Рішення

від 14.04.2021 по справі 596/709/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 596/709/17

провадження № 61-4236св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Александрова Віктора Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року у складі судді Цвинтарної Т. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Хоми М. В., Щавурської Н. Б .,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), він у встановленому законом порядку прийняв спадщину та 28 вересня 2006 року отримав у державного нотаріуса Гусятинської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу, а саме з 11 вересня 2001 року до дня смерті його матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_4 та його матір проживали у спірному будинку, хоча були зареєстровані в цей час за іншими адресами, вели спільне господарство, працювали та отримували доходи, мали взаємні права та обов`язки подружжя, піклувалися один про одного, разом проводили дозвілля. ОСОБА_4 здійснив поховання та реєстрацію її смерті та отримав в Управлінні Пенсійного фонду України в Гусятинському районі допомогу на її поховання, а також свідоцтво про її смерть.

Позивач зазначав, що автомобіль марки УАЗ 31512, легковий універсал-В, 1988 року випуску, об`єм двигуна 2445 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_1 придбаний за час шлюбу його матері із вітчимом, матір придбала за частину своїх особистих коштів, та 10 квітня 2002 року був поставлений на реєстраційний облік на ім`я ОСОБА_4 Житловий будинок на АДРЕСА_2 знаходиться на земельній ділянці, яку отримав ОСОБА_4 у 1995 році, його мати і вітчим ОСОБА_4 почали будувати під час шлюбу (з 1993 року до 2001 року), та завершували будівництво під час фактичних шлюбних відносин.

Позивач не звертався з приводу успадкування вищевказаного спірного майна, оскільки в будинку проживав вітчим та тільки після його смерті в березні 2017 році він звернувся до нотаріуса Гусятинської районної державної нотаріальної контори з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину спірного домоволодіння та 1/2 частину спірної земельної ділянки, які належали його матері ОСОБА_6 , однак 14 березня 2017 року нотаріусом йому відмовлено у видачі вказаного свідоцтва, що на думку позивача порушує його законні права та інтереси.

Позивач просив суд встановити факт проживання ОСОБА_6 однією сім`єю з ОСОБА_4 без шлюбу, визнати за позивачем право власності на спадкове майно за законом, а саме на 1/2 частину домоволодіння, загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 22,0 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 та належала спадкоємцю ОСОБА_6 , визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки УАЗ 31512, легковий універсал-В, 1988 року випуску, об`єм двигуна 2445 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року позов задоволено частково.

Позовні вимоги про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та проживання однією сім`єю задоволено частково.

Встановлено факт проживання, перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 01 січня 2004 року до 15 березня 2006 року.

У решті позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування у шлюбних відносинах відмовлено.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на майно відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у період з 01 січня 2004 року до 15 березня 2006 року, а оскільки домоволодіння було побудоване в період з 2004 року до 2006 року, воно є набутим ними за час спільного проживання і належить їм на праві спільної сумісної власності.

Позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки після смерті матері з 2006 року йому було відомо про спірне рухоме та нерухоме майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Александров В. В. залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що мати позивача ОСОБА_6 за життя не ставила вимоги щодо права власності на спірне домоволодіння. Після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач знав про існування та про правовий статус домоволодіння на АДРЕСА_2 , власником якого став ОСОБА_4 , однак ні за життя ОСОБА_4 позивач не оспорював його правовий статус спірного будинку, ні під час подачі заяви про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 та його оформлення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частину спадкового майна після смерті матері ОСОБА_6 , оскільки позивачем не доведено порушення його прав та інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, адвокат Александров В. В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині вимог про визнання права власності на спадкове майно та ухвалити нове рішення про задоволення позову . В іншій частині судові рішення не оскаржуються та судом касаційної інстанції не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду та у січні 2021 року передана судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що спадкоємець може прийняти спадщину або не прийняти, однак не може приймати спадщину частково, тобто під час звернення до нотаріуса із заявою у 2006 році позивач прийняв усю спадкову масу; спадкоємець незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно; об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток; позивач є власником належного його матері майна, а саме Ѕ частини домоволодіння з моменту її смерті незалежно від змісту його заяви про прийняття спадщини; оскільки позивач має право на Ѕ частину домоволодіння, у нього виникає і право на Ѕ частину земельної ділянки на підставі частин першої, четвертої статті 120 ЗК України; суд апеляційної інстанції, застосувавши строк позовної давності, одночасно відмовив у позові з підстав того, що позивач не довів про порушення його прав та інтересів.

У червні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що мати позивача ОСОБА_6 перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 з 05 березня 1998 року до 11 вересня 2001 року.

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Гусятинської селищної ради 28 вересня 2006 року за № 271 на день смерті спадкодавця ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_6 ніхто не проживав і не був зареєстрований.

У березні 2006 року ОСОБА_1 подав до Гусятинської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_6 , в якій зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 , яка постійно проживала в квартирі АДРЕСА_1 і що на день її смерті залишилося спадкове майно, що складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . У наведеній заяві також зазначив, що крім нього, інших спадкоємців, передбачених законом, немає.

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Гусятинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом в якій, повторно зазначив, що інших спадкоємців померлої немає, а також позивач зазначав, що померла була розлучена.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Гусятинської державної нотаріальної контори 28 вересня 2006 року, реєстровий № 934 ОСОБА_1 став власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6

17 листопада 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали вищевказану квартиру за 41 460,00 грн, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Гречанівським А. Я. 17 вересня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2156.

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданим 11 вересня 2006 року виконавчим комітетом Гусятинської селищної ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССА № 346711 від 25 вересня 2006 року, копією рішення виконкому Гусятинської селищної ради від 30 серпня 2006 року № 198 ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі вказаного вище рішення виконкому Гусятинської селищної ради належить на праві приватної власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

14 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Гусятинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, а саме на Ѕ частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_2 , які належали померлій його матері - ОСОБА_6 .

Державним нотаріусом Гусятинської державної нотаріальної контори 14 березня 2017 року за № 224/02-14 заяву ОСОБА_10 розглянуто та відмовлено останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з не подачею заявником документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказане вище майно, а також роз`яснено норму статті 1226 ЦК України, за якою у разі смерті одного з учасників спільної сумісної власності його частка може бути визначена судом за позовом спадкоємців.

Спірний будинок був прийнятий в експлуатацію 11 травня 2006 року, що підтверджується актом державної приймальної комісії (т. 1, а. с. 38).

Державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель був виданий ОСОБА_4 26 січня 2007 року (т. 1, а. с. 29).

Автомобіль марки УАЗ 31512, тип - легковий універсал-В, 1988 року випуску належав ОСОБА_4 (свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 , видане Чортківським МРЕВ та Витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 31 липня 2017 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання права власності на спадкове майно, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після смерті матері у 2006 році позивач знав про те, що житловий будинок був оформлений на ОСОБА_4 , однак з позовними вимогами не звертався, а звернувся до суду за захистом своїх прав лише у 2017 році, тобто з пропуском строку позовної давності. Також суд апеляційної інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частину спадкового майна після смерті матері ОСОБА_6 , оскільки позивачем не доведено порушення його прав та інтересів.

Однак погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Натомість у постанові суду апеляційної інстанції одночасно містяться зазначені суперечливі висновки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував, що відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону (такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходить лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Однак, встановивши, що домоволодіння було побудовано в період з 2004 до 2006 року, тобто коли ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах, та є їх спільним майном, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що домоволодіння було об`єктом права власності та спадковим майном на час смерті спадкодавця, оскільки відсутність саме правовстановлюючих документів свідчить про те, що майна, як об`єкту, на час смерті не існувало.

Разом з тим, статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. З моменту прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації виникає і право власності на цей об`єкт, яке може бути об`єктом спадкування.

Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Якщо будівництво об`єкта нерухомого майна, не введеного в експлуатацію на день смерті спадкодавця, здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.

Використання за призначенням не прийнятих у встановленому законодавством порядку в експлуатацію об`єктів забороняється.

Якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника входять до складу спадщини. Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник);право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності (такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 359/9695/17, провадження № 61-49133св18) .

Таким чином, до вирішення питання про прийняття будинку в експлуатацію і його державної реєстрації цей об`єкт не має юридичного статусу житлового будинку, який перебуває у спільній частковій власності, тому не може бути предметом поділу (виділу).

За таких обставин позовні вимоги про визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння не можуть бути задоволені.

Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення в справі в частині вимог про визнання права власності на спадкове майно, неправильно встановили зміст спірних правовідносин та неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що оскільки позивач прийняв спадщину вчасно, наведене не позбавляє його права на звернення за захистом своїх прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині вимог про визнання права власності на спадкове майно підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Александрова Віктора Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2019 року в частині вимог про визнання права власності на спадкове майно скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук