Рішення

від 27.09.2018 по справі 910/11054/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2018Справа № 910/11054/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" доДепартаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прозобов'язання укласти договір Суддя Бойко Р.В.

секретар судового засідання Баринова О.І.

Представники сторін:

від позивача:Назарко Н.Б. від відповідача:Фещенко В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" (надалі - "Товариство") звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) (надалі - "Департамент"), в якому просить суд зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 69, літ. "А".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу та останні знаходились на стадії оформлення відповідного договору, а відтак відмова відповідача вжити заходів для завершення процедури приватизації шляхом викупу зазначених приміщень (укладення відповідного договору) з посиланням на п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є неправомірною.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/11054/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 25.09.2018.

13.09.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано відзив, у відповідності до якого в задоволенні позову просив відмовити, вказував на те, що 07.03.2018 набрав чинності Закон України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна", приписами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого було встановлено, що приватизація об'єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію до набрання чинності цього Закону, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, а тому в силу приписів ст. 15 вказаного Закону є неможливим укладення спірного договору, оскільки продаж об'єктів малої приватизації здійснюється виключно на електронних аукціонах.

В судовому засіданні 25.07.2018 протокольною ухвалою судом оголошено перерву до 27.09.2018, а в судовому засіданні 27.09.2018 судом протокольною ухвалою, за відсутності заперечень представників учасників справи, ухвалено закрити підготовче засідання у справі №910/11054/18 та проводити розгляд справи по суті в цьому ж судовому засіданні.

Представники учасників справи в судовому засіданні 27.09.2018 надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 27.09.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради IV сесії VIII скликання від 23.03.2017 №33/2255 "Про внесення змін до додатка 1 до рішення Київської міської ради від 31.03.2011 №100/5487 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва" включено до Переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом викупу нежилі приміщення площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 69, літ. "А", шляхом їх викупу Товариством.

30.01.2018 на підставі заяв про приватизацію від 29.01.2018 №062/1299 та №062/1300 Департаментом було видано накази №1/1-ПР та №2/1-ПР про реєстрацію заяв Товариства про приватизацію нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 69, літ. "А".

Відповідно до наказів Департаменту від 31.01.2018 №1/2-ПР та №2/2-ПР наказано: прийняти рішення про приватизацію шляхом викупу нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., які орендуються Товариством та перебувають на балансі комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 69, літ. "А"; встановлено дату оцінки вказаних об'єктів станом на 31.01.2018; відділу приватизації управління приватизації та корпоративних прав забезпечити: надання вихідних даних для проведення оцінки об'єктів; проведення приватизації об'єктів після отримання від відділу оцінки управління моніторингу документів про результати оцінки об'єктів (звітів про оцінку, затверджених висновків про вартість, рецензій на звіти); інвентаризаційній комісії підприємства - балансоутримувача - комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва": провести інвентаризацію об'єктів станом на дату, визначену в п. 2 цих наказів та за її результатами скласти зведений акт за формою, згідно з додатком 6 до Методики оцінки майна; надати до Департаменту комунальної власності м. Києва на затвердження в 15-ти денний строк від дати, зазначеної в п. 2 цих наказів, зведені акти інвентаризації майна з оформленими в установленому порядку інвентаризаційними описами та іншими матеріалами інвентаризації; відповідальність за правильність проведення інвентаризації, своєчасність подання та достовірність її результатів покласти на голову інвентаризаційної комісії та її членів; відділу оцінки управління моніторингу у строки, встановлені Методикою оцінки майна, забезпечити: подання на затвердження зведеного акту інвентаризації; проведення незалежної оцінки об'єктів приватизації станом на дату, визначену в п. 2 цих наказів; рецензування звітів про незалежну оцінку; подання на затвердження висновків про вартість майна; передачу документів про результати оцінки (звітів про оцінку, затверджених висновків про вартість, рецензій на звіти) до відділу приватизації управління приватизації та корпоративних прав для подальшої роботи.

23.02.2018 між Департаментом (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оцінка-Консалт" (виконавець) було укладено договори №4/2018 та №5/2018, відповідно до яких виконавець за завданням замовника зобов'язався провести незалежну оцінку майна з метою його приватизації шляхом викупу, а саме - нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 69, літ. "А", що перебувають на балансі КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", а замовник зобов'язався прийняти виконану роботу і оплатити її.

За наслідками проведення оцінки нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 69, літ. "А", оцінювачем Кравченко С.Т. суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Оцінка-Консалт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 22.11.2017 №1121/17) було складено висновки про вартість майна, відповідно до яких ринкова вартість об'єктів оцінка станом на 31.01.2018 становить: нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. - 2 012 280,00 грн. (з урахуванням ПДВ); нежитлових приміщень площею 17,00 кв.м. - 390 480,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

Листом від 07.06.2018 №062/11/13-5212 Департамент, у відповідь на лист Товариства від 31.05.2018 щодо завершення процедури приватизації шляхом викупу та укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м. на вул. Саксаганського, 69, літ. "А", повідомив Товариство про неможливість вжиття заходів по завершенню процедури приватизації шляхом викупу зазначених об'єктів, розпочатої відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки 07.03.2018 набрав чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" згідно із п. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для зобов'язання відповідача укласти договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 69, літ. "А".

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов'язкові дії для того чи іншого суб'єкта.

В даному випадку, позивачем як на правову підставу для зобов'язання відповідача укласти відповідний договір купівлі-продажу вказується на безпідставне ухилення останнього від завершення процедури приватизації спірного майна та укладення такого договору, розпочатою згідно рішення Київської міської ради від 23.03.2017 №33/2255 та наказів Департаменту від 31.01.2018 №1/2-ПР та №2/2-ПР.

В той же час, заперечуючи проти позовних вимог відповідачем вказується на неможливість завершення процедури приватизації спірного майна та укладення відповідного договору з огляду на те, що з набранням чинності з 07.03.2018 Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливість продажу спірного майна шляхом викупу відсутня.

Отже, фактичним предметом вирішення спору у даній справі є дослідження правомірності відмови відповідача від укладення спірного договору купівлі-продажу з підстав набрання чинності з 07.03.2018 Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", тобто, встановлення можливості завершення процедури приватизації спірного майна з урахуванням положень нового Закону, в той час, як правомірність обставин набуття позивачем права викупу спірних приміщень як їх орендаря згідно положень чинного на момент виникнення таких обставин законодавства України, яке регулювало порядок приватизації комунального майна (в т.ч. Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"), не оспорюється сторонами, а тому в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає дослідженню.

Так, посилаючись на неможливість завершення процедури приватизації спірного майна відповідачем вказується на положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень та ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", які, на думку останнього, взагалі унеможливлюють приватизацію спірного майна шляхом його викупу позивачем, однак, суд відзначає наступне.

За змістом ст.ст. 7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, прийняття заяви потенційного покупця, проведення підготовки об'єкту приватизації до продажу та подальше укладення договору купівлі-продажу.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.

Згідно із п. 1) ч. 1 ст. 18 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей, зокрема, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Київської міської ради від 23.03.2017 №33/2255 спірне майно було включено до Переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом їх викупу, а на підставі заяв позивача наказами Департаменту від 31.01.2018 №1/2-ПР та №2/2-ПР прийнято рішення про їх приватизацію шляхом викупу позивачем як їх орендарем.

У відповідності до ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту; замовляють проведення робіт із землеустрою. Для забезпечення виконання зазначених функцій органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України. Покупець, який у встановленому порядку подав заяву про приватизацію підприємства, може за власний рахунок замовити проведення аудиторської перевірки фінансового стану вказаного підприємства. Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, крім об'єктів, набуття права власності на які пов'язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Положеннями ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Отже, з прийняттям рішень про приватизацію спірного майна шляхом його викупу у Департаменту, як органу приватизації відповідного майна, виник обов'язок з проведення підготовки таких об'єктів до продажу відповідачу, яка полягає, зокрема, у визначенні їх вартості, як передумови укладення відповідних договорів купівлі-продажу, а у Товариства, як покупця, з прийняттям (реєстрацією) його заяв про викупу (приватизацію) таких об'єктів виникли правомірні очікування щодо набуття їх у власність за наслідками проведення підготовки їх до продажу.

При цьому, в силу приписів ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, така підготовка мала бути проведено протягом двох місяців з моменту прийняття відповідних рішень.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що з метою підготовки спірного майна до відчуження відповідачем було замовлено та проведено його оцінку, за наслідками якої отримано відповідні висновки оцінювача щодо вартості спірного майна.

Таким чином, має місце виконання передумов укладення спірного договору купівлі-продажу спірного майна, а відтак, з метою належного виконання Департаментом взятих на себе обов'язків з підготовки та відчуження спірного майна на користь Товариства відповідач за наслідками визначення ціни продажу об'єктів приватизації був зобов'язаний укласти відповідний договір.

Крім того, з огляду на визначені ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, строки проведення відповідної підготовки та дати прийняття рішень про приватизацію спірного майна фактичне укладення спірних договорів мало бути здійснено до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", а посилання відповідача на те, що неможливість закінчення підготовки спірних об'єктів до приватизації у визначені Законом строки зумовлена несвоєчасним проведенням їх оцінки не спростовує існування порушення таких строків, адже саме Департамент виступає замовником відповідних оцінок на підставі укладених з оцінювачем правочинів і виключно йому належить право контролю за своєчасністю їх проведення. Тобто, позивач, як покупець спірних об'єктів приватизації, позбавлений в даному випадку можливості контролю за додержанням строків проведення оцінки і визначення вартості продажу спірного майна.

Із матеріалів справи вбачається, що за наслідками визначення вартості спірного майна, на відповідне звернення позивача щодо завершення процедури приватизації спірного майна та укладення відповідного договору купівлі-продажу (лист Товариства від 31.05.2018) відповідачем з посиланням на набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" було фактично вказано на неможливість їх укладення.

В той же час, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" установлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими: дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об'єктів групи Г згідно з класифікацією об'єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

Тобто, з прийняттям Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" законодавцем в його прикінцевих та перехідних положень було закріплено можливість завершення вже розпочатих до набрання ним чинності процедур приватизації об'єктів в т.ч. комунального майна шляхом його викупу орендарем.

Суд відзначає, що за загальним правилом оформлення договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації шляхом їх викупу орендарями здійснюється датою визначення вартості продажу таких об'єктів, яку в даному випадку було визначено наказами Департаменту від 31.01.2018 №1/2-ПР та №2/2-ПР, а саме: 31.01.2018, тому підстави вважати, що дата проведення викупу спірного майна припадає на день після набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" відсутні.

Отже, з набранням чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" не було нівельовано можливість подальшого здійснення та завершення процедури приватизації спірного майна шляхом його викупу позивачем як орендарем на підставі рішень, прийнятих до набрання чинності вказаним Законом, а, навпаки, в положеннях абз. 1 п. 2 його Прикінцевих та перехідних положень передбачено таку можливість, що свідчить про продовження існування обов'язку Департаменту з укладення спірних договорів.

Щодо посилання відповідача на те, що з набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація спірного майна можлива виключно шляхом його продажу на електронному аукціоні, а тому укладення спірних договорів зумовить відчуження комунального майна в порядку, який не встановлено положеннями чинного законодавства України, судом відхиляється з огляду на наступне.

Так, відповідні твердження відповідача ґрунтуються на положеннях ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", відповідно до частини першої якої визначено, що об'єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах. Порядок проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів малої приватизації та Порядок відбору операторів електронних майданчиків для організації проведення електронних аукціонів з продажу об'єктів малої приватизації, авторизації електронних майданчиків, розмір та порядок сплати плати за участь, визначення переможця за результатами електронного аукціону, а також порядок визначення додаткових умов продажу затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Однак, суд відзначає, що дані положення не нівелюють можливості приватизації (продажу) об'єктів малої приватизації шляхом їх викупу орендарями, право чого за настання певних умов гарантовано останнім положеннями чинного законодавства України, які регулюють правовідносини оренди (зокрема, ст.ст. 284, 289, 291 Господарського кодексу України), а виключно встановлюють загальні правила відчуження об'єктів малої приватизації, які мали місце і до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" та були унормовані положеннями Розділу IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

В підтвердження наведеного слід звернути увагу на визначену законодавцем структуру Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а саме, закріплюючи в розділі ІІ Закону норми, які встановлюють та регулюють порядок і способи приватизації, в положеннях ст.ст. 10-14 було наведено: загальний порядок приватизації, формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації, порядок прийняття рішення про приватизацію, способи приватизації та порядок подання заяв на участь у приватизації, в той час, як ст.ст. 15-19 вже стосуються саме застосування тих чи інших способів приватизації до різних об'єктів. При цьому, регулювання особливостей приватизації об'єктів малої приватизації унормовується саме в положеннях ст.ст. 15-18, в яких приписи статті 15 містять загальні умови та порядок приватизації об'єктів малої приватизації, а ст.ст. 16-18 вже унормовують спеціальні умови приватизації різних об'єктів малої приватизації, зокрема: викупу акцій (часток), що належать державі або територіальній громаді у статутних капіталах господарських товариств; перетворення державних підприємств в акціонерні товариства; приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, і лише зі статті 19 законодавець вже переходить до встановлення особливостей приватизації об'єктів великої приватизації.

Тобто, сама по собі назва ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" - продаж об'єктів малої приватизації, не нівелює можливості проведення приватизації віднесених до такої категорії об'єктів в порядку, визначеному, зокрема, положеннями ст. 18 цього Закону (шляхом викупу орендарем), адже саме норми вказаної статті встановлюють особливості продажу об'єктів малої приватизації таким способом, на що безпосередньо і вказують приписи її частини другої, визначаючи під орендованим майном: будівлі, споруди, нежитлові приміщення, які згідно наведеного в ст. 5 такого Закону класифікатору віднесено до об'єктів малої приватизації.

До того ж, положення ст.ст. 10, 13, 14, 18, 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", в яких міститься згадування про такий спосіб приватизації як викуп об'єкту приватизації, не містять розмежування можливості застосування такої процедури виходячи із приналежної об'єкту до малої чи великої приватизації.

Більш того, в положеннях ч. 9 ст. 14 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що орган приватизації з продажу об'єкта малої приватизації не затверджує протокол електронних торгів, не укладає договір купівлі-продажу за результатами продажу на аукціоні чи застосування процедури викупу із потенційним покупцем, який: не відповідає вимогам статті 8 цього Закону; не подав документи або відомості, обов'язкове подання яких передбачено цим Законом; подав неправдиві відомості про себе.

Тобто, визначаючи в наведених положеннях повноваження органу приватизації з продажу об'єкта малої приватизації законодавець вирізняє серед інших способів приватизації таких об'єктів саме можливість застосування процедури викупу об'єкту малої приватизації.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що з набранням чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" продаж об'єктів малої приватизації можливий виключно шляхом проведення електронного аукціону не ґрунтується на приписах такого Закону, а відтак, і не може бути правовою підставою для відмови в укладенні спірних договорів купівлі-продажу.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, судом не встановлено, а відповідачем не доведено існування правових підстав для припинення процедури спірного майна та відмови в укладенні договорів купівлі-продажу такого майна (в т.ч. з набранням чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна").

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Положеннями ч. 1 ст. 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" встановлено, що під час приватизації об'єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

З огляду на викладене суд відзначає, що Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" не нівелює чинність рішень про приватизацію спірного майна шляхом їх викупу позивачем як орендарем, що з урахуванням принципів правової визначеності та належного урядування зумовлює обов'язок органу приватизації, яким в даному випадку виступає Департамент, завершити відповідну процедуру приватизації з укладення відповідного договору.

Отже, враховуючи, що в даному випадку укладення спірного договору є обов'язковим в силу Закону та прийнятих рішень про приватизацію шляхом викупу Товариством та укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м. на вул. Саксаганського, 69, літ. "А", а судом не встановлено згідно зібраних в матеріалах справи документів правових підстав для припинення процедури приватизації такого майна, то вимога позивача про зобов'язання відповідача укласти спірний договір є правомірною та обґрунтованою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову Товариства в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10; ідентифікаційний код 19020407) укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" (03191, м. Київ, вул. Дмитра Луценка, буд. 15; ідентифікаційний код 38746175) договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 90,40 кв.м. та 17,00 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 69, літ. "А". Видати наказ.

3. Стягнути з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10; ідентифікаційний код 19020407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" (03191, м. Київ, вул. Дмитра Луценка, буд. 15; ідентифікаційний код 38746175) судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 08.10.2018.

Суддя Р.В. Бойко