Рішення

від 02.10.2018 по справі 534/1678/17

КОМСОМОЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОМСОМОЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1678/17

Провадження № 2/534/85/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2018 року м.Горішні Плавні

Комсомольський міський суд Полтавської області в складі головуючого судді Крикливого В.В., з участю: секретаря судового засідання Клімової С.І., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Кириченко Г.В. та Крикунова Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство № 2) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій прохає визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №8 від 08.09.2017, виданий головою правління Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство №2), поновити його на посаді охоронника, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4360,23 грн. та 20000 грн. компенсації моральних збитків.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що з 02.09.2010 він був прийнятий на посаду охоронника до Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів . Наказом №3 (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) від 15.12.2016 його було звільнено з посади за згодою сторін, копію якого ОСОБА_1 отримав 11.02.2017. Оскарживши вказаний наказ про звільнення в судовому порядку, за рішенням суду від 13.07.2017 останній було скасовано та поновлено позивача на роботі.

Наказом №8 від 08.09.2017 про звільнення з роботи за прогул без поважних причин позивача було звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, копію якого ОСОБА_1 було отримано поштою. Вказаний наказ позивач вважає незаконним, оскільки фактично на роботі його поновлено не було, а судове рішення залишилось не виконаним. З огляду на вказане, ОСОБА_1 прохає визнати наказ про звільнення незаконним, скасувати його та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також повторними незаконними діями відповідача щодо звільнення позивачу було заподіяну моральну шкоду, розмір якої оцінений ОСОБА_1 у 20000 грн. Компенсацію моральних збитків ОСОБА_1 прохає стягнути з Гаражного товариства №2.

Провадження у справі відкрито за ухвалою суду від 24.10.2017 року (а.с.18).

Будучи належно повідомленими про час і місце розгляду справи, позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились. Від ОСОБА_2 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності довірителя, позовні вимоги ними підтримані у повному обсязі.

В судовому засіданні 18.04.2018, під час виступу зі вступним словом, позивач ОСОБА_1 заявлені ним вимоги підтримав повністю та пояснив, що з вересня 2010 року він працював охоронником у гаражному товаристві №2. Після поновлення його на посаді за попереднім судовим рішення, позивача не було належним чином повідомлено про це, натомість коли він з'явився до правління гаражного товариства йому було запропоновано надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці. При поновленні його не було ознайомлено з графіком роботи, не було надано робоче місце. Такі дії відповідача позичав вважає навмисними, направленими на створення неприйнятних умов праці. За попереднім графіком роботи позивач працював охоронником одну добу через три , і новий графік роботи, який передбачає п'ятиденний робочий тиждень позивача не влаштував.

ОСОБА_1 пояснив, що після винесення судового рішення про поновлення його на роботі, він до гаражного товариства не звертався з приводу поновлення його на посаді, до виконання свої обов'язків не приступав. Позивач ствердив, що у зв'язку із юридичною необізнаністю та поганим розумінням державної мови, він не зрозумів рішення суду, проте за відповідними роз'ясненнями не звертався.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні 18.04.2018 позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні позову, посилаючись на викладені у ньому обставини.

Адвокат Кириченко Г.В., діючи в інтересах Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство № 2) в судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити, посилаючись на безпідставність заявлених ОСОБА_1 вимог.

Зазначила, що починаючи з 28.08.2017 позивач ОСОБА_1 без поважних причин був відсутній на робочому місці. З того часу як позивач був обізнаний про поновлення його на роботі, останній не вжив будь-яких активних дій з виконання своїх безпосередніх обов'язків охоронника і взагалі не приступив до роботи ані за новим графіком, ані за попереднім. З приводу посилання сторони позивача про не ознайомлення із умовами праці та ненадання робочого місця, адвокат Кириченко Г.В. акцентувала увагу на тому, що позивача було поновлено на роботі, а не прийнято на нову посаду, при тому його робоче місце залишилось незмінним.

З'ясувавши позиції сторін, заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, показання свідків, дослідивши приєднані до справи письмові матеріали, суд зазначає про наступне.

Заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 13.11.2017 (а.с.35-37) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1., визнано незаконним та скасовано наказ №3 від 15.12.2016 про звільнення ОСОБА_1., поновлено останнього на посаді охоронника в Громадській організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу і компенсацію моральної шкоди.

За ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 02.11.2017 (а.с.34), заочне рішення суду у справі за цивільним позовом ОСОБА_1. про поновлення на роботі було скасовано із призначенням справи до розгляду в загальному порядку.

Згідно з копією трудової книжки (а.с.73 зворотній бік), за наказом №6 від 21.08.2017 позивача ОСОБА_1. поновлено на посаді охоронника Громадської організації (товариства№2 по експлуатації індивідуальних гаражів).

За наказом про звільнення з роботи №8 від 08.09.2017 (а.с.6), ОСОБА_1. звільнено з посади охоронника Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів з 11.09.2017 за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Виходячи із змісту вказаного наказу, охоронник ОСОБА_1 без поважних причин був відсутній на робочому місці та відмовився від надання пояснень, що документовано актами від 28.08.2017, 29.08.2017, 30.08.2017, 31.08.2017, 01.09.2017, 04.09.2017, 04.09.2017, 05.09.2017, 06.09.2017, 07.09.2017, 08.09.2017.

В судовому засіданні представники відповідача пояснили, що дійсно позивача було поновлено на посаді за судовим рішенням, проте останній до роботи фактично не приступив. Графік роботи охоронника в гаражному товаристві було змінено і повідомлено ОСОБА_1., що режим роботи становить з понеділка по п'ятницю з 08 год. до 17 год., з перервою на обід з 13 год. до 14 год. та вихідними днями у суботу та неділю. ОСОБА_1 протягом робочого часу на роботі був відсутній, про що складались відповідні акти.

Як убачається з приєднаних до справи копій актів датованих 28.08.2017, 29.08.2017, 30.08.2017, 31.08.2017, (а.с.53,57,59,61,62,63,67,68,69,70,71,72) у вказані робочі дні ОСОБА_1 протягом робочого часу був відсутній на робочому місці.

Згідно із складеним актом від 29.08.2017 (а.с.56) за підписами голови правління ОСОБА_6, бухгалтера ОСОБА_7, члена правління ОСОБА_8, 29.08.2017 у приміщені правління гаражного товариства ОСОБА_1 було вручено наказ про поновлення на роботі та в усному порядку повідомлено про графік роботи охоронника, а саме з 08 год. до 17 год. з понеділка по п'ятницю, з обідньою перервою з 13 год. до 14 гол. і вихідними днями субота-неділя.

Як убачається з листа голови правління гаражного товариства від 02.09.2017, адресованого на ім'я ОСОБА_1. (а.с.64), останньому у письмовій формі було повідомлено про графік його робити, запропоновано надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці та запрошено на засідання правління 09.09.2017.

Зазначеної обставини позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував, та підтвердив, що дійсно йому було відомо про зміну режиму роботи охоронника. Із такою зміною графіка роботи ОСОБА_1 не погодився. ОСОБА_1 ствердив, що ним було отримано листа про зміну графіку поштою, проте вважаючи таку зміну лише передумовою наступного звільнення і помстою з боку правління гаражного товариства, з огляду на особисті життєві потреби, новий графік робочого часу позивача не влаштував і до роботи він не пристував. Фактично із змісту пояснень позивача, останній не вважав за потрібне виходити на роботу.

Обставина щодо вручення позивачу вказаного листа підтверджується приєднаним до справи матеріалами, зокрема, згідно із повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення ОСОБА_1 було особисто отримано повідомлення про зміну робочого графіку 06.09.2017 під особистий підпис (а.с.64,65).

Суд зазначає, що виниклі між сторонами спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться й у ч.1 ст. 4 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 ЦПК України).

У ст.2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що на підставі судового рішення, за наказом голови правління Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів ОСОБА_6 від 21.08.2017 №6, позивача ОСОБА_1. було поновлено на посаді охоронника гаражного товариства.

В судовому засіданні сторони визнали ту обставину, що вказаний наказ було доведено до відома ОСОБА_1. 29.08.2017. Зазначене також підтверджується долученими до справи копіями акту від 29.08.2017 та власноручним поясненням позивача щодо отримання наказу №6 від 21.08.2017 (а.с.57,58).

Згідно із наказом №8 від 08.09.2017, позивача ОСОБА_1. було звільнено з посади охоронника на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Нормами зазначеної статті передбачено можливість розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності за ініціативою власника або уповноваженого ним органом лише у випадку, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 визнав ту обставину, що фактично з того часу, як дізнався про наявність наказу щодо його поновлення на роботі, він до роботи не приступив у зв'язку із незгодою із зміною істотних умов праці, а саме графіку роботи.

У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Між тим, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Оскільки відповідач вказує, що позивача було звільнено відповідно до п.4 ст.40 КЗпПУ , про що подано відповідні документи, суд повинен перевірити їх відповідність законові.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Разом із тим, суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Статтею 36 КЗпП України визначені підстави припинення трудового договору, якими є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 ), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 ) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7 -1 ) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7 -2 ) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Так, за змістом ст.32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36цього Кодексу.

За таких обставин, режим роботи працівника є однією з істотних умов праці, із зміною яких законодавець пов'язує настання певних наслідків. Так, незгода працівника із продовженням роботи у нових умовах має наслідком припинення трудового договору.

Установлення режиму роботи є правом підприємства, що реалізується трудовим колективом або власником за узгодженням із профспілковою організацією підприємства за допомогою встановлення робочого часу та часу відпочинку, графіків змінності, введення підсумованого обліку робочого часу, часу початку та закінчення робочого дня, тривалості перерви для відпочинку та харчування, поділу робочого дня на частини.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що є членом правління Гаражного товариства №2, у серпні 2017 року він дізнався про наявність судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1. на роботі. На виконання рішення суду позивача було поновлено, але ОСОБА_1 до роботи не приступив, про що складались відповідній акти. Згодом на засіданні правлінні, на якому був присутній й особисто ОСОБА_1, останній ознайомився із актами про відсутність на роботі.

Свідок ОСОБА_7 в суді показала, що у 2017 році вона працювала бухгалтером у гаражному товаристві №2. Після поновлення позивача на посаді, у серпні 2017 нею було проведено виплату середнього заробітку та вручено відповідний наказ, проте ОСОБА_1 до роботи не приступав. Свідок пояснила, що нею помилково було зазначено у табелях робочого часу позначку д (пільгові часи роботи зі шкідливими умовами) у графі стосовно ОСОБА_1., фактично останній був відсутній на роботі, і у табелі обліку мало бути вказана позначка п . Після поновлення ОСОБА_1. на роботі, свідком було складено графік його роботи, який передбачав восьмигодинний робочий день, з 08 год. до 17 год.

Свідок ОСОБА_10 (дружина позивача) в ході допиту зазначила, що її чоловік працював охоронником у гаражному товаристві і графік його роботи складав одну добу через три. Згодом від чоловіка вона дізналась про те, що посаду охоронника скоротили, після скорочення вихідної допомоги чоловік не отримав, тому він звертався до суду. Також чоловік розповідав їй про те, що на сторожці , де розміщуються охоронники змінили замок. Після поновлення на роботі її чоловіка звільнили за прогул, про що він дізнався з листа, направленого поштою

Свідок ОСОБА_11 показав в суді, що підтримує з ОСОБА_1 дружні відносини і є членом гаражного товариства №2. Після зміни керівництва у гаражному товаристві на позивача стали здійснювати вплив, йому обрізали світло, на засіданні правління намагались виключити ОСОБА_1. з товариства. У присутності свідка позивачем було отримано листа із запрошенням на засідання правління, проте приїхавши до гаражного товариства, приміщення правління було закрито.

Свідок ОСОБА_6 (голова правління гаражного товариства) показав в суді, що близько року тому позивача було поновлено на роботі за судовим рішенням, однак ОСОБА_1 до роботи фактично не приступив. Так як він є головою правління, ним особисто видавався відповідний наказ про поновлення працівника на роботі. Одного разу ОСОБА_1 з'явився до гаражного товариства, тоді ж отримав присуджені за судовим рішенням кошти та наказ, і більше до роботи не приступав. З приводу зміни графіка роботи охоронника пояснив, що активний рух у гаражному товаристві відбувається саме вдень, тому було прийнято рішення з приводу визначення робочого часу охоронника саме з 08 год. до 17 год. Члени гаражного товариства повністю відмовилось від посад охоронників, оскільки вони не виконували своїх функцій та наразі на території гаражного товариства встановлені камери відеоспостереження. Між тим, на виконання рішення суду ОСОБА_1. було поновлено на роботі та визначено робочий графік саме у денний час, коли йде активне пересування по території гаражного товариства. У приміщенні правління було наявне робоче місце для охоронника.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12 в ході допиту підтвердили справжність своїх підписів на складених ними актах щодо відсутності ОСОБА_1. на робочому місці.

В судовому засіданні сторони визнали ту обставину, що після поновлення позивача на роботі йому було змінено графік робочого часу, з яким ОСОБА_1 не погодився.

З огляду на положення ст.82 ЦПК України, вказана обставина не підлягає доказуванню та є встановленою судом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.10 Постанови Пленуму ВСУ N 9 від 06.11.92 Про практику розгляду судами трудових спорів , припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Відмова працівника укласти контракт може бути підставою для припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП у тому разі, коли відповідно до законодавства така форма трудового договору для даного працівника була обов'язкова.

У тих випадках, коли підстави для зміни зазначених умов були, але працівник, який відмовився від продовження роботи, не був попереджений за 2 місяці про їх зміну або звільнений до закінчення цього строку після попередження, суд відповідно змінює дату звільнення.

Встановивши при розгляді справи про поновлення на роботі особи, звільненої за п.3 чи п.4 ст.40 КЗпП, що підставою розірвання трудового договору стала відмова працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, викликаною змінами в організації виробництва і праці, і працівник не згоден працювати в нових умовах, суд вправі зі своєї ініціативи змінити формулювання причин звільнення на п.6 ст.36 КЗпП.

З огляду на викладене та враховуючи, що під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 фактично було звільнено у зв'язку із його відмовою від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, суд вважає, що формулювання причин його звільнення підлягає зміні на пункт 6 статті 36 КЗпП України без поновлення його на посаді. З наведений вище причин не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як ця обставина не знайшла свого підтвердження.

Окрім того, суд вважає необґрунтованою вимогу про стягнення компенсації моральної шкоди, так як позивачем на надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення йому такої шкоди та розміру відповідної компенсації.

На підставі викладеного та керуючисьст.36, 40 КЗпП, ст. 263 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Громадської організації Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство № 2) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди - відмовити.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 відповідно до наказу Громадської організації Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство № 2) № 8 від 08.09.2017 з пункту 4 статті 40 КЗпП України на пункт 6 статті 36 КЗпП України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Комсомольський міський суд Полтавської області.

Повне ім'я позивача: ОСОБА_1, адреса: 39800, АДРЕСА_1;

Повне найменування відповідача: Громадської організації Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство № 2), адреса: Полтавська область, місто Горішні Плавні, вулиця Будівельників, 70, ЄДРПОУ - 22539596.

Повне судове рішення складено 09.10.2018.

Суддя В.В. Крикливий