Постанова

від 21.01.2019 по справі 596/709/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 596/709/17Головуючий у 1-й інстанції Цвинтарна Т.М. Провадження № 22-ц/817/21/19 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін - представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №596/709/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року, ухваленого суддею Цвинтарною Т.М., повне рішення складено 01 жовтня 2018 року, у справі за позовом представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання ОСОБА_7 однією сім'єю з ОСОБА_8 без шлюбу, визнання за ним права власності на спадкове майно за законом, а саме на 1/2 частини домоволодіння, загальною площею 66,8кв.м, житловою площею 22,0 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_4 та належало спадкоємцю померлій ОСОБА_7, визнання за ним права власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,15га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_4 та визнання за ним права власності на 1/2 частини транспортного засобу марки УАЗ 31512, легковий універсал-В, 1988 року випуску,об'єм двигуна 2445 см3, д.н.з. НОМЕР_1, який 10.04.2002 року, зареєстрований за ОСОБА_8 та належав спадкоємцю померлій ОСОБА_7

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, він у встановленому законом порядку прийняв спадщину,28.09.2006 року отримав в державного нотаріуса Гусятинської державної нотаріальної контори Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1

У своїх доводах, позивач зазначав, що після розірвання шлюбу, а саме з 11.09.2001 року по день смерті його матері (ІНФОРМАЦІЯ_3) ОСОБА_8 та його матір проживали у спірному будинку, хоча були зареєстровані в цей час за іншими адресами, вели спільне господарство, працювали та отримували доходи, мали взаємні права та обов'язки подружжя, піклувалися один про одного, разом проводили дозвілля. ОСОБА_8 здійснив поховання та реєстрацію її смерті та отримав в управлінні ПФУ в Гусятинському районі допомогу на її поховання, а також свідоцтво про її смерть.

Позивач вказував, що спірний автомобіль за час шлюбу його матері із вітчимом, матір придбала за частину своїх особистих коштів, який 10.04.2002 року був поставлений на реєстраційний облік на ім'я ОСОБА_8.Також зазначив, що спірний житловий будинок на спірній земельній ділянці, яку отримав ОСОБА_8 у 1995 році, його мати і вітчим ОСОБА_8 почали будувати під час шлюбу (з 1993 р. по 2001 р.), а також завершували будівництво під час фактичних шлюбних відносин.

Позивач вказував, що раніше не звертався з приводу успадкування вищевказаного спірного майна, оскільки в будинку проживав вітчим. В березні 2017 році він звернувся до нотаріуса Густинської районної державної нотаріальної контори з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частини спірного будинковолодіння та 1/2 частини спірної земельної ділянки, які належали його матері ОСОБА_7, однак 14.03.2017 року нотаріусом йому відмовлено у видачі вказаного свідоцтва , що на думку позивача порушує його законні права та інтереси.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5, інтереси якого представляє ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_3., про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно задоволено частково.

Позовні вимоги про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та проживання однією сім'єю задоволено частково.

Встановлено факт проживання, перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3.

В решті позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування у шлюбних відносинах відмовлено

В решті позовних вимог щодо визнання права власності на майно відмовлено за пропуском строку позовної давності.

На вказане рішення від ОСОБА_5 в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2 поступила апеляційна скарга, в якій скаржник посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19.09.2018 року в частині відмови у позові, щодо визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння та 1/2 частину земельної ділянки під нею, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

- визнати за позивачем ОСОБА_5 право власності на спадкове майно за законом, а саме на 1/2 частини домоволодіння загальною площею 66,8 кв.м., житловою площею 22,0 кв.м., реєстраційний номер майна 16006860, яке знаходиться по АДРЕСА_4, що належала померлій ОСОБА_7.

- визнати за позивачем ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 кадастровий номер: НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, в порядку ч.1,4 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України.

Судові витрати,у розмірі 11550 грн. 00 коп. відшкодувати позивачу солідарно за рахунок відповідачів

У доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що за життя ОСОБА_8 не здійснював відчуження спірного майна, тобто не розпоряджався ним, чим не порушував право власності ні позивача ні його матері, а отже, початок перебігу строку позовної давності, ще не розпочинався.

Зазначає, що після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачі відмовили позивачу, при прийнятті ними спадщини, здійснити виділ частки в майні позивачу в добровільному порядку, а також нотаріус листом від 14.03.2017 відмовив в оформленні права на спадщину - видачі свідоцтва про право на спадщину. А тому з моменту смерті ОСОБА_8 у позивача виник ризик порушення його права власності на частку в майні спадкоємцями ОСОБА_8, шляхом прийняття ними в спадщину майна, в якому є невизначена і невиділена частка позивача, і розпорядження ними цим майном із часткою позивача без його згоди.

Також скаржник вказує, що ОСОБА_8 за життя не звертався до суду з позовом ні до ОСОБА_7 ні до ОСОБА_5 про визнання за собою права власності на це майно, а отже не вважав своєю особистою власністю майно, яке є предметом спору, чим не здійснював припинення права спільної власності. Також вказує, що ОСОБА_8 не складав заповіту стосовно цього майна, що також свідчить про не визнання цього майна своїм особистим. Крім того, про те, що ОСОБА_8 здійснив реєстрацію спірного майна (оформив правовстановлюючий документ) на своє ім'я позивач дізнався лише 11.01.2017, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №77967805 від 11.01.2017.

Крім того, сторона позивача вважає, що суд першої інстанції при застосуванні строку позовної давності не зазначив коли саме було порушено право власності позивача і його матері, чи обставини, які б могли б стати підставою для початку відліку строку позовної давності, а тому вважає що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що позивач і його мати пропустили строк позовної давності для позовної вимоги про поділ спільного сумісного майна (ст.372 ЦК України), у зв'язку із чим незаконно відмовив у позові.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечує щодо доводів апеляційної скарги, вважає, що скаржником не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та не доведено факт про належність спірного майна спадкодавцеві ОСОБА_7, що здійснюється на підставі правовстановлювальних документів.

У доводах відзиву, відповідач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував строк позовної давності у справі, оскільки фактично після смерті своєї матері позивач ОСОБА_5 скористався своїм правом на спадщину і отримав 28.09.2008 року свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири , що знаходилася АДРЕСА_1, оскільки 23.03.2006 року звертався із заявою до Гусятинської державної нотаріальної контори, в якій зазначав на яке спадкове майно він претендує, крім 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 в його заяві до нотаріального органу іншого майна вказано не було.

Також, відповідач зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих причини пропуску строку позовної давності , не надано належних і допустимих доказів з цього питання. Враховуючи наведене, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

На відзив відповідача від представника позивача ОСОБА_5-адвоката ОСОБА_2 поступили письмові міркування , в яких сторона позивача вважає необґрунтованими посилання відповідача на підставність застосування судом першої інстанції строку позовної давності, оскільки не доведено з якого саме часу почався відлік строку позовної давності. Вважає твердження сторони відповідача про пропущення строку позовної давності голослівними та не підтвердженими.

Також, представник позивача зазначає, що не зазначення в заяві про прийняття спадщини спадкоємцем всього майна, яке він успадковує не може свідчити, що він відмовився його приймати чи не прийняв, оскільки в такому випадку спадкоємець приймає усю спадкову масу, навіть якщо він не зазначив про неї в заяві про прийняття спадщини. А тому вважає твердження представника відповідачів і тлумачення ним норм права безпідставними та необґрунтованими.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на мотиви викладені в ній.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 у судовому засідання заперечили проти апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на доводи викладені у поданому відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді- доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки після смерті матері з 2006 року йому було відомо про реєстрацію житлового будинку на ім'я вітчима, у спадкову масу його не було включено, з цього періоду часу він не порушував питання за ним права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування, право власності не оспорювалося ні за життя матері, ні за життя вітчима, з цього періоду часу пройшов значний час і позивач не цікавився ні спадковим майном ні своїми спадковими правами.

З такими висновками суду судова колегія погоджується, оскільки вони ґрунтуються на зібраних доказах та відповідають вимогам Закону.

Згідно зі ст 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожен має право будь- якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У свою чергу відповідно до ст.1 першого Протоколу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті .

Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.

Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

В судовому засіданні встановлено, що мати позивача ОСОБА_7 перебувала в шлюбі з ОСОБА_8 з 05 березня 1998 року, який вони розірвали 11 вересня 2001 року.

Після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, відкрилася спадщина за законом. В первинній заяві про прийняття спадщини від 21 березня 2006 року позивач ОСОБА_5 зазначив спадкове майно тільки на квартиру АДРЕСА_2. Щодо існування іншого спадкового майна, яке б входило у спадкову масу позивач не зазначав і нотаріальною конторою іншого спадкового майна яке б належало спадкодавцю не встановлено.

Із матеріалів справи також вбачається, що за ОСОБА_8, який померІНФОРМАЦІЯ_4, був зареєстрований житловий будинок АДРЕСА_4 Це підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно виданого 30.08.2006 року (т.1.а.с.31)., витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого 25.09.2006 року( т.1,а.с.32). Даний спірний будинок був прийнятий в експлуатацію 11.05.2006 року, що підтверджується Актом державної приймальної комісії (т1, а.с. 38).Державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель був виданий ОСОБА_8 26 січня 2007 року (т.1, а.с. 29).

Згідно до ст. 67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до пункту 4, 9 Глави 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України не раніше зазначених у цих статтях строків.

В п.2 розд.2 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій затверджених Міністерством Юстиції України від 29 січня 2009 року, провадження по спадковій справі складається із заяви про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини про видачу свідоцтва про право на спадщину; про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя; про належність спадкодавцю спадкового майна, його склад, місце знаходження, вартість; про інші необхідні відомості та документи;

В пункті 212 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , передбачено,що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на підтвердження цієї обставини від спадкоємців обов'язково вимагається відповідні документи.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про нотаріат , нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи необхідні для вчинення нотаріальних дій.

В судовому засіданні встановлено, що мати позивача ОСОБА_7 за життя не ставила вимоги, щодо права власності на спірне будинковолодіння. Після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач знав про існування та про правовий статус будинковолодіння по АДРЕСА_4, власником якого став ОСОБА_8, однак ні за життя ОСОБА_8 позивач не оспорював його правовий статус спірного будинку, ні під час подачі заяви про прийняття спадщини 21.03.2006 року та його оформлення.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходить лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок по АДРЕСА_4.

Якщо в позивача існували перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем, він вправі був звернутися за захистом порушеного права в судовому порядку з позовом про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту віднесення такого майна до спадкової маси, тощо.

Однак, позивач з такими позовними вимогами після смерті спадкодавця не звертався, а заяву про прийняття спадкового майна на житловий будинок по АДРЕСА_4 подав аж 14 березня 2017 року.

Судом першої інстанції встановлено, що будинковолодіння було побудоване в період з 2004 по 2006 роки, тобто коли ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а тому відповідно до вимог ст.74 СК України є їх майном, набутим ними за час спільного проживання і належить їм на праві спільної сумісної власності. Ці обставини не оспорюються сторонами, тому апеляційна інстанція вважає такі обставини встановленими.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початком перебігу строку є день, коли особа довідалася або повинна була(могла)довідатися про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні(сам факт порушення права), так і суб'єктивні( особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

За змістом зазначених вище норм для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її права, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її права.

Європейський суд з прав людини неоднарозово вказував на призначення позовної давності, пов'язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу(Stubbings and Others v.The United Kingdom 22083/93).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 21 березня 2006 року звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадкового майна тільки на 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 отримавши 28 вересня 2008 року свідоцтво на право власності( т.1 а.с.135,140-142, 210) , а заяву про прийняття спадкового майна на житловий будинок по АДРЕСА_4 позивач подав аж 14 березня 2017 року.

Відповідно ст.13 Конституції України, ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Власник зобов'язаний цікавитися майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частину спадкового майна після смерті матері ОСОБА_7, оскільки позивачем не доведено порушення його прав та інтересів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що після смерті матері ОСОБА_7 він прийняв частково спадщину на спадкове майно не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено у чому полягає порушення, невизнання або оспорювання саме його прав. Позивач знав, що після смерті матері житловий будинок по АДРЕСА_4 був оформлений на праві власності на відчима ОСОБА_8, однак з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся в суд про захист порушеного права після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року

Аналізуючи положення частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України ( власність зобов'язує ) необхідно зазначити, що власник зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності. Така правова позиція закладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №444/1904/14-ц та постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 488/288/15-ц.

Позивач ні після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ні за життя вітчима ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 не порушував питання про визнання за ним права власності на спадкове майно. А, доводи представника апелянта про те, що між ОСОБА_5 і померлим ОСОБА_8 була усна домовленість щоб не приймати частину спадкового майна під час його життя не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджуються будь-якими іншими доказами.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку , правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Суд дотримався встановленого ст.89 ЦПК України принципу оцінки доказів, у зв'язку із чим зробив обґрунтовані висновки по суті спору.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст.367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови - 25 січня 2019 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Хома М.В.

Судді: Щавурська Н.Б.