Рішення

від 19.09.2018 по справі 596/709/17

ГУСЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гусятинський районний суд Тернопільської області

Справа № 596/709/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" вересня 2018 р.

Гусятинський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючої судді Цвинтарної Т.М.

при секретарі Рудніцькій О.П.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_3 -ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання ОСОБА_6 однією сім єю з ОСОБА_7 без шлюбу, визнання за ним права власності на спадкове майно за законом, а саме на 1/2 частини домоволодіння, загальною площею 66,8 кв.м, житловою площею 22,0 кв.м., яке знаходиться по вул. Пулюя, 34 в смт. Гусятин, Гусятинського району Тернопільської області та належало спадкоємцю померлій ОСОБА_6, визнання за ним права власності на ? частини земельної ділянки, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в порядку ч 1, 4 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України, яка розташована по вул. Пулюя, 34 в смт. Гусятин, Гусятинського району Тернопільської області та визнання за ним права власності на 1/2 частини транспортного засобу марки УАЗ 31512, легковий універсал-В, 1988 року випуску, об єм двигуна 2445 см 3 , д.н.з.НОМЕР_1, який 10.04.2002 року зареєстрований за ОСОБА_7 та належав спадкоємцю померлій ОСОБА_6.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він є сином ОСОБА_6, яка померла 15 березня 2006 року. Після її смерті він у встановленому законом порядку прийняв спадщину. Отримав 28.09.2006 року в державного нотаріуса Гусятинської державної нотаріальної контори Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частини квартири №33 в будинку №16, що в смт. Гусятин, по вул. С.Наливайка Гусятинського району, Тернопільської області.

Крім того, вважає, що у спадкове майно його матері входить також 1/2 частини домоволодіння, загальною площею 66,8 кв.м, житловою площею 22,0 кв.м., яке знаходиться по вул. Пулюя, 34 в смт. Гусятин, Гусятинського району Тернопільської області, 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. Пулюя, 34 в смт. Гусятин, Гусятинського району Тернопільської області та 1/2 частини автомобіля НОМЕР_2, які оформлені після смерті його матері на його вітчима ОСОБА_7.

Посилаючись на те, що спірний автомобіль за час шлюбу його матері із вітчимом, вона придбала за частину своїх особистих коштів, який 10.04.2002 року був поставлений на реєстраційний облік на ім я ОСОБА_7, і спірний житловий будинок на спірній земельній ділянці, яку отримав ОСОБА_7 у 1995 році, почали будувати його мати і вітчим ОСОБА_7 під час шлюбу (з 1993 р. по 2001 р.), а також завершували будівництво під час фактичних шлюбних відносин, просив задовольнити позовні вимоги.

Доказом перебування вітчима ОСОБА_7 і його матері у фактичних шлюбних відносинах вважає, що вони після розірвання шлюбу, а саме з 11.09.2001 року по день смерті його матері (15.03.2006 р.) проживали у спірному будинку, хоча були зареєстровані в цей час за іншими адресами, вели спільне господарство, працювали та отримували доходи, об єднували свої спільні та індивідуальні трудові, майнові та фінансові зусилля для набуття в майбутньому спільного майна, набували спільно майно, були пов язані спільним побутом і бюджетом, мали взаємні права та обов язки подружжя, піклувалися один про одного, разом проводили дозвілля. ОСОБА_7 здійснив поховання та реєстрацію її смерті та отримав в управлінні ПФУ в Гусятинському районі допомогу на її поховання, а також свідоцтво про її смерть.

Крім того зазначив, що його мати ОСОБА_6 зароблені гроші: на Гусятинському хлібзаводі в період роботи з 1982 року по листопад 1995 року; від здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації; кошти з отриманої пенсії по інвалідності, а також особисті кошти, які були отримані нею від продажу належного її матері ОСОБА_8 житлового будинку, разом з ОСОБА_7 вкладали в будівництво спірного домоволодіння.

Раніше не звертався з приводу успадкування вищевказаного спірного майна, оскільки в будинку проживав вітчим.

Вказав, що в березні 2017 році він звернувся до нотаріуса Густинської районної державної нотаріальної контори з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частини спірного будинковолодіння та ? частини спірної земельної ділянки, які належали його матері ОСОБА_6. Проте, 14.03.2017 року нотаріусом йому відмовлено у видачі вказаного свідоцтва та роз яснено, що питання визначення частки у разі смерті одного із учасників спільної сумісної власності та спадкування цієї частки може бути вирішено в судовому порядку.

Крім того, вказав, що 11.11.2016 року помер чоловік його матері ОСОБА_7, в якого є два спадкоємці, його сини від попереднього шлюбу: ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які можуть претендувати лише на ? частини спірного будинковолодіння, ? частини спірної земельної ділянки та ? частини спірного автомобіля.

Посилаючись на наведене, просить позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві з уточненнями. Просили позовні вимоги задовольнити. Позивач також вказав, що будівництво спірного будинку було розпочато на початку 1994 року. Заяву про прийняття спадщини після смерті матері подавав до нотаріальної контори на все спадкове майно.

Факт проживання його матері з ОСОБА_7 підтверджується актом пуску газу до спірного будинку, відомістю жителів, які пройшли інструктаж по правилах користування газом ВАТ Гусятингаз за квітень 2005 року, з якого видно, що ОСОБА_6 пройшла інструктаж по вищевказаних правилах та трьома фотографіями з хрестин дітей, які відбулися в 2003, 2004 р.р..

Вказав, що його матір хоронили з квартири, що по вул. ОСОБА_9, оскільки з квартири було її зручніше вивозити, а в спірному будинку немає такого під їзду. Похорони його матері організовував ОСОБА_7., оскільки він проживав у м. Дніпропетровськ з 2005 року і приїхати швидко не було можливості.

Також зазначив, що у 1996 році був проданий житловий будинок його баби ОСОБА_8, що в с. Оришківці, яка вже з 1993 року проживала в їх вищевказаній квартирі без прописки.

Підтвердити письмовими доказами факт використання, отриманих від продажі бабиного житлового будинку, на будівництво спірного житлового будинку не може.

Також не може підтвердити письмовими доказами факт придбання будівельних матеріалів, оплати роботи будівельникам спірного будинковолодіння ОСОБА_6.

Він після смерті своєї матері ОСОБА_6 у 2006 році успадкував квартиру, а після смерті ОСОБА_7 йому нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 спірного будинковолодіння та 1/2 спірної земельної ділянки на підставі поданої ним заяви.

Як на день смерті своєї матері ОСОБА_6 так і на день смерті ОСОБА_7 він проживав у м. Дніпропетровськ.

Від дня смерті матері до дня смерті ОСОБА_7 він до нотаріальної контори не звертався із заявою про прийняття спадщини на спірне нерухоме майно, оскільки він з ОСОБА_7 домовилися, що він-позивач продасть квартиру, і з будинку він ОСОБА_7 не буде виселяти і вимагати гроші за ? його частини своєї матері. Тому тільки успадкував квартиру після смерті матері. Зазначена домовленість нічим не може підтвердити.

Відповідач ОСОБА_4, представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засідання позовних вимог не визнали та просили відмовити позивачу в їх задоволенні, надавши заперечення на позов та заяву про застосування строку позовної давності. Заперечуючи позовні вимоги, відповідачі зазначили, що позовна заява подана з порушенням строку позовної давності, оскільки як видно з доданої позивачем копії інформаційної довідки, виданої йому нотаріусом Гусятинської державної нотаріальної контори 14.03.2017 року, ним отримано 28.09.2008 року свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_6 на 1/3 частку квартири № 33, що по вул. С.Наливайка,16 в смт. Гусятин. Тобто, після смерті його матері позивач скористався своїм правом на спадщину. Іншого спадкового майна у власності на час смерті ОСОБА_6 як в спадкодавця в останньої не було, про що свідчить заява подана до нотаріальної контори.

Просили застосувати до позовних вимог щодо визнання права власності на частку у спадковому майні вимоги ч.4 ст.267 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, вказали, що ОСОБА_7 з ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому з 05.03.1988 року по 11.09.2001 року, який було розірвано. Розірвання шлюбу припинило статус подружжя останніх. При цьому, ОСОБА_6 була зареєстрована в квартирі №33 будинку№16, що по вул. Наливайка в смт. Гусятин. ОСОБА_7 проживав один у спірному будинку з 03.10.2006 року по день його смерті. На день розірвання шлюбу до 03.10.2006 року останній був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вважають безпідставними твердження позивача, що спірний будинок ОСОБА_7 побудовано за час шлюбу останнього з матір ю позивача, оскільки вони заперечуються ОСОБА_10 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків, який видано в 2006 році.

Також вважають безпідставними твердженнями позивача про те, що ОСОБА_7 отримав у власність земельну ділянку розміром 0.15 га для будівництва та обслуговування спірного житлового будинку у 1995 році, яка була спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оскільки Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку виданий 26.01.2007 року і вказаний акт не містить списку співвласників.

Крім того, вважає безпідставними та не підтвердженими доказами про це, посилання позивача на те, що його мати ОСОБА_6 у будівництво спірного будинку вкладала особисті кошти, які вона отримала від продажу житлового будинку її матері ОСОБА_8 у 1996 році в той час як технічну документацію на спірний будинок ОСОБА_7 отримав у 2006 році. Жодних квитанцій на придбання будівельних матеріалів за вказаний період часу, виданих на ім я ОСОБА_6 позивачем до суду не надано.

Також вважають безпідставними твердження позивача про те, що спірний автомобіль придбаний у 1998 році ОСОБА_7 частково за кошти ОСОБА_6, оскільки вони спростовуються свідоцтвом про реєстрацію вищевказаного ТЗ, датованого квітнем 2002 року, тобто після їх розлучення.

Також вказали, що навіть у випадку встановлення факту спільного проживання померлої матері позивача та померлого батька відповідачів, у позивача лише виникло б право на спадкування як спадкоємця 4-ї черги згідно ст. 1264 ЦК України, в той час, як відповідачі є спадкоємцями за законом 1-ї черги ( ст.1261 ЦК України). Посилаючись на наведене просили застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Представник відповідачів в судовому засіданні також вказав, що позивачем не надано суду доказів, що спірне майно належало його матері. Доказів проживання однією сім єю ОСОБА_7 Та ОСОБА_6 після розірвання ними шлюбу, а саме, про те, що в них були спільні кошти, що вони жили спільно день в день, позивач суду не представив.

Відповідач вказав, що коли він приїжджав до батька ОСОБА_7 в гості один, два рази на рік з 2008 року, він не бачив, що його батько із ОСОБА_6 жили однією сім єю у спірному будинку.

Свідок ОСОБА_3 позивач по справі в судовому засіданні вказав, що ОСОБА_7 та його мати ОСОБА_6 проживали до смерті його матері на квартирі, що по вул. Наливайка, в смт. Гусятин, яку отримав його батько ОСОБА_3. Зазначив, що спірну земельну ділянку вони отримали в 1991 році як сім я. Будівництво спірного будинку його мати і вітчим ОСОБА_7 вели у своїми силами, з 1993 року в якому у 1995, 1996 р.р.. і він особисто брав участь. Будівництво спірного будинку велося самовільно, введено його в експлуатацію в 2004 році, а в 2006 році будівництво вказаного будинку узаконено, тобто видано свідоцтво про право власності на ОСОБА_7, оскільки мати вже померла. Про те, що вказане свідоцтво оформлено на ОСОБА_7 він дізнався в січні 2017 року, коли він зробив витяг з реєстру. Його мати і вітчим ОСОБА_7 проживали з 1987 року по 15 березня 2006 року. Матір з вітчимом ОСОБА_7 розлучились документально, оскільки була можливість через наявну в його матері групи інвалідності не йти служити в армію. Його матір та вітчим ОСОБА_7 були прописані за різними адресами, оскільки з вищевказаного приводу він позивач мав бути призначений опікуном матері.

Під час його навчання в м.Тернопіль, з 2003 року до 2005 року він приїжджав один раз в квартал саме до спірного будинку.

Спірний автомобіль, мати з вітчимом купували спільно. Проте, документів на підтвердження цього немає.

Також немає підтверджувальних документів про те, що кошти за проданий бабусин житловий будинок в с.Оришківці були потрачені на будівництво спірного житлового будинку.

Вказав, що він знав на момент смерті матері яке є майно, проте, в заяві до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері не вказав за спірне майно, оскільки він сказав ОСОБА_7, що він в нього не буде вимагати коштів і до його смерті він не бажав отримати частку матері в спірному майні. Квартиру, де була зареєстрована його мати він продав разом з ОСОБА_7. Щодо успадкування спірної земельної ділянки після смерті матері він не звертав уваги. Щодо успадкування спірного автомобіля на день сметрі матері, він з моральної точки зору не міг претендувати.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні вказала, що як її було відомо зі слів ОСОБА_6 у 1991 році ОСОБА_6 з ОСОБА_7 отримали земельну ділянку під будівництво спірного житлового будинку та розпочали його будівництво. Також її відомо, що належні особисто ОСОБА_6 будівельні матеріали наявні у домогосподарстві її матері, що в селі Оришківці, остання перевезла для будівництва спірного будинку. Вказала, що свої заробітки вони зберігали кожен окремо один від одного. Автомобіль бобик вони придбали на заводі Реммаш під час перебування в шлюбі. Також зазначила, що останні після розлучення проживали у спірному будинку як сім я з 2001 року до смерті ОСОБА_6. ОСОБА_6 офіційно розлучилися, для того, щоб оформити документи, з метою звільнення позивача від строкової служби в армії. Під час навчання позивача у фінансово економічному інституті ОСОБА_7 ОСОБА_6 не допомагав її матеріально, оскільки допомагав своїм синам. Також підтвердила, що застілля на другий день після весілля її сина - позивача по справі, було у спірному будинку під час якого також був ОСОБА_7. ОСОБА_6 померла в квартирі, що по вул. Наливайка, в смт. Гусятин, з якої її хоронили.

Як її відомо зі слів ОСОБА_12- позивача по справі, кошти в сумі 800 гривень, дані ОСОБА_7 на похорон ОСОБА_6 були позивачем повернуті ОСОБА_7.

Свідок ОСОБА_13 підтвердила факт початку спільного будівництва ОСОБА_6 спірного житлового будинку, в який перейшли жити приблизно в 2002 році, де жили разом до смерті ОСОБА_6, оскільки вона не одноразово її бачила, як остання попри її будинок йшла. Також вказала, що вони вели спільне господарство: вирощували кролі, тримали козу. До завершення будівництва спірного будинку, вони проживали у квартирі, що по вул. Наливайка в смт Гусятин. Підтвердила, що ОСОБА_6 купили автомобіль бобик на заводі Реммаш , проте, коли і за скільки вона не знає. За лікування ОСОБА_6 до смерті оплачував ОСОБА_7 та брат першого чоловіка ОСОБА_12. Вони жили погано. ОСОБА_6М була щира. За ОСОБА_7 вона цього сказати не може. Хоронили ОСОБА_6. із квартири, що по вул. Наливайка, в смт. Гусятин.

Свідок ОСОБА_14, яка є двоюрідною сестрою матері позивача в суді підтвердила, що ОСОБА_6 з ОСОБА_7 проживали спільно до 2006 року, тобто до дня смерті ОСОБА_6 у спірному будинку. Вказала, що житловий будинок, що в с. Оришківці, де проживала мати ОСОБА_6, остання продала їй приблизно в 1995,1996 р.р., яка її казала, що кошти за проданий будинок використає на будівництво спірного будинку. Також вказала, що ОСОБА_6 після продажі вказаного будинку, з домогосподарства її матері вивезла з ОСОБА_7 будівельні матеріали для будівництва спірного будинку, які там знаходилися, а саме, цеглу, дошки, металеві стовпці. Вказала, що ОСОБА_7 офіційно розлучилися, з метою, щоб сина ОСОБА_15 по справі не відправили на військову службу до армії. Після розлучення вони продовжували жити спільно, вели спільне господарство.

Свідок ОСОБА_16, який спільно з ОСОБА_7 працював на заводі Реммаш , в судовому засіданні підтвердив факт здійснення будівельних робіт у спірному будинку, а саме, його штукатурки . Також вказав, що позивач допомагав по будові, зокрема, підносив розчин з цементу. Фундамент будинку закладали приблизно в 1992, 1993 роках. Будівництво будинку тривало довго. Крім того, вказав, що ОСОБА_7, які спільно будували будинок по вул. Пулюя більше часу проживали в будинку ніж у квартирі. Вони вирощували кролі, порося. Він з ОСОБА_6 два рази на місяць купували свині, яких після того перепродували. До дня смерті ОСОБА_6 остання проживала з ОСОБА_7М.у спірному будинку.

Суд, заслухавши доводи сторін, свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі, прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень ст.ст.1222,1223 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст.ст. 1261,1264 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що як вбачається з копії актового запису про шлюб за № 08 від 05 березня 1988 року вказаного числа місяця та року ОСОБА_7 та ОСОБА_17 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_17 присвоєно прізвище Кузьмова . Факт присвоєння ОСОБА_17 після реєстрації вказаного шлюбу прізвища Кузьмова також підтверджується копією довідки, виданої 14 лютого 2006 року за № 34 відділом РАЦС Гусятинського районного управління юстиції.

Згідно копії Свідоцтва про право власності на житло, виданого Гусятинською селищною радою 31.12.1996 року та зареєстрованого в Чортківському МБТІ 22 січня 1997 року в реєстровій книзі № 6 за реєстровим № 1008 та копії ОСОБА_16 з реєстру права власності на нерухоме майно серії ССА №346744, виданого Гусятинським БТІ 28.09.2006 року ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 сину ОСОБА_6 від першого шлюбу належала на праві спільної власності по 1/3 частини квартира № 33 в буд.16, що по вул. ОСОБА_9 в смт. Гусятин.

11 вересня 2001 року вищевказаний шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було розірвано, про що зроблено запис за № 80, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ИД № 027584, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 469958, виданого Гусятинською селищною радою 26 січня 2007 року ОСОБА_7, який проживав у с. Сидорів, на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Гусятинської селищної ради від 10 березня 1995 року, є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га, яка розташована в смт. Гусятин по вул. Пулюя, 34, Тернопільської області.

15 березня 2006 року ОСОБА_6 померла, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ИД № 026429 від 15.03.2006 року, виданого відділом РАЦС Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області.

Згідно копії довідки, виданої виконкомом Гусятинською селищною радою 28 вересня 2006 року за № 271 на день смерті спадкодавця ОСОБА_6 у квартирі № 33, що по вул. Наливайка,16 разом із ОСОБА_6 ніхто не проживав і не був зареєстрований.

21 березня 2006 року ОСОБА_3 подав до Гусятинської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_6, в якій вказав, що 15 березня 2006 року померла його мати ОСОБА_6, яка постійно проживала в квартирі 33, що по вул. Наливайка, 16 в смт. Гусятин Гусятинського району і що на день її смерті залишилося спадкове майно, що складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. У вказаній заяві також вказав, що крім нього, інших спадкоємців, передбачених Законом, немає. Вказана заява зареєстрована 23.03.2006 року в реєстрі за № 713.

28 вересня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до Гусятинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом в якій, повторно вказав, що інших спадкоємців померлої немає, а також позивач вказав, що померла була розлучена.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Гусятинської державної нотаріальної контори 28.09.2006 року, реєстровий № 934 ОСОБА_3- позивач по справі став власником 1/3 частини квартири №33 в будинку №16, що в смт. Гусятин, по вул. С. Наливайка Гусятинського району, Тернопільської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6.

17 листопада 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 продали вищевказану квартиру за 41460 гривень, що стверджується копією договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу ОСОБА_10 17.09.2006 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2156.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №676017, виданого 11.09.2006 року виконавчим комітетом Гусятинської селищної ради, та ОСОБА_16 про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССА № 346711 від 25.09.2006 року, копії рішення виконкому Гусятинської селищної ради від 30.08.2006 року № 198 ОСОБА_7, який помер 11 листопада 2016 року, на підставі вказаного вище рішення виконкому Гусятинської селищної ради належить на праві приватної власності спірне домоволодіння, що за адресою: смт. Гусятин, вул. Пулюя, буд.34 Гусятинського району, Тернопільської області.

14 березня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Гусятинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, а саме на ? частини житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: вул. Пулюя, буд.34, в селищі Гусятин, Гусятинського району та на ? частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по вул. Пулюя, 34 в селищі Гусятин, Гусятинського району, Тернопільської області, які належали померлій його матері - ОСОБА_6. Вказана заява зареєстрована державним нотаріусом 14.03.2017р за № 148.

Як вбачається з довідки інформаційного характеру, виданого державним нотаріусом Гусятинської державної нотаріальної контори 14.03. 2017 року за № 224/02-14 вищевказану заяву ОСОБА_18Є від 14 .03.2017 року розглянуто та відмовлено останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв язку з не подачею заявником документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказане вище майно також роз яснено норму ст. 1226 ЦК України, за якою у разі смерті одного з учасників спільної сумісної власності його частка може бути визначена судом за позовом спадкоємців.

Як видно з копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ТЕІ № 048715, виданого Чортківським МРЕВ та ОСОБА_16 з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 31.07.2017 року автомобіль марки УАЗ 31512, тип - легковий універсал -В, 1988 року випуску належав ОСОБА_7.

В силу вимог ст.ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як видно зі змісту позовної заяви, пояснень позивача у судовому засіданні останній, посилаючись на норми ст.22 КпШС України, Закону України Про власність , ст.74 СК України, просив визнати спірне майно майном померлої мати ОСОБА_6, обгрунтовуючи ці вимоги тим, що спірні домоволодіння, земельна ділянка, автомобіль були відповідно збудований, придбані під час перебування у шлюбу, проживання померлої ОСОБА_6 з чоловіком ОСОБА_7 однією сім'єю після розірвання шлюбу і під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Сімейний кодекс України, який відповідно до вимог ст.74 передбачає право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім єю, але не перебувають у шлюбі між собою, набув чинності 1 січня 2004 року.

На час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачалось встановлення факту проживання сторін однією сім єю без реєстрації шлюбу лише щодо відносин, що виникли до 8 липня 1944 року.

Спори щодо майна, яке було набуто після прийняття Закону України Про власність і до введення у дію СК України розглядаються відповідно до Закону України Про власність за нормами про спільну сумісну власність. В іншому випадку спільна власність є частковою.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону України Про власність , ст.22 КпШС Украни); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону України Про власність ); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності ).

Таким чином, для визначення за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визначення права власності на половину спірного майна.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 автомобіля марки УАЗ 31512, тип - легковий універсал -В, 1988 року випуску слід відмовити, оскільки автомобіль був придбаний ОСОБА_7 10.04.2002 року після розірвання шлюбу, і зареєстрований на ім'я померлого.

Доказів про власну участь матері позивача у набутті цього майна, позивачем не надано, а судом не здобуто.

Сам по собі факт спільного проживання в цей період без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею та коштами у створенні спільної часткової власності, не може бути підставою для визначення права власності на половину спірного майна.

Судом встановлено, що будівництво спірного домоволодіння було розпочате у 2004 році на підставі рішення Гусятинської селищної ради №62 від 07.04.2004 року, і завершено у 2006 році. Дані обставини стверджуються копією ОСОБА_10 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків від 11 травня 2006 року, який затверджений розпорядженням голови Гусятинської райдержадміністрації №306 від 17 травня 2006 року, Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №676017, виданого 11.09.2006 року виконавчим комітетом Гусятинської селищної ради та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССА № 346711 від 25.09.2006 року.

Суд не приймає до уваги покази позивача про те, що будівництво спірного будинку було розпочате у 1993 році, під час перебування його матері ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у шлюбі та продовжувалось під час проживання їх однією сім'єю, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження і, навпаки, спростовуються ОСОБА_10 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків від 11 травня 2006 року.

Суд також не приймає до уваги покази позивача про те, що спірну земельну ділянку його мати з вітчимом отримали в 1991 році, оскільки ним не подано до суду будь-яких доказів цієї обставини і спростовуються копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 469958 від 26.01.2007 року зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_7 видано вказаний ОСОБА_10 на підставі рішення третьої сесії 22 скликання Гусятинської селищної ради від 10 березня 1995 року.

Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_11 про те, що у 1991 році ОСОБА_6 з ОСОБА_7 отримали земельну ділянку під будівництво спірного житлового будинку та розпочали його будівництво, оскільки вони носять загальний і не конкретний характер.

Суд також не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_16 про те, що будівництво спірного будинку провадилось у 1992, 1993 роках, оскільки покази свідків носять загальний характер, не конкретизовані.

Суд не приймає до уваги покази свідків - позивача та ОСОБА_14- родича позивача, оскільки вони є зацікавленими сторонами у вирішення даного спору.

Будь-яких інших належних доказів вищенаведених тверджень позивача ним не надано.

Згідно ст.74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Судом встановлено, що померлі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 після розірвання шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 15 березня 2006 рік в силу вимог ст.74 Сімейного кодексу України перебували у фактичних шлюбних відносинах. Дані обставини стверджуються показами позивача-свідка ОСОБА_3, показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_16, записами в ОСОБА_10 на пуск газу в газообладнанні будинку №34 по вул. Пулюя в смт. Гусятин від 27.04.2005 року та записами у відомості жителів, які пройшли інструктаж по правилах користування газом ВАТ Гусятингаз , де зазначено прізвища обох померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що свідчить про те, що відповідна служба вважала їх особами, згода яких була потрібна для проведення газу в спірний будинок.

Отже, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги ст.74 Сімейного кодексу України, суд вважає, що слід частково задовольнити вимогу позивача про встановлення факту проживання однією сім єю ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які не перебували у шлюбі між собою з 01 січня 2004 по15 березня 2006 року.

Суд вважає, що оскільки домоволодіння було побудовано в період з 2004 по 2006 року, тобто коли ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах, воно є відповідно до вимог ст.74 Сімейного кодексу України їх майном, набутим ними за час спільного проживання, і належить їм на праві спільної сумісної власності.

Посилання позивача на те, що факт проживання його матері з вітчимом ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу підтверджується трьома фотографіями з хрестин його дітей, які відбулися в 2003, 2004 р.р., на яких присутній ОСОБА_7, суд не приймає до уваги, оскільки до суду не надано доказів про факт народження дітей в позивача у вищевказані роки і як видно із доданих суду вказаних фотографій на них зафіксовано хрестини однієї дитини.

Позивач ОСОБА_3 з вищевказаним позовом про захист порушеного права звернувся до суду 15.05.2017 року.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В судовому засіданні не встановлено поважності причин пропущення позовної давності, а тому суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне майно слід відмовити згідно ч.4 ст. 267 ЦК України.

Посилання позивача на те, що він дізнався про порушення свого права лише в січні 2017 року, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру на нерухоме майно, в якій зазначено, що власником спірного майна є ОСОБА_7, а тому не порушив строку звернення до суду, суд не приймає до уваги як таке, що спростовується матеріалами справи.

Позивачу станом на день подачі заяви до нотаріальної контори було відомо про спірне нерухоме майно і відносини між його померлою матір ю та ОСОБА_7, а тому міг звернутися на протязі трьох років з дня смерті матері до суду з приводу захисту на його думку порушених прав.

Будь-яких інших доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав позивач суду не представив.

Крім того, судом встановлено, що сама мати позивача, не зверталась за захистом свого порушеного права.

Враховуючи вищенаведене, вимоги чинного законодавств України, суд вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне майно за прпуском строку позовної давності.

На підставі наведеного, ст.ст. 256,257,267, 1217,1218,1222,1223,1261-1264 ЦК України, ст.74 Сімейного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , керуючись ст.ст.12,13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3), інтереси якого представляє ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 (жителя ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 ( жителя ІНФОРМАЦІЯ_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5) про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно задовольнити частково.

Позовні вимоги про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та проживання однією сім'єю задовольнити частково.

Встановити факт проживання, перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_9 з 1 січня 2004 року по 15 березня 2006 року.

В решті позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування у шлюбних відносинах - відмовити.

В решті позовних вимог щодо визнання права власності на майно - відмовити за пропуском строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області або через Гусятинський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення буде складено 01 жовтня 2018 року.

Суддя-підпис

З оригіналом вірно

Суддя Гусятинського районного суду Т.М. Цвинтарна