Рішення

від 03.10.2018 по справі 415/6410/16-ц

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

у.н. 415/6410/16

н.п. 2/415/34/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.10.18 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

за участі

секретаря судового засідання Таращенко О.В.,

представників

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Донбаського державного технічного університету про поновлення на роботі, визнання наказу недійсним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 23 листопада 2016 р. (а.с.17) звернувся до суду з позовом, в якому після збільшення позовних вимог /а.с.2-5, 69-70/, просив поновити його на посаді доцента, старшого викладача Донбаського технічного університету, визнати недійсним наказ Донбаського державного технічного університету № 5 від 05 січня 2015 року, в частині звільнення позивача на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.01.2015 по 05.01.2016 включно в сумі 60885,07 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 05 червня 2012 р. позивача було призначено на посаду доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету відповідно до наказу № 162 від 05.06.2016 р. Відповідно до трудового договору, укладеного між сторонами, на посаді доцента кафедри менеджменту ДонДТУ позивач повинен працювати до 05.06.2017. Згідно наказу Міністерства науки та освіти України № 1197 від 23.10.2014 ДонДТУ був розміщений за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, 84, а ректора ДонДТУ було зобов'язано: оперативно вирішувати всі питання щодо забезпечення освітнього процесу, розпочатого з 01.09.2014; забезпечити оперативне інформування працівників та студентів ДонДТУ з усіх питань, що стосуються тимчасового переведення університету, організації учнівського процесу, забезпечення місцем проживання (гуртожитками) тощо. До теперішнього часу позивач знаходиться в м. Кадіївка Луганської області, тобто в зоні проведення АТО. 24.10.2016 до відповідача з заявою звернувся представник позивача, в якій просив: повідомити коли та де позивач може приступити до виконання своїх трудових обов'язків за трудовим договором? Якщо ДонДТУ в односторонньому порядку припинив (розірвав) трудовий договір з позивачем, просив надати: наказ про звільнення позивача; належним чином оформлену трудову книжку позивача; довідку про розмір заборгованості ДонДТУ з виплати заробітної плати перед позивачем. Представник відповідача (співробітник відділу кадрів) усно повідомив представника позивача про звільнення позивача та передав представнику позивача: витяг з наказу ДонДТУ № 5 від 05.01.2015 про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; розрахунковий листок відносно ОСОБА_3 за грудень 2014 року та повідомив про неможливість передати трудову книжку позивача, оскільки вона залишилась в м. Алчевську Луганської області під час переміщення університету у м. Лисичанську з причини неможливості вивезення документів з зони проведення АТО. Розпорядженням КМУ № 1275-р від 02 грудня 2015 року на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО. До переліку вказаних населених пунктів відноситься м. Алчевськ Луганської області, в якому раніше здійснювало освітню діяльність ДонДТУ, та м. Кадіївка Луганської області, в якому до теперішнього часу мешкає позивач. Тому, позивач поза своєю волею був позбавлений можливості 31 грудня 2014 року прибути на робоче місце, оскільки це створювало небезпеку для його життя та здоров'я. Таким чином, відсутність на роботі позивача була зумовлена необхідністю збереження життя та здоров'я, як свого так і своїх неповнолітніх дітей, а тому є поважною.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеному у позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, суду усно та письмово (а.с.36-37, 110-111) пояснив, що позивач працював на посаді доцента кафедри менеджменту ДОНДТУ з 05.06.2012. Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 1197 від 23.10.2014 Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті університет здійснює свою діяльність, розпочату з 01.09.2014 на базі Лисичанської філії ДонДТУ за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 84. Проте, позивач з листопада 2014 року (фактичне переміщення ДонДТУ до м. Лисичанська) та станом на 05.01.2015 не приступив до виконання своїх посадових обов'язків, про своє місцезнаходження керівництву ДонДТУ не повідомив, у зв'язку з чим його звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (наказ № 5-к від 05.01.2015). Відповідно до вимог ч. 6 ст. 5 1 Закону України Про тимчасової заходи на період проведення антитерористичної операції працівники тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ, які протягом двох місяців з дня опублікування наказу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про тимчасове переміщення вищого навчального закладу, наукової установи не приступили до виконання своїх обов'язків за новим місцезнаходженням вищого навчального закладу, наукової установи, вважаються такими, що відмовилися від переведення на роботу в іншу місцевість, із застосуванням наслідків, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач працював на посаді доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету, що не заперечується відповідачем по справі.

Наказом №5-к від 31 грудня 2014 р. на підставі подання без дати проректора з наукової роботи позивача було звільнено через прогул без поважної причини відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.14, 83-85, 89).

24 жовтня 2016 р. представник позивача звернувся до відповідача з письмовою заявою, в якій просив: 1. повідомити коли та де позивач може приступити до виконання своїх трудових обов'язків за трудовим договором?

Якщо ДонДТУ в односторонньому порядку припинив (розірвав) трудовий договір з позивачем, просив надати: наказ про звільнення позивача; належним чином оформлену трудову книжку позивача; довідку про розмір заборгованості ДонДТУ з виплати заробітної плати перед позивачем /а.с.13/.

На цю заяву відповідачем представнику позивача було надано витяг з наказу № 5-к від 05.01.2015 р. про звільнення та копію розрахункового листка за грудень 2014 року /а.с.14,15/.

Частково задовольняючи позову, суд виходить з наступного.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.147 КЗпП України звільнення є дисциплінарним стягненням, яке застосовується за порушення трудової дисципліни.

На підставі ст.149 ч.1 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Суд вважає, що відповідачем був порушений порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки ним не були витребувані пояснення позивача щодо причин відсутності на робочому місці. Не дотримання цієї норми законодавства допускається тільки якщо порушення є явним та підтверджується сукупністю інших доказів.

Така явність та докази порушення трудової дисципліни у випадку позивача були відсутні.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р був затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у п.п.2, 6, 14 розділу Луганська область якого зазначені м. Алчевськ, Лисичанськ і Стаханов, в яких відповідно був розташований ДонДТУ та мешкав позивач.

Дію цього розпорядження було зупинено розпорядженням КМУ від 5 листопада 2014 р. № 1079-р, в якому не було зазначено підстави його прийняття.

Розпорядження КМУ №1079-р втратило чинність на підставі розпорядження КМУ від 02 грудня 2015 р. № 1275-р, що затвердило новий Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, і в якому у п.п.2, 8, 14 розділу Луганська область знову були зазначені м.м. Алчевськ, Лисичанськ і Стаханов.

З розпоряджень КМУ №1053-р і №1275-р вбачається, що м.м. Алчевськ і Стаханов входили в Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. При цьому відсутність з 5 листопада 2014 р. на рівні підзаконного нормативного акту механізму реалізації прав та свобод громадян, закріплених у законі, не може бути підставою для відмови у захисті таких прав. Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України у постанові від 13 серпня 2015 року за № К/800/8113/15.

Виходячи з цього, суд робить висновок, що м.м. Алчевськ і Стаханов мали статус населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не тільки під час дії розпорядження №1053-р, але й під час зупинення його дії і до прийняття розпорядження №1275-р.

З наданих копій свідоцтв про народження вбачається, що позивач є батьком двох малолітніх дітей і одного неповнолітнього сина (а.с.25-27), тому суд погоджується з позивачем, що причини його відсутності на роботі 31 грудня 2014 р. були поважними внаслідок наявної небезпеки для життя і здоров'я позивача та членів його родини під час бойових дій в районах проведення антитерористичної операції, зокрема в 2014 році. Порушення відповідачем процедури накладення дисциплінарного стягнення в частині відібрання пояснень було суттєвим у даному випадку та вплинуло на законність прийнятого рішення.

Окрім того, в поданні міститься прохання звільнити, зокрема, позивача 31 грудня 2014 р., при чому саме подання посилається на акт про відсутність на роботі 05 січня 2015 р. (а.с.85). У вказаному акті зазначено, що, зокрема, позивач, був відсутній на робочому місці 05 січня 2015 р., а не 31 грудня, як це вказано у наказі про звільнення.

Тому звільнення позивача за прогул було незаконним.

Разом з тим, суд приймає до уваги і заперечення відповідача проти позову.

Так, згідно ст.36 ч.1 п.6 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 1197 від 23.10.2014 Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті Донбаський державний технічний університет здійснює свою діяльність, розпочату з 01.09.2014., на базі Лисичанської філії ДонДТУ за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 84 /а.с.31-33, 121/.

Суду не надані докази того, що позивач намагався повідомити керівництво відповідача про бажання продовження трудових відносин, причину неможливості явки на роботу і вирішення інших питань з цього приводу - написання заяви про безоплатну відпустку тощо.

З часу переведення установи-відповідача до м. Лисичанська і до звернення представника позивача за інформацією у 2016 р. пройшло 2 роки, що на думку суду також свідчить про фактичну відмову позивача від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією.

При цьому суд виходить з положень ст.5-1 ч.6 Закону України Про тимчасової заходи на період проведення антитерористичної операції згідно з якою працівники тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ, які протягом двох місяців з дня опублікування наказу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про тимчасове переміщення вищого навчального закладу, наукової установи не приступили до виконання своїх обов'язків за новим місцезнаходженням вищого навчального закладу, наукової установи, вважаються такими, що відмовилися від переведення на роботу в іншу місцевість, із застосуванням наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Та обставина, що наведена норма прийнята Законом України від 03.11.2016 р., не впливає на висновки суду, бо вона не є окремою (самостійною) підставою для припинення трудових відносин, а лише законодавчо врегульовує статус-кво, що склалося на час її прийняття.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Тому суд частково задовольняє позов - визнає наказ №5-к від 05.01.2015, в частині звільнення позивача за ст.40 ч.1 п.4 КЗпП України недійсним, змінює формулювання причини звільнення на ст.36 ч.1 п.6 КЗпП України та відмовляє у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатково суд зазначає, що позивачем не пропущений передбачений ст.233 ч.1 КЗпП України місячний строк звернення до суду, т.я. він отримав копію наказу про звільнення тільки 24 жовтня 2016 р.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 551,21 грн. в частині задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст.10, 12, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 до Донбаського державного технічного університету, ЄДРПОУ 02070708, яке розташоване за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 84 про поновлення на роботі, визнання наказу недійсним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати недійсним наказ №5-к від 05 січня 2015 р. в частині звільнення ОСОБА_3 на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за прогул без поважних причин з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету - вважати ОСОБА_3 звільненим з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету на підставі ст.36 ч.1 п.6 КЗпП України - відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3до Донбаського державного технічного університету про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з Донбаського державного технічного університету на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складене 12 жовтня 2018 р.

Суддя