Постанова

від 08.10.2018 по справі 925/958/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/958/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 (судді: Яковлєв М.Л., Разіна Т.І., Чорна Л.В.) у справі № 925/958/16

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Відділу комунального майна Уманської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Уманської міської ради і Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради,

про визнання права власності (ціна позову 195 960,00 грн),

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2016 року фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Відділу комунального майна Уманської міської ради (далі - Відділ комунального майна) про визнання права власності на 33,2 % у спільній частковій власності на нерухоме майно - "танцювальний майданчик", розташоване за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Коломенська, 3а (далі - об'єкт нерухомого майна).

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 16, 331, 332, частину 4 статті 778 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовано тим, що на підставі договору оренди майна від 29.12.2011 № 23/2011 (зі змінами та доповненнями) позивач отримав в оренду комунальне майно, яке не було зареєстровано у Бюро технічної інвентаризації та перебувало у занедбаному стані, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.02.2012 та рішенням Уманської міської ради про надання дозволу на реконструкцію від 14.07.2012 № 192.

На підставі рішення органу місцевого самоврядування позивач зобов'язався здійснити поліпшення об'єкта та виготовити документацію за власні кошти. Під час капітального ремонту орендованого майна позивач збільшив його вартість та виконав невід'ємні поліпшення, що призвело до створення нової речі та зміни статусу приміщення, а саме перетворення аварійного нежитлового приміщення на зареєстровану у державному реєстрі будівлю. Після реконструкції внаслідок поліпшень змінилися технічні характеристики нежитлового приміщення, що дало змогу провести його державну реєстрацію відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.10.2014 серії ЕЕМ № 117764. Позивач наголосив, що обсяг виконаних будівельних робіт повністю відповідає погодженому орендодавцем кошторису.

Позивач зазначив, що оскільки вартість орендованого об'єкта збільшилася саме в результаті здійснення поліпшень, розмір частки, яку становлять ці поліпшення, має вираховуватися, виходячи із первинної вартості об'єкта, яку він мав до проведення реконструкції. Згідно з експертним висновком експертно-технічного центру "Статус" від 31.07.2016 співвідношення вартості зроблених поліпшень до вартості об'єкта на дату укладення договору становить 33,2 % на 66,8 %.

1.3. У відзиві на позовну заяву Відділ комунального майна просив відмовити у її задоволенні, наголошуючи на невідповідності дійсності тверджень позивача про те, що ним у процесі проведення поліпшень, у тому числі реконструкції, було створено нову річ, із наданих позивачем документів неможливо встановити, які саме будівельні роботи виконано, які матеріали при цьому використано, зважаючи на те, що згідно з технічним паспортом, виготовленим Приватним підприємством "Генплан" за матеріалами проведеної 03.04.2013 інвентаризації, об'єкт нерухомого майна до початку виконання будівельних робіт і після його реконструкції (декларація від 02.07.2014) має ті самі характеристики. При цьому Відділ комунального майна зазначив, що згідно з довідкою Уманського районного відділу управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у Черкаській області від 10.10.2016 № 746 07.08.2015 на танцювальному майданчику виникла пожежа, ймовірна причина якої - підпал, у зв'язку з чим відповідач вважав вартість поліпшень і сам факт їх здійснення на дату подання позову сумнівними і такими, що потребують підтвердження результатами судової експертизи, оскільки поліпшення, здійснені позивачем у 2014 році, могли бути значно пошкоджені або знищені вогнем у 2015 році.

1.4. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.10.2016 у справі призначено судову експертизу та зупинено провадження, яке поновлено згідно з ухвалою від 16.03.2017.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.03.2017 зупинено провадження у справі у зв'язку із дорученням проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 11.10.2016, іншому експерту.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 (суддя Довгань К.І.) позов задоволено повністю, визнано за ФОП ОСОБА_4 право власності на 33,2 % у спільній частковій власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Коломенська, 3а.

Суд першої інстанції аргументував своє рішення доведеністю позовних вимог

2.2. За апеляційними скаргами Уманської міської ради і Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради (далі - Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин) - осіб, які не брали участі у справі - постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 (судді: Яковлєв М.Л., Разіна Т.І., Чорна Л.В.) рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції установив, що власником об'єкта нерухомого майна є Уманська міська рада, на той час як позов заявлено до Відділу комунальної власності, який є виконавчим органом Уманської міської ради. Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи, а судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, яке регулює спірні правовідносини, оскільки розглянувши справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки суб'єктному складу сторін і не з'ясував їх правового статусу. Натомість суд апеляційної інстанції згідно зі статтею 48 Господарського процесуального кодексу України не наділений повноваженнями щодо здійснення заміни неналежного відповідача під час апеляційного перегляду справи.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018, ФОП ОСОБА_4 у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 залишити без змін наголошуючи на правильності висновків суду першої інстанції і неправомірності скасування рішення місцевого суду апеляційною інстанцією.

Скаржник зазначає, що звертаючись до суду із позовом до Відділу комунального майна позивач виходив з Положення про Відділ комунального майна, за змістом якого цей підрозділ наділено повноваженнями представляти інтереси Уманської міської ради. Спір безпосередньо стосується договору оренди № 23/2011, укладеного саме із Відділом комунальної власності як органом,, уповноваженим на розпорядження спірним майном.

ФОП ОСОБА_4 вважає, що суд апеляційної інстанції неправомірно застосував положення статті 277 Господарського процесуального кодексу України і скасував законне рішення суду першої інстанції.

3.2. Уманська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 -без змін, наголошуючи на помилковості тверджень скаржника про те, що спірні правовідносини виникли із договору оренди № 23/2011, оскільки власником об'єкта нерухомого майна є Уманська міська рада. Отже, визнаючи право спільної часткової власності на нерухоме майно, суд першої інстанції вирішив майнові права Уманської міської ради, не залучаючи її до участі у справі, що за змістом статті 277 Господарського процесуального кодексу України є безумовною підставою для скасування судового рішення.

3.3. Голова ліквідаційної комісії Відділу комунального майна у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, акцентуючи на помилковості визнання судом першої інстанції права часткової спільної власності за позивачем на нерухоме майно, оскільки умовами договору оренди майна № 23/2011 передбачено лише компенсацію невід'ємних поліпшень орендованого майна комунальної власності, здійснених позивачем. При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою, що у результаті ремонту основні властивості орендованих приміщень не змінювалися, що унеможливлює висновок про створення орендарем нової речі.

3.4. Відділ з питань комунальної власності та земельних відносин у відзиві на касаційну скаргу також заперечив проти її задоволення, зазначаючи, у тому числі, про знищення внаслідок пожежі здійснених позивачем поліпшень орендованого комунального майна та наголошуючи, що суд першої інстанції судовим рішенням переклав ризик пошкодження об'єкта оренди з орендаря на орендодавця.

4. Розгляд касаційної скарги

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 29.12.2011 між ФОП ОСОБА_4 і Відділом комунального майна Уманської міської ради укладено договір оренди майна № 23/2011, згідно з умовами якого ФОП ОСОБА_4 отримав в оренду комунальне майно - танцювальний майданчик (у тому числі сцену з підвалом, підсобні приміщення,) розташоване за адресою: м. Умань, вул. Коломенська, 3а.

У подальшому до договору було внесено зміни та доповнення, згідно з договором від 18.04.2013 № 1, договором від 23.12.2013 № 2, договором від 23.01.2015 № 3, договором від 05.11.2015 № 4.

4.3. Суди також зазначили, що як стверджує позивач, з акта приймання - передачі майна від 01.02.2012 та рішення Уманської міської ради про надання дозволу на реконструкцію від 14.07.2012 № 192 убачається, що об'єкт нерухомого майна не був зареєстрований у встановленому законом порядку і перебував у занедбаному стані.

Так, орендар на підставі рішення міської ради від 14.07.2012 № 192, а також умов договору (зі змінами і доповненнями) був зобов'язаний провести поліпшення цього об'єкта нерухомого майна та виготовити документацію на нього за власні кошти.

Згідно із затвердженим кошторисом на будівельні роботи від 03.09.2014 № 2-1-1 та актом прийому-передачі виконаних робіт підрядником від 18.09.2014 в орендованому приміщені встановлено: нову покрівлю, двері, вікна, грати, виконано електромонтажні роботи, замінено перекриття та підлогу, здійснено інші роботи.

Декларацією Державної архітектурно - будівельної інспекції України від 11.08.2014 установлено, що об'єкт готовий до експлуатації.

Факт реєстрації об'єкта підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.10.2014 серії ЕЕМ № 117764.

Обсяг виконаних будівельних робіт відповідає погодженому орендодавцем кошторису і становить 195 764,40 грн.

4.4. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що рішення Уманської міської ради про надання дозволу на реконструкцію від 14.07.2012 № 192 та договір оренди (зі змінами та доповненнями) свідчать про те, що дозвільні документи виключають самочинність будівництва. Початкова вартість об'єкта нерухомого майна на дату укладення договору - 30.11.2011 становила 290 182,00 грн (пункт 1.1 договору). У результаті проведених позивачем поліпшень сума витрат становить 195 764,40 грн.

4.5. Крім того, як установлено судами, згідно з висновком експертного дослідження від 06.12.2017 № 78/23-17 та зіставлення результатів візуального огляду об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Коломенська, 3а, експертом установлено, що даними, наведеними у наданих документах (ураховуючи також і факт пожежі на об'єкті дослідження 07.018.2015), можна вважати документально підтвердженим проведення ФОП ОСОБА_4 під час дії договору оренди від 29.12.2011 № 23/2011 у липні-вересні 2014 року капітального ремонту приміщень танцювального майданчику відповідно до кошторисної документації, схваленої філією ДП "Укрдербудекспертиза". ФОП ОСОБА_4 здійснено невід'ємні поліпшення об'єкта нерухомого майна, а саме виконано основні будівельні роботи з капітального ремонту танцювального майданчика, погоджені орендодавцем. Експерт акцентував, що за результатами проведеного дослідження можна вважати, що виконані у 2014 році будівельні роботи з капітального ремонту відкритого танцювального майданчика на суму 195 764,40 грн суттєво змінили орендоване майно, зокрема його вартість на 37 %, яка станом на вересень 2014 році ймовірно становила 340 093,00 грн, без урахування вартості здійснених поліпшень.

4.6. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 на підставі статей 331, 773, 778 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшов висновку про правомірність вимог позивача та наявність підстав для визнання за ним права власності на 33,2 % у спільній частковій власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Коломенська -3а.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час звернення з позовом) правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Як убачається із наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, у томі числі, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

5.2. За змістом статей 317, 318 та 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 325 цього Кодексу передбачено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

За змістом статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 328 цього Кодексу встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

5.3. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органами, уповноваженими управляти об'єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.

За змістом частини 1 статті 60 цього Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить, зокрема, право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

Згідно з частинами 5, 8 статті 60 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

5.4. Як убачається із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_4 позов про визнання права власності на 33,2 % у спільній частковій власності на нерухоме майно заявлено до Відділу комунальної власності.

5.5. Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час звернення з позовом до суду) установлено форму і зміст позовної заяви, в якій має бути зазначено, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; докази, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

5.6. Із 15.12.2017 відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VІІI набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, згідно з підпунктом 9 пункту 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5.7. За змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

5.8. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

5.9. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 за апеляційними скаргами Уманської міської ради та Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин (як осіб, які не були залучені до участі у справі), установив, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.10.2014 № 28311224 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.10.2014 № 28311542 власником об'єкта нерухомого майна - "Танцювальний майданчик", розташованого за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Коломенська - 3а, є Уманська міська рада (том1, а.с 18-20).

Зазначені обставини не спростовано учасниками справи.

При цьому Відділ комунального майна є виконавчим органом Уманської міської ради, який утворюється міською радою, підзвітний та підконтрольний міській раді, підпорядковується виконавчому комітету та міському голові, уповноважений представляти у суді інтереси територіальної громади міста Умані від імені Уманської міської ради з питань, що належать до компетенції відділу.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку вирішується спір про визнання права власності, проте відповідач у справі не є власником спірного майна.

Натомість власник спірного нерухомого майна - Уманська міська рада не була залучена до участі у справі, хоча оскаржене судове рішення у цій справі стосується її прав, інтересів та обов'язків.

5.10. Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 254 зазначеного Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, наведеною нормою передбачено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, у спорі про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або викладено судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстав позову.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним.

У разі встановлення господарським судом зазначених обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України) та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права в будь - якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

При цьому за змістом статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Проте позивач із відповідним клопотанням до суду не звертався, суд першої інстанції питання щодо заміни неналежного позивача у цій справі чи залучення співвідповідача - Уманської міської ради як власника об'єкта нерухомого майна у порядку статті 48 Господарського процесуального кодексу України не вирішував.

Водночас згідно з положеннями чинного процесуального законодавства суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо здійснення заміни неналежного відповідача під час апеляційного перегляду справи.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судом апеляційної інстанцій, зокрема стосовно того, що власником спірного нерухомого майна є Уманська міська рада, яку не було залучено до участі у справі як належного відповідача чи співвідповідача і яка не брала участі у розгляді справи, на той час як вимога про визнання за позивачем права власності на 33,2 % у спільній частковій власності на комунальне майно стосується прав, інтересів та обов'язків Уманської міської ради, колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування ним норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що стало підставою для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 оскаржуваною постановою. За таких обставин постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування немає.

6.4. Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки обставин справи.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2018 у справі № 925/958/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак