Постанова

від 22.12.2018 по справі 415/6410/16-ц

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/6410/16-ц

Провадження № 22-ц/810/393/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Стахової Н.В.,

за участю секретаря Сінько А.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

учасники справи: позивач - ОСОБА_2, відповідач - Донбаський державний технічний університет,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року , ухваленого Лисичанським міським судом у складі: судді Фастовця В.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Донбаського державного технічного університету про поновлення на роботі, визнання наказу недійсним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_2через свого представника звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що 05 червня 2012 р. позивача було призначено на посаду доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету (далі ДОНДТУ) згідно наказу №162 к від 05.06.2016 р. Відповідно до трудового договору, укладеного між сторонами, на посаді доцента кафедри менеджменту ДонДТУ позивач повинен працювати до 05 червня 2017 року. Згідно наказу Міністерства науки та освіти України №1197 від 23.10.2014 ДОНДТУ був розміщений за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, 84, а ректора ДонДТУ було зобов'язано: оперативно вирішувати всі питання щодо забезпечення освітнього процесу, розпочатого з 01.09.2014; забезпечити оперативне інформування працівників та студентів ДонДТУ з усіх питань, що стосуються тимчасового переведення університету, організації учнівського процесу, забезпечення місцем проживання (гуртожитками) тощо.

До теперішнього часу позивач знаходиться в м. Кадіївка (Стаханов) Луганської області, тобто в зоні проведення антитерористичної операції.

24.10.2016 року до відповідача з заявою звернувся представник позивача, в якій просив: повідомити, коли та де позивач може приступити до виконання своїх трудових обов'язків за трудовим договором, і якщо ДонДТУ в односторонньому порядку припинив (розірвав) трудовий договір з позивачем, просив надати наказ про звільнення позивача; належним чином оформлену трудову книжку позивача, довідку про розмір заборгованості ДонДТУ з виплати заробітної плати перед позивачем.

Представник відповідача (співробітник відділу кадрів) усно повідомив представника позивача про звільнення позивача та передав представнику позивача: витяг з наказу ДОНДТУ №5 від 05.01.2015 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; розрахунковий листок відносно ОСОБА_2 за грудень 2014 року та повідомив про неможливість передати трудову книжку позивача, оскільки вона залишилась в м. Алчевську Луганської області під час переміщення університету у м. Лисичанську з причини неможливості вивезення документів з зони проведення АТО.

Розпорядженням КМУ №1275-р від 02 грудня 2015 року на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО. До переліку вказаних населених пунктів відноситься м. Алчевськ Луганської області, в якому раніше здійснювало освітню діяльність ДОНДТУ, та м. Кадіївка Луганської області, в якому до теперішнього часу мешкає позивач.

Тому, позивач поза своєю волею був позбавлений можливості 31 грудня 2014 року прибути на робоче місце, оскільки це створювало небезпеку як для його життя та здоров'я, так і його трьох неповнолітніх дітей, тобто причина відсутності на робочому місці є поважною, і за ним має зберігатися робоче місце.

Позивач з урахуванням збільшених позовних вимог просив поновити його на посаді доцента, старшого викладача Донбаського державного технічного університету, визнати недійсним наказ Донбаського державного технічного університету №5 від 05 січня 2015 року в частині звільнення позивача на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.01.2015 року по 05.01.2016 року включно в сумі 60885,07 грн.

Відповідач надав заперечення на позов, в яких позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №1197 від 23.10.2014 року Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті університет здійснює свою діяльність, розпочату з 01.09.2014 року, на базі Лисичанської філії ДонДТУ за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 84. Позивач з листопада 2014 року (фактичне переміщення ДОНДТУ до м. Лисичанська) та станом на 05.01.2015 року не приступив до виконання своїх посадових обов'язків, про своє місцезнаходження керівництву ДонДТУ не повідомив, у зв'язку з чим його звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (наказ №5-к від 05.01.2015). Відповідно до вимог ч. 6 ст. 51 Закону України Про тимчасової заходи на період проведення антитерористичної операції працівники тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ, які протягом двох місяців з дня опублікування наказу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про тимчасове переміщення вищого навчального закладу, наукової установи не приступили до виконання своїх обов'язків за новим місцезнаходженням вищого навчального закладу, наукової установи, вважаються такими, що відмовилися від переведення на роботу в іншу місцевість, із застосуванням наслідків, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_2 до Донбаського державного технічного університету про поновлення на роботі, визнання наказу недійсним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано недійсним наказ №5-к від 05 січня 2015 р. в частині звільнення ОСОБА_2 на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогул без поважних причин з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету - вважати ОСОБА_2 звільненим з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету на підставі ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України - відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Донбаського державного технічного університету про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Вирішено долю судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині визнання ОСОБА_2 звільненим з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та відмови у задоволенні позових вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач подав апеляційну скаргу на рішення, вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, тому просить його скасувати в оскаржуваній частині - визнання ОСОБА_2 звільненим з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України - відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією та відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постановити нове рішення у відповідній частині, яким поновити ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Апеляційне провадження у справі відкрито 15 листопада 2018 року, ухвалою суду від 27 листопада 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду о 13-й 21 грудня 2018 року. У судовому засіданні 21 грудня 2018 року перед судовими дебатами оголошено перерву на 22 грудня 2018 року об 11.20.

На апеляційну скаргу позивача надійшов відзив Донбаського державного технічного університету, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, оскільки рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року є обґрунтованим, винесеним на підставі та у спосіб, передбачений законом та з урахуванням суспільного інтересу. Позивач з 2014 року не виїхав на підконтрольну українській владі територію, не надав своїх засобів зв'язку, трудову книжку, інші документи, із заявами про надання йому оплачуваної відпустки, відпустки без збереження заробітної плати у порядку, визначеному законом, не надав, не приступив до виконання своїх посадових обов'язків. Договір про надання правової допомоги із представником позивачем укладено у м. Києві, проте своє неприбуття на робоче місце до м. Лисичанська він мотивує загрозою життю. Суд правильно застосував до правовідносин сторін вимоги пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги.

Позивач, повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст. 1-1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції"через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, не з'явився.

Відповідач, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засіданні не з'явився.

Наведене відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та ніким не оспорюється, що позивач працював на посаді доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету з 05 червня 2012 року.

Наказом №5-к від 05 січня 2015 року на підставі подання без дати проректора з наукової роботи позивача було звільнено через прогул 31 грудня 2014 року без поважної причини відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 14).

24 жовтня 2016 р. представник позивача звернувся до відповідача з письмовою заявою, в якій просив повідомити, коли та де позивач може приступити до виконання своїх трудових обов'язків за трудовим договором; якщо ДонДТУ в односторонньому порядку припинив (розірвав) трудовий договір з позивачем, просив надати наказ про звільнення позивача, належним чином оформлену трудову книжку позивача, довідку про розмір заборгованості ДонДТУ з виплати заробітної плати перед позивачем (а.с. 13).

На цю заяву відповідачем представнику позивача було надано витяг з наказу №5-к від 05.01.2015 р. про звільнення ОСОБА_2 та копію розрахункового листка за грудень 2014 року (а.с. 14,15).

Задовольняючи позов частково та визнаючи наказ №5-к від 05 січня 2015 року в частині звільнення позивача за прогул без поважних причин з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету, суд виходив із конституційного права позивача на працю та вимог ст. 43 Конституції України, а також відсутності передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підстав для розірвання трудового договору із ОСОБА_2, який проживає в населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, має трьох неповнолітніх дітей, і причини відсутності на роботі якого 31 грудня 2014 року є поважними.

Розглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що позивач визнає той факт, що він з початку проведення антитерористичної операції і до теперішнього часу не виїхав зі свого постійного місця проживання, яке розташоване на тимчасово окупованій території, у зв'язку із небезпекою для себе для членів своєї родини, серед яких є троє неповнолітніх дітей (а.с. 25, 26, 27).

Згідно ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № Про практику розгляду судами трудових спорів , припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП при вiдмовi працівника вiд продовження роботи зi зміненими iстотними умовами працi може бути визнане обґрунтованим, якщо змiна iстотних умов працi при провадженні роботи за тiєю ж спецiальнiстю, квалiфiкацiєю чи посадою викликана змiнами в органiзацiї виробництва i працi (рацiоналiзацiєю робочих мiсць, введенням нових форм організації працi, у тому числі перехiд на бригадну форму організації працi, i, навпаки, впровадженням передових методiв, технологiй тощо).

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №1197 від 23.10.2014 року Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті Донбаський державний технічний університет здійснює свою діяльність, розпочату з 01.09.2014 року, на базі Лисичанської філії ДонДТУ за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 84 (а.с. 31-33, 121).

Відомості про реєстрацію відповідача за вказаною адресою наявні також і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданому самим позивачем під час звернення із позовною заявою (а.с. 6-9).

На виконання Наказу Міністерства освіти і науки України №1197 від 23.10.2014 року та зогляду на складну суспільно-політичну ситуацію на сході України й продовження збройного конфлікту керівництво університету звернулося (https://sites.google.com/site/lisdonstu/home) до студентів, аспірантів і співробітників Донбаського державного технічного університету, які хочуть продовжити працювати та навчатися у системі освіти і науки України з проханням зареєструватися (https: //sites.google.com/site/lisdonstu/registration) на сайті ДонДТУ (конфіденційність гарантована).

Статтею 81 ЦПК України (в редакції Закону України №2147/УШ від 03.10.2017 року) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зміст позовних вимог та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на те, що у спірних правовідносинах відповідач не вчинив регламентованих законом дій стосовно попередження працівників не пізніше ніж за два місяці про переведення установи в іншу місцевість і не надав доказів вчинення таких дій, оскільки сам позивач визнає своє знаходження на тимчасово окупованій території весь період з початку АТО і по теперішній час.

В даному випадку належним повідомленням позивача про зміну істотних умов праці слід вважати саме Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.10.2014 року №1197 Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті (а.с. 31) та дії керівництва учбового закладу на виконання цього наказу та забезпечення оперативного інформування працівників та студентів ДонТУ з усіх питань, що стосуються тимчасового переведення університету, організації освітнього процесу та інше.

Помилкове посилання суду на застосування до спірних правовідносин положень ст. 5-1 ч. 6 Закону України Про тимчасової заходи на період проведення антитерористичної операції , згідно з якою працівники тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ, які протягом двох місяців з дня опублікування наказу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про тимчасове переміщення вищого навчального закладу, наукової установи не приступили до виконання своїх обов'язків за новим місцезнаходженням вищого навчального закладу, наукової установи, вважаються такими, що відмовилися від переведення на роботу в іншу місцевість, із застосуванням наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, якою доповнено закон на підставі закону України №1731-VIII від 03.11.2016 року, не спростовує правильних висновків суду.

Вказана спеціальна норма, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин, хоча і не підлягає застосуванню, але свідчить про урегульованість згодом вказаної законодавчої прогалини.

Наполягаючи на порушенні своїх трудових прав, позивач одночасно не заперечує, що не перемістився до контрольованої території України, оскільки вважає це пов'язаним з небезпекою для свого життя та життя членів своєї родини.

Матеріали справи містять також скріншот з сайту Донбаського державного технічного університету, який знаходиться у м. Алчевську так званої ЛНР, викладено інформацію про викладачів і співробітників кафедри менеджменту, де позивач ОСОБА_2 вказаний як доцент (а.с. 50).

Дана інформація у співвідношенні з встановленими у справі обставинами свідчить про те, що ОСОБА_2 свідомо прийняв рішення працювати в захопленому університеті у м. Алчевськ Луганської області та не мав бажання працювати в університеті, що перемістився до м. Лисичанськ Луганської області.

Крім того, ставлячи питання про поновлення на роботі станом на час розгляду справи апеляційним судом, позивач сам зазначає про строковість свого трудового договору із відповідачем і про дію контракту лише до 05 червня 2017 року (а.с. 2).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується переміщення Донбаського державного технічного університету до м. Лисичанськ Луганської області відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 23.10.2014 року №1197 Про організацію освітнього процесу Донецького національного університету України в місті Вінниці , і вказана інформація є у загальному доступі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність з боку відповідача порушень діючого законодавства України про працю при звільненні ОСОБА_2 та про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині поновлення його на роботі.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позову про поновлення на роботі, то суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову і в цій частині.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його зміни або скасування в оскаржуваній частині, тому необхідно апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексу постанови - 26 грудня 2018 року.

Головуючий

Судді: