Рішення

від 27.09.2018 по справі 918/309/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/309/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф. , при секретарі судового засідання Оліфер С.М. , розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Приватного підприємства "Автотехнологія" до Приватного підприємства "Авто-Оранти", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1, про визнання недійсним договору дарування ,

у засіданні приймали участь:

від позивача - ОСОБА_2, представник ОСОБА_3,

від відповідача - ОСОБА_1, представник ОСОБА_4,

третя особа - ОСОБА_1

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер RC19537.

У судовому засіданні 27 вересня 2018 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2018 року Приватне підприємство "Автотехнологія" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Авто-Оранти" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017 та акта приймання-передачі від 17 серпня 2017 року до цього договору у зв'язку з їх підписанням з боку Приватного підприємства "Автотехнологія" не уповноваженою на те особою.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15 травня 2018 року позовну заяву Приватного підприємства "Автотехнологія" від 7 травня 2018 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/309/18, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні на 5 червня 2018 року.

Ухвалою суду від 5 червня 2018 року підготовче засідання було відкладено на 19 червня 2018 року.

Ухвалою суду від 19 червня 2018 року підготовче засідання відкладено на 10 липня 2018 року. Крім того, цією ухвалою до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було залучено ОСОБА_1, якою було підписано спірний договір як від імені позивача, так і від імені відповідача.

У судовому засіданні 10 липня 2018 року оголошувалася перерва до 16 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 16 липня 2018 року строк підготовчого провадження у справі № 918/309/18 було продовжено на 30 днів - до 15 серпня 2018 року включно, а підготовче засідання відкладено на 8 серпня 2018 року.

У судовому засіданні 8 серпня 2018 року оголошувалася перерва до 15 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 15 серпня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/309/18 було закрито та призначено її до розгляду по суті на 11 вересня 2018 року. Крім того, цією ухвалою у судове засідання було викликано ОСОБА_5, яка на час укладення спірного правочину працювала бухгалтером позивача, для допиту в якості свідка, та попереджено останню про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

У судовому засіданні 11 вересня 2018 року оголошувалася перерва до 27 вересня 2018 року. Слід також зазначити, що у вказаному судовому засіданні ОСОБА_5, яка на час укладення спірного правочину працювала бухгалтером позивача, була допитана в якості свідка та пояснила, що з 3 червня 2015 року по 29 вересня 2017 року вона обіймала посаду бухгалтера Приватного підприємства "Автотехнологія". У липні 2017 року до ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_1 та повідомила, що вона оформлена на підприємстві позивача заступником директора, на підтвердження чого пообіцяла надати відповідні документи. Водночас будь-яких наказів, зокрема, наказу від 14 серпня 2017 року № 21-к, про прийняття ОСОБА_1 на роботу до Приватного підприємства "Автотехнологія" ОСОБА_5 не бачила, про внесення змін до штатного розпису та введення посади заступника директора вказаного підприємства їй відомо не було, жодних вказівок від директора позивача ОСОБА_2 з вказаного приводу вона не отримувала. Разом з тим, у серпні 2017 року ОСОБА_5, не маючи відповідно наказу директора Приватного підприємства "Автотехнологія" про прийняття на роботу ОСОБА_1, помилково здійснила нарахування їй заробітної плати, однак не відобразила це у початковому звіті. Водночас вказана помилка була усунута шляхом подання до органів Пенсійного фонду України скасовуючого звіту за серпень 2017 року. Нарахування заробітної плати для ОСОБА_1 та виплати до Пенсійного фонду здійснено ОСОБА_5 без будь-якої правової підстави за вказівкою самої ОСОБА_1.

У судовому засіданні 27 вересня 2018 року представники позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Представники відповідача у цьому судовому засіданні щодо задоволення вимог позивача заперечили у зв'язку з їх безпідставністю та зазначили, що на час укладення спірного договору дарування ОСОБА_1 була працевлаштованою на підприємстві позивача та виконувала обов'язки його директора, у зв'язку з чим діяла при підписанні цієї угоди згідно вимог чинного законодавства та в рамках наданих їй повноважень.

Третя особа у даному судовому засіданні також зазначила про відсутність правових підстав для задоволення позову Приватного підприємства "Автотехнологія".

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення третьої особи та представників сторін, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що засновником та власником Приватного підприємства "Автотехнологія", який одночасно перебуває на посаді директора позивача, є ОСОБА_2, що підтверджується відповідними відомостями, відображеними у інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 38-39) та статуті Приватного підприємства "Автотехнологія" (а.с. 9-14).

Судом встановлено, що 17 серпня 2017 року між Приватним підприємством "Авто-Оранти" та Приватним підприємством "Автотехнологія" був укладений договір дарування № 17-08/2017 (а.с. 19), за умовами якого останнє безоплатно передало відповідачу конструкторську технологічну документацію по акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.

Зазначений правочин від імені Приватного підприємства "Автотехнологія" був підписаний ОСОБА_1, яка за текстом цього договору була зазначена заступником директора позивача. У той же час вказаний правочин від імені Приватного підприємства "Авто-Оранти" також був підписаний ОСОБА_1 як директором відповідача. Крім того, наведена угода була скріплена печатками вищезазначених юридичних осіб.

Відповідно до пункту 3.1 вказаної угоди перехід права власності на документацію від дарувальника до обдарованого відбувається в момент укладення цього договору.

За змістом пунктів 6.1, 6.2 наведеного правочину останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього договору, та закінчується днем, коли сторонами остаточно будуть виконані всі зобов'язання за даним договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеної угоди між сторонами було складено відповідний акт приймання-передачі від 17 серпня 2017 року (а.с. 20-37), за яким позивач передав відповідачу належну Приватному підприємству "Автотехнологія" конструкторську технологічну документацію та іншу документацію (оригінали).

Наведений акт приймання-передачі аналогічно до спірного договору від імені Приватного підприємства "Автотехнологія" був підписаний ОСОБА_1, зазначеною заступником директора позивача, та цією ж особою від імені Приватного підприємства "Авто-Оранти" як директором відповідача.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Приватне підприємство "Автотехнологія" посилалося на підписання вищезгаданого договору дарування від імені позивача не уповноваженою на те особою, що свідчить про недійсність цього правочину.

Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно статті 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним (частина 3 статті 719 ЦК України).

Як було зазначено вище, засновником та власником Приватного підприємства "Автотехнологія", який одночасно перебуває на посаді директора позивача, є ОСОБА_2, що підтверджується відповідними відомостями, відображеними у інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 38-39) та статуті Приватного підприємства "Автотехнологія" (а.с. 9-14).

У той же час з матеріалів справи вбачається, що директор позивача ОСОБА_2 протягом серпня 2017 року, у тому числі в день підписання спірного договору 17 серпня 2017 року, перебував на роботі та виконував свої посадові обов'язки, що підтверджується, зокрема, поданою Приватним підприємством "Автотехнологія" та прийнятою органами Пенсійного фонду звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (а.с. 86-89) та відповідними відомостями табелю обліку робочого часу Приватного підприємства "Автотехнологія" (а.с. 90-91).

Наведені обставини свідчать про те, що згідно положень статуту позивача лише виключно у ОСОБА_2 (директора) на час укладення спірного договору був наявний необхідний обсяг повноважень на підписання цієї угоди.

Проте, наведена спірна угода від імені Приватного підприємства "Автотехнологія" була підписана ОСОБА_1, яка за текстом цього договору була зазначена заступником директора позивача та діяла на підставі наказу № 21-К від 14 серпня 2017 року та довіреності від 14 серпня 2017 року.

У той же час, у матеріалах справи наявні довідки Приватного підприємства "Автотехнологія" про те, що ОСОБА_1 у серпні-вересні 2017 року на підприємстві позивача взагалі не працювала (а.с. 85), а наказ № 21-К від 14 серпня 2017 року Приватним підприємством "Автотехнологія" не приймався та не був у встановленому порядку зареєстрований у журналі реєстрації наказів позивача (а.с. 84).

Крім того, директор позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні 27 вересня 2018 року також пояснив, що він, як керівник Приватного підприємства "Автотехнологія", від імені позивача не видавав та не підписував довіреності від 14 серпня 2017 року, на підставі якої діяла ОСОБА_1 при підписанні оскаржуваного договору. Наведені обставини додатково підтверджуються наявним у матеріалах справи висновком експерта від 3 серпня 2018 року № 1926 (а.с. 171-174), яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2, електрографічні зображення яких містяться у графі Директор ПП Автотехнологія в електрофотокопії наказу директора ПП Автотехнологія ОСОБА_2 за № 21-К Про відбування директора у щорічну відпустку та покладання обов'язків від 14 серпня 2017 року; Директор в електрофотокопії довіреності від імені Директора ПП Автотехнологія ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_2 від 14 серпня 2017 року, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_2

Наведені встановлені судом факти свідчать про те, що спірний договір дарування від імені позивача був підписаний не уповноваженою на те особою.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Приватне підприємство "Авто-Оранти" посилалося на те, що на час укладення оскаржуваного правочину ОСОБА_1 працювала на підприємстві позивача та мала необхідний обсяг повноважень для укладення цієї угоди. На підтвердження наведених обставин відповідачем було надано суду відповідні документи поданої позивачем до органів Пенсійного фонду звітності індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с. 101-103), з яких, зокрема, вбачається, що у серпні-вересні 2017 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Приватним підприємством "Автотехнологія" та отримувала від позивача заробітну плату.

У той же час суд констатує, що вказані докази у встановленому законом порядку не підтверджують факту наявності у ОСОБА_1 відповідних повноважень на підписання від імені позивача спірного договору.

Крім того, у матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява свідка ОСОБА_5 від 13 липня 2018 року № 1278 (а.с. 115), яка на час укладення спірного правочину працювала бухгалтером позивача. У вказаній заяві даний свідок повідомила, що з 3 червня 2015 року по 29 вересня 2017 року вона обіймала посаду бухгалтера Приватного підприємства "Автотехнологія". У липні 2017 року до ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_1 та повідомила, що вона оформлена на підприємстві позивача заступником директора, на підтвердження чого пообіцяла надати відповідні документи. Водночас будь-яких наказів, зокрема, від 14 серпня 2017 року № 21-к, про прийняття ОСОБА_1 на роботу до Приватного підприємства "Автотехнологія" ОСОБА_5 не бачила, про внесення змін до штатного розпису та введення посади заступника директора вказаного підприємства їй відомо не було, жодних вказівок від директора позивача ОСОБА_2 з вказаного приводу вона не отримувала. Разом з тим, у серпні 2017 року ОСОБА_5, не маючи відповідно наказу директора Приватного підприємства "Автотехнологія" про прийняття на роботу ОСОБА_1, помилково здійснила нарахування їй заробітної плати, однак не відобразила це у початковому звіті. Водночас вказана помилка була усунута шляхом подання до органів Пенсійного фонду України скасовуючого звіту за серпень 2017 року. Нарахування заробітної плати для ОСОБА_1 та виплати до Пенсійного фонду здійснено ОСОБА_5 без будь-якої правової підстави за вказівкою самої ОСОБА_1.

Наведені обставини були підтверджені ОСОБА_5 особисто у судовому засіданні 11 вересня 2018 року.

Відтак, зважаючи на вказані обставини, вищенаведені посилання відповідача визнаються судом необґрунтованими.

Суд також зазначає, що наявна у матеріалах справи копія витягу з трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 104), де зазначено, що остання з 1 серпня 2017 року по 8 вересня 2017 року працювала на підприємстві позивача на посаді заступника директора також не може бути прийнята судом в якості достовірного та допустимого доказу перебування зазначеної особи у трудових відносинах з Приватним підприємством "Автотехнологія" у вказаний період з огляду на наявність відкритого кримінального провадження за частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України за заявою ОСОБА_2 про те, що невстановлені особи шляхом підроблення документів заволоділи печатками та первинними документами Приватного підприємства "Автотехнологія" (а.с. 17), пояснення самого директора позивача щодо викрадення документів та печаток Приватного підприємства "Автотехнологія", а також беручи до уваги те, що ці записи у трудовій книжці були здійснені особисто та одноособово самою ОСОБА_1.

Також не беруться судом до уваги надані відповідачем письмові пояснення колишніх працівників Приватного підприємства "Автотехнологія" ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в якості підтвердження наявності у ОСОБА_1 повноважень на підписання спірного договору, оскільки даними поясненнями не підтверджується факт перебування останньої у трудових відносинах з підприємством позивача, зокрема, протягом серпня-вересня 2017 року. Слід також зазначити, що наведені пояснення були отримані представником відповідача в порядку статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а вищенаведені особи, які давали пояснення, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, не попереджались.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що договір дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017 від імені позивача був вчинений особою, яка не мала повноважень діяти від імені Приватного підприємства "Автотехнологія". А отже, має місце недотримання одного з основних принципів цивільного права - принципу свободи договору (стаття 3 ЦК України).

Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з положеннями частин 2 та 3 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Слід також зазначити, що згідно статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази наступного схвалення спірного договору дарування позивачем.

Як встановлено судом, договір дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017 було вчинено без відповідного волевиявлення позивача, особою, яка не мала повноважень щодо вчинення даного правочину, а тому на підставі частини 1 статті 215 ЦК України оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги Приватного підприємства "Автотехнологія" у цій частині - задоволенню.

Разом з тим дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача в частині наявності правових підстав для задоволення вимоги Приватного підприємства "Автотехнологія" про визнання недійсним акта приймання-передачі від 17 серпня 2017 року до договору дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що акт приймання-передачі до договору дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017, підписаний 17 серпня 2017 року, є лише фіксацією передачі-приймання конструкторської технологічної документації та іншої документації позивача. Разом з тим останній помилково оцінює його як правочин, оскільки зазначений акт не містить усіх необхідних реквізитів та умов, передбачених для правочинів, не породжує, не змінює та не припиняє правовідношення між сторонами.

Водночас у разі виникнення спору даний акт, який фіксує приймання-передачу конструкторської технологічної документації та іншої документації, може бути наданий як доказ, який повинен оцінюватися судом, його оскарження, скасування чи визнання недійсним не передбачене чинним законодавством України. Акт приймання-передачі конструкторської технологічної документації та іншої документації від 17 серпня 2017 року є внутрішньою документацією і підтверджує наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову, та є доказом у справі, але не має характер самостійної (окремої) позовної вимоги, спрямованої на захист та відновлення порушеного права позивача, тому і не може бути предметом позову. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі № 6-25цс11.

У той же час слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством не передбачено повноважень господарського суду щодо встановлення юридичного факту.

Відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною 2 статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України. Разом з тим положення названих статей не передбачають такий спосіб захисту порушеного права чи інтересу, як визнання недійсним акта приймання-передачі майна, зокрема, конструкторської технологічної документації та іншої документації.

Відтак, позовна вимога Приватного підприємства "Автотехнологія" про визнання недійсним акта приймання-передачі від 17 серпня 2017 року до договору дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017, не призводить до поновлення порушеного права та не є ефективним способом захисту. Тому зазначену позовну вимогу не можна визнати законною та обґрунтованою, а отже в позові Приватного підприємства "Автотехнологія" в частині даної вимоги слід відмовити. У той же час суд звертає увагу на те, що спірний акт приймання-передачі згідно пункту 1.1 договору дарування від 17 серпня 2017 року № 17-08/2017 є його невід'ємною частиною, а відтак не може самостійно мати юридичної сили після визнання недійсним такого договору дарування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Приватного підприємства "Автотехнологія".

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін, а у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, згідно частини 9 цієї статті у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням вищенаведених приписів та встановлених в ході розгляду обставин суд дійшов висновку про покладення витрат по сплаті судового збору у даній справі на відповідача на підставі частини 9 статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір дарування № 17-08/2017 від 17.08.2017 року, укладений між Приватним підприємством "Автотехнологія" та Приватним підприємством "Авто-Оранта".

3. В задоволенні позову про визнання недійним акту приймання-передачі до договору дарування №17-08/2017 від 17.08.2017 року, укладеного між Приватним підприємством "Автотехнологія" та Приватним підприємством "Авто-Оранта", відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Авто-Оранта" (33000, м. Рівне, провул. Робітничий, 1, код ЄДРПОУ 41612720) на користь Приватного підприємства "Автотехнологія" (33000, м. Рівне, провул. Робітничий, 1, код ЄДРПОУ 33001116) 1 762, 00 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено "09" жовтня 2018 року

Суддя Церковна Н.Ф.