Рішення

від 12.10.2018 по справі 623/1198/18

ІЗЮМСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 623/1198/18

Номер провадження 2/623/652/2018

РІШЕННЯ

іменем України

04 жовтня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Бєссонової Т.Д.

з участю: секретаря - Ноль С.В.

судового розпорядника ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі справу за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЮГ-М" про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

03 травня 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЮГ-М" ( далі ТОВ "Агрофірма ЮГ-М") про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" земельну ділянку належну ОСОБА_5 на праві приватної власності, загальною площею 4,5016 га, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району, Харківської області, контур 25 ділянка № 403, кадастровий номер 6322883000:05:000:0061, та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги позивача посилаючись на те, що 20.12.2006 року між позивачем та ТОВ Агрофірма ЮГ-М було укладено договір оренди, належної позивачу на праві приватної власності, земельної ділянки загальною площею - 4,5016 га, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району, Харківської області, контур № 25 ділянка № 403, кадастровий номер 6322883000:05:000:0061. Зазначений договір було зареєстровано у Харківській регіональній філії ДП ЦДЗК при ДК по земельним ресурсам 10 грудня 2006 року за № 040867200097. Тобто на час укладення договору оренди, сторони досягли всіх істотних умов договору, що і було засвідчено підписами сторін.

Відповідно до п. 39 договору, сторони домовилися про можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, за умови письмового попередження заінтересованої сторони, за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року.

03 січня 2018 року позивач відправив рекомендований поштовий лист на ім'я ТОВ Агрофірма ЮГ-М з описом вкладення про розірвання договору в односторонньому порядку, з часу отримання орендарем письмового попередження.

05.02.2018 року отримав відповідь в якій відповідач відмовив в поверненні земельної ділянки.

Оскільки у позивача виникла потреба та можливість самостійно використовувати належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, а відповідач своєю відмовою у розірванні договору оренди земельної ділянки порушує його конституційні права та умови договору позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" земельну ділянку належну йому на праві приватної власності, загальною площею 4,5016 га, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району, Харківської області, контур 25 ділянка № 403, кадастровий номер 6322883000:05:000:0061, та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечували та просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено,що ОСОБА_5 належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6322883000:05:000:0061, площею 4,5016 га, контур 25, ділянка № 403, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ХР №022781 виданого на підставі розпорядження Ізюмської райдержадміністрації № 302 від 30 червня 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 186 . (а.с.10)

20.12.2006 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" було укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки, за умовами п.п.1,2 якого ОСОБА_5 надав, а ТОВ Агрофірма ЮГ-М прийняло в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 6322883000:05:000:0061 площею 4,5016 га, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, контур № 25, ділянка № 403. Згідно п.п.8.9 зазначеного договору договір укладено на 15 років, орендна плата становить 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки, яка переглядається щорічно в залежності від коефіцієнту індексації грошової оцінки землі. (а.с.5-6,35-36).

20.12.2006 р. між ОСОБА_5 та ТОВ Агрофірма ЮГ-М було підписано визначення меж земельної ділянки в натурі. (а.с.37).

Вказаний договір зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельним ресурсам" 10 грудня 2007 року за № 040767200097.

12.12.2007 р. сторонами підписано приймання-передачі земельної ділянки (а.с.38).

Тобто на час укладення договору оренди, сторони досягли всіх істотних умов договору, що і було засвідчено підписами сторін.

Згідно п.1. Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Заводської сільської ради.

Відповідно до п.8 Договір укладено на 15 років.

Пунктами 37, 38 Договору передбачено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно п.39 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони, за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини у сфері земельного законодавства, в тому числі і щодо оренди земельних ділянок є Земельний кодекс України та Закон України «Про оренду землі» .

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

r) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Так, стаття 1 Закону України «Про оренду землі» встановлює що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 31 ЗУ «Про оренду землі» регламентує загальний порядок розірвання договору оренди землі, зокрема, ч. 3 та ч.4 статті встановлює що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Стаття 32 цього Закону встановлює обставини, при настанні яких можливо розірвання договору, а саме:

-в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору;

-в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки;

-а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п. 39 договору сторони домовилися про можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, за умови письмового попередження заінтересованої сторони, за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року.

Належною земельною ділянкою користується ТОВ "Агрофірма ЮГ-М", що не оспорюється сторонами у справі.

03 січня 2018 року позивач відправив рекомендований лист на ім'я ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" з повідомленням про розірвання договору в односторонньому порядку, та просив повернути належну йому земельну ділянку згідно п.39 та п.21 Договору оренди в січні 2018 р. (а.с.8).

Листом від 02.02.2018 р. вих. №19 ТОВ "Агрофірма ЮГ-М", посилаючись на п. 38 договору оренди повідомило ОСОБА_5, що дія договору може бути припинена шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін тільки за рішенням суду, за наявності передбачених договором підстав. Крім того, повідомлено позивача про недотримання процедури розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" отримало, заяву від 03.01.2018 року після початку польових робіт.(а.с.9)

Позивач посилається на те, що спірний Договір є розірваним після отримання від ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" вищевказаної заяви від 03.01.2018 р., оскільки п.39 Договору встановлено його право відмовитися від Договору і він відмовився від Договору заявою від 03.01.2018 р.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною1 статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч.1 ст.783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Разом з тим, ч.2 ст.792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з ч.9 ст.93 ЗК України, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України проголошено принцип свободи договору, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У Законі України Про оренду землі передбачено особливості вказаних договорів.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 212 Земельного Кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власниками землі або землекористувачами без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до абзацу 4 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» відповідно до статей 90, 95, 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про оренду землі» , укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зазначена норма відповідає принципу свободи договору, передбаченому у ст. 6, ст. 627 ЦК України. Крім того вказані норми кореспондуються із ч. 3 ст. 203 ЦК України, що передбачає загальні вимоги додержання яких є необхідним для вчинення правочину, у зв'язку з чим волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В п.15 даного Договору сторони домовились, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п.16 Договору цільове призначення земельної ділянки - вирощування сільськогосподарських культур.

В абз.2 п.30 Договорів закріплені права Орендаря: використовувати орендовану ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно ст.25 Закону України "Про оренду землі " передбачено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

Позивачем не надано до суду жодних доказів розірвання спірного договору, які б підтверджували незаконність володіння земельною ділянкою.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської власті від 20 вересня 2017 року у справі №623/1149/17 в позові ОСОБА_5 до ТОВ Агрофірма ЮГ-М , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: сектор державної реєстрації Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, міськрайонне управління у Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про розірвання договору оренди було відмовлено (а.с.61-63).Цим рішенням встановленої наступну обставину: пунктом 39 Договору сторони погодили процедуру, за умови дотримання якої Договір оренди може бути розірвано в односторонньому порядку, і яка не є тотожною підставам припинення права користування земельною ділянкою. Підстав для розірвання укладеного між сторонами Договору немає. Апеляційну скаргу на дане рішення ніким не було подано, тому рішення 02.10.2017 року набрало чинності.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 18 ЦПК України та ч.2 ст.13 Закону країни Про судоустрій і статус суддів , судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, - і за її межами.

Про недотримання позивачем передбаченої п.39 Договору процедури розірвання Договору однією із сторін без отримання згоди на це іншої сторони свідчить наступне: ОСОБА_5 порушено строк письмового попередження заінтересованої сторони про розірвання Договору - ТОВ Агрофірма ЮГ-М було отримано заяву від 03.01.2018 р. пізніше, ніж за два місяці до початку польових робіт та пізніше 10 січня поточного року, а саме 11 січня 2018 року (а.с.39).

Відповідачем в проміжок часу з 04.09.2017 р. по 20.04.2018 р. були проведені польові роботи на спірній земельній ділянці, що підтверджується наданими відповідачем доказами (а.с.45-55).

Частиною 1 статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно зі статтею 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 6 Закону України Про оренду землі визначає, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.5 ст.6 Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Ст.126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права, похідні від права власності, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до ч.5 ст.3 цього Закону, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.п.1, 14 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Ч.1 ст.28 даного Закону передбачено, що інформація з Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається органом державної реєстрації прав, нотаріусом у формі витягу, інформаційної довідки та виписки.

Частиною 4 ст.334 ЦК України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно до вимог ст. 18 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно з п.8 Договору, Договір укладено на 15 років.

У п.43 Договору зазначено, що цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації

У ч. 1 ст. 598 ЦК зазначено, що зобов'язання припиняється частково або повністю на підставах, встановлених договором або законом, то логічним є висновок, що у разі відсутності у договорі умов про підстави припинення договору, він може бути припинений лише за тими підставами, які прямо визначені законом, тобто у ЦК або іншим законом. Так, відповідно до ст. 214 ЦК особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках передбачених законом, відмовитись від нього, навіть у тому разі якщо його умови повністю ними виконані. У цій статті безпосередньо не визначені правові наслідки відмови від договірного правочину. Стаття 214 не передбачає односторонньої відмови від договірного правочину. Відсутнє в ній також застереження, що вона можлива у випадках, передбачених договором або законом. Наразі у ч. 4 ст. 214 лише зазначається, що правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін. Між тим, ст. 525 ЦК проголошується принцип недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, якщо інше ними не встановлено договором або законом.

Цілком очевидно, що поділ відмови від договірного зобов'язання на взаємоузгоджень і односторонню має практичне значення, оскільки законом передбачаються для них різні правові наслідки.

Юридично взаємна відмова від договірного зобов'язання, як випливає зі змісту ч. 3 ст. 214 ЦК, також є договором, який має укладатися у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (мається на увазі правочин, щодо якого сторони відмовляються).

Отже, так чи інакше, у разі взаємоузгодженої відмови від договору фактично відбувається у такий спосіб розірвання договору, а тому взаємна відмова відповідно має оформлятися правочином про розірвання договору, а не про відмову від нього, оскільки в ЦК відсутня така конкретна підстава припинення договору.

Суд вважає, що відмова від договору і розірвання договору - це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

У ст. 651 ЦК не визначено, у якій формі має висловлюватися відмова. Письмове повідомлення засвідчує односторонню відмову від договору, а якщо договір був посвідчений нотаріально, він може вважатися розірваним лише у разі оформлення такого розірвання у нотаріальній формі, інакше буде діяти презумпція його чинності.

Взаємоузгоджена відмова від договору є припинювальним правочином, який може призвести до припинення первісного договірного зобов'язання. Взаємоузгоджена відмова від нотаріально посвідченого договору має бути укладена як правочин про розірвання договору з нотаріальним посвідченням.

Одностороння відмова від договору допустима лише у випадках, передбачених договором або законом. ЦК України передбачає такі основні види односторонньої відмови від договору, а саме: 1) як санкцію за порушення умов договору другою стороною; 2) як право на вчинення односторонньої відмови без застосування мір цивільно-правової відповідальності; 3) як безпідставну відмову від договору за відсутності порушень умов договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася, негативних правових наслідків, передбачених договором або законом.

Одностороння відмова від договору не спричиняє, як правило, його автоматичне припинення, оскільки інша сторона має право оспорити односторонню відмову від договору в суді, який може визнати її неправомірною (правомірною) і визнати на вимогу однієї із сторін договір розірваним із застосуванням відповідних правових наслідків до винної сторони. Якщо ж відмова безпідставна, суд може на вимогу позивача зобов'язати виконати договір, за винятком тих випадків, коли законом стороні надається безумовне привілеєве право на відмову від договору або визнати його розірваним.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду від 20 вересня 2017 року у справі №623/1149/17 за позовом ОСОБА_5 до ТОВ Агрофірма ЮГ-М , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: сектор державної реєстрації Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, міськрайонне управління у Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про розірвання договору оренди встановленої наступну обставину, що пунктом 39 Договору сторони погодили процедуру, за умови дотримання якої Договір оренди може бути розірвано в односторонньому порядку, і яка не є тотожною підставам припинення права користування земельною ділянкою. Зазначене рішення набрало законної сили 02.10.2017 року.

У ст. 651 ЦК визначено підстави для зміни або розірвання договору. Насамперед, в ч. 1 ст. 651 ЦК закріплюється загальне правило про можливість розірвання договору лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Фактично наведеною нормою проголошується принцип неприпустимості розірвання договору в односторонньому порядку, за певними винятками. В принципі будь-який договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін, що є проявом свободи сторін щодо умов укладеного договору. При цьому законодавець не встановлює для взаємоузгодженого розірвання договору наведення тих чи інших причин, доказів тощо. Натомість ст. 654 ЦК встановлюється, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Уразі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Розірвання - це вольові дії, і вони можливі щодо виконаних частково або не виконаних договірних зобов'язань, розірвання здійснюється за угодою сторін.

Відповідно до вимог ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи не містять доказів безпідставного заволодіння земельною ділянкою, встановлено, що позивач добровільно за письмовим договором, передав земельну ділянку відповідачу. Зазначений договір зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельним ресурсам" 10 грудня 2007 року за № 040767200097.

Доказів внесення змін до державного реєстру земель позивачем та його представником суду не надано.

Отже підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого, незаконного володіння, не вбачається.

Аналогічні роз'яснення містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав №5 від 07.02.2014 року п.21- спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних з застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі, коли між особами відсутні договірні відносини, пов'язані з застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами ст.ст.387,388 ЦК.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Відповідачем до суду подано клопотання про розподіл судових витрат та стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн.

Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з проведенням експертизи, вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судові витрати позивача ОСОБА_5, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1370,11 грн. покладаються на позивача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідачем до суду подано клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, участь адвоката, який представляє інтереси відповідача у справі, та факт надання ним правової допомоги підтверджено договором № 29/05-01 про надання правової допомоги від 29.05.2018 року (а.с.87), додатковою угодою № 1 до договору (а.с.88), копією ордеру Серія ХВ № 000013 (а.с.65), копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2142 Серія ХВ № 000439 (а.с.66), детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за договором № 29/05-01 про надання правничої допомоги (а.с.89).

У п. 5.1 даного договору сторонами встановлено, що за надання правничої допомоги за цим договором гонорар адвоката становить 14000 грн., у тому числі: сума основного гонорару становить 5000 грн.; сума додаткового гонорару становить 9000 грн., який сплачується клієнтом в разі прийняття судом рішення на користь клієнта.

Згідно Додаткової угоди № 1 до Договору № 29/05-01 від 31.07.2018 р. сторони домовились внести зміни до пунктів 5.1, 5.2 Договору шляхом викладення їх в новій редакції: 5.1. За надання правничої допомоги за цим Договором гонорар адвоката становить 14000 грн. 5.2. Гонорар підлягає перерахуванню в повному обсязі на картковий рахунок адвоката в наступному порядку: 5000 - протягом 5 робочих днів з моменту укладання цього договору із зазначенням в призначенні платежу ПІБ адвоката, реєстраційного обліку картки платника податку та номер банківської карти адвоката; 9000 - протягом 5 робочих днів з моменту підписання сторонами акту здавання-приймання послуг із зазначенням в призначенні платежу ПІБ адвоката, реєстраційного обліку картки платника податку та номер банківської карти адвоката .

14.06.2018 року директором "Агрофірма ЮГ-М" ОСОБА_6 подано до суду заяву про відшкодування судових витрат з ОСОБА_5 на професійну правничу допомогу адвоката ОСОБА_4 (а.с.61).

Із матеріалів справи вбачається, що окрім вивчення обставин та матеріалів справи, ознайомлення з ними, аналізу судової практики, підготовки відзиву, заяв та клопотання, адвокат ОСОБА_4 брала участь в двох судових засіданнях, загальною тривалістю 1 год. 45 хв.

Згідно платіжного доручення № 515 від 11 червня 2018 року ТОВ Агрофірма ЮГ-М перераховано на банківську карту адвоката ОСОБА_4 5000,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 29.05.2018 № 29/05-01.(а.с.63)

Враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову та значенням справи для сторони, суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає необхідним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню - до суми 5000 грн.

На підставі викладеного, суд вважає необхідним відповідно до ст. ст. 141, 137 ЦПК України стягнути з позивача ОСОБА_5 на користь відповідача ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЮГ-М" про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1,паспорт серії МТ № 317807, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЮГ-М , код ЄДРПОУ 33168649, місцезнаходження якого: 64350, Ізюмський район, село Заводи, вулиця Перемоги, будинок 50, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2018 року

Головуючий суддя Т.Д. Бєссонова