29 грудня 2010 року між банком та ТОВ Західавтолюкс укладено додатковий договір № 9 до кредитного договору, відповідно до якого позичальнику відкрито відкличну мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в еквіваленті за курсом Націоналного банку України у розмірі 11 900 000 грн, терміном з 22 березня 2007 року по 14 жовтня 2011 року.

31 липня 2009 року між банком, ТОВ Східавтолюкс та ТОВ Західавтолюкс укладено договір про переведення боргу, згідно з яким ТОВ Східавтолюкс у зобов`язанні за кредитним договором замінюється на нового боржника ТОВ Західавтолюкс .

31 липня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір №3 про внесення змін та доповнень до договору застави від 22 березня 2007 року, відповідно до якого, у зв`язку із укладенням договору про переуступку боргу на іншу особу, що укладений 31 липня 2009 року між позивачем, ТОВ Східавтолюкс та ТОВ Західавтолюкс , сторони домовились, що застава за цим договором забезпечує боргові зобов`язання нового боржника - ТОВ Західавтолюкс .

В порушення умов кредитного договору ТОВ Західавтолюкс не повертає кредит та не сплачує заборгованість, у зв`язку з чим, станом на 01 серпня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 17 076 860,76 грн, яку банк просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2015 року у складі судді Скуляк І. А. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що основне зобов`язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й право застави, що забезпечувало його виконання.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ Енергобанк задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 грудня 2006 року, укладений між акціонерним банком Енергобанк (ПАТ Енергобанк ) та товариством Східавтолюкс у розмірі 15 019 431,20 грн, звернуто стягнення на предмети застави за договором застави від 22 березня 2007 року, укладеним між ПАТ Енергобанк та ОСОБА_1 , а саме: автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль вантажний, автовоз IVECO FORD , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; причіп - автовоз LOHR TALE 11 , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; причіп - автовоз CHARLES ROBERTS , 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , шляхом продажу заставного майна на прилюдних торгах за початковою вартістю, визначеною суб`єктом оцінювання, в межах здійснення виконавчого провадження.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору застави, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Позивач реалізував своє право заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави, звернувшись до суду з позовом в період дії договору застави, коли зобов`язання, забезпечене заставою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника з Реєстру.

Позивач 25 вересня 2010 року вручив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту на протязі 30 днів. Таким чином, 25 жовтня 2010 року право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, позивач змінив визначений договором строк кредитування, а тому право кредитодавця нараховувати в подальшому передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

Апеляційний суд дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01 серпня 2011 року утворилась заборгованість в розмірі 15 019 431,20 грн, в тому числі: заборгованість по кредиту - 11 776 157,58 грн, заборгованість за відсотками по кредиту - 1 513 420,76 грн, пеня за несвоєчасність сплати кредиту - 1 498 727,61 грн, пеня за несвоєчасність сплати відсотків по кредиту - 231 125,25 грн.

Вважаючи доведеним факт невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а отже порушення договірних зобов`язань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення вказаної заборгованості, шляхом продажу заставного майна на прилюдних торгах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 625, частини першої статті 1048, частини першої статті 1050, частини другої статті 1054 ЦК України.

Апеляційний суд, зробивши висновок про припинення нараховування передбачених договором процентів за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування, протиправно задовольнив позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет застави, зокрема в рахунок заборгованості по процентам та пені за прострочення сплати процентів, які були нараховані за відсотковою ставкою - 18 % річних згідно умов кредитного договору, а не за відсотковою ставкою - 3% річних (згідно статті 625 ЦК України), вже після припинення строку кредитування (після 25 жовтня 2010 року).

Починаючи з 25 жовтня 2010 року припинилося нарахування процентів, які передбачені кредитним договором, тому апеляційний суд безпідставно задовольнив позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, розмір якої, станом на 01 серпня 2011 року, становить 15 019 431,20 грн.

Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом доводів касаційної скарги відповідач не погоджується та оскаржує рішення апеляційного суду виключно в частині задоволення позову про звернення стягнення на заставлене майно, зокрема не погоджується із розміром заборгованості, в рахунок якої вирішено звернути стягнення, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає судове рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України ).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України ).

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК Українив силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено Законом (право застави).

Згідно зі статтею 19 Закону України Про заставу за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною першою статті 20 Закону України Про заставу передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Позивач реалізував своє право заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави, звернувшись до суду з позовом в період дії договору застави, коли зобов`язання, забезпечене заставою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника - юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у зв`язку із його ліквідацією.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред`явивши до нього позов.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та №6-84цс15 та у справі №6-245цс14 від 17 лютого 2016 року.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини першої статті 611 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Установивши, що позивач 25 вересня 2010 року вручив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів, тобто змінив визначений договором строк кредитування, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що 25 жовтня 2010 року право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися.

Факт невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, що є порушенням договірних зобов`язань, є доведеним та не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

Апеляційний суд установив, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе кредитні зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту і сплати нарахованих процентів, що призвело до утворення заборгованості по кредиту станом на 01 серпня 2011 року, як за розрахунками суду становить загальний розмір 15 019 431,20 грн та складається з: заборгованості по кредиту - 11 776 157,58 грн, заборгованості за відсотками по кредиту - 1 513 420,76 грн, пені за несвоєчасність сплати кредиту - 1 498 727,61 грн, пені за несвоєчасність сплати відсотків по кредиту - 231 125,25 грн.

Установивши наведені факти, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про звернення стягнення на заставлене відповідачем майно обраним заставодержателем шляхом, оскільки існуюче зобов`язання між сторонами не виконано, а позивач реалізував своє право заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави в період дії договору застави, коли зобов`язання, забезпечене заставою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника - юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у зв`язку із його ліквідацією.

Перевіряючи наданий банком розрахунок заборгованості, в рахунок погашення якої звертається стягнення на заставлене майно, суд апеляційної інстанції визначив її розмір з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження 14-10цс18), відповідно до яких у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано включив у розрахунок суми заборгованості розмір пені лише за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Під час розгляду справи розмір заборгованості стороною відповідача не спростовано, власних розрахунків не наведено.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з проведеним апеляційним судом розрахунком заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на заставлене майно, та спрямовані на необхідність переоцінки доказів і обставин, з яких суд виходив, визначаючи розмір заборгованості, саме у тому контексті, що, на думку заявника, свідчить про розмір заборгованості у меншому розмірі, ніж встановлено судом. При цьому, будь-яких розрахунків відповідач не наводить.

Усправі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Висновки апеляційного суду по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані стороною відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року зупинено виконання постанови апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі, то виконання цього рішення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська