Постанова

від 19.05.2021 по справі 415/6410/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 415/6410/16-ц

провадження № 61-2472св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Донбаський державний технічний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року у складі судді Фастовця В. М. та постанову Луганського апеляційного суду

від 22 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Карташова О. Ю., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Донбаського державного технічного університету (далі також - ДонДТУ ) про поновлення на роботі, визнання наказу недійсним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що 05 червня 2012 року позивача було призначено на посаду доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету відповідно до наказу від 05 червня 2016 року № 162. Відповідно до трудового договору, укладеного між сторонами, на посаді доцента кафедри менеджменту ДонДТУ позивач повинен працювати до 05 червня 2017 року.

Згідно з наказом Міністерства науки та освіти України від 23 жовтня 2014 року № 1197 ДонДТУ був розміщений за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, 84 , а ректора ДонДТУ було зобов`язано: оперативно вирішувати всі питання щодо забезпечення освітнього процесу, розпочатого з 01 вересня 2014 року; забезпечити оперативне інформування працівників та студентів ДонДТУ з усіх питань, що стосуються тимчасового переведення університету, організації учнівського процесу, забезпечення місцем проживання (гуртожитками) тощо. До теперішнього часу він знаходиться в м. Кадіївка Луганської області, тобто в зоні проведення АТО.

24 жовтня 2016 року до відповідача із заявою звернувся представник позивача, в якій просив: повідомити коли та де позивач може приступити до виконання своїх трудових обов`язків за трудовим договором. Якщо ДонДТУ в односторонньому порядку припинив (розірвав) трудовий договір з ним, просив надати: наказ про його звільнення; належним чином оформлену трудову книжку; довідку про розмір заборгованості ДонДТУ з виплати заробітної плати перед позивачем.

Представник відповідача (співробітник відділу кадрів) усно повідомив представника позивача про його звільнення та передав представнику: витяг з наказу ДонДТУ від 05 січня 2015 року № 5 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України; розрахунковий листок відносно ОСОБА_1 за грудень 2014 року та повідомив про неможливість передати його трудову книжку, оскільки вона залишилась у м. Алчевську Луганської області під час переміщення університету у м. Лисичанську з причини неможливості вивезення документів з зони проведення АТО.

Розпорядженням КМУ від 02 грудня 2015 року № 1275-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО. До переліку вказаних населених пунктів відноситься м. Алчевськ Луганської області, в якому раніше здійснювало освітню діяльність ДонДТУ, та м. Кадіївка Луганської області, в якому до теперішнього часу мешкає позивач. Тому, він поза своєю волею був позбавлений можливості 31 грудня 2014 року прибути на робоче місце, оскільки це створювало небезпеку для його життя та здоров`я. Таким чином, відсутність на роботі позивача була зумовлена необхідністю збереження життя та здоров`я, як свого так і своїх неповнолітніх дітей, а тому є поважною.

ОСОБА_1 просив поновити його на посаді доцента, старшого викладача Донбаського технічного університету, визнати недійсним наказ Донбаського державного технічного університету № 5 від 05 січня 2015 року, в частині звільнення позивача на підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 січня 2015 року по 05 січня 2016 року включно в сумі 60 885,07 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня

2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним наказ № 5-к від 05 січня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету та вирішено вважати ОСОБА_1 звільненим з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України - відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Донбаського державного технічного університету на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551,21 грн.

Задовольняючи позов частково та визнаючи наказ № 5-к від 05 січня 2015 року в частині звільнення позивача за прогул без поважних причин з посади доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету, суд виходив із конституційного права позивача на працю та вимог статті 43 Конституції України, а також відсутності передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України підстав для розірвання трудового договору із ОСОБА_1 , який проживає в населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, має трьох неповнолітніх дітей, і причини відсутності на роботі якого 31 грудня 2014 року є поважними. При цьому беручи до уваги роз`яснення, викладені у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , суд вирішив змінити підстави звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 статті 40 КЗпП України на пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою луганського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд додаткова вказав, що ОСОБА_1 свідомо прийняв рішення працювати в захопленому університеті у м. Алчевськ Луганської області та не мав бажання працювати в університеті, що перемістився до м. Лисичанськ Луганської області.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 січня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року в частині визнання ОСОБА_1 звільненим з посади доцента кафедри менеджменту ДонДТУ на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДонДТУ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постановити у відповідній частині нове рішення, яким змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри менеджменту ДонДТУ з

05 січня 2015 року на 05 червня 2017 року; змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри ДонДТУ з підстави передбаченої пунктом 4 статті 40 КЗпП України на підставу передбачену пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України; стягнути з ДонДТУ на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу тривалістю 487 робочих днів в період з 24 жовтня 2016 року по 03 жовтня 2018 року в загальному розмірі 118 131,59 грн..

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та помилкового прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи інших учасників справи

04 березня 2019 року ДонДТУ через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Лисичанського міського суду Луганської області від

03 жовтня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Лисичанського міського суду Луганської області.

26 лютого 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Позивач працював на посаді доцента кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету з 05 червня 2012 року.

Наказом № 5-к від 05 січня 2015 року на підставі подання без дати проректора з наукової роботи позивача було звільнено через прогул 31 грудня 2014 року без поважної причини відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

24 жовтня 2016 року представник позивача звернувся до відповідача з письмовою заявою, в якій просив повідомити, коли та де позивач може приступити до виконання своїх трудових обов`язків за трудовим договором; якщо ДонДТУ в односторонньому порядку припинив (розірвав) трудовий договір з позивачем, просив надати наказ про звільнення позивача, належним чином оформлену трудову книжку позивача, довідку про розмір заборгованості ДонДТУ з виплати заробітної плати перед позивачем.

На цю заяву відповідачем представнику позивача було надано витяг з наказу

№ 5-к від 05 січня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 та копію розрахункового листка за грудень 2014 року.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 1197 від 23 жовтня 2014 року Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті Донбаський державний технічний університет здійснює свою діяльність, розпочату з 01 вересня 2014 року, на базі Лисичанської філії ДонДТУ за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 84.

Відомості про реєстрацію відповідача за вказаною адресою наявні також і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданому самим позивачем під час звернення із позовною заявою.

На виконання Наказу Міністерства освіти і науки України № 1197 від 23 жовтня 2014 року та з огляду на складну суспільно-політичну ситуацію на сході України й продовження збройного конфлікту керівництво університету звернулося (https://sites.google.com/site/lisdonstu/home) до студентів, аспірантів і співробітників Донбаського державного технічного університету, які хочуть продовжити працювати та навчатися у системі освіти і науки України з проханням зареєструватися (https: //sites.google.com/site/lisdonstu/registration) на сайті ДонДТУ (конфіденційність гарантована).

Розглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги, що позивач визнав той факт, що він з початку проведення антитерористичної операції і до теперішнього часу не виїхав зі свого постійного місця проживання, яке розташоване на тимчасово окупованій території, у зв`язку із небезпекою для себе для членів своєї родини, серед яких є троє неповнолітніх дітей.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 147 КЗпП України звільнення є дисциплінарним стягненням, яке застосовується за порушення трудової дисципліни.

На підставі частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Отже, суди обґрунтовано вважали, що відповідачем був порушений порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки ним не були витребувані пояснення позивача щодо причин відсутності на робочому місці. Не дотримання цієї норми законодавства допускається тільки якщо порушення є явним та підтверджується сукупністю інших доказів.

Судами встановлено, що така явність та докази порушення трудової дисципліни у випадку позивача були відсутні.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р був затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у пунктах 2, 6, 14 розділу Луганська область якого зазначені міста Алчевськ, Лисичанськ і Стаханов, в яких відповідно був розташований ДонДТУ та мешкав позивач.

Дію цього розпорядження було зупинено розпорядженням КМУ від 05 листопада 2014 року № 1079-р, в якому не було зазначено підстави його прийняття.

Розпорядження КМУ № 1079-р втратило чинність на підставі розпорядження КМУ від 02 грудня 2015 року № 1275-р, що затвердило новий Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, і в якому у пунктах 2, 8, 14 розділу Луганська область знову були зазначені міста Алчевськ, Лисичанськ і Стаханов.

З розпоряджень КМУ № 1053-р і № 1275-р вбачається, що міста Алчевськ і Стаханов входили в Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. При цьому відсутність з 05 листопада 2014 року на рівні підзаконного нормативного акту механізму реалізації прав та свобод громадян, закріплених у законі, не може бути підставою для відмови у захисті таких прав. Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України у постанові від 13 серпня 2015 року за № К/800/8113/15.

Виходячи з цього, суди обґрунтовано вважали, що міста Алчевськ і Стаханов мали статус населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не тільки під час дії розпорядження № 1053-р, але й під час зупинення його дії і до прийняття розпорядження №1275-р.

З наданих копій свідоцтв про народження вбачається, що позивач є батьком двох малолітніх дітей і одного неповнолітнього сина (а. с. 25-27), тому суд дійшов правильного висновку про те, що причини його відсутності на роботі 31 грудня 2014 року були поважними внаслідок наявної небезпеки для життя і здоров`я позивача та членів його родини під час бойових дій в районах проведення антитерористичної операції, зокрема у 2014 році. Порушення відповідачем процедури накладення дисциплінарного стягнення в частині відібрання пояснень було суттєвим у даному випадку та вплинуло на законність прийнятого рішення.

Окрім того, в поданні міститься прохання звільнити, зокрема, позивача 31 грудня 2014 року, при чому саме подання посилається на акт про відсутність на роботі 05 січня 2015 року (а.с.85). У вказаному акті зазначено, що, зокрема, позивач, був відсутній на робочому місці 05 січня 2015 року, а не 31 грудня, як це вказано у наказі про звільнення.

Отже, правильними є висновки судів про те, що звільнення позивача за прогул було незаконним.

Разом з тим, розглядаючи справу суди встановили, що не заперечувалось і позивачем, що він з початку проведення антитерористичної операції і до теперішнього часу не виїхав зі свого постійного місця проживання, яке розташоване на тимчасово окупованій території.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 23 жовтня 2014 року № 1197 Про організацію освітнього процесу у Донбаському державному технічному університеті Донбаський державний технічний університет здійснює свою діяльність, розпочату з 01 вересня 2014 року, на базі Лисичанської філії ДонДТУ за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, просп. Перемоги, буд. 84 /а.с.31-33, 121.

Суду не надані докази того, що позивач намагався повідомити керівництво відповідача про бажання продовження трудових відносин, причину неможливості явки на роботу і вирішення інших питань з цього приводу - написання заяви про безоплатну відпустку тощо.

З часу переведення установи відповідача до м. Лисичанська і до звернення представника позивача за інформацією у 2016 році пройшло 2 роки, на підставі чого суди дійшли висновку про фактичну відмову позивача від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією.

Матеріали справи також містять скріншот із сайту Донбаського державного технічного університету, який знаходиться у м. Алчевську, на якому викладено інформацію про викладачів і співробітників кафедри менеджменту, де ОСОБА_1 вказаний як доцент.

Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Власник при звільненні позивача надав неправильну юридичну кваліфікацію обставинам, які стали підставою звільнення, проте пов?язував звільнення саме з відмовою позивача від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою, що надавало суду право змінити формулювання причин звільнення.

З врахуванням встановлених обставин справи, касаційний суд у цій справі погоджується з висновками судів про законність розірвання трудових відносин з позивачем із зміною його формулювання причин звільнення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини справи, встановивши, що ОСОБА_1 було відомо про наказ Міністерства науки і освіти України від 23 жовтня 2014 року № 1197 та необхідність повідомлення університету про намір продовжувати працювати, чого ОСОБА_1 не зробив чим фактично відмовився від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою, дійшов правильного висновку про зміну формулювання причин звільнення на пункт 6 статті 36 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 жовтня

2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун