Рішення

від 11.10.2018 по справі 910/10156/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.10.2018Справа № 910/10156/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ

про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку

Представники учасників справи:

від позивача: Власенко І.І.;

від відповідача : Радзієвський Ю.Є.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідачем було самовільно (за відсутності відповідних правовстановлюючих документів) зайнято земельну ділянку, орієнтовною площею 0,41 га, на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 відкрито провадження у справі №910/10156/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 05.09.2018; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

03.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залишення без розгляду позовної заяви.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на те, що він не здійснював самовільне зайняття земельної ділянки, а є законним власником об'єкта, розташованого на спірній земельній ділянці, оскільки вказаний об'єкт було внесено до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ на підставі акту приймання-передачі від 01.07.2016.

За таких обставин, за твердженням відповідача, він є законним користувачем спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідач зазначив, що Київська міська рада не має повноважень на звернення до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

У клопотанні про залишення позову без розгляду відповідач також вказав на те, що законодавством не передбачено право Київської міської ради на звернення до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Розглянувши у підготовчому засіданні 05.09.2018 зазначене клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд вирішив відмовити в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю, про що зазначено в ухвалі суду від 05.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 підготовче засідання у справі №910/10156/18 відкладено на 24.09.2018.

19.09.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, серед іншого, вказав на те, що право власності або право користування у встановленому законом порядку на спірну земельну ділянку під будівництво нікому не оформлювалось, а тому в подальшому не могло виникнути й перехід такого права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/10156/18, розгляд справи по суті призначено на 08.10.2018.

02.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі №910/10156/18 судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питання, якому році було збудовано паркінг з вбудованими гаражними боксами, приміщеннями та машино-місцями на Харківському шосе, 19-Б у Дніпровському районі міста Києва.

У судовому засіданні 08.10.2018 судом було оголошено перерву до 11.10.2018.

Розглянувши у судовому засіданні 11.10.2018 клопотання відповідача про призначення у справі №910/10156/18 судової будівельно-технічної експертизи, суд постановив протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про залишення вказаного клопотання без розгляду у зв'язку з наступним.

Так, ст. 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість суду призначити у справі судову експертизу.

Відповідно до ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України завданням підготовчого провадження є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчу засідання суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Відповідно до ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Таким чином, питання щодо призначення експертизи у справі вирішується судом у підготовчому засіданні, тоді як на стадії розгляду справи по суті (після закриття підготовчого провадження) суд розглядає та вирішує спір на підставі вже зібраних у підготовчому провадженні матеріалів (засобів доказування), одним з яких є висновок експерта (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 було закрито підготовче провадження у справі №910/10156/18, розгляд справи по суті призначено на 08.10.2018, тоді як клопотання про призначення у справі судової експертизи подано відповідачем 02.10.2018, тобто вже після закриття судом підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відповідачем не наведено суду причин (їх поважності) неподання вказаного клопотання про призначення у справі судової експертизи у підготовчому засіданні (до закриття підготовчого провадження та розгляду справи по суті).

Крім того, суд зазначає, що призначення у справі судової експертизи зумовлює необхідність зупинити провадження у відповідній справі.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 168 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Оскільки можливість суду зупинити провадження у справі у випадку призначення судової експертизи передбачена п. 2 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, яка не є підставою для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті (відповідно до ч. 3 ст. 168 Господарського процесуального кодексу України), суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення у даній справі судової експертизи.

Враховуючи викладені обставини, суд залишив без розгляду подане відповідачем 02.10.2018 клопотання про призначення у справі №910/10156/18 судової експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні 11.10.2018 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.10.2018 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 11.10.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши усні пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №103793926 від 15.11.2017 (копія довідки долучена позивачем до позовної заяви) та №62999630 від 07.07.2016 (копія долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву) Товариство з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 940616580000) - паркінгу, загальною площею 4105,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б (державна реєстрація прав власності проведена 04.07.2016).

З вказаних довідок вбачається, що підставою виникнення права власності є акт приймання-передачі б/н від 01.07.2016, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ та ОСОБА_3; протокол (рішення) установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ б/н від 23.06.2016.

Судом встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (станом на 01.07.2016), ОСОБА_3 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ (розмір внеску до статутного фонду - 4110000,00 грн.); державна реєстрація новоутвореної юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ шляхом заснування проведена 24.06.2016.

Відповідно до ст. 140 Цивільного кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

За приписами ст. 144 Цивільного кодексу України, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників, розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Таким чином, у зв'язку з передачею до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ його засновником майна - паркінгу, загальною площею 4105,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б, вказане майно стало власністю відповідача у даній справі (Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ ).

Вказані обставини були також зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

У позовні заяві позивач вказав на те, що відповідач звертався з клопотанням до Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій за адресою: Харківське шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва, втім вказане клопотання було повернуто заявнику на доопрацювання.

Однак, недоліки, вказані Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідачем усунуті не були, та повторно відповідач не звертався до Київради з відповідним клопотанням щодо оформлення прав на спірну земельну ділянку.

Так, судом встановлено, що листом №057024-15772 від 16.08.2016 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив відповідача про те, що ним було розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ №К27391 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатацію будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва, та за результатами розгляду вказаного клопотання, воно та долучені до нього документи повернуті заявнику оскільки в матеріалах, доданих до клопотання, відсутнє підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності експлуатації закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена (копія листа долучена позивачем до позовної заяви).

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №18-0003-04 від 16.01.2018, складеного посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо земельної ділянки орієнтованою площею ,41 га за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б, встановлено, що відповідно до даних міського земельного кадастру Департаментом земельних ресурсів було опрацьовано клопотання №К-27391 до Київської міської ради, подане через приймальню Київради з земельних питань, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ для розміщення та експлуатації будівель і споруд, додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва. Вказане клопотання разом з поданими до нього документами було повернуто листом від 16.08.2016 №057024-15772, оскільки в матеріалах, доданих до клопотання, відсутнє підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності експлуатації закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена.

За поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду). У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

Під час перевірки встановлено, що на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, а саме паркінг з вбудованими гаражними боксами, приміщеннями та машиномісцями загальною площею 4105,6 кв.м. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2016 №940616580000).

За результатами проведеної перевірки вбачається порушення земельного законодавства України, а саме самовільне зайняття земельної ділянки.

Вказівкою (вих. № 18-0004-04 від 16.01.2018) позивач повідомив відповідача про те, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням норм ст. 211 Земельного кодексу України та вимагав усунути порушення земельного законодавства в десятиденний термін.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності у місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Однак, будь-яких рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі спірної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Враховуючи викладені обставини, позивач просить суд зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,41 га на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

При цьому, слід зазначити, що захисту підлягає порушене право, або таке, що не визнається чи оспорюється.

Отже з наведених норм права вбачається, що зверненню з позовом до суду має передувати наявність об'єктивних обставин щодо порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів особи, а не суб'єктивне відношення особи до таких обставин.

Частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 1 статті 142 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Виходячи з положень пункту 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 6 Закону України Про столицю України місто-герой Київ визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Пунктами а , б , в , г статті 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Як зазначив позивач у позовній заяві, будь-яких рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі спірної земельної ділянки (земельної ділянки орієнтовною площею 0,41 га на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва) у власність чи користування не приймала.

Суд зазначає, що доказів на підтвердження того, що означена спірна земельна ділянка передана у власність чи користування будь-яким особам матеріали справи не містять.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви Витяг з Бази даних міського земельного кадастру станом на 09.01.2018, з якого вбачається, що оформлення прав щодо земельної ділянки 66:048:0026к, площею 4160,42 кв.м., за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б знаходиться на стадії розробки оформлення прав, а саме за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ щодо оренди вказаної земельної ділянки на 15 років.

Як встановлено судом, відповідач звертався з клопотанням до Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій за адресою: Харківське шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва.

Як встановлено судом, листом №057024-15772 від 16.08.2016 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив відповідача про те, що за результатами розгляду вказаного клопотання, воно та долучені до нього документи повертаються заявнику оскільки в матеріалах, доданих до клопотання, відсутнє підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності експлуатації закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена (копія листа долучена позивачем до позовної заяви).

Матеріали справи не містять доказів повторного звернення відповідача із відповідним клопотанням про оформлення права користування на спірну земельну ділянку або доказів усунення недоліків, вказаних у листі №057024-15772 від 16.08.2016.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на вищевикладене, право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду) та отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку.

При цьому, оскільки відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.

Для реалізації цього напрямку законодавчим органом держави були прийняті та втілені в життя ряд законодавчих актів по забезпеченню дієвого контролю за охороною земель та ефективним використанням земельних ресурсів.

Так, відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (стаття 188 Земельного кодексу України).

Слід зазначити, що положеннями пункту е статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до статті 3 Закону України Про виконавче провадження рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.

Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у статті 212 Земельного кодексу України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

При цьому, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Відповідно до вимог статті 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок.

Положеннями частини 1 статті 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;.

Положеннями статті 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Аналогічні положення закріплені у статті 20 Закону України Про охорону земель .

За змістом Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року N 16/890, самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу. Усі землі в межах міста Києва є об'єктами самоврядного контролю та охорони.

Пунктом 10 рішення Київської міської ради від 2 квітня 2015 року N 317/1182 Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва без відповідних дозвільних документів або виданих з порушенням законодавства чи самовільного зайняття земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідній районній в місті Києві державній адміністрації слід забезпечити складання акта про виявлені порушення.

Як встановлено судом, відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №18-0003-04 від 16.01.2018, складеного посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо земельної ділянки орієнтованою площею ,41 га за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б, встановлено, що відповідно до даних міського земельного кадастру Департаментом земельних ресурсів було опрацьовано клопотання №К-27391 до Київської міської ради, подане через приймальню Київради з земельних питань, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ для розміщення та експлуатації будівель і споруд, додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва. Вказане клопотання разом з поданими до нього документами було повернуто листом від 16.08.2016 №057024-15772, оскільки в матеріалах, доданих до клопотання, відсутнє підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності експлуатації закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена.

За поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду). У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

Під час перевірки встановлено, що на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, а саме паркінг з вбудованими гаражними боксами, приміщеннями та машиномісцями загальною площею 4105,6 кв.м. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2016 №940616580000).

За результатами проведеної перевірки вбачається порушення земельного законодавства України, а саме самовільне зайняття земельної ділянки.

Будь-яких доказів щодо невідповідності нормативно-правовим актам дій Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачем суду не надано, а дії по проведенню обстеження земельної ділянки у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувалися (зворотного матеріали справи не містять).

Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність у відповідача права власності або права користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,41 га на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва на підставі визначених законодавством України правовстановлюючих документів.

При цьому, що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, що він не здійснював самовільне зайняття земельної ділянки, а є законним власником об'єкта, розташованого на спірній земельній ділянці, оскільки вказаний об'єкт було внесено до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ на підставі акту приймання-передачі від 01.07.2016, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні , то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене , необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/24189/16.

Як встановлено судом, відповідач є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 940616580000) - паркінгу, загальною площею 4105,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б (державна реєстрація прав власності проведена 04.07.2016), тобто на спірній земельній ділянці.

Як встановлено судом, підставою виникнення права власності є акт приймання-передачі б/н від 01.07.2016, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ та ОСОБА_3; протокол (рішення) установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ б/н від 23.06.2016.

Однак, будь-яких документів, що підтверджують право власності/право користування Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ на земельну ділянку за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б, на якій знаходиться паркінг, загальною площею 4105,6 кв.м., відповідачем суду не надано.

При цьому, доказів того, що відповідачем вчиняються будь-які дії щодо оформлення права власності/права користування на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять (судом враховано, що листом від 16.08.2016 клопотання відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки було повернуто відповідачу із зазначенням причин повернення).

Водночас, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, які у своїй сукупності свідчать про те, що право власності/право користування на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку взагалі нікому не оформлювалось (з прийняттям Київрадою відповідного рішення), в тому числі і ОСОБА_3 (засновнику Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ , який вніс до статутного фонду товариства паркінг, загальною площею 4105,6 кв.м. за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б), в подальшому (при набутті відповідачем права власності на паркінг, розміщений на спірній земельній ділянці) не міг відбутися і, власне, перехід права власності/права користування вказаною спірною земельною ділянкою (земельною ділянкою, на якій знаходиться паркінг, внесений до статутного фонду відповідача).

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач фактично використовує земельну ділянку, орієнтовною площею 0,41 га, за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б: - за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду); - за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. При цьому, дії відповідача, що свідчать про фактичне використання спірної земельної ділянки, не є діями, які відповідно до закону є правомірними.

Вказані обставини свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ самовільно займає земельну ділянку, орієнтовною площею 0,41 га, за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту порушеного права частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачено відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Передбачене статтею 152 Земельного кодексу України право власника земельної ділянки вимагати усунення порушення його прав на землю не обумовлюється обов'язковою наявністю попередньо складених актів перевірок чи протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель для звернення з відповідним позовом.

Як зазначалось вище, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (частина 2 статті 212 Земельного кодексу України).

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,41 га на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

При цьому, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Суд зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Так, встановлені у даній справі обставини в сукупності дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача (щодо паркінгу, який знаходиться на спірній земельній ділянці) у даному разі є законним, оскільки здійснюється на підставі закону (норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України), виправданим, з урахуванням в тому числі обставин щодо особливої цінності земель та винятковості підстав і умов набуття права власності на земельні ділянки держави та територіальної громади, а також відповідає критерію пропорційності. При цьому, останній досягається шляхом визначення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, у право власності якої здійснено втручання.

При цьому, суспільні інтереси у даному випадку значно переважають інтереси відповідача щодо його права власності на майно, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, в тому числі щодо забезпечення раціонального її використання (найбільш сприятливого щодо конкретної земельної ділянки).

Що стосується тверджень відповідача, що Київська міська рада не має права на звернення до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Як встановлено судом, спір у справі виник у зв'язку з виявленням факту зайняття відповідачем земельної ділянки без документів, що посвідчують право власності або право користування на неї.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст. 35 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Статтею 15 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачено повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та зазначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, в тому числі, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Аналогічні положення наведені в ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Оскільки спірна земельна ділянка обліковується як землі, не надані у власність чи користування, та яка знаходиться на території міста Києва, суд дійшов висновку, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження землями територіальної громади міста та який уповноважений на здійснення в межах своєї території контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з огляду на заявлені предмет позову та підстави позову, є належним позивачем у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір, що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України Про судовий збір у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір ).

Відповідно до ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 становить 1762,00 грн.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру (звільнення та повернення земельної ділянки), при зверненні з даним позовом до суду позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3524,00 грн.

Втім, як вбачається з платіжного доручення №509 від 26.04.2018, при зверненні з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 5286,00 грн., тобто надмірно сплатив судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, оскільки при зверненні з даним позовом до суду позивачем було внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме у сумі 1762,00 грн., суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету України на користь Київської міської ради судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір (у розмірі 3524,00 грн.) покладається на відповідача з огляду на задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України Про судовий збір , Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Київської міської ради задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-б; ідентифікаційний код: 40598810) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,41 га на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141), привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг ХШ (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-б; ідентифікаційний код: 40598810) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) судовий збір у розмірі 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 12.10.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова